Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №440/11161/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 р.Справа № 440/11161/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, повний текст складено 24.08.26 по справі № 440/11161/26

за позовом ОСОБА_1

до Керівника апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько Олени Станіславівни

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до керівника апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько Олени Станіславівни (далі – керівник апарату, Загорулько О. С., відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність керівника апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько Олени Станіславівни щодо незабезпечення належного контролю за функціонуванням автоматизованої системи документообігу суду, виконавчою дисципліною підлеглих працівників апарату суду та невжиття адміністративних заходів реагування, що призвело до несвоєчасного надсилання ухвали від 15.07.2026 у справі №554/10484/26 до Єдиного державного реєстру судових рішень та Електронного кабінету позивача;

- визнати протиправними дії керівника апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько Олени Станіславівни щодо передчасного та незаконного відправлення 31.07.2026 матеріалів цивільної справи № 554/10484/26 до Київського районного суду м. Полтави за вих. № 554/10484/26/100954/2026 до закінчення строків апеляційного оскарження всупереч вимогам частини 3 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України.

В обґрунтування позову зазначив про протиправність дій керівника апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько О. С. щодо незабезпечення належного контролю за функціонуванням автоматизованої системи документообігу суду, виконавчою дисципліною підлеглих працівників апарату суду та невжиття адміністративних заходів реагування щодо обставин підписання ухвали від 15.07.2026 про передачу справи №554/10484/26 за підсудністю до Київського районного суду м. Полтави кваліфікованим електронно-цифровим підписом (далі – КЕП) судді та надіслання її до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) лише 22.07.2026 о 11 год 35 хвилин, що мало наслідком порушення права позивача на гласність судового процесу та внесення недостовірних відомостей до ЄДРСР, зокрема, щодо дати набрання законної сили вищевказаною ухвалою суду 31.07.2026, тобто, на 6 днів раніше від установленого законом строку на апеляційне оскарження.

Крім того, стверджував, що відповідачем, всупереч вимогам частини 3 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передчасно та незаконно відправлено 31.07.2026 матеріали цивільної справи № 554/10484/26 до Київського районного суду м. Полтави за вих. № 554/10484/26/100954/2026 до закінчення строків апеляційного оскарження, що мало наслідком покладення додаткового обов`язку на суд апеляційної інстанції з витребування справи з Київського районного суду м. Полтави та призвело до безпідставного затягування судового процесу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 у справі №440/11161/26 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до керівника апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько Олени Станіславівни про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснено, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

ОСОБА_1 , не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне з`ясування судом обставин у справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 року про відмову у відкритті провадження — скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував, що єдиним відповідачем у спірних правовідносинах позивачем було визначено посадову особу — Керівника апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько О. С., яка є державним службовцем та суб`єктом владних повноважень, чия бездіяльність щодо адміністрування АСДС та дії щодо передчасної відправки цивільної справи до іншого суду є предметом оскарження відповідно до КАС України. Переконував, що жодних вимог до судової установи чи суддів позов не містив, однак в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції штучно підмінив суб`єктний склад спору, зазначивши, що суд (суддя) не може бути відповідачами у справі, що мало наслідком незаконну відмову у відкритті провадження.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами частини 1 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом – КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що мотивуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що він звернувся до Шевченківського районного суду м. Полтави з позовною заявою до ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», яка ухвалою від 15.07.2026 у справі № 554/10484/26 передана за підсудністю до Київського районного суду м. Полтави. При цьому, вказана ухвала була підписана суддею Шевською О. І. лише 22.07.2026, а у подальшому, внаслідок протиправних дій відповідача, матеріали цивільної справи були передчасно направлені за підсудністю до Київського районного суду м. Полтави, чим порушено вимоги частини 3 статті 31 ЦПК України.

Відтак, за висновком суду першої інстанції основною метою заявленого перед адміністративним судом позову є намір реалізації права позивача на оскарження судового рішення, ухваленого Шевченківським районним судом м. Полтави.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені, а оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Разом з цим, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.

Оскільки оскарження позивачем дій/бездіяльності посадових осіб відповідача стосується обставин не/вчинення суддею (судом) передбачених відповідним процесуальним законом дій, суд першої інстанції вважав, що вирішення в адміністративному суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскільки сформульовані у поданій позовній заяві вимоги ОСОБА_1 , не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, суд не роз`яснював позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Спірним у розглядуваному випадку є питання належності даного спору до юрисдикції адміністративних судів.

Приписами частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, визначеним у цій статті шляхом.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Визначення публічно-правового спору міститься у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України та означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Слід зазначити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Водночас поняття «позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і право кожного на справедливий суд врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частин 1-5 статті 155 Закону № 1402-VIII організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.

Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду та затверджується зборами суддів відповідного суду. Тимчасове положення про апарат новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов`язки керівника апарату цього суду.

Типове положення про апарат суду затверджує Державна судова адміністрація України за погодженням із Вищою радою правосуддя.

Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що має наслідком звільнення його з посади.

Керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України, а керівників апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду, їх заступників призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади Голова Державної судової адміністрації України.

Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі, крім випадків переведення державних службовців відповідно до законодавства про державну службу.

Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Наказом Державної судової адміністрації України від 08.02.2019 № 131 затверджено Типове положення про апарат суду (далі – Типове положення).

За змістом пункту 2 розділу І Типового положення, апарат місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого суду (далі -апарат суду) відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснює організаційне забезпечення роботи суду.

Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ Типового положення, 14. керівник апарату суду відповідно до наданих повноважень: 1) здійснює безпосереднє керівництво апаратом суду, забезпечує організацію роботи структурних підрозділів суду, працівників апарату суду, їх взаємодію у виконанні завдань, покладених на апарат суду; 2) взаємодіє з Державною судовою адміністрацією України, відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України, органами суддівського самоврядування, Службою судової охорони, органами державної влади, органами місцевого (окружного) самоврядування, іншими установами, підприємствами й організаціями, засобами масової інформації з питань забезпечення діяльності суду; 3) вживає заходів для забезпечення належних умов діяльності суду; 4) забезпечує підготовку планів роботи суду для затвердження головою суду, а також здійснює контроль за виконанням запланованих заходів; 5) координує здійснення організаційних заходів щодо підготовки зборів, оперативних нарад; 6) інформує збори суддів про свою діяльність, забезпечує виконання рішень зборів суддів з питань внутрішньої діяльності суду; 7) здійснює організаційне забезпечення ведення судової статистики, діловодства в суді, обліку та зберігання судових справ; 8) забезпечує функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (до початку її функціонування - автоматизованої системи документообігу суду), автоматизованого розподілу справ між суддями; 9) здійснює організаційне забезпечення для належної роботи бібліотеки суду (за наявності); 10) забезпечує розроблення й подання на затвердження в установленому порядку структури та штатного розпису апарату суду, його штатної чисельності; 11) затверджує положення про структурні підрозділи і посадові інструкції працівників апарату суду; 12) здійснює контроль за дотриманням працівниками апарату суду посадових інструкцій, положень про структурні підрозділи апарату суду, положення про апарат суду, Правил внутрішнього службового розпорядку, Правил внутрішнього трудового розпорядку, Правил поведінки працівника суду, Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, правил техніки безпеки та вимог інших документів, які регламентують роботу суду; 13) забезпечує реалізацію єдиної державної політики у сфері державної служби, є керівником державної служби в апараті суду; 14) виконує функції роботодавця для працівників апарату суду, які не є державними службовцями; 15) забезпечує підвищення кваліфікації державних службовців апарату суду, працівників патронатної служби, працівників, які виконують функції з обслуговування; 16) здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни працівниками апарату суду; 17) заохочує працівників апарату суду та накладає на них дисциплінарні стягнення; 18) розглядає скарги на дії або бездіяльність державних службовців та інших працівників апарату суду; 19) подає на затвердження в установленому порядку до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або її відповідному територіальному органу, перелік посад працівників апарату суду, які виконують функції з обслуговування; 20) забезпечує своєчасне формування та надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України наявної в суді інформації щодо суддів, їх професійної діяльності для формування суддівського досьє; 21) визначає місце, строк відрядження, режим роботи в період службового відрядження працівників апарату суду й завдання до виконання; 22) подає спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності) для затвердження загальними зборами (конференцією) державних службовців апарату суду Правила внутрішнього службового розпорядку апарату суду, розроблені на основі Типових правил внутрішнього службового розпорядку; 23) затверджує Положення про преміювання працівників апарату суду за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності) на підставі Типового положення про преміювання; 24) встановлює надбавки, доплати та премії працівникам апарату суду, у тому числі помічнику голови суду, помічнику заступника голови суду, помічнику секретаря судової палати, помічнику судді - члена Ради суддів України, помічникам суддів відповідно до Положення про преміювання відповідного суду; 25) затверджує Положення про порядок проходження у відповідному суді стажування осіб, які претендують на посаду помічника судді затверджує Порядок проведення стажування громадян з числа молоді, які не перебувають на посадах державної служби; 26) утворює дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарних справ стосовно державних службовців апарату суду; 27) здійснює інші повноваження керівника державної служби суду відповідно до Закону України "Про державну службу"; 28) організовує та контролює своєчасне внесення до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (до початку її функціонування - автоматизованої системи документообігу суду) відомостей про набрання судовим рішенням законної сили (у тому числі за результатами розгляду судом апеляційної чи касаційної інстанції), направлення таких відомостей до Єдиного державного реєстру судових рішень; 29) здійснює організаційні заходи щодо підтримання приміщення суду в стані, придатному для належного його функціонування, проведення капітального та поточного ремонтів, технічного оснащення приміщень, інформаційно-технічного забезпечення, створення безпечних і комфортних умов для суддів, працівників апарату суду та осіб, які перебувають у суді, а також заходи інженерно-технічного забезпечення з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підозрюваних) та з проведення процесуальної дії з учасниками кримінального провадження, щодо яких вжито заходів безпеки; 30) організовує облік, видачу, знищення посвідчень працівників апарату суду (державних службовців, працівників апарату суду, які займають посади патронатної служби, осіб, які виконують функції з обслуговування та робітників); 31) організовує контроль за обліком приєднаних до провадження речових доказів, що зберігаються не при справі, вживає заходів щодо обладнання спеціальних приміщень і сховищ для їх зберігання у відповідних умовах та стані; 32) виконує доручення голови суду та його заступників, рішення зборів суддів щодо організаційного забезпечення діяльності суду; 33) виконує інші функції, пов`язані із забезпеченням діяльності суду.

Отже, відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи несе керівник апарату місцевого суду.

При цьому, дії, акти або бездіяльність керівника апарату місцевого суду можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах лише якщо вони належать до сфери управлінської діяльності.

Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач оскаржує дії керівника апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько О. С. щодо неналежного, на його думку, забезпечення контролю за функціонуванням автоматизованої системи документообігу суду, зокрема в частині ігнорування обставин несвоєчасного накладення КЕП суддею Шевською О. І. на ухвалу від 15.07.2026 по справі № 554/10484/26 та передчасного направлення матеріалів справи № 554/10484/26 до Київського районного суду м. Полтави до закінчення строку на апеляційне оскарження.

Згідно з вимогами частини першої статті 259 ЦПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 259 ЦПК України передбачено, що у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Складання повної ухвали залежно від складності справи може бути відкладено на строк не більш як на п`ять днів з дня проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) ухвали.

Скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

В силу абзацу 1 частини 3 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.04.2018 № 1200/0/15-18 затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – Порядок № 1200/0/15-18).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку № 1200/0/15-18 електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується КЕП судді, який ухвалив таке судове рішення, а в разі колегіального розгляду - КЕП усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування.

Пунктом 2 розділу ІІІ Порядку № 1200/0/15-18 визначено, що електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до Реєстру у день його виготовлення засобами АСДС. Реєстраційні відомості, зазначені в пункті 3 розділу II цього Порядку, надсилаються до Реєстру у складі електронного документа, який вони описують.

Згідно із пунктом 1 розділу Х Порядку № 1200/0/15-18 обов`язок щодо своєчасного надсилання електронних примірників судового рішення та окремої думки судді для їх внесення до Реєстру шляхом формування та підписання відповідного електронного примірника в АСДС покладається на суддю (суддю-доповідача), який ухвалив таке рішення.

Колегією суддів встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 15.07.2026 по справі № 554/10484/26 позов ОСОБА_1 до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», про захист прав споживача передано за підсудністю до Київського районного суду міста Полтави.

Водночас, за змістом листа від 30.07.2026 № ЕП-151/26-Вих, ухвала від 15.07.2026 підписана КЕП судді 22.07.2026 о 11:35:07.

З приводу наведеного колегія суддів зазначає, що несвоєчасне накладення суддею КЕП на рішення у розумінні частин 1-5 статті 155 Закону № 1402-VIII не відноситься до дій, акту або бездіяльності керівника апарату місцевого суду, у сфері управлінської діяльності, яка може бути оскаржена до суду на загальних підставах.

Прийняття суддею рішення та накладення на нього КЕП є процесуальною дією, яка вчиняється суддею в межах розгляду справи у порядку, визначеному ЦПК України. При цьому, обов`язок щодо своєчасного підписання відповідного електронного примірника рішення в АСДС покладається на суддю (суддю-доповідача), який ухвалив таке рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2018 у справі № 820/5586/16, вказала на те, що дії суду (судді), вчинені при виконанні обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

У свою чергу, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, яка міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 240/533/21, від 26 травня 2021 року у справі № 460/9271/20, від 27 листопада 2019 року у справі № 320/3328/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 1340/4052/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 826/14690/17 зазначено, що право особи, яка бере участь у судовому процесу на незалежний і безсторонній суд забезпечується у передбачений процесуальним законодавством спосіб, у тому числі реалізацією права заявити відвід судді, можливістю оскарження рішення з підстав розгляду справи (заяви, інших матеріалів) незаконним складом суду, якщо таке рішення може бути оскаржене, тощо.

Таким чином, оскільки підписання ухвали суду електронним цифровим підписом та направлення її до Єдиного державного реєстру судових рішень є процесуальною дією, яка вчиняється суддею в межах розгляду справи, у порядку, визначеному процесуальним законом, обставини дотримання суддею встановлених строків на вчинення певних процесуальних дій є предметом дослідження та надання їм правової оцінки в межах розгляду судової справи, а тому такий спір не може бути предметом окремого судового розгляду.

Своєю чергою, дії учасника справи у разі його незгоди з дотриманням строків на вчинення процесуальних дій випливають із процесуального закону, який не передбачає у таких випадках можливості подання цим учасником позову до працівників апарату відповідного суду.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.10.2019 у справі № 640/21170/18 та Верховного Суду у постанові від 16.01.2020 у справі № 826/16580/17, відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду (працівників апарату суду), відповідно ухваленого або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Вказані висновки були підтримані Верховним Судом у постанові від 12.04.2024 по справі № 380/21545/23 у подібних правовідносинах, де відповідачем по справі виступав керівник апарату місцевого суду, а предметом спору слугувала правомірність дій керівника апарату суду, а також працівників апарату цього суду, які полягали у порушенні вимог Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814, при реєстрації обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Беручи до уваги вищенаведене, за обставин цієї справи між позивачем та керівником апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько Оленою Станіславівною відсутні публічно-правові відносини, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені до відповідача позивачем позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність керівника апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько Олени Станіславівни щодо незабезпечення належного контролю за функціонуванням автоматизованої системи документообігу суду, виконавчою дисципліною підлеглих працівників апарату суду та невжиття адміністративних заходів реагування, що призвело до несвоєчасного надсилання ухвали від 15.07.2026 у справі №554/10484/26 до Єдиного державного реєстру судових рішень та Електронного кабінету позивача, не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій керівника апарату Шевченківського районного суду м. Полтави Загорулько Олени Станіславівни щодо передчасного та незаконного відправлення 31.07.2026 матеріалів цивільної справи № 554/10484/26 до Київського районного суду м. Полтави за вих. № 554/10484/26/100954/2026 до закінчення строків апеляційного оскарження всупереч вимогам частини 3 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Частинами 1-3 статті 31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду;

2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Аналіз статті 31 ЦПК України свідчить, що передання справи за підсудністю також є процесуальною діяльністю суду, що не входить до сфери управлінської діяльності керівника апарату місцевого суду, яка може бути оскаржена до суду на загальних підставах.

Передання матеріалів справи на розгляд іншому суду за підсудністю не пов`язане з реалізацією публічної влади, а спрямоване на забезпечення дотримання права на судовий захист особи, яка звертається до суду.

Колегія суддів зазначає, що оскарження дій суду щодо здійснення правосуддя шляхом подачі позову до іншого суду є порушенням принципу незалежності суду та суддів та засобом впливу на них. Законодавством передбачено апеляційний та касаційний порядок оскарження судових рішень, а тому зауваження щодо діяльності судді чи суду або посадової особи суду, що пов`язані зі здійсненням правосуддя, у тому числі щодо направлення матеріалів справи, тощо, можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення, зокрема, в якості обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення з апеляційною скаргою.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Зазначений правовий висновок, викладено в постановах Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 580/5292/21 та від 08.05.2023 у справі № 580/2605/22.

Згідно з частиною шостою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання незаконними дій/бездіяльності посадових осіб суду що стосуються здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Отже, спір щодо рішень, дій та бездіяльності суду, суддів, посадових осіб суду щодо здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки для оскарження таких рішень, дій та бездіяльності встановлений інший порядок оскарження.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06).

При цьому колегія суддів зауважує, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі №9901/947/18.

За таких обставин вимоги ОСОБА_1 не підлягають окремому розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.

Такий правовий підхід відповідає усталеній судовій практиці у спорах з подібними правовідносинами, сформованій Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 1540/4005/18, а також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 580/2605/22, від 11 серпня 2023 року у справі №580/6423/22 та від 22.09.2025 по справі № 440/6650/24.

Враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, судом першої інстанції вірно роз`яснено позивачу, що даний спір не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Встановивши, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адміністративні суди не мають розглядати питання щодо встановлення факту порушення прав позивача, а зобов`язані відмовити у відкритті провадження у справі.

Отже, оскільки даний спір знаходиться поза площиною публічно-правових відносин, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у відкритті провадження у цій справі.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає обставин, які б давали підстави ставити під сумнів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 по справі № 440/11161/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко