Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №360/435/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року справа №360/435/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гайдара А.В., Пивовар І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 360/435/26 (головуючий І інстанції Пляшкова К.О.) за позовом Приміча Дениса Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Приміч Денис Володимирович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000,00 грн згідно з пунктом 4 абзацу першого постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментально проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану”;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000,00 грн згідно з пунктом 4 абзацу першого постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментально проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах під час воєнного стану”.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року позов задоволений:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову винагороду в розмірі 1 млн. гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову через порушення норм матеріального, процесуального права, неповне з`ясування обставин.

Апелянт вважає, що позивач звернувся з пропущенням строку звернення до суду з цим позовом, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №362/643/21 визначила, що військова служба є різновидом публічної служби. Враховуючи визначену правову природу одноразової грошової винагороди спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Схожі правові позиції висловлені Верховним Судом у наступних постановах: в постанові від 03.11.2025 по справі №260/1940/24, від 20.11.2025 по справі №260/1942/24.

За результатами аналізу положень абзацу 2 Постанови № 153, апелянт вважає, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених цією Постановою вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:

- бути особами рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

- бути прийнятою або призваною на військову службу під час воєнного стану , введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №2102-IX до набрання чинності цією постановою [до 13.02.2025] у віці до 25 років;

- проходити військову службу;

- брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (надалі по тексту також - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою [13.02.2025] або, якщо менше - пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Оскільки позивач уклав контракт на проходження військової служби в 2020 році, то відповідно умова Постанови 153 щодо «прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану» не виконана.

Крім того, обов`язковою умовою для набуття виплати одноразової грошової винагороди, передбаченою Постановою 153 є вік, з 18 до 25 років. Як вбачається з матеріалів справи позивач 05.08.1999 року народження.

Згідно з довідкою від 24.03.2026 №08/2300/26-Вн Позивач з 21.04.2024 по 30.04.2024; з 04.05.2024 по 11.05.2024; з 15.05.2024 по 28.05.2024; з 01.06.2024 по 18.06.2024; з 20.06.2024 по 31.07.2024 ; з 20.08.2024 по 04.10.2024; з 25.10.2024 по 14.01.2025; з 01.02.2025 по 06.04.2025; з 26.04.2025 по 18.09.2025; з 20.09.2025 по 31.10.2025; з 05.11.2025 по 31.01.2026 брав безпосередню участь у бойових діях у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

05.08.2024 позивачу виповнилось 25 років. Тобто, періоди залучення (з 06.08.2024) виходять за межі строку визначеного Постановою 153, та не могли бути враховані під час прийняття рішення у виплаті (у разі наявності права на таку виплату).

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав перебирати на себе дискреційні функції Військової частини НОМЕР_1 в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені.

Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, який надіслав матеріали справи, які сформовані в електронній формі та частково в паперовій формі.

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи у змішаній формі (електронно-паперовій) і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

Позивач є учасником бойових дій, проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 18 травня 2023 року по теперішній час, що підтверджується паспортом громадянина України, довідкою відповідача від 24 березня 2026 року № 08/2283/26-Вн, витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 18 травня 2023 року № 247-OC, посвідченням від 17 червня 2023 року серії НОМЕР_3 .

Позивач 2 квітня 2019 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на три роки.

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 03 березня 2022 року № 93-OC старшому сержанту ОСОБА_1 продовжено дію контракту понад встановлені строки з 02 квітня 2022 року на період дії воєнного стану.

За довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 24 березня 2026 року № 08/2283/26-Вн головний сержант ОСОБА_1 дійсно з 18 травня 2023 року по теперішній час проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 24 березня 2026 року № 08/2300/26-Вн головний сержант Яткевич В.С. дiйсно з 21.04.2024 по 30.04.2024; з 04.05.2024 по 11.05.2024; з 15.05.2024 по 28.05.2024; з 01.06.2024 по 18.06.2024; з 20.06.2024 по 31.07.2024; з 20.08.2024 по 04.10.2024; з 25.10.2024 по 14.01.2025; з 01.02.2025 по 06.04.2025; з 26.04.2025 по 18.09.2025; з 20.09.2025 по 31.10.2025; з 05.11.2025 по 31.01.2026 брав безпосередню участь у бойових діях у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Начальник другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки звернувся з рапортом від 25 грудня 2025 року № 29/97212/25-Вн до коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки, в якому порушив питання нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн ряду військовослужбовців, серед яких був ОСОБА_1 .

Відповіддю начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 02 січня 2026 року № 04.2/628/26-Вн повідомлено про відсутність підстав для виплати, оскільки позивачем раніше вже був укладений контракт.

Представник позивача в інтересах позивача звернувся із заявою від 2 березня 2026 року № А-728 до начальника військової частини НОМЕР_1 про виплату позивачу одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000,00 грн згідно з пунктом 4 Постанови № 153, у відповідь на яку отримав лист від 04 березня 2026 року № 04.2/А-728/729 з відмовою у виплаті такої винагороди, мотивовану тим, що позивач станом на 24 лютого 2022 року вже перебував на військовій службі за контрактом, тому виплата винагороди не передбачена умовами Постанови.

Постановою Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 липня 2025 року у справі № 202/6513/25 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн.

Інша інформація щодо притягнення позивача до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - відсутня.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-ХІІ).

За частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV “Про Державну прикордонну службу України” (далі – Закон № 661-IV) на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 661-IV основними функціями Державної прикордонної служби України зокрема є:

охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;

охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;

ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України “Про розвідувальні органи України” та “Про оперативно-розшукову діяльність”;

участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України;

координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов`язаної із захистом державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України та в контрольних пунктах в`їзду - виїзду.

Виконання зазначених у частині першій цієї статті функцій є оперативно-службовою діяльністю Державної прикордонної служби України (частина друга статті 2 Закону № 661-IV).

Частиною першою статті 6 Закону № 661-IV визначено, що Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно із пунктами 3, 4 статті 19 Закону № 661-IV на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначені Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджений Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 3 Положення у добровільному порядку в Держприкордонслужбі громадяни проходять: військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт (далі - військова служба за контрактом).

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

За пунктом 29 Положення право на укладення контракту про проходження військової служби та внесення змін до нього надається начальнику органу Держприкордонслужби, який має право видавати накази по особовому складу, - з усіма військовослужбовцями рядового складу, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цьому органі, а також із громадянами, які приймаються на військову службу до цього органу на посади осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

За пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”, визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

В подальшому, Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 10.10.2025 № 793/2025, від 12.01.2026 № 40/2026 продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі - Постанова № 153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок).

Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу, Збройні Сили, Міністерство оборони, військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.

В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 01.04.2025 № 387 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153”, якою розширено коло учасників вказаного експериментального проекту та, серед іншого, підпункт 1 пункту 3 Постанови № 153 викладено в такій редакції: “ 1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.”.

Тобто, до кола учасників експериментального проекту додано, зокрема, громадян України від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Державної прикордонної служби України.

Також абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) (абзац третій пункту 4 Постанови № 153).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі (абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153).

Разом з тим, абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

В подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153” внесено зміни, зокрема у пункт 4 Постанови № 153.

Відповідно до абзаців другого-дев`ятого пункту 4 Постанови № 153 (в редакції з урахуванням вищенаведених змін) установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Проаналізувавши вказані положення пункту 4 Постанови № 153 (в редакціях як на час її прийняття, так і з урахуванням вказаних змін), суд дійшов висновку, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані такі умови:

- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 “Про введення воєнного стану в Україні”;

- така особа проходить військову службу (станом на момент набрання чинності вказаною постановою) та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;

- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується.

При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:

- якщо такий строк сукупно становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. грн (про що й просить позивач у позовній заяві);

- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн. грн;

- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. грн за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

З урахуванням викладеного слід відзначити, що перебування позивача станом на 24 лютого 2022 року на військовій службі не впливає на набуття права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, оскільки як в редакції на момент її прийняття, так і в подальшому в редакції внесених до неї змін, вказана Постанова не містить таких умов та/або обмежень у виплаті спірної грошової винагороди щодо осіб, які до введення на території України воєнного стану вже проходили військову службу, а в подальшому під час воєнного стану, перебуваючи на військовій службі продовжили дію контракту про проходження військової служби.

Позивач 2 квітня 2019 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на три роки.

Позивач під час дії воєнного стану у віці 22 років продовжив дію контракту на період дії воєнного стану, що підтверджується витягом з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 03 березня 2022 року № 93-ОС.

За довідкою НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19 грудня 2022 року № 12/1-98 старший сержант ОСОБА_1 дійсно 01 березня та 15 жовтня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в межах Сумської області (н.п. Велика Писарівка, Дмитрівка); згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 24 березня 2026 року № 08/2300/26-Вн головний сержант Яткевич В.С. дiйсно з 21.04.2024 по 30.04.2024; з 04.05.2024 по 11.05.2024; з 15.05.2024 по 28.05.2024; з 01.06.2024 по 18.06.2024; з 20.06.2024 по 31.07.2024; з 20.08.2024 по 04.10.2024; з 25.10.2024 по 14.01.2025; з 01.02.2025 по 06.04.2025; з 26.04.2025 по 18.09.2025; з 20.09.2025 по 31.10.2025; з 05.11.2025 по 31.01.2026 брав безпосередню участь у бойових діях у зв`язку з військовою агресією рф проти України, що сукупно на день набрання чинності Постановою № 153 (13 лютого 2025 року) складає 232 дні, тобто більше шести місяців, що відповідає умовам для виплати спірної одноразової грошової винагороди, визначеним Постановою № 153.

Доводи відповідача, що Постановою № 153 вимагається участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців у віці до досягнення 25-річчя, суд відхиляє як безпідставні та такі, що ґрунтуються на хибному тлумаченні змісту абзацу другого пункту 4 цією Постанови.

В абзаці другому пункту 4 Постанови № 153 умовою для виплати одноразової грошової винагороди визначено прийняття або призов громадян на відповідну військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років до набрання чинності цією Постановою, проходження військової служби та безпосередня участь у визначених заходах строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою, а не у віці до досягнення 25-річчя, як стверджує представник відповідача.

Щодо обставини притягнення позивача до адміністративної відповідальності суд враховує наступне.

Як вже зазначалось судом вище, абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 визначено випадки, за яких військовослужбовцям, які зазначені в абзацах другому та третьому цього пункту, тобто які відповідають базовим умовам для виплати спірної у цій справі винагороди, не виплачується така винагорода.

В первісній редакції абзац п`ятий пункту 4 Постанови № 153 передбачав, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 внесено зміни, зокрема до абзацу п`ятого пункту 4 Постанови № 153 та викладено його в такій редакції: “військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.”.

Тобто, з порівняльного аналізу наведених норм вбачається, що в первісній редакції Постанови № 153 пункт 4 визначав, що спірна винагорода не виплачується відповідним військовослужбовцям, у разі якщо вони два або більше разів притягувалися до кримінальної відповідальності та/або адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

У відповідній редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, якою внесено зміни, у тому числі до абзацу п`ятого пункту 4 Постанови № 153, змінено умови за яких не виплачується спірна винагорода, а саме зменшено до одного встановлену кількість разів притягнення до кримінальної відповідальності та збільшено можливу кількість притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення до двох і більше разів.

Судом установлено, що постановою Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 липня 2025 року у справі № 202/6513/25 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 грн.

Інша інформація щодо притягнення позивача до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності відсутня.

Отже, відповідно до наявних в матеріалах справи відомостей, позивача одного разу притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Тобто, відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 Постанови № 153, як у первісній редакції, так і в редакції внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, такі обставини не позбавляють позивача права на виплату йому грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153.

Суд відхиляє доводи відповідача, що позивач не має права на спірну винагороду, оскільки як станом на день набрання чинності Постановою № 153 (13 лютого 2025 року), так і станом на час внесення до неї змін постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153”, яка набрала чинності з 08 квітня 2025 року, якою розширено перелік військовослужбовців, на яких поширюється дія Постанови № 153, включивши до цього переліку, зокрема, військовослужбовців Держприкордонслужби, де позивач проходив військову службу, та враховуючи, що під час дії воєнного стану позивач продовжив дію контракту, чим по суті уклав контракт про проходження військової служби вже під час воєнного стану.

Крім того, тлумачення абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно певних осіб (військовослужбовців), буде дискримінаційним відносно осіб, які уклали контракт про проходження військової служби у віці до 25 років та продовжили військову службу при настанні обставин, визначених Постановою № 153.

За частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

За пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України “Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні” пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Отже, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн, передбаченої Постановою № 153, лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також виявили бажання продовжувати військову службу, подовживши дію укладеного контракту в період воєнного стану.

В спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову № 153, якою установив додаткові блага для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.

Отже, відповідачем протиправно не виплачено позивачу спірну одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. грн, передбачену Постановою № 153.

За Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями

Отже, в даному випадку відсутнє втручання в у дискреційні повноваження відповідача.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову винагороду в розмірі 1 млн. гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Щодо строку звернення до суду з цим позовом.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з нормами частини шостої статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Отже, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантоване конституційне право на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо визначений тримісячний строк звернення до суду.

Водночас, Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про неконституційність частини першої статті 233 КЗпП та ухвалила Рішення № 1-р/2025, в якому виснувала, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України, частина перша статті 233 КЗпП визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього рішення.

З наданої в матеріали справи довідки відповідача від 21 січня 2026 року № 08/532/26-Вн ОСОБА_1 з 18 травня 2023 року по даний час проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач звернувся до суду з позовом щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000,00 грн згідно з пунктом 4 Постанови № 153, тобто ця справа є справою про вирішення трудового спору працівника щодо належного йому грошового забезпечення.

Таким чином, строк звернення до суду з цим позовом визначений у частині першій статті 233 КЗпП України, яка рішенням Конституційного Суду від 11 грудня 2025 року у справі № 1-р/2025 визнана неконституційною.

Відповідно, з огляду на наведені висновки Конституційного Суду України, судом установлено, що строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущений.

Суд відхиляє посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 листопада 2025 року у справі № 260/1942/24, як такі, що є незастосовними до спірних правовідносин, оскільки їх постановлено за інших фактичних обставин та з іншим правовим регулюванням.

Так висновки Верховного Суду у наведеній постанові сформульовані щодо застосування спеціального строку звернення до суду, установленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, до спору про грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 360/435/26 за позовом Приміча Дениса Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 14 жовтня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.В. Гайдар

І.В. Пивовар