Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/33670/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки)

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №520/33670/25

Суддя: Русанова В.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 р.Справа № 520/33670/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) у справі №520/33670/25

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Департаменту реєстрації Харківської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 ), ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 ) звернулися з позовом, в якому просили:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради №82273729 від 09 грудня 2025 року про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій.

зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 згідно заяви, реєстраційний номер 70229846 відносно майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 відмовлено у задоволенні позову.

Позивачі , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просили скасувати останнє та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог скарги посилаються на те, що в 2001 році придбали квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі продажу.

В 2025 звернулися до відповідача для державної реєстрації на нерухоме майно у реєстрі речових прав, надавши договір, який підтверджує їх право власності на цю квартиру.

Зазначають, що до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Посилаються на те, що відсутність у відповідача можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" або отримати відповідь на такий запит не можуть позбавляти право особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

Наголошують, що реєстрація права власності на квартиру, що не була зареєстрована в реєстрі, здійснена відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Вважає, що заявлені вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість та безпідставність вимог скарги, просив залишити останню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 11.01.2001, серії АВО №545908, посвідченого приватним нотаріусом Марківського нотаріального округу, позивачі придбали квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на момент здійснення угоди належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Марківською райдержадміністрацією 25.06.1998, зареєстровано в БТІ під № 15-2107.

Позивачі звернулися до відповідача із заявою від 28.11.2025 про здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ( вищевказану квартиру), до якої додали договір купівлі - продажу від 11.01.2001, серії АВО №545908 та технічний паспорт.

Рішенням №82273729 від 09.12.2025 державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради на підставі п.п.4, 5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п.18, 23 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Позивачі, не погодившись з рішенням, звернулися з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим у межах повноважень та відповідно до норм чинного законодавства України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII (далі по тексту - Закон України №1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України №1207-VII за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (ч.ч.4,5 ст.11 Закону України №1207-VII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (далі по тексту - Закон України №1952-IV).

Згідно із п.1 ч.1 ст.2 Закону України №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч.4 ст.3 Закону України №1952-IV).

Відповідно до абз.4 ч.5 ст.3 Закону України №1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення (п.2 ч.1 ст.6 Закону України №1952-IV).

Положеннями ч.3 ст.10 Закону України № 1952-IV визначено, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до п.1 ст.20 Закону України №1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно ст.24 Закону України №1952-IV умовою відмови в державній реєстрації прав, є зокрема те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п.п.4,5 ч.1 ст.24 Закону України №1952-IV).

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України №1952-IV державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі по тексту - Порядок №1127).

Згідно із п.12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації (п.18 Порядку №1127).

Відповідно до п.23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України №1952-IV, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Відповідно до статті 3 Закону України № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також, нормами статті 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Судом встановлено, що в 2025 році позивачі звернулися до державного реєстратора з вимогою здійснити державну реєстрацію речового права на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , додавши до заяви договір купівлі-продажу від 11.01.2001 серії АВО №545908, посвідчений приватним нотаріусом Марківського нотаріального округу та технічний паспорт.

Договір не містить відмітки про реєстрацію в БТІ за місцем знаходження квартири.

Відмовляючи у проведенні реєстраційних дій щодо вказаної квартири (державної реєстрації права власності), відповідач на підставі п.п.4,5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п.18,23 Порядку №1127 виходив з того, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

З рішення вбачається, що відповідачем вичинялися дії отримання інформації про реєстрацію договору в БТІ . Листом Луганської обласної військової адміністрації від 05.12.2025 №4/01.01-22-6445, повідомлено, що до 01.01.2013 державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на території с-ща Марківка та зберігання інвентаризаційних справ здійснювалось комунальним підприємством «Марківське бюро технічної інвентаризації Марківської селищної ради Луганської області», яке не відновило свою діяльність на підконтрольній органам державної влади України території, архівні матеріали залишились на тимчасово окупованій території. Відтак, надати відомості щодо державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 не можливо.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 (чинного до 20 березня 2025 року) Марківська селищна територіальна громада віднесена до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Матеріали справи не містять доказів того, що реєстрація права власності позивача на означену квартиру, була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації.

Долучений позивачем нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири від 11.01.2001 не містить відомостей про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 в бюро технічної інвентаризації.

Запитувана державним реєстратором інформація щодо реєстрації права власності на квартиру не надана у зв`язку з об`єктивними обставинами - Комунальне підприємство «Марківське бюро технічної інвентаризації Марківської селищної ради Луганської області», яке здійснювало державне реєстрацію прав власності на нерухоме майно, не відновило свою діяльність на підконтрольній органам державної влади України території, архівні матеріали залишились на тимчасово окупованій території.

Відтак, колегія суддів вважає, що подані відповідачу документи для державної реєстрації права власності на нерухоме майно у реєстрі речових прав, зокрема, договір купівлі-продажу від 11.01.2001 серії АВО №545908, не свідчать про проведення державної реєстрації права власності на квартиру до 01.01.2013, та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними висновки суду про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення позову без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі №520/33670/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua