Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №403/411/26 — Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/411/26 провадження № 2/403/535/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року с-ще Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Атаманової С.Ю.,

при секретарі судового засідання Карпяк Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Устинівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі по тексту рішення - ТОВ «Свеа Фінанс») звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення з останнього заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 28200 грн. 00 коп..

Позов обгрунтовується тим, що 17 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі по тексту рішення - ТОВ «Мілоан»), як первісним кредитором, та відповідачем ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений договір про споживчий кредит №9694565, за умовами якого кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за наданими відповідачем реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . Даний договір був укладений в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-комунікаційній системі товариства та підписаний ним за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, а також заміну в порядку укладення договору факторингу №01.02-16/25 від 27 червня 2025 року сторони кредитора у договорі №9694565 з ТОВ «Мілоан» на ТОВ «Свеа Фінанс», позивач прохав стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за основним зобов`язанням - 8000 грн. 00 коп., заборгованість по комісії за обслуговування кредиту - 11200 грн. 00 коп. та заборгованість за штрафом - 9000 грн. 00 коп..

З урахуванням понесених судових витрат, представник позивача прохав суд стягнути з відповідача по справі понесені судові витрати, в тому числі і сплачений при подачі позову до суду судовий збір в сумі 2662,40 грн..

Відповідач по справі ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву ТОВ «Свеа Фінанс» разом з доданими до нього письмовими доказами на обгрунтування своїх заперечень проти позовних вимог та розміру судових витрат у встановлений судом строк не подав.

ІІ. Заяви та клопотання.

Представник ТОВ «Свеа Фінанс» згідно письмового клопотання, доданого до позовної заяви, прохав провести розгляд справи за його відсутності та не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі (а.с.7). Заяв та клопотань від відповідача по справі ОСОБА_1 в порядку ст.ст.43, 84, 183 ЦПК України, в тому числі, про розгляд справи за його відсутності чи відкладення судового розгляду, витребування доказів, на дату проведення судового засідання не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 04 вересня 2026 року постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.54-55).

В зв`язку з тим, що в судове засідання відповідач ОСОБА_1 , будучи повідомленим про дату, час і місце його проведення в порядку ст.128 ЦПК України, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив та не подав відзив на позовну заяву, судом за наявності умов, передбачених ч.1 ст.280 ЦПК України, відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України, 09 жовтня 2026 року постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

17 грудня 2024 року між ТОВ «Мілоан», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений договір про споживчий кредит №9694565 (індивідуальна частина) (далі - Договір, кредитний договір), який згідно положень ст.ст.10-12 Закону України «Про електронну комерцію» був вчинений в електронній формі шляхом підписання відповідачем розміщеного в його особистому кабінеті, створеному на сайті кредитодавця, проекту кредитного договору за допомогою одноразового ідентифікатора 318605, надісланого йому Товариством електронним повідомленням (SMS) на зазначений позичальником мобільний телефонний номер НОМЕР_2 (п.6.1, 6.2, розділ 10 Договору) (а.с.10-12).

Згідно з умовами укладеного Договору (пункти 1.1, 1.2 та 2.1) кредитодавець ТОВ «Мілоан» зобов’язується надати відповідачу, як позичальнику, на умовах визначених цим Договором, грошові кошти (кредит) в сумі 8000 грн. 00 коп. шляхом їх переказу на картковий рахунок з використанням карти НОМЕР_3 , а відповідач ОСОБА_1 зобов’язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов’язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Судом встановлено, що кредит надається загальним строком на 345 днів за умови виконання позичальником Графіку платежів з 17 грудня 2024 року (дата надання кредиту); строк, на який надається окрема частина кредиту, встановлюється Графіком платежів (пункт 1.3 Договору), а остаточною датою повернення кредиту, сплати комісії за його надання та процентів є 27 листопада 2025 року (пункт 1.4 Договору).

Відповідно до пунктів 1.5.1, 1.5.2, 1.5.3, 1.5.4 Договору: 1) комісія за надання кредиту становить 2000,00 грн., яка нараховується за ставкою 25,00% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту; 2) комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) - 24640,00 грн., що нараховується за ставкою 14,00% від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього Договору; 3) проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 0,0010% річних на фактичну заборгованість за кредитом; 4) проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 0,0010% річних від фактичного залишку кредиту, починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів; нараховані згідно п.1.5.2 та 1.5.3 Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть 0,00 грн..

Крім того, згідно з умовами укладеного Договору (пункти 2.2.2, 2.2.3, 2.3) база для нарахування процентів: фактична кількість днів в місяці, 365 днів в році; проценти нараховуються за стандартною ставкою, що визначена п.1.5.3 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, крім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій та з інших причин визначена в п.1.5.3 процентна ставка протягом встановленого Графіком платежів першого розрахункового періоду запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну ставку, визначену п.1.5.4 Договору; якщо визначена п.1.5.3 Договору процентна ставка є нижчою від стандартної ставки, то після завершення першого розрахункового періоду, проценти, починаючи з другого розрахункового періоду, встановленого Графіком платежів, продовжують нараховуватись за стандартною ставкою згідно п.1.5.4 Договору; пролонгація та право позичальника продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту за цим Договором не передбачені, якщо інше не буде встановлено додатковою домовленістю сторін.

У разі прострочення позичальником зобов’язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно Графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісії та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору та Графіку платежів, позичальник зобов’язаний сплатити на користь кредитодавця штраф у розмірі 1000 грн. за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов’язання зі сплати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більш ніж 2 днів (пункт 4.1 Договору).

17 грудня 2024 року відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора 627851 було підписано паспорт споживчого кредиту №9694565 з викладеними в ньому умовами кредитування (а.с.15).

17 грудня 2024 року ТОВ «Мілоан» на виконання умов Договору було здійснено переказ грошових коштів в сумі 8000 грн. 00 коп. на платіжну картку отримувача ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 , що відповідає сумі кредиту та номеру платіжної картки, зазначених ним в пунктах 1.2, 2.1 кредитного договору та підтверджується платіжним дорученням №144694414 від 17 грудня 2024 року (а.с.23).

27 червня 2025 року між ТОВ «Мілоан» (клієнт) та ТОВ «Свеа Фінанс» (фактор) було укладено договір факторингу №01.02-16/25, за яким клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки, встановлені цим договором; право вимоги переходить до фактора з моменту підписання цього договору та Реєстру боржників в електронному вигляді (додаток №1), після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей за кредитними договорами (пункти 2.1, 3.1.3) (а.с.24-27).

Судом встановлено, що ціна договору, визначена п.4.1 договору факторингу, була сплачена фактором клієнту 30 червня 2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією №10108 від 30 червня 2025 року (а.с.29).

Як вбачається із витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №01.02-16/25 від 27 червня 2025 року, ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Свеа Фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором №9694565 від 17 грудня 2024 року на суму заборгованості 28200,00 грн., з яких сума заборгованості за основною сумою боргу складає 8000,00 грн., заборгованість за процентами - 0,00 грн., заборгованість за комісією за обслуговування кредиту - 11200,00 грн. та заборгованість за неустойкою (штраф, пеня) - 9000,00 грн. (а.с.30-31).

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача за період з 17 грудня 2024 року по 27 червня 2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 28100,00 грн., з яких: 8000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11200,00 грн. - заборгованість по комісії за обслуговування та 9000,00 грн. - заборгованість по штрафах. Останнім днем нарахування комісії за обслуговування є 16 червня 2025 року (а.с.18-22).

Під час судового розгляду справи відповідачем з урахуванням вимог ст.ст.77, 78 ЦПК України, не спростовані надані позивачем докази укладення ним 17 грудня 2024 року кредитного договору та отримання за ним грошових коштів (кредиту) у зазначеному вище розмірі.

Доказів здійснення погашення заборгованості за наданим кредитом в повному обсязі або частково відповідачем під час судового розгляду також надано не було.

Належні та допустимі докази того, що вищезазначена сума заборгованості раніше стягувалась чи була стягнута з відповідача в матеріалах цивільної справи відсутні.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Виконуючи приписи ст.264, ч.4 ст.265 ЦПК України та даючи оцінку аргументам, наведеним позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, в тому числі вирішуючи питання про те, чи було порушено право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а також доказам, якими вони підтверджуються, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст.626, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно приписів п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закону), який встановлює порядок вчинення електронних правочинів, електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною та вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч.6 цієї статті, зокрема шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону.

Відповідно до положень ст.12 Закону моментом підписання електронного правочину є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилається іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 Закону).

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом (постанова Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19). Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що договір про споживчий кредит №9694565 від 17 грудня 2024 року був підписаний відповідачем по справі після його ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця ТОВ «Мілоан» за допомогою надісланого йому одноразового ідентифікатора 318605, що підтверджує укладення даного договору саме як електронного правочину в порядку, передбаченому ст.ст.10-12 Закону України «Про електронну комерцію», та згоду відповідача з усіма його істотними умовами.

В протилежному випадку - без здійснення входу відповідача на веб-сайт позикодавця за допомогою логіна та пароля особистого кабінету та без отримання ним одноразового ідентифікатора у виді електронного повідомлення, укладення договору позики було б технічно неможливим.

Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Належних доказів на спростування тверджень позивача ТОВ «Свеа Фінанс» щодо здійснення саме відповідачем електронного підпису договору про споживчий кредит №9694565 за допомогою одноразового ідентифікатора 318605 суду надано не було.

Згідно положень ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст.1054 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Цивільне судочинство України ґрунтується, зокрема, на принципах змагальності сторін та диспозитивності (п.п.4, 5 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч.3 ст.2, ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст.77, 80 ЦПК України.

Відповідно до п.п.2, 4 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов’язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Отже, у цивільному судочинстві обов’язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання до суду доказів для підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позиції сторін, а також тих обставин, які визначаються нормою права, що регулює спірні правовідносини. Результат змагальності сторін має за мету усунення невизначеності щодо фактів, прав та обов’язків учасників у спірних правовідносинах.

Крім того, з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі №500/6150/14).

За змістом ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Обов’язковість договору як одного з фундаментів, на якому базується цивільне право, закріплена у ст.629 ЦК України. З укладенням договору та виникненням зобов’язання його сторони набувають обов’язки (а не лише суб’єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі №463/9914/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов’язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

З огляду на викладене судом враховується, що доказів оскарження в судовому порядку кредитного договору з підстав неотримання кредитних коштів, а також доказів на підтвердження не отримання кредиту в сумі 8000,00 грн., відповідачем суду надано не було.

Натомість під час дослідження доказів судом встановлено, що перерахування відповідачу ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 8000,00 грн. на підставі кредитного договору підтверджується наявною в справі копією платіжного доручення №144694414 від 17 грудня 2024 року.

Отже, первісний кредитодавець ТОВ «Мілоан» за умовами укладеного між сторонами кредитного договору надав позичальнику ОСОБА_1 кредит у загальному розмірі 8000,00 грн, а останній отримав вказані грошові кошти. Доказів протилежного, зокрема того, що зазначена сума кредиту на картковий рахунок відповідача не надходила чи грошові кошти за кредитним договором були перераховані на картку (електронний платіжний засіб), яка йому не належить, відповідачем ОСОБА_1 суду надано не було і в матеріалах цивільної справи такі докази те ж відсутні.

Отже, наданими позивачем та дослідженими судом доказами підтверджено факт укладення відповідачем ОСОБА_1 договору про споживчий кредит №9694565 від 17 грудня 2025 року, а також виконання ТОВ «Мілоан», як первісним кредитодавцем, своїх зобов’язань перед позичальником шляхом переказу грошових коштів відповідачу в сумі 8000,00 грн..

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на дату укладення кредитного договору) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

За змістом ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за договором про споживчий кредит №9694565 від 17 грудня 2024 року, вбачається, що станом на 16 червня 2026 року сума заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості складає 11200,00 грн..

Відповідно до п.1.5.2 Договору комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) нараховується за ставкою 14,00% від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період, що встановлені Графіком платежів (Додаток №1 до цього Договору).

Графіком платежів встановлена сплата комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі по 1120,00 грн. (14,00% від 8000,00 грн.) за кожний розрахунковий період (15 календарних днів).

Станом на 16 червня 2026 року кількість розрахункових періодів становить 10, а тому загальна сума комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 11200,00 грн. (10 періодів х 1120,00 грн.).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до акті цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідачем ОСОБА_1 не спростовано факту добровільного укладення ним кредитного договору, який є предметом судового розгляду, та який містить умови щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості. За відсутності доказів протилежного, судом враховується, що відповідач належно і у доступній формі ознайомився з усіма умовами договорів, повністю і однаково з кредитором їх розумів, вважав їх справедливими, адекватними, розумними і жодних заперечень не мав. Діючи покроково та надаючи свої персональні дані, генеруючи ідентифікаційний підпис, врешті решт відповідач отримав кредит та не відмовився від отриманого кредиту протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання грошових коштів за кредитним договором. Вибір контрагента правочину та електронний договір із ТОВ «Мілоан» був підписаний відповідачем добровільно, його волевиявлення, як позичальника, було вільним, не під впливом помилки, тиску чи тяжких обставин, відповідало його внутрішній волі та намірам безумовного і реального виконання взятих на себе зобов’язань. Обставин, які б суперечили волевиявленню відповідача ОСОБА_1 , як позичальника, при укладанні кредитного договору в електронній формі, а також про наявність у діях первісного кредитодавця ТОВ «Мілоан» умислу, спрямованого на введення відповідача в оману судом не встановлено. Отже, з урахуванням викладеного, включення позивачем до суми заборгованості відповідача за кредитним договором заборгованості по комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) - 11200 грн. 00 коп. (з урахуванням суми платежу за кожен розрахунковий період по 1120 грн. (14,00% від 8000,00 грн.) та з урахуванням кількості розрахункових періодів - 10 на дату відступлення права вимоги за кредитним договором) відповідає положенням ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», є правомірним.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

При цьому суд, виходячи з положень ч.2 ст.614 ЦК України, якою встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання, приходить до висновку, що відповідачем по справі ОСОБА_1 не надано жодного належного доказу на підтвердження належного виконання ним зобов’язань за кредитним договором, в тому числі не спростовано наданого позивачем розрахунку заборгованості за тілом кредиту та комісією.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов’язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Судом встановлено, що матеріали цивільної справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування презумпції правомірності кредитного договору, укладеного між ним та первісним кредитором ТОВ «Мілоан», а також договору факторингу №01.02-16/25 від 27 червня 2025 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Свеа Фінанс».

Зазначені договори з огляду на відсутність доказів протилежного не визнавались судом недійсними.

Отже, набуття позивачем ТОВ «Свеа Фінанс» права вимоги заборгованості за договором про споживчий кредит №9694565 від 17 грудня 2024 року у передбаченому законом порядку та у визначеному згідно умов цього договору розмірі під час судового розгляду відповідачем спростована не була.

Судом також враховується, що у даній справі відповідачем дії фінансових установ щодо виконання договору не оскаржені, власний розрахунок заборгованості не наданий, клопотання про призначення судово-економічної експертизи ним не заявлялось, а позивачем при цьому доведено обставини, на які він посилався як на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для стягнення заборгованості та її розміру.

На підставі викладеного, виходячи з презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК України) та презумпції обов`язковості договору (ст.629 ЦК України), суд вважає встановленим факт невиконання відповідачем по справі своїх зобов’язань за договором про споживчий кредит №9694565 від 17 грудня 2024 року щодо повернення суми кредиту та інших, передбачених ним платежів (зокрема, комісії) у розмірах та строки, передбачені цим договором, та приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованості за: тілом кредиту в сумі 8000 грн. 00 коп. та комісією за обслуговування кредиту в сумі 11200 грн. 00 коп., а всього в загальному розмірі 19200 грн. 00 коп..

Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за штрафом в розмірі 9000 грн. 00 коп. суд приходить до наступного висновку.

На обгрунтування підстав стягнення з відповідача неустойки представник позивача посилається на положення ч.1 ст.625 ЦК України, згідно з якими боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За змістом пунктом 4.1 Договору передбачено право кредитодавця на нарахування штрафу (у розмірі 1000,00 грн. за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов`язання зі сплати платежів у визначені Графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більш ніж 2 днів.

Разом з тим, відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Крім того, установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи в суді положення п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинними.

Воєнний стан був введений в Україні Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, неодноразово був продовжений і діє на даний час.

Зазначена обставина є загальновідомою та не потребує доказування (ч.3 ст.82 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч.2 ст.4 ЦК України).

Отже, ч.2 ст.4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23, від 12 лютого 2025 року №758/5318/23), згідно яких тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на викладене, враховуючи дату укладення сторонами по справі договору про споживчий кредит №9694565 - 17 грудня 2024 року, тобто під час дії в Україні воєнного стану, відповідач ОСОБА_1 звільняється від сплати штрафу за даним договором, а нарахована заборгованість за штрафом, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню кредитодавцем.

Отже, правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача заборгованості за штрафом в сумі 9000 грн. 00 коп., як складової частини заборгованості за кредитним договором, відсутні, а тому позов ТОВ «Свеа Фінанс» в цій частині задоволенню не підлягає.

VI. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач ТОВ «Свеа Фінанс» звернувся до суду з позовом майнового характеру, за який ним було сплачено судовий збір в розмірі 2662 грн. 40 коп. (а.с.1).

З огляду на викладене, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача по справі ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь позивача по справі ТОВ «Свеа Фінанс» кошти по сплаті судового збору в розмірі 1812 грн. 70 коп. (2662 грн. 40 коп. (100%) - 849 грн. 70 коп. (31,914894%), при цьому 31,914894% = 9000 грн. 00 коп. (сума заборгованості, у стягненні якої судом відмовлено), що були сплачені позивачем при подачі ним позову до суду та підтверджені належним письмовим доказом по справі.

Інші судові витрати, пов’язані з розглядом даної справи, передбачені ч.3 ст.133 ЦПК України, відсутні.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 280, 282, 284, 288, 289, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит №9694565 від 17 грудня 2024 року в загальній сумі 19200 грн. 00 коп. (дев’ятнадцять тисяч двісті гривень 00 копійок).

В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» в порядку розподілу судових витрат судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 1812 грн. 70 коп. (одна тисяча вісімсот дванадцять гривень сімдесят копійок).

Повне ім`я та найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», адреса місцезнаходження, вказана в позовній заяві: вул.Іллінська, буд.№8, м.Київ, поштовий індекс 04070, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37616221.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного перегляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, подавши апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення) до Кропивницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 14 жовтня 2026 року.

Суддя С.Ю.Атаманова