Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №440/6095/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 р.Справа № 440/6095/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко) у справі №440/6095/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області(далі по тексту - ГУ ПФУ в Черкаській області)від 15.04.2026 №916300166160;

зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській областіздійснити судді у відставці перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання у розмірі 66 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді згідно складових довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (далі по тексту - ТУ ДСА в Полтавській області) №02/1631/26 від 20.03.2026 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3328 грн. з урахуванням фактично виплачених сум з 01.01.2026 та рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2021.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 задоволено позов.

ГУ ПФУ в Черкаській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, а також порушення останнім норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати таке рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що оскільки положення абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» є чинними, неконституційними не визнавалися, а тому підстави для застосування прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн. для визначення базового розміру посадового окладу судді відсутні.

У зв`язку з наведеним вище, посилається на правову позицію Великою Палатою Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24.

Окрім того, зазначає, що довідка про суддівську винагороду не є безумовною підставою для проведення перерахунку, а тому якщо сума, зазначена у такій довідці, не відповідає нормативно визначеним критеріям обчислення суддівської винагороди, вона не може слугувати підставою для перерахунку, а сам факт видачі довідки не створює для органу Пенсійного фонду обов`язку здійснювати перерахунок довічного грошового утримання з урахуванням такого розміру.

Також посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні рішення втрутився в дискреційні повноваження Пенсійного фонду України, не дотримався принципу законності та обґрунтованості судового рішення, що свідчить про порушення останнім норм процесуального права.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість останньої, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

ТУ ДСА України у Полтавської області позивачу видано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 20.03.2026 №02/1631/26 станом на 01.01.2026 (а.с.11).

02.04.2026 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про проведення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, до якої долучив вказану довідку ТУ ДСА України в Полтавській області (а.с.12).

15.04.2026 ГУ ПФУ в Черкаській області прийнято рішення №916300166160, яким відмовлено позивачу у проведенні перерахунку пенсії (а.с.13-14).

Вказане рішення було обґрунтовано тим, що відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102, 00 грн.

Позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці з 15.09.2016.

Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді законодавством не змінено, пенсійний орган вважав, що відсутні підстав для проведення перерахунку пенсії позивача, згідно поданої ним заяви від 02.04.2026.

Позивач, вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення пенсійного органу, звернувся з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною першою статті 4 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі по тексту - Закон № 1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону №1402-VIII, частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що позивач отримує довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону №1402-VIII, подав до органів Пенсійного фонду України заяву про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, до якої долучив довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 20.03.2026 №02/1631/26 станом на 01.01.2026 (а.с.11-12).

Відмовляючи позивачу у проведенні перерахунку довічного утримання, відповідач виходив з того, що оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102, 00 грн.) не змінено, відсутні правові підстави для проведення такого перерахунку.

Надаючи правову оцінку такому рішенню пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб - 3328 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року.

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць працездатних осіб - 3028 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Таким чином, Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та Законом України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та Законом України “Про судоустрій і статус суддів” гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018).

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”, яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій”.

Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону 1402-VIII (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), зокрема, пунктами 1, 2 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 №2017-III (далі по тексту - Закон № 2017-III) державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону № 2017-III).

Згідно з приписами статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 № 966-XIV(далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону України № 966-XIV прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зазначеною нормою Закону № 966-XIV визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зазначити, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді”. Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб - 3328 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року.

Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII, в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон №966-XIV щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, а тому підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, не має.

Водночас Закон України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Колегія суддів наголошує, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.

Отже, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Законом №1402-VIII.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2026 року (3328,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”, є протиправною.

Вищевказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 року у справі №200/2309/25.

Також подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №580/2522/24, від 13.11.2024 року у справі №200/1707/24, від 20.02.2025 року у справі №420/3716/24.

Колегія суддів враховує, що в постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.11.2025 року у справі № 520/32171/24, в якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий:

у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, колегія суддів вважає, що застосування відповідачем розрахункової величини, яка Законом України №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), є протиправним.

Щодо посилання скаржника на правову позицію Великою Палатою Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24.

Так, предмет спору у даній справі стосується правомірності рішення пенсійного органу щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) на підставі довідки територіального органу ДСА України та зобов`язання здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн., в той час, як в розглянутій Великою Палатою Верховного Суду справі №240/9028/24 предметом спору була протиправність дій Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні зі штату суду судді, який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIІІ “Про судоустрій і статус суддів”, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” у розмірі 2 684 грн. та абзацом четвертим статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” у розмірі 3 028 грн.

Відтак, колегія суддів вважає, що дана справа не є подібною до справи №240/9028/24, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду, а натомість є подібною до справи №200/2309/25, розглянутої Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, яка стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, регулюється розділом IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (далі по тексту - Порядок № 3-1).

Згідно Порядку №3-1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється або (1) на підставі списків, згідно яких відповідні органи видають довідки про суддівську винагороду працюючого судді/довідки про винагороду працюючого судді Конституційного Суду України за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди/винагороди судді Конституційного Суду України, що враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, для кожного судді, зазначеного в списку, або (2) за зверненням судді у відставці шляхом подання до пенсійного органу заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду судді у відставці, видану компетентним органом.

При цьому, колегія суддів враховує, що позивачу ТУ ДСА України у Полтавської області видано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 20.03.2026 №02/1631/26 станом на 01.01.2026 (а.с.11), в якій зазначено розмір суддівської винагороди станом на 01.01.2026 для обрахунку його довічного грошового утримання.

Відповідно до ч.4 ст.142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".

Суд звертає увагу на юридичну позицію Конституційного Суду України, висловлену у Рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020 (ч.6 п.16) про "автоматичне" здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі збільшення розміру такої винагороди.

Положення п. 1, 3 Розділу ІІ та п.2 Розділу ІІІ Порядку №3-1, які передбачають необхідність звернення судді та надання довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, не узгоджуються з принципом “автоматичності” перерахунку, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020.

Рада суддів України теж неодноразово звертала увагу Пенсійного фонду України на необхідність запровадження “автоматичного” перерахунку та внесення змін до Порядку № 3-1. Зокрема, у рішеннях від 01.03.2019 № 12, від 09.04.2021 № 7.

Отже, незважаючи на чітку позицію Конституційного Суду України (ч. 6 п. 16 Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020) та необхідність її безумовного виконання, незважаючи на неодноразові звернення Ради суддів України, відповідні зміни в частині “автоматичного” перерахунку до Порядку № 3-1 Пенсійним фондом України не внесено.

Зважаючи на вищенаведене, до внесення змін до законодавства щодо статусу суддів Верховного Суду України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, Пенсійний фонд України та/або його органи повинен проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді Верховного Суду України у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді Верховного Суду, що працює на відповідній посаді, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді”.

Згодом такий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 12.09.2023 у справі № 540/7777/21 та від 27.11.2023 у справі № 640/16655/21.

Застосовуючи зазначений висновок до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що Пенсійний фонд України та/або його органи повинні проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.09.2024 у справі №580/2522/24 в подібних правовідносинах.

Відтак, ГУ ПФУ в Черкаській області, відмовляючи позивачу, як судді у відставці, в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2026 на підставі довідки ТУ ДСА України в Полтавській області №02/1631/26 від 20.03.2026, діяло необґрунтовано та всупереч вимог ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135, ч.4 ст.142 Закону №1402-VIII.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 15.04.2026 №916300166160.

Окрім того, колегія суддів враховує, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2021 у справі №440/13239/21, зокрема, зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області з 19.02.2020 року здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою ТУ ДСА України у Полтавській області про розмір суддівської винагороди від 27.02.2020 року №02/856/2020 в розмірі 66 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум.

Отже, позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 66% від розміру суддівської винагороди.

Щодо доводів скаржника про дискреційність повноваження пенсійного органу.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладену у постановах від 13.12.2018 у справі №802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а згідно якої повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі №509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про покладення обов`язку на ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного утримання судді у відставці з 01.01.2026 у розмірі 66% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки ТУ ДСА України в Полтавській області №02/1631/26 від 20.03.2026.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дотримався принципу законності та обґрунтованості судового рішення, що свідчить про порушення останнім норм процесуального права, є необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 у справі №440/6095/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова