Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №440/1572/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 р.Справа № 440/1572/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко) у справі №440/1572/26

за позовом ОСОБА_1

до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (далі по тексту - 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області) щодо не здійснення ОСОБА_1 одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.168.5 ст.168 ПК України та п.2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 при виплаті індексації грошового забезпечення;

зобов`язати 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб в сумі 15 293,92 грн.;

визнати протиправними дії 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області щодо утримання з індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 військового збору в розмірі 5% замість утримання військового збору в розмірі 1,5%;

стягнути з 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 9 805,80 грн. надмірно утриманого військового збору;

визнати протиправною бездіяльність 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.01.2026 року;

зобов`язати 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 16.01.2026 року включно за весь час затримки виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 задоволено позов.

1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати останнє та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог скарги зазначає, що відповідач добровільно, без зволікань та в найкоротші терміни (протягом 46 днів з дати набрання законної сили) виконав рішення суду у справі № 440/7709/25, виплатив позивачу грошове забезпечення (індексацію) .

Зазначає, що суд першої інстанції при визначені суми грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб у сумі 50 429,79 грн. (включає 35 135,87 грн. та 15 293,92 грн.), не врахував, що відповідачем виплачено позивачу грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб у розмірі 35 135,87 грн.

При цьому вказує, що позивачу не було компенсовано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 15 293,92 грн із нарахованої індексації грошового забезпечення в розмірі 84 966,24 грн. за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 .

Посилається на те, що виплати за рішенням суду звільненому працівнику ДСНС України включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах, без урахування положень п.168.5 ст.168 ПК України.

Також не погоджується із стягненням на користь позивача 9 805,80 грн. надмірно утриманого військового збору, посилаючись на те, що дохід у вигляді грошового забезпечення гарантовано виплачується державою на користь фізичної особи, яка має статус військовослужбовця.

Вказує, що дохід у вигляді виплат на підставі рішення суду, нарахований юридичною особою у грудні 2025 року на користь фізичних осіб, які звільненні з військової служби, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податків як інший дохід та оподатковується військовим збором за ставкою 5 відсотків, оскільки зазначений дохід є доходом звітного періоду в якому він безпосередньо буде нарахований (виплачений), а не періоду, за який він нарахований.

Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.

На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу цивільного захисту у відповідача.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 у справі №440/7709/25, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025, зокрема зобов`язано 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 включно відповідно до абз.4,6 п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з утриманням податків і зборів та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум.

На виконання цього рішення, 1 ДПРЗ ГУ ДСНС у Полтавській області нараховано позивачу 315 301,41 грн., з яких виплачено - 250 863,34 грн.; утримано військовий збір (5%) в сумі 14 008,28 грн., податок утриманий з доходів фізичних осіб (18%) в сумі 50 429,79 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 13, № 15, № 17 від 16.01.2026 (а.с.23-24).

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не виплати грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб, утримання військового збору у надмірному розмірі 5% замість 1,5%; невиплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму сукупного доходу за період з 01.01.2016 по 16.01.2026 звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених ОСОБА_1 вимог.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті сум індексації грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до п.п.2,3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Приписами п.п.4,5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, особами рядового і начальницького складу ДСНС, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22, в подібних правовідносинах.

Пунктом 168.5 статті 168 ПК України визначено, що cуми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Тобто, в даному випадку особа рядового і начальницького складу ДСНС звільнена зі служби цивільного захисту, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження нею такої служби.

Судом встановлено, що позивач проходив службу цивільного захисту у відповідача.

На виконання рішення суду у справі №440/7709/25, відповідачем 16.01.2026 перераховано 250 863,34 грн. на рахунок позивача (а.с.11,23).

При виплаті заборгованості з сум індексації грошового забезпечення, відповідачем утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 18% в сумі 50 429,79 грн. (а.с.23, зворотній бік арк.), що підтверджується платіжною інструкцією №15 від 15.01.2026.

Враховуючи те, що рішенням суду у справі №440/7709/25 визнано протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 18.07.2022, останній не може бути позбавлений права на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.

Водночас, виплату грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб одночасно з виплатою відповідної суми заборгованості з індексації грошового забезпечення відповідач не здійснив.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач мав здійснити нарахування та виплату позивачу грошову компенсацію податку з доходів фізичних осіб в сумі 50 429,79 з сум індексації грошового забезпечення, виплачених на виконання судового рішення №440/7709/25.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.06.2020 року у справі №825/761/17, від 29.07.2020 року у справі № 814/142/17 та від 08.02.2023 у справі №420/9834/22, в подібних правовідносинах.

Доводи апелянта щодо не врахування судом часткової виплати відповідачем позивачу грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб у розмірі 35 135,87 грн., колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду, оскільки доказів здійснення такої виплати відповідачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано.

При цьому, колегія суддів зазначає, що положеннями п.п.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 ПК України (п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України).

Отже, з урахуванням наведеного вище правого регулювання, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мали бути проведені відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.

Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №380/813/22, від 10.10.2024 у справі № 500/8015/23, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22.

Доводи апелянта , що виплати, з яких утримано податок, не є грошовим забезпеченням, а їх здійснення відбулося на виконання рішення суду, тобто після втрати позивачем статусу військовослужбовця не звільняють відповідача від обов`язку здійснити виплату спірної компенсації.

Згідно п. 168.5 ст.168 ПК України компенсації підлягає сума податку з доходів фізичних осіб, утримана не тільки з грошового забезпечення, а й з грошових винагород та інших виплат, одержаних особою рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.

Таким чином, для виплати компенсації податку з доходів фізичних осіб не має значення, чи є виплачені суми складовими грошового забезпечення, а також чи виплачені вони під час проходження служби, чи вже після звільнення зі служби на виконання судового рішення.

Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №825/761/17, від 22.06.2018 у справі №812/1048/17.

З урахуванням наведеного вище, доводи скаржника про відсутність правових підстав для застосування положень п.168.5 ст.168 ПК України та, як наслідок, для нарахування й виплати позивачу спірної компенсації, є помилковими.

Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не виплаті позивачу грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб в розмірі 50 429,79 з нарахованої суми індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №440/7709/25 та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб в сумі 50 429,79з нарахованої суми індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення №440/7709/25.

Щодо розміру військового збору.

Згідно з п.16-1 підрозділу 10 “Інші перехідні положення” розділу ХХ “Перехідні положення” ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до пп.1 пп.1.1 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з пп.162.1.1. п.162.1 ст.162 ПК України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до пп.1 пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Так, за пп.163.1.1 п.163.1 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з пп.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у пп.1 пп.1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного пп.1 пп.1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (пп.1 пп.1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України) (редакції, що діє з 01.12.2024)

Відповідно до пп.4 пп.1.3 п.16-1 підрозділу 10 “Інші перехідні положення” розділу XX “Перехідні положення” ПК України уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту).

Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №4113 від 04.12.2024 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України застосовуються з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX.

З огляду на те, що Закон України №4015-IX від 10.10.2024 набрав чинності 01.12.2024, то зміни до п.16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України внесені Законом України №4113 від 04.12.2024 щодо ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.

Судом встановлено, що відповідачем сплачено військовий збір, утриманий з перерахованої індексації грошового забезпечення згідно рішення суду у справі №440/7709/25 в розмірі 5% в сумі 14 008,28 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №17 від 15.01.2026 (а.с.24).

Отже, відповідачем надмірно утримано 3,5% військового збору (5% замість 1,5 %) з виплаченої індексації грошового забезпечення позивача, що складає 9 805,80 грн.

Крім того, п.2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 10.10.2024 року №4015-ІХ “Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану” встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 ст. 162 ПК України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених ПК України.

Таким чином, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01.12.2024 застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).

Посилання апелянта щодо виплати доходу у вигляді виплат на підставі рішення суду, нарахованого юридичною особою у грудні 2025 на користь фізичних осіб, які звільненні з військової служби, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податків як інший дохід та оподатковується військовим збором за ставкою 5%, не спростовують правильності висновків суду щодо безпідставності надмірного утримання відповідачем 3.5 відсотків військового збору (5% замість 1.5%) з виплаченого грошового забезпечення позивача.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача щодо утримання з грошового забезпечення позивача військового збору в розмірі 5 відсотків та стягнення з відповідача на користь позивача суму надмірно утриманого військового збору в розмірі 9 805,80 грн.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України “Про оплату праці” такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159.

Відповідно до ст.ст.1,2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно із ст.3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ст.4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно із п.2,3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1- 3 вищевказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №815/3998/16, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 31.03.2020 у справі №817/621/18 та від 26.02.2020 у справі №826/8319/16.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Особа має право на таку компенсацію незалежно від підстав нарахування заборгованості, добровільно чи на виконання судового рішення.

Виплата такої компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20.

Судом встановлено, що на виконання рішення суду від 08.08.2025 №440/7709/25, відповідачем 16.01.2026 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 250 863,34 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №13 від 16.01.2026 (а.с.23).

Оскільки відповідачем проведено виплату донарахованого грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення) позивача лише 16.01.2026, останнім порушено строки її виплати, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо права позивача на спірну компенсацію.

Доводи відповідача про те, що він без зволікань та в найкоротші терміни (протягом 46 днів з дати набрання законної сили), виконав рішення суду у справі №440/7709/25, є необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків суду.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності, що є предметом оскарження у даній справі.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі №440/1572/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц