Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №200/3320/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року справа №200/3320/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі № 200/3320/25 (головуючий І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУДПС у Донецькій області, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Донецькій області по невчиненню дій щодо проведення коригування даних (показників) інтегрованої картки позивача шляхом виключення відомостей про нарахування грошового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб в сумі 156 856,62 грн;

- визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Донецькій області по нарахуванню пені в сумі 185 509,57 грн;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Донецькій області вчинити дії щодо проведення коригування даних (показників) інтегрованої картки позивача шляхом виключення відомостей про нарахування грошового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб в сумі 156 856,62 грн та відомостей нарахування пені в сумі 185 509,57 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позов задоволений:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Донецькій області, яка полягає у не здійсненні коригування даних (показників) в інтегрованій картці платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 шляхом виключення із відомостей про недоїмку з орендної плати з фізичних осіб за період з 14 квітня 2014 року в розмірі 156 856,62 грн та пені, нарахованої на суму зазначеної недоїмки, в розмірі 185 509,57 грн;

- зобов`язано Головне управління ДПС у Донецькій області здійснити коригування показників інтегрованої картки платника податків – фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 шляхом виключення відомостей (показників) по недоїмці з орендної плати за земельні ділянки (код класифікації доходів бюджету 18010900) в розмірі 156 856,62 грн; а також виключити відомості (показники) по пені в розмірі 185 509,57 грн, нарахованої у зв`язку із несвоєчасним погашенням орендної плати за земельні ділянки за період з 14 квітня 2014 року.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Донецькій області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 27738,93 грн, з яких витрати позивача на правничу допомогу - 25000 грн, судовий збір - 2738,93 грн.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову, через порушення норм матеріального, процесуального права, неповне з`ясування обставин.

Апелянт зазначає, що контролюючий орган заздалегідь не був обізнаним, що позивач помилково сплатить грошові кошти не на ті реквізити; крім того, згідно п.36.5 ст.36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи; а також досудового врегулювання спору не відбулося, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

З урахуванням вищенаведеного, ГУ ДПС у Донецькій області зазначає, що автоматичне нарахування пені у сумі 184 706, 48 грн. за податковий борг позивача з орендної плати за землю з фізичних осіб відбулося від дій позивача, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Щодо податкового боргу понад 1095 днів, контролюючий орган повідомляє, що згідно з даними ІКС ДПС позивач з 12.04.2023 перебуває на обліку у Головному управління ДПС у Донецькій області, Краматорська державна податкова інспекція, податкова адреса: 84311, Донецька область, м.Краматорськ, просп. Миру, буд.9, кв.39. Попереднє місце реєстрації – Головне управління ДПС у Донецькій області, Бахмутська державна податкова інспекція (Центрально-Міський район м.Горлівка). Попередня податкова адреса: 84601, Донецька область, м.Горлівка, Центрально Міський район, вул.Чури, буд.18, кв.6. Дата зміни місцезнаходження 12.04.2023.

Відповідно до приписів пп.38.2 п.38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення проведення операції Об`єднаних сил (ООС) для платників податків, місцезнаходженням (місцем проживання) яких станом на 14 квітня 2014 року була тимчасово окупована територія та/або територія населених пунктів на лінії зіткнення і які станом на 1 січня 2017 року не змінили своє місцезнаходження (місце проживання) із зазначених територій на іншу територію України зупиняється застосування норм статей 59,60 (в частині податкових вимог), 87-101 ПК України.

Відлік строку давності, визначений статтею 102 ПК України, зупиняється на період, протягом якого до платників податків, зазначених у цьому підпункті, не застосовувалися заходи стягнення, передбачені статтями 59, 60, 87-101 цього Кодексу.

Норми цього підпункту не застосовуються, зокрема з дати реєстрації зміни місця проживання фізичною особою – платником податків і переселення на іншу територію України на постійне місце проживання, місце проживання внутрішньо переміщеної особи та проведення реєстраційної дії щодо зміни місця проживання фізичної особи-підприємця.

Порядок ведення ІКП не передбачає внесення будь-яких змін в інтегровану картку платника податків, не передбачених приписами діючого законодавства, таких як виправлення помилок платників податків щодо невірного визначення реквізитів платежу.

ГУ ДПС зазначає, що судові витрати на професійну допомогу у розмірі 25000 грн. неспіврозмірні у порівнянні з виконаними послугами.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені.

Відповідачем подано відповідь на відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому просив вважати доводи представника позивача необґрунтованими та залишити їх без задоволення, скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Відповідно до ст. 311 КАС Украни справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, відповіді на нього, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 з 19 квітня 2005 року: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місцезнаходження позивача як суб`єкта підприємницької діяльності: АДРЕСА_2 ; зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань з 25 квітня 2005 року; основним видом діяльності є: КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля та інші 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Донецькій області з 23 квітня 2023 року.

ОСОБА_2 як суб`єкт підприємницької діяльності був зареєстрований 25 квітня 2005 року за місцем проживання у м. Горлівка Донецької області.

За поясненнями, наведеними у позовній заяві, позивач мав у власності об`єкти нерухомого майна, розташовані на території м. Горлівка за адресами: вул. Інтернаціональна, 88, вул. Петровського, 24, АДРЕСА_3 та Пожарського, 7-г та АДРЕСА_4 .

Також за поясненнями позивача:

3 лютого 2009 року між позивачем та Горлівською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки від № 00104, адреса земельної ділянки: м. Горлівка, вул. Інтернаціональна, 88, площа 0,0861 га, річна сума орендної плати на 2014 рік: 16 062,48 грн, щомісячне нарахування орендної плати протягом 2014 року: 1338,54 грн;

25 вересня 2013 року між позивачем та Горлівською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки від № 2880074, адреса земельної ділянки: м. Горлівка, вул. Інтернаціональна, 88, площа 0,4171 га, річна сума орендної плати на 2014 рік: 55031,28 грн, щомісячне нарахування орендної плати протягом 2014 року: 4 585,94 грн;

26 травня 2008 року між позивачем та Горлівською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки від № 00581, адреса земельної ділянки: м. Горлівка, вул. Петровського, 24, площа 0,2309 га, річна сума орендної плати на 2014 рік: 92 410,80 грн, щомісячне нарахування орендної плати протягом 2014 року: 7 700,90 грн;

28 липня 2011 року між позивачем та Горлівською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки від 28 липня 2011 року № 0000101, адреса земельної ділянки: м. Горлівка, вул. Мініна та Пожарського, 7-г, площа 0,196 га, річна сума орендної плати на 2014 рік: 361 23,00 грн, щомісячне нарахування орендної плати протягом 2014 року: 3 010,25 грн.

Як зазначено у позові, вказані договори залишились у м. Горлівці Донецької області.

Відповідачем наведене не заперечується.

Загальна сума річної орендної плати на 2014 рік за вказаними договорами склала 199 627,56 грн, щомісячна сума – 16 635,63 грн.

За матеріалами справи 5 лютого 2014 року позивачем було подано до Горлівської ОДПІ (Центрально-міське відділення) податкову декларацію з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2014 рік разом із Додатком 1 (відомості про наявність земельних ділянок), відповідно до яких задекларовано річну та щомісячну суму орендної плати з фізичних осіб (код класифікації доходів бюджету 18010900) в розмірі 199 627,56 грн та 16 635,63 грн (відповідно) щодо земельних ділянок:

• кадастровий номер 1410600000:02:020:0457, площа земельної ділянки 0,0861 га, яка розташована за адресою м. Горлівка, вул. Інтернаціональна, буд. 88, договір оренди від 3 лютого 2009 року № 00104;

• кадастровий номер 1410600000:02:020:0425, площа земельної ділянки 0,4171 га, яка розташована за адресою м. Горлівка, вул. Інтернаціональна, буд. 88, договір оренди від 25 вересня 2013 року № 2880074;

• кадастровий номер 1410600000:02:017:0540, площа земельної ділянки 0,2309 га, яка розташована за адресою м. Горлівка, вул. Петровського, буд. 24, договір оренди від 26 травня 2008 року № 00581;

• кадастровий номер 1410600000:02:017:0528, площа земельної ділянки 0,196 га, яка розташована за адресою м. Горлівка, вул. Мініна та Пожарського, буд. 7г, договір оренди від 28 липня 2011 року № 0000101.

Відповідно до даних інтегрованої картки платника податків (ІКП) ІКІС ДПС за кодом платежу 18010900 “Орендна плата з фізичних осіб” за 2014 та 2015 роки:

- станом на 30 квітня 2014 року обліковувалася заборгованість по орендній платі у розмірі 37 633,47 грн, пеня - 548,83 грн;

- станом на 31 травня 2014 року обліковувалася заборгованість по орендній платі у розмірі 52 612,88 грн, пеня - 593,83 грн;

- станом на 30 червня 2014 року обліковувалася заборгованість по орендній платі у розмірі 52 829,63 грн, пеня – 841,76 грн;

- станом на 31 липня 2014 року обліковувалася заборгованість по орендній платі у розмірі 57 042,84 грн, пеня – 803,09 грн;

- станом на 31 серпня 2014 року обліковувалася заборгованість по орендній платі у розмірі 73 678,47 грн, пеня – 803,09 грн;

- станом на 30 вересня 2014 року обліковувалася заборгованість по орендній платі у розмірі 90 314,41 грн, пеня – 803,09 грн;

- станом на 31 жовтня 2014 року обліковувалася заборгованість по орендній платі у розмірі 106 949,73 грн, пеня – 803,09 грн;

- станом на 30 листопада 2014 року обліковувалася заборгованість по орендній платі у розмірі 123 585,36 грн, пеня – 803,09 грн;

- станом на 31 грудня 2014 року обліковувалася заборгованість по орендній платі у розмірі 140 220,99 грн, пеня – 803,09 грн;

- станом на 31 січня 2015 року обліковувалася заборгованість по орендній платі у розмірі 156 856,62 грн, пеня – 803,09 грн.

При цьому пеня у розмірі 803,09 грн нарахована за несвоєчасну сплату орендної плати: 29 травня 2014 року – 45,00 грн; 368,33 грн та 96,35 грн – 25 червня 2014 року; 93,11 грн, 173,59 грн – 11 липня 2014 року; 26,71 грн – 15 липня 2014 року.

Зазначена заборгованість з орендної плати та пеня продовжували обліковуватися в ІКП позивача і у подальшому (протягом лютого 2015 року – січня 2025 року).

За поясненням позивача, для відновлення господарської діяльності ним було придбано нерухоме майно у м. Києві, у зв`язку із чим виникли відповідні податкові зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченої фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (код бюджетної класифікації 18010300), у сумі 161 820,64 грн.

Головним управлінням ДПС у м. Києві 8 червня 2023 року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0083883-240110-2658-UA80000000000980793 форми “Ф”, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2020 податковий період на суму 67 824,64 грн за кодом платежу 18010300 (нерухоме майно за адресою: Україна, 1034, м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, буд. 1);

- № 0083884-240110-2658-UA80000000000980793 форми “Ф”, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 податковий період на суму 93 996,00 грн за кодом платежу 18010300 (нерухоме майно за адресою: Україна, 1034, м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, буд. 1).

Як зазначено у позові, з метою своєчасного виконання податкових зобов`язань, визначених наведеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач 20 лютого 2025 року мав намір сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (за кодом бюджетної класифікації 18010300) в сумі 176000 грн, але помилково вказав реквізити платежу орендної плати з фізичних осіб за кодом класифікації доходів бюджету 18010900.

Відповідно до даних ІКП позивача за 2025 рік внаслідок перерахування ФОП ОСОБА_2 20 лютого 2025 року платежу у сумі 176 000 грн за кодом класифікації доходів бюджету 18010900 було здійснено нарахування пені позивачу на загальну суму 184 706,48 грн; із врахуванням пені за несвоєчасну сплату орендної плати, нарахованої у травні – липні 2014 року (803,09 грн) станом на 20 лютого 2025 року сума пені, нарахована у зв`язку із несвоєчасною сплатою позивачем орендної плати з 30 квітня 2014 року по 30 січня 2015 року склала 185 509,57 грн [184 706,48 грн + 803,09 грн].

25 квітня 2025 року представник позивача звернулась із адвокатським запитом (вих. № 9) до відповідача щодо підстав виникнення заборгованості у ФОП ОСОБА_2 .

Листом від 1 травня 2025 року (вих. № 8597/6/05-99-13-03-09) відповідач повідомив адвокатові наступне.

Згідно з даними ІКС ДПС станом на 1 січня 2025 рік за ОСОБА_2 обліковувався податковий борг з орендної плата з фізичних осіб (код класифікації доходів бюджету 18010900) по Горлівській територіальній громаді у сумі 157 659,71 грн, період виникнення боргу: з 30 квітня 2014 року по 30 січня 2015 роки, а саме:

30 квітня 2014 року - нараховано платником самостійно основний платіж (декларація термін сплати поточний рік), Податкова декларація з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 5 лютого 2014 року № 1400002994, термін сплати 30 квітня 2014 року у сумі 7 135,95 грн;

29 травня 2014 року нараховано пеня (ст. 129 ПК України з урахуванням вимог Закону України щодо періоду поширення коронавірусної хвороби (СOVID-19)) на Податкову декларацію з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994 у сумі 45,00 грн;

30 травня 2014 року основний платіж нараховано платником самостійно відповідно до Податкової декларації з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994, термін сплати 30 травня 2014 у сумі 16 635,63 грн;

25 червня 2014 року нараховано пеня (ст. 129 ПК України з урахуванням вимог Закону України щодо періоду поширення коронавірусної хвороби (СOVID-19)) на Податкову декларацію з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994 у сумі 96,35 грн;

25 червня 2014 року нарахована пеня (ст. 129 ПК України з урахуванням вимог Закону України щодо періоду поширення коронавірусної хвороби (СOVID-19)) на Податкову декларацію з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994 у сумі 368,33 грн;

30 червня 2014 року основний платіж нараховано платником самостійно відповідно до Податкової декларації з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994, термін сплати 30 червня 2014 року у сумі 16 635,63 грн;

11 липня 2014 року нарахована пеня (ст. 129 ПК України з урахуванням вимог Закону України щодо періоду поширення коронавірусної хвороби (СOVID-19)) на Податкову декларацію з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994 у сумі 93,11 грн;

11 липня 2014 року нарахована пеня (ст. 129 ПК України з урахуванням вимог Закону України щодо періоду поширення коронавірусної хвороби (СOVID-19)) на Податкову декларацію з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994 у сумі 173,59 грн;

15 липня 2014 року нарахована пеня (ст. 129 ПК України з урахуванням вимог Закону України щодо періоду поширення коронавірусної хвороби (СOVID-19)) на Податкову декларацію з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994 у сумі 26,71 грн;

30 липня 2014 року основний платіж нараховано платником самостійно відповідно до Податкової декларації з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994, термін сплати 30 липня 2014 року у сумі 16 635,63 грн;

30 серпня 2014 року основний платіж нараховано платником самостійно відповідно до Податкової декларації з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994, термін сплати 30 серпня 2014 року у сумі 16 635,63 грн;

30 вересня 2014 року основний платіж нараховано платником самостійно відповідно до Податкової декларації з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994, термін сплати 30 вересня 2014 року у сумі 16 635,63 грн;

30 жовтні 2014 року основний платіж нараховано платником самостійно відповідно до Податкової декларації з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994, термін сплати 30 жовтня 2014 у сумі 16 635,63 грн;

30 листопада 2014 року основний платіж нараховано платником самостійно відповідно до Податкової декларації з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994, термін сплати 30 листопада 2014 у сумі 16 635,63 грн;

30 грудня 2014 року основний платіж нараховано платником самостійно відповідно до Податкової декларації з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994, термін сплати 30 грудня 2014 у сумі 16 635,63 грн;

30 січня 2015 року основний платіж нараховано платником самостійно відповідно до Податкової декларації з плати за землю від 5 лютого 2014 року № 1400002994, термін сплати 30 січня 2015 року у сумі 16 635,63 грн.

Щодо інформації про податковий борг понад 1095 днів повідомлено, що згідно з даними ІКС ДПС Вівденко Ю.Ю. з 12 квітня 2023 року перебуває на обліку у ГУ ДПС у Донецькій області, Краматорська ДПІ, податкова адреса: м Краматорськ, пр.-т Миру, буд. 9, кв. 39; […] попередня податкова адреса: м. Горлівка, Центрально-Міський р-н, вул. Чури, буд. 18, кв. 6.

Відповідно до пп. 38.2 п. 38 підрозділу 10 розділу XX ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) на період проведення АТО/ООС для платників податків, місцезнаходження (місце проживання) яких станом на 14 квітня 2014 року була тимчасово окупована територія та/або територія населених пунктів на лінії зіткнення і які станом на 1 січня 2017 року не змінили своє місцезнаходження (місце проживання) із зазначених територій на іншу територію України зупиняється застосування норм ст.ст. 59, 60 (в частині податкових вимог), 87–101 Кодексу. Відлік строку давності, визначений ст. 102 Кодексу, зупиняється на період, протягом якого до платників податків, зазначених у цьому підпункті, не застосовувалися заходи стягнення, передбачені ст.ст. 59, 60, 87-101 Кодексу. Норми цього підпункту не застосовуються, зокрема з дати реєстрації зміни місця проживання фізичною особою - платником податків і переселення на іншу територію України на постійне місце проживання, місце проживання внутрішньо переміщеної особи та проведення реєстраційної дії щодо зміни місця проживання фізичної особи-підприємця.

Згідно з пп. 69.40 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово з 1 серпня 2023 року контролюючі органи не здійснюють передбачені ст.ст. 59 - 60, 87 - 101 Кодексу заходи з погашення податкового боргу, що виник до 24 лютого 2022 року, зокрема, щодо платників податків - суб`єктів господарювання, податкова адреса яких станом на дату початку можливих бойових дій є території можливих бойових дій, до останнього числа місяця, в якому була припинена можливість бойових дій на відповідних територіях, а у випадку зміни платником податків місцезнаходження на іншу територію України - до дати проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження.

Враховуючи, що ОСОБА_2 змінив місце проживання з тимчасово окупованої території (Донецька область, м. Горлівка) на іншу територію України (Донецька область, м. Краматорськ) з 12 квітня 2023 року, податковий борг з орендної плати з фізичних осіб у сумі 157 659,71 грн (період виникнення боргу: з 30 квітня 2014 року по 30 січня 2015 року) не може бути визнаний безнадійним, оскільки строк давності станом на поточну дату не вийшов.

Станом на дату надання відповіді за платником податків ОСОБА_2 обліковується залишок несплаченої пені з орендної плата з фізичних осіб (код класифікації доходів бюджету 18010900) у сумі 166 366,19 грн, дата виникнення боргу: 20 лютого 2025 року.

Через нездійснення відповідачем коригування в інтегрованій картці платника податків за 2014-2025 роки шляхом виключення відомостей про нарахування грошового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2014 рік в сумі 156 856,62 грн (за кодом класифікації доходів бюджету 18010900) та нарахуванням пені в сумі 185 509,57 грн за несвоєчасне погашення суми орендної плати за період з 30 квітня 2014 року по 30 січня 2015 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

За п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

За пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 ПК України).

Відповідно до п. 14.1 ст. 14 ПК України:

грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (пп. 14.1.39);

податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством […] (пп. 14.1.156);

орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136);

податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 14.1.175).

За пунктом 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з ч. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

За пунктом 288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог ст.ст. 285-287 цього розділу (розділ ХІІ).

Відповідно до ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно з п.п. 286.2 та 286.3 ст. 286 ПК України, яка визначає порядок обчислення плати за землю, визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. […].

Пунктом 287.3 ст. 287 ПК України встановлено, що податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельних ділянок за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

За пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом є податковим боргом.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі – АТО) на території Донецької і Луганської областей.

2 вересня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, який набрав чинності 15 жовтня 2014 року (далі – Закон № 1669-VII), який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО, та осіб, які проживають у зоні проведення АТО або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1669-VII період проведення АТО – час між датою набрання чинності Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення АТО - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно зі ст.ст. 6, 7 Закону № 1669-VII під час проведення АТО суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, звільнено від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності; скасовано на період проведення АТО орендну плату за користування державним та комунальним майном суб`єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1669-VII цей Закон, зокрема втрачає чинність через шість місяців з дня завершення АТО, крім п. 4 ст. 11 “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення АТО та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі ст. 1 Закону № 1669-VII:

територія проведення АТО - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014;

період проведення АТО - час між датою набрання чинності Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення АТО або військових дій на території України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (дію якого було зупинено згодом розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р) був затверджений Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО, який втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Переліком населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО, що затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

До зазначених вище Переліків внесено, зокрема, м. Горлівка Донецької області, де був зареєстрований позивач та де знаходяться орендовані ним земельні ділянки.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що з 14 квітня 2014 року позивач як платник, який здійснював діяльність на території проведення АТО, на такий період звільнений від орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

17 травня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон № 1365-VІІІ “Про внесення змін до Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування”, який набрав чинності з 8 червня 2016 року, пунктом 2 розділу І якого статті 6 та 7 Закону № 1669-VII викладені в такій редакції:

Ст. 6: "Звільнити суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими ч. 4 ст. 4 цього Закону";

Ст. 7: "Скасувати суб`єктам господарювання орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими ч. 4 ст. 4 цього Закону".

За пунктом 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України установлено, що тимчасово, на період проведення АТО та/або здійснення заходів із забезпечення проведення операції Об`єднаних сил (далі - ООС) для платників податків, які станом на 14 квітня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) на тимчасово окупованій території, що визнана такою відповідно до Постанови Верховної Ради України “Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями”, або в населених пунктах на лінії зіткнення, та/або платників податків, які мають об`єкти оподаткування місцевими податками, зборами на цих територіях, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті. Дія цього пункту не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”.

Згідно з пп. 38.1 п. 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України:

тимчасово окупована територія - територія окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, визначена відповідно до Постанови Верховної Ради України “Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями”, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, визначається Кабінетом Міністрів України;

інша територія України - територія України, крім тимчасово окупованої території та території населених пунктів на лінії зіткнення.

Відповідно до пп. 38.7 п. 38 підрозділу 10 розділу XX ПК України не нараховується та не сплачується у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення АТО та/або ООС, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на тимчасово окупованій території та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.

Тобто, відповідно до ст. 6 Закону № 1669-VII та пп. 38.1 п. 38 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України починаючи з 14 квітня 2014 року ФОП ОСОБА_2 звільнений від плати за землю (орендної плати) за земельні ділянки державної та комунальної власності, які розташовані в м. Горлівка Донецької області у зв`язку із її (платою) скасуванням.

Виходячи з наведених вище норм ПК України, зокрема, п. 14.1 ст. 14 ПК України, відсутність обов`язку сплати податкового зобов`язання виключає утворення податкового боргу.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем всупереч п. 50.1 ст. 50 ПК України уточнюючі звіти до податкової декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2014 рік від 5 лютого 2014 року не подавались, суд зазначає наступне.

За п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПК України) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених ст. 50 ПК України), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Отже, згідно із п. 50.1 ст. 50 ПК України уточнюючий розрахунок подається платником податків у випадку виявлення помилки у раніше поданій ним податковій декларації.

Як встановлено судом, подана позивачем 5 лютого 2014 року податкова декларація не містила помилок.

Як наслідок, позивач не повинен був подавити уточнюючу декларацію для коригування податкового обов`язку з орендної плати за землю, задекларованого ним 5 лютого 2014 року.

Наведений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, наведеним у постановах від 30 листопада 2018 року у справі № 805/3518/15-а, від 16 липня 2019 року у справі № 805/1684/16-а, від 30 листопада 2020 року у справі № 812/1016/17, від 17 червня 2021 року у справі № 826/11385/17, від 22 лютого 2023 року у справі № 640/41/20.

Верховний Суд наголосив, що відповідно до положень Закону № 1669-VII достатньою підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності та скасування орендної плати за користування державним та комунальним майном стосовно конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення АТО з 14 квітня 2014 року. При цьому ст. 6 Закону № 1669-VII мала пряму дію та не вимагала додаткового вчинення будь-яких дій (наприклад, подачі уточнюючих розрахунків, листування з контролюючими органами, написання заяв) для звільнення від сплати орендної плати за земельні ділянки.

Щодо нарахованої позивачеві пені у розмірі 185 509,57 грн.

За пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Враховуючи те, що позивач в силу ст. 6 Закону 1669-VII та абз. 2 пп. 38.7 підрозділу 10 розділу XX ПК України з 14 квітня 2014 року звільнений від орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, правові підстави для нарахування пені за несвоєчасну сплату орендної плати за вказаний період - відсутні.

Отже, нарахування позивачу пені в сумі 185 509,57, є неправомірним.

За п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України однією з функцій контролюючих органів є забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів (пп. 19-1.1.10); адміністрування податків, зборів, платежів (пп. 19-1.1.1); забезпечують достовірність та повноту обліку платників податків та платників єдиного внеску, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням (пп. 19-1.1.8).

За пунктом 74.1 ст. 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючими органами.

Відповідно до вимог ПК України, з метою реалізації пп. 19-1.1.10 п. 19-1.1 ст. 19-1 вказаного Кодексу та з метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування наказом Міністерства фінансів України від 7 квітня 2016 року № 422, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за № 751/28881 (був чинним до 15 квітня 2021 року) був затверджений Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – Порядок № 422).

За п. 1 розділу І Порядку № 422 цей Порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п. 2 розділу І Порядку № 422:

достовірність показників інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у інформаційній системі, показникам первинних документів;

звітні показники - узагальнені показники, що характеризують результати ведення оперативного обліку та відображаються в звітності ДФС та її територіальних органів;

інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами;

коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається в інформаційній системі, встановленим алгоритмам (правилам) її співставності та логічного і арифметичного контролю; […].

Згідно із п. 3 розділу І Порядку № 422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Відповідно до п. 4 розділу І Порядку № 422 відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.

Згідно з п. 5 розділу І Порядку № 422 загальний контроль за д о с т о в і р н і с т ю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.

При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.

У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Пунктом 1 глави 1 розділу 2 Порядку № 422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

З наведених приписів слідує, що в разі необхідності контролюючий орган (на той час територіальний орган ДФС України) мав можливість здійснити коригування облікових показників ІКП за для досягнення достовірності даних (зокрема, в частині наявності у платника податків податкового боргу як з недоїмки так і з пені, нарахованої на цю недоїмку) - в тому числі в ручному режимі.

5 квітня 2021 року набрав чинності Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений Наказом Міністерства фінансів України ВІД 12 січня 2021 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 року за № 321/35943 (з цієї дати Порядок № 422 втратив чинність) (далі – Порядок № 5).

Зазначений порядок також передбачає контроль з боку органів ДПС України за достовірністю даних в підсистемах інформаційно-комунікаційної системи ДПС (ІКС ДПС).

Так, відповідно до п. 3 розділу І Порядку № 5 оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в ІКС ДПС. […] Для забезпечення в ІКП достовірності первинних показників оперативного обліку структурними підрозділами за напрямами роботи здійснюється попередній та загальний контроль у терміни, встановлені цим Порядком.

Відповідно до п. 5 розділу І Порядку № 5 моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми ІКС ДПС забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП первинних показників оперативного обліку забезпечує структурний підрозділ, що здійснює облік платежів.

Згідно із п. 1 підрозділу І розділу ІІ Порядку № 5 податковому органу, в якому перебуває платник за основним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за основним місцем обліку, для внесення відповідної інформації, а за неосновним місцем обліку - в режимі перегляду.

За пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 5 територіальні органи ДПС формують відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів та відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи наведене вище, а також беручи до уваги, що відповідно до приписів Порядку № 5 пеня на суму заборгованості зі сплати податкового боргу (недоїмки) нараховується в ІКП ДПС автоматично (на підставі внесених в ІКП показників), суд висновує про наявність протиправної бездіяльності з боку відповідача, яка полягає у не здійсненні коригування даних (показників) в інформаційно-комунікаційній системі ДПС (зокрема, в ІКП позивача), а саме: виключення із ІКП ІКС ДПС відомостей про недоїмку з орендної плати за земельні ділянки, що розташовані у м. Горлівка Донецької області, за період з 14 квітня 2014 року в сумі 156 856,62 грн та пені, нарахованої на суму цієї недоїмки, в розмірі 185 509,57 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення “ефективного правосуддя” та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном “ефективне правосуддя”, що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Тобто, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Системний аналіз наведених у рішенні норм дає підстави для висновку, що відображення контролюючим органом в ІКП платника податків відомостей щодо нарахування та сплати податкових зобов`язань, наявність недоїмки та нарахованої на цю недоїмку пені свідчить про наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, так як створює певні наслідки для цього платника податків, зокрема унеможливлює використання ним майна (коштів) на вільний розсуд.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДПС у Донецькій області, яка полягає у не здійсненні коригування даних (показників) в інтегрованій картці платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 шляхом виключення із відомостей про недоїмку з орендної плати з фізичних осіб за період з 14 квітня 2014 року в розмірі 156 856,62 грн та пені, нарахованої на суму зазначеної недоїмки, в розмірі 185 509,57 грн;

- зобов`язання Головного управління ДПС у Донецькій області здійснити коригування показників інтегрованої картки платника податків – фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 шляхом виключення відомостей (показників) по недоїмці з орендної плати за земельні ділянки (код класифікації доходів бюджету 18010900) в розмірі 156 856,62 грн; а також виключити відомості (показники) по пені в розмірі 185 509,57 грн, нарахованої у зв`язку із несвоєчасним погашенням орендної плати за земельні ділянки за період з 14 квітня 2014 року.

Аналогічна правова позиція з приводу обраного способу захисту порушеного права висловлена Верховним Судом в постановах від 19 лютого 2019 року у справі № 825/999/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 805/4374/15-а, від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

За п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, передбачених ч. 1 цієї статті, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів здійснення відповідних витрат.

За ч. ч. 4, 5 даної статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із приписами ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу суду надано копії наступних документів:

- ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії СА № 1121328 від 7 травня 2025 року;

- договору про надання правничої допомоги № 19 від 2 травня 2025 року;

- детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом при наданні правничої допомоги, відповідно до якого на виконання умов Договору про надання правничої допомоги № 19 від 2 травня 2025 року;

- акту здачі-приймання наданих послуг від 7 травня 2025 року;

- платіжної інструкції № 8 від 12 травня 2025 року.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання правничої допомоги № 19 від 2 травня 2025 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 (Клієнт) та адвокатом Синиченко Д.В. (Адвокат), Адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво або надання інших видів правничої допомоги Клієнту з приводу нарахування йому грошового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб та пені, на умовах і в порядку, що визначені Договором.

Згідно п. 3.1 Договору вартість винагороди Адвоката за надання правничої допомоги Клієнту за цим Договором становить 25000,00 грн, яка оплачується Клієнтом Адвокату шляхом безготівкового розрахунку.

Відповідно до п. 3.2 договору Клієнт здійснює прийняття наданих послуг шляхом підписання Акту здачі приймання наданих послуг.

Адвокат направляє Клієнту підписаний зі своєї сторони Акт здачі-приймання наданих послуг. Клієнт зобов`язаний впродовж 3 робочих днів після отримання Акту здачі-приймання наданих послуг у разі відсутності зауважень, узгодити та підписати його та направити другий екземпляр Адвокату, або направити мотивовану відмову у підписанні такого Акту (п. 3.3).

В описі робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом при наданні правничої допомоги Клієнтові на виконання Договору про надання правничої допомоги № 19 від 2 травня 2025 року, зазначено, що Адвокатом надано наступну правничу допомогу:

1. вивчення матеріалів та документів, здійснення їх правового аналізу – 4 000,00 грн;

2. аналіз правових норм, які регулюють спірні правовідносини, вивчення та аналіз відповідної судової практики та правових позицій Верховного Суду, розроблення правової позиції захисту прав та узгодження її з Клієнтом – 6 000,00 грн;

3. підготовка та написання позовної заяви до Донецького окружного адміністративного суду про визнання бездіяльність да дій Головного управління ДПС у Донецькій області протиправними та зобов`язання вчинити дії – 15 000,00 грн.

Відповідно до Акту здачі–приймання наданих послуг від 7 травня 2025 року, Адвокатом надані Клієнту такі послуги:

1. вивчення матеріалів та документів, здійснення їх правового аналізу – 4 000,00 грн;

2. аналіз правових норм, які регулюють спірні правовідносини, вивчення та аналіз відповідної судової практики та правових позицій Верховного Суду, розроблення правової позиції захисту прав та узгодження її з Клієнтом – 6 000,00 грн;

3. підготовка та написання позовної заяви до Донецького окружного адміністративного суду про визнання бездіяльність да дій Головного управління ДПС у Донецькій області протиправними та зобов`язання вчинити дії – 15 000,00 грн.

Загальна вартість наданих послуг складає 25 000,00 грн.

Згідно із платіжною інструкцією № 8 від 12 травня 2025 року, позивачем перераховано на банківський рахунок адвоката Синиченко Д.В. 25 000,00 грн; призначення платежу: за послуги адвоката за актом від 7 травня 2025 року. Платіжна інструкція містить печатку АТ КБ “Приватбанк”.

Проаналізувавши наведені вище нормативно-правові приписи, оцінивши надані на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу докази, суд дійшов висновку про доведеність понесення ФОП ОСОБА_2 в межах цієї справи витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Відповідач заперечує проти клопотання позивача про стягнення з ГУ ДПС у Донецькій області витрат на правничу допомогу, обґрунтовуючи заперечення тим, що вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу є передчасними, завищеними та неспіврозмірними зі складністю справи, об`ємом наданих послуг та тривалістю розгляду справи.

Як зазначалось судом вище, згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

При цьому ч. 7 ст. 134 КАС України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Як встановлено судом, наданими позивачем документами доведено понесення позивачем в межах цієї справи витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Щодо тверджень відповідача про те, що заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу є завищеними та неспіврозмірними зі складністю справи, об`ємом наданих послуг та тривалістю розгляду справи, суд зазначає, що жодного обґрунтування заявленого ствердження (надання іншого обґрунтованого розрахунку витрат на правничу допомогу із посиланням на підстави (ринкові орієнтири) такого розрахунку; обґрунтування недостатньої для заявлених витрат складності справи та т.і.) відповідачем не наведено.

Пунктом 14 Рекомендацій № R (81) 7 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам “Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя” передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

У Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (п. 3.2) від 30 вересня 2009 року зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 5 грудня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, […].

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла також у додатковій постанові від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 та у додатковій постанові від 18 січня 2024 року у справі № 9901/459/21.

Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування ст.ст. 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якого із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 28 жовтня 2021 року у справі № 160/15983/20, від 18 травня 2022 року у справі № 640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі № 380/4759/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 280/4115/20, від 21 березня 2025 року у справі № 520/1405/22.

На переконання суду, спір, який розглядався в межах даної справи, не є типовим та розповсюдженим, при цьому як вбачається зі змісту позовної заяви та відповіді на відзив, представником позивача наведені численні обґрунтування заявлених позовних вимог, зокрема із посиланням на норми законів України, підзаконних нормативно-правових актів, Рішення Конституційного Суду України, практику Європейського суду з прав людини, практику Верховного Суду, при цьому всі ці посилання безпосередньо стосуються предмету спору (тобто, не є формальними).

Відносно суми недоїмки з орендної плати та пені, щодо яких заявлено позов (342366,19 грн), розмір витрат на правничу допомогу складає менше 10% (7,3%).

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що відповідач не надав суду переконливих доказів на підтвердження надання представником позивача необґрунтованих послуг чи на підтвердження неспівмірного розміру їхнього відшкодування, суд не вбачає підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення витрат позивача на правничу допомогу. Як наслідок, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь витрат на правничу допомогу в сумі 25000 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для скасування рішення суду відсутні.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача просив стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59, код в ЄДРПОУ 44070187) витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 8000 грн.

Обгрунтування витрат наступне.

30.12.2025 між ФОП ОСОБА_2 та адвокатом Синиченко Д.В. було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правничої допомоги № 19 від 02.05.2025, якою було продовжено строк дії Договору до 31.12.2026.

30.01.2026 між ФОП ОСОБА_2 та адвокатом Синиченко Д.В. було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору про надання правничої допомоги № 19 від 02.05.2025, якою було внесено зміни до розділу 3 Договору.

Так, згідно п. 3.4., яким було доповнено Договір, вартість винагороди Адвоката за надання правничої допомоги Клієнту за цим Договором під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції становить 8 000,00 грн. (вісім тисяч гривень 00 коп.), яка оплачується Клієнтом Адвокату шляхом безготівкового розрахунку.

18.03.2026 між ФОП ОСОБА_2 та адвокатом Синиченко Д.В. було підписано акт здачі-приймання наданих послуг про те, що адвокатом на виконання умов Договору про надання правничої допомоги № 19 від 02.05.2025 були надані послуги правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції (з відповідним переліком таких послуг і їх ціною) на загальну вартість у розмірі 8 000,00 грн.

Таким чином, фактичний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, який ФОП ОСОБА_2 поніс під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції підтверджується копією Договору про надання правничої допомоги № 19 від 02.05.2025, яка знаходиться в матеріалах справи і була додана до позову, копією Додаткової угоди № 1 від 30.01.2026, копією акту здачі – приймання наданих послуг від 18.03.2026 та детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, які додаються до даної апеляційної скарги.

Головне управління ДПС у Донецькій області у відповіді на відзив на апеляційну скаргу зазначає, що сукупний розмір витрат у 33 000,00 грн. (25000,00 грн. - в суді першої інстанції; 8000,00 грн. – в суді апеляційної інстанції) є явно завищеним та таким, що не відповідає критеріям розумності та співмірності, визначеним процесуальним законодавством та практикою Верховного Суду України, наведеною в апеляційній скарзі апелянта.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Виходячи з конкретних обставин справи, беручи до уваги складність справи, обсяг наданих послуг та задоволення позову в повному обсязі, суд апеляційної інстанції вважає, що обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, а також відповідає об`єму наданих послуг, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в сумі 8000 грн.

Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі № 200/3320/25 за позовом ОСОБА_1 в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ 44070187) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 8000 грн (вісім тисяч гривень).

Повний текст постанови складений 14 жовтня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв