Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №520/5572/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 р.Справа № 520/5572/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 (головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О.) у справі №520/5572/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000,00 грн., передбаченої п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану”;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000,00 грн. передбаченої п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану”.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив скасувати останнє та прийняти нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог скарги посилається на помилковість висновків суду, що прийняття (призов) особи на військову службу до запровадження правового режиму воєнного стану виключає можливість одержання такою особою (військовослужбовцем) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Зазначає, що позивач з 28.11.2019 до 31.01.2026 проходив військову службу за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу з військовою частиною НОМЕР_1 , тобто у віці 20 років почав проходити військову службу.

Вказує, що проходячи військову службу на позивача розповсюджувались всі права і гарантії передбачені законодавством щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема одноразових додаткових видів грошового забезпечення, однак відповідачем протиправно не виплачена одноразова грошова винагорода, тим самим порушені права і законні інтереси, що стало підставою для звернення до суду з метою захисту порушених прав і інтересів.

Зазначає, що оскільки позивач відповідає критеріям визначених постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану”, наявні підстави для виплати йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000,00 грн.

Вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати такої винагороди є протиправною.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість висновків суду про відмову у задоволенні позову, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Позивачем подано додаткові пояснення у справі.

Відповідачем також подано додаткові пояснення у справі.

На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 28.11.2019 до 31.01.2026 позивач проходив військову службу Збройних силах України за контрактом від 30.08.2019 на посадах осіб рядового складу та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2019 №257 зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_1 , де він проходив службу до січня 2026 року, будучи особою рядового складу.

Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.08.2022 №231 позивачу продовжено дію контракту понад встановлені строки до оголошення демобілізації.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2026 №31 позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2026 №31-РС з військової служби в запас за ст.26 ч.5 п.3 пп. "ґ" (через сімейні обставини або з інших поважних причин: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану) Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з 31.01.2026 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 11.10.2021 (а.с.9).

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2026 №937/22/1/3589 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України позивач у період з 24.02.2022 по 05.06.2023, з 16.06.2023 по 14.11.2023, з 30.11.2023 по 15.08.2024, з 25.08.2024 по 31.10.2024, з 16.11.2024 по 14.12.2024, з 30.12.2024 по 14.05.2025, з 30.05.2025 по 01.06.2025, з 05.06.2025 по 14.09.2025, з 30.09.2025 по 31.01.2026 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районах Циркунівської сільської громади Харківського району Харківської області, Дергачівської міської громади Харківського району Харківської області, Старосалтівської селищної громади Чугуївського району Харківської області, Балаклійської міської громади Ізюмського району Харківської області, Борівської селищної громади Ізюмського району Харківської області, Шевченківської селищної громади Куп`янського району Харківської області, Кіндрашівської сільської громади Куп`янського району Харківської області, Петропавлівської сільської громади Куп`янського району Харківської області, Костянтинівської міської громади Краматорського району Донецької області, Дергачівської міської громади Харківського району Харківської області, Липецької сільської територіальної громади Харківського району Харківської області, Покровська селищна ТГр Синельниківського району Дніпропетровської області (а.с.12-13).

Позивач, вважаючи, що на нього розповсюджуються умови щодо отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України під час воєнного стану” від 11.02.2025 №153, звернувся до відповідача із рапортом із зазначеного питання.

Листом від 10.01.2026 №26/1/171, Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено позивача, що під час проходження служби він не набув права на отримання грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, оскільки зарахований до списків особового складу військової частини до введення воєнного стану - 24.02.2022.

Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах, звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває станом на час розгляду даної справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За змістом ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).

Приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-XII унормовано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі по тексту - Постанова КМУ №153) та затверджено “Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Згідно з п.3 Постанови КМУ №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до п.4 Постанови КМУ №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Аналіз положень п.4 Постанови КМУ №153 дає підстави для висновку, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень можлива за умови дотримання одночасно встановлених цією постановою вимог: особа рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема, Збройних Сил; до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану; проходять військову службу, тобто є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постанови КМУ №153 (13.02.2025); брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора; строк участі в бойових діях в сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою (13.02.2025).

Метою прийняття Постанови КМУ №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Мотивом визначених заходів є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби. При цьому, йдеться про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців у віці до 25 років.

Колегія суддів звертає увагу, що визначальним для вирішення цього спору є питання про те, чи охоплюється абз.2 п.4 Постанови КМУ №153 позивач, який був прийнятий на військову службу згідно укладеного ним контракту про проходження військової служби до введення в Україні воєнного стану (24.02.2022), а дію цього контракту в подальшому продовжено до оголошення демобілізації.

Продовження дії контракту військовослужбовця понад встановлені строки, передбачене законодавством про військовий обов`язок і військову службу на період дії воєнного стану, не є автоматичним у розумінні повної відсутності юридично значимого волевиявлення особи, а потребує відповідного оформлення (наказу командира військової частини) саме у зв`язку з обставинами воєнного стану; без такого продовження особа підлягала б звільненню зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Отже, саме внаслідок введення та тривання воєнного стану позивач продовжив проходити військову службу на умовах, змістовно тотожних умовам, на яких приймаються на службу особи, що укладають контракт після 24.02.2022, а тому формальна різниця в даті первинного укладення контракту не змінює факту, що з 30.08.2022 (дата продовження контракту) і надалі проходив службу виключно в умовах та внаслідок дії воєнного стану.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153», яка набула чинності 07.08.2025, п.4 Постанови №153 доповнено абзацами, згідно з якими право на винагороду поширено, зокрема, на військовослужбовців, які проходили строкову військову службу, а надалі уклали контракт під час воєнного стану.

Разом з тим сам факт унормування Кабінетом Міністрів України додаткової категорії осіб, які набули статусу військовослужбовця-контрактника вже під час воєнного стану маючи інший, ніж контрактна служба, статус до 24.02.2022, підтверджує загальну спрямованість регулювання на охоплення випадків фактичного проходження служби в умовах воєнного стану та усунення невиправданих відмінностей у правовому становищі військовослужбовців залежно від моменту їх первинного залучення до Збройних Сил України.

Отже, продовження дії контракту, укладеного до введення воєнного стану, оформлене відповідним наказом командира військової частини на період дії воєнного стану, для цілей абз.2 п.4 Постанови КМУ №153 прирівнюється до прийняття на військову службу під час воєнного стану, оскільки саме з моменту такого продовження і надалі особа проходить службу виключно в умовах воєнного стану на загальних для цієї категорії підставах.

Судом встановлено, що 30.08.2019 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 20 років уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2019 №257 зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_1 , де він проходив службу до січня 2026 року.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.08.2022 №231 відповідно до пп.2 п.9 ст.23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" позивачу з 30.08.2022 продовжено дію контракту до оголошення демобілізації.

Отже, на момент продовження контракту позивачу було 23 роки, тобто останній не досяг віку 25 років.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 11.10.2021 (а.с.9).

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2026 №937/22/1/3589 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України позивач у період з 24.02.2022 по 05.06.2023, з 16.06.2023 по 14.11.2023, з 30.11.2023 по 15.08.2024, з 25.08.2024 по 31.10.2024, з 16.11.2024 по 14.12.2024, з 30.12.2024 по 14.05.2025, з 30.05.2025 по 01.06.2025, з 05.06.2025 по 14.09.2025, з 30.09.2025 по 31.01.2026 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районах Циркунівської сільської громади Харківського району Харківської області, Дергачівської міської громади Харківського району Харківської області, Старосалтівської селищної громади Чугуївського району Харківської області, Балаклійської міської громади Ізюмського району Харківської області, Борівської селищної громади Ізюмського району Харківської області, Шевченківської селищної громади Куп`янського району Харківської області, Кіндрашівської сільської громади Куп`янського району Харківської області, Петропавлівської сільської громади Куп`янського району Харківської області, Костянтинівської міської громади Краматорського району Донецької області, Дергачівської міської громади Харківського району Харківської області, Липецької сільської територіальної громади Харківського району Харківської області, Покровська селищна ТГр Синельниківського району Дніпропетровської області (а.с.12-13).

Доказів того, що позивач притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарної відповідальності матеріали справи не містять.

Колегія суддів критично оцінює доводи відповідача про відмову у виплаті спірної грошової винагороди з тих підстав, що позивач зарахований до списків особового складу військової частини до введення воєнного стану 24.02.2022, оскільки тлумачення вищевказаних приписів Постанови КМУ №153 в інший спосіб суперечило б меті її прийняття, яка полягає у підвищенні мотивації окремих категорій громадян України до проходження військової служби у Збройних Силах України в умовах воєнного стану, та фактично створювало б передумови для нерівного ставлення до відповідних категорій осіб.

Також колегія суддів звертає увагу, що Постанова КМУ №153 не пов`язує право на отримання такої грошової винагороди з кількістю укладених контрактів чи часом укладення першого контракту, а інше тлумачення, на переконання колегії суддів, не відповідало б меті прийняття цієї постанови та мало б ознаки дискримінації.

Право на отримання спірної винагороди виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою КМУ №153 сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).

Більше того, тлумачення п.4 Постанови КМУ №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які станом на 24.02.2022 року вже перебували на військовій службі і у подальшому їм продовжено дію контракту на проходження військової служби.

Довільне трактування норм Постанови КМУ №153 суперечить принципу верховенства права, закріпленому в ст.8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії.

Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи.

Це узгоджується з положеннями ст.3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.01.2024 у справі №240/4894/23, принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи "у вагомих сумнівах - на користь людини".

Таким чином, беручи до уваги, що позивач у віці до 25 років уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, який надалі був продовжений на період військового стану до оголошення демобілізації (у віці 23 роки); проходив військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій протягом строку, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою КМУ №153, а також не притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення чи дисциплінарної відповідальності, колегія суддів вважає, що останній підпадає під дію положень постанови КМУ №153 щодо права на отримання спірної винагороди.

З урахуванням наведеного вище, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що позивач не підпадає під дію п.4 постанови КМУ №153 лише через те, що станом на 24.02.2022 він уже перебував на військовій службі у Збройних Силах України, а не був прийнятий на неї в період воєнного стану.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності, що є предметом оскарження у даній справі.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн., передбачену п.4 Постанови КМУ №153 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн., передбачену п.4 Постанови КМУ №153.

Згідно з частинами 1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення (постанови) про задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 у справі №520/5572/26 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1 .

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн., передбаченої п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000,00 грн., передбачену п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану».

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц