Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/24889/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 жовтня 2026 року № 520/24889/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 (далі — позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (надалі — Військова частина НОМЕР_1 , відповідач-1), в якому первісно просив визнати протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатами розгляду рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та зобов`язати відповідача розглянути рапорт і прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

04.09.2026 року ухвалою суду залучено до участі у справі в якості другого відповідача без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України (надалі — Військова частина НОМЕР_2 , відповідач-2).

Після залучення відповідача-2 позивач подав заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неповідомленні сержанта ОСОБА_1 про результати розгляду поданого ним рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та про прийняте за результатами його розгляду рішення;

- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_2 про відмову у звільненні сержанта ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, оформлене листом від 22.07.2026 року № 16/1/1/342;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення сержанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи, та видати відповідний наказ по особовому складу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації та звернувся до командування з рапортом про звільнення за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком. На думку позивача, ним подано документи, які підтверджують як потребу батька у постійному догляді, так і відсутність інших членів сім`ї, які фактично можуть забезпечити такий догляд. Один із онуків батька проходить військову службу, інший проживає за кордоном та повідомив про неможливість здійснення догляду. Проте, командування відмовило у звільненні з посиланням на наявність повнолітніх онуків, не врахувавши їхньої реальної можливості доглядати за дідом. Про прийняте рішення позивач дізнався після подання першим відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відповідачем-1 позовні вимоги не визнані. Як слідує із відзиву від 02.09.2026 року, Військова частина НОМЕР_1 прийняла та опрацювала рапорт позивача, після чого направила документи за підпорядкованістю до Військової частини НОМЕР_2 , командир якої уповноважений приймати рішення про звільнення. Відповідач-1 вважає, що виконав усі необхідні дії в межах своїх повноважень. Додатково посилається на зазначення іншої військової частини в акті перевірки сімейного стану від 15.10.2025 року, наявність у батька позивача повнолітніх онуків та відсутність у суду повноважень підміняти військове командування при вирішенні питання про звільнення.

Відповідач-2 у відзиві також просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що актом перевірки сімейного стану від 25.05.2026 року № 44 встановлено наявність у батька позивача двох повнолітніх онуків. Посилаючись на статті 264, 266 Сімейного кодексу України вважає, що вони мають обов`язки щодо піклування та, за передбачених законом умов, утримання діда. Нотаріально посвідчена відмова від догляду, на думку другого відповідача, не підтверджує об`єктивної неможливості його здійснення. Також відповідач зазначає про недоведеність усіх умов, необхідних для зобов`язання командування видати наказ про звільнення.

У відповідях на відзиви позивач підтримав позовні вимоги. Наголосив, що акт перевірки сімейного стану містить відомості не лише про наявність онуків, а й про обставини, які перешкоджають здійсненню ними постійного догляду. Послався на висновки Верховного Суду щодо необхідності оцінювати реальну можливість родичів забезпечувати догляд, а також зазначив про відсутність доказів повідомлення його відповідачем-1 про прийняте рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є сержантом та проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .

У квітні 2026 року позивач звернувся до командування з рапортом від 17.04.2026 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На запит командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2026 року № 2316, зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_2 12.05.2026 року за № 10584, проведено перевірку сімейного стану позивача.

За результатами перевірки складено акт від 25.05.2026 року № 44, затверджений начальником зазначеного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

В акті позивач зазначений військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , який здійснюватиме постійний догляд за батьком.

За відомостями вказаного акту, ОСОБА_2 має інвалідність І «Б» групи внаслідок психічного розладу та потребує постійного стороннього догляду, не здатний до самообслуговування. В акті наведено посилання на довідку до висновку лікарської комісії від 15.07.2025 року № 17 та висновок лікарсько-консультативної комісії КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» від 15.07.2025 року № 50.

Крім позивача, інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за його батьком, перевіркою не встановлено.

Разом з цим, акт містить відомості про двох онуків ОСОБА_2 .

Онук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_3 , фактичне місце його проживання — Військова частина НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Онук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично проживає у Федеративній Республіці Німеччина. В акті також зазначено про подання ним нотаріально посвідченої заяви щодо відмови від догляду за дідом.

Як слідує зі змісту цієї заяви, ОСОБА_4 повідомив про проживання на території іншої держави, відсутність необхідних матеріальних ресурсів та фізичних можливостей для забезпечення належного догляду, а також про відсутність наміру брати участь у його здійсненні. Справжність підпису заявника засвідчена у м. Вюрцбург 18.09.2025 року; документ містить апостиль від 24.09.2025 року.

Відомості щодо проживання цього онука за кордоном та його позиції стосовно догляду відображені в акті перевірки сімейного стану на підставі зазначеної заяви.

Військова частина НОМЕР_1 направила документи щодо звільнення позивача до Військової частини НОМЕР_2 .

Листом від 22.07.2026 року № 16/1/1/342, адресованим командиру Військової частини НОМЕР_1 , командир Військової частини НОМЕР_2 повернув документи на звільнення позивача без реалізації у зв`язку з відсутністю підстав для звільнення.

Як підставу такого рішення зазначено наявність у ОСОБА_2 повнолітніх онуків, які, на думку відповідача-2, повинні здійснювати догляд за ним. При цьому відповідач-2 послався саме на акт перевірки сімейного стану від 25.05.2026 року.

Доказів повідомлення позивача відповідачем-1 про прийняте рішення до направлення відзиву на позовну заяву суду не надано.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

1. Відносно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо неповідомлення позивача про результати розгляду рапорту.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, передбачено подання військовослужбовцем, який бажає звільнитися, рапорту по команді та документів на підтвердження підстав звільнення.

Механізм роботи з рапортами, включаючи їх розгляд, прийняття та повідомлення рішення, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531.

За пунктом 2 розділу V зазначеного Порядку командири військових частин організовують та забезпечують дотримання порядку і строків розгляду рапортів.

Як слідує з матеріалів справи, рапорт позивача був поданий командуванню Військової частини НОМЕР_1 , яке організувало перевірку сімейного стану та направило документи уповноваженому старшому командиру. Рішення за результатами розгляду цих документів також адресовано командиру Військової частини НОМЕР_1 .

За таких обставин відсутність у командира відповідача-1 повноважень самостійно звільнити позивача не звільняла його від обов`язку забезпечити повідомлення підлеглого військовослужбовця про результат розгляду поданого рапорту.

Направлення документів за підпорядкованістю та доведення прийнятого рішення до військовослужбовця є різними діями. Підтвердження першої з них не доводить виконання другої.

Відповідачем-1 не надано доказів того, що позивачу було повідомлено про відмову у звільненні до звернення до суду. Долучення копії відповідного листа до відзиву свідчить про ознайомлення позивача з цим документом уже під час судового розгляду та не спростовує попередньої бездіяльності.

З урахуванням наведеного, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо неповідомлення позивача про результати розгляду рапорту та прийняте рішення підлягає задоволенню.

2. Відносно позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Військової частини НОМЕР_2 , оформленого листом від 22.07.2026 року № 16/1/1/342.

Спеціальним законом, який визначає підстави звільнення позивача з військової служби, є Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі — Закон № 2232-XII).

Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 цього Закону передбачено звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять службу за призовом під час мобілізації, через сімейні обставини, визначені частиною дванадцятою цієї статті, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.

Абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII до таких обставин віднесено необхідність постійного догляду за одним із батьків з інвалідністю І чи ІІ групи за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення цієї особи або якщо такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду, підтвердженого відповідним медичним документом.

У цій справі спірним є питання про те, чи свідчить наявність у батька позивача двох повнолітніх онуків про відсутність у позивача права на звільнення, з урахуванням установлених обставин їхньої можливості здійснювати постійний догляд.

Верховний Суд у постановах від 27.02.2025 року у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 року у справі № 420/30227/24 виходив із необхідності розмежування юридичної наявності родича та його реальної можливості здійснювати постійний догляд. Проходження військової служби віднесено до прикладів об`єктивних обставин, які можуть унеможливлювати такий догляд.

У постанові від 29.04.2026 року у справі № 520/14746/25 Верховний Суд підтвердив необхідність досліджувати конкретні обставини спроможності родичів забезпечувати догляд та звернув увагу на значення належної оцінки акта перевірки сімейного стану.

Зазначені висновки суд враховує при вирішенні цієї справи.

Так, щодо ОСОБА_3 актом перевірки встановлено проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_3 та фактичне проживання у цій військовій частині.

Виконання ним обов`язків військової служби об`єктивно перешкоджає забезпеченню постійного догляду за дідом, який проживає у м. Харкові та не здатний до самообслуговування. Доказів, які давали б підстави для іншого висновку з урахуванням умов його служби, відповідачами не надано.

Стосовно другого онука, ОСОБА_4 , суд враховує його фактичне проживання у Федеративній Республіці Німеччина та зміст поданої ним заяви.

Суд погоджується з доводом відповідача, що саме по собі небажання родича доглядати за особою не тотожне об`єктивній неможливості здійснення такого догляду.

Разом з цим, зміст заяви не обмежується відмовою від догляду. У ній зазначено про проживання за кордоном та відсутність матеріальних ресурсів і фізичних можливостей для забезпечення належного догляду. Ці відомості були розглянуті територіальним центром комплектування та соціальної підтримки та відображені в акті перевірки сімейного стану.

Суд не надає нотаріальному засвідченню підпису значення підтвердження достовірності кожної викладеної у заяві обставини. Так само відображення відомостей заяви в акті не утворює незалежного підтвердження їх з іншого джерела. Водночас зазначене не є підставою для неврахування змісту заяви та зафіксованих в акті обставин при оцінці доказів у справі.

Оцінивши ці докази у взаємному зв`язку з установленою потребою батька позивача у постійному сторонньому догляді, суд вважає доведеною відсутність у ОСОБА_4 реальної можливості забезпечувати такий догляд за наявних обставин.

При цьому суд виходить з того, що потреба ОСОБА_2 у сторонній допомозі є наявною та постійною. Її задоволення не може бути відкладене до можливого повернення онука з-за кордону, зміни ним місця проживання та усунення матеріальних перешкод.

Можливість таких змін є припущенням щодо майбутньої поведінки іншої повнолітньої особи. Саме по собі це припущення не підтверджує існування іншого члена сім`ї, який фактично може забезпечити необхідний догляд.

Додатково до наведеного суд також вважає за необхідне відмітити наступне.

Статтею 264 Сімейного кодексу України встановлено обов`язок онуків піклуватися про діда та бабу. Стаття 266 цього Кодексу регулює їхній обов`язок матеріального утримання непрацездатних родичів за визначених нею умов, включаючи відсутність чоловіка, дружини, повнолітніх дітей або неможливість цих осіб з поважних причин надавати належне утримання, а також спроможність онуків надавати матеріальну допомогу.

Наведені приписи самі по собі не встановлюють фактичної можливості конкретного онука особисто здійснювати постійний догляд. Матеріальне утримання, загальне піклування та постійна допомога особі, яка не здатна до самообслуговування, не є тотожними за змістом.

Посилання на сімейні обов`язки не замінює оцінки реальних обставин, які перешкоджають догляду. Із зазначених норм також не випливає повноваження позивача примусити свого повнолітнього сина повернутися з іншої держави та особисто забезпечувати постійний догляд за дідом.

При цьому суд враховує підхід Європейського суду з прав людини, викладений у рішенні від 08.02.2022 року у справі «Jivan проти Румунії» (заява № 62250/19), щодо необхідності врахування реальних потреб літньої людини з інвалідністю, її залежності від сторонньої допомоги та забезпечення поваги до її гідності.

Стосовно обставин цієї справи суд зазначає, що за доведеної неможливості здійснення догляду обома онуками потреба батька позивача у постійній допомозі не може залишатися незабезпеченою в очікуванні можливого повернення одного з них з-за кордону, оскільки саме забезпечення реального догляду за відсутності інших спроможних його здійснювати родичів становить захисну мету застосованої судом норми Закону № 2232-XII.

У даному випадку висновок суду ґрунтується не на самій відмові другого онука від догляду, а на сукупності встановлених обставин: потребі батька позивача у постійній допомозі, проходженні одним онуком військової служби, проживанні іншого за кордоном та встановленій судом відсутності у нього реальної спроможності забезпечити догляд.

Відносно посилання відповідача-1 на зазначення іншої військової частини в акті від 15.10.2025 року суд зазначає, що на запит Військової частини НОМЕР_1 проведено повторну перевірку та складено акт від 25.05.2026 року № 44. У цьому акті позивача зазначено військовослужбовцем саме Військової частини НОМЕР_1 .

На пізніший акт послався і відповідач-2 при прийнятті оскаржуваного рішення. Отже, зауваження до відомостей попереднього акта щодо місця служби позивача не спростовує обставин, викладених у документі, який перебував у розпорядженні другого відповідача та був використаний ним при вирішенні питання про звільнення.

Посилання відповідача-1 на постанову Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 також не змінює висновків суду, оскільки предметом спору є звільнення особи, яка вже проходить військову службу. Наявність відповідної підстави оцінюється за статтею 26 Закону № 2232-XII та актами, які регулюють порядок звільнення.

Спірним листом документи позивача повернуто без реалізації саме через висновок про відсутність підстав для звільнення. Тому, незалежно від назви та адресата документа, ним оформлено рішення, яке перешкоджає реалізації права позивача та підлягає судовій перевірці.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що рішення Військової частини НОМЕР_2 ґрунтується на формальній наявності онуків без належного врахування обставин, які унеможливлюють здійснення ними постійного догляду.

Таким чином, рішення про відмову у звільненні позивача, оформлене листом від 22.07.2026 року № 16/1/1/342, є протиправним та підлягає скасуванню.

3. Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення позивача та видати відповідний наказ.

Пунктом 225 Положення № 1153/2008 визначено посадових осіб, уповноважених здійснювати звільнення військовослужбовців залежно від військового звання та підстав звільнення.

У цій справі документи щодо звільнення позивача направлено до Військової частини НОМЕР_2 , командир якої розглянув їх по суті та прийняв рішення про відмову. Належність вирішення цього питання до повноважень зазначеного командування відповідачами не заперечується.

За частиною четвертою статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, коли виконано всі законодавчі умови та відсутнє право діяти на власний розсуд.

Повноваження перевіряти документи та встановлювати наявність підстав для звільнення не означає права відмовляти у звільненні після встановлення всіх передбачених законом умов.

Судом установлено, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, звернувся із рапортом про звільнення та не висловив бажання продовжувати військову службу. Його батько є особою з інвалідністю І групи, потребує постійного стороннього догляду та не здатний до самообслуговування. Інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які реально можуть здійснювати такий догляд, за встановлених судом обставин немає.

Отже, передбачені законом умови для звільнення позивача є виконаними.

Заперечення відповідачів щодо недостатності документів та можливості догляду з боку онуків оцінені судом і відхилені з наведених вище підстав. Інших обставин, які перешкоджають прийняттю рішення про звільнення, судом не встановлено.

За таких обставин зобов`язання лише повторно розглянути рапорт не забезпечувало б повного відновлення порушеного права, оскільки питання про наявність підстав для звільнення вже вирішене командуванням, а правомірність відмови перевірена судом із установленням усіх необхідних обставин.

Зобов`язання прийняти рішення про звільнення у цьому випадку не є підміною військового командування. Суд покладає на уповноваженого відповідача обов`язок реалізувати встановлене законом право позивача шляхом прийняття відповідного рішення та видання наказу.

Таким чином, зазначена позовна вимога також підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Таким чином у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідачі діяли з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушили вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідачі суду не надали, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), яка полягає у неповідомленні сержанта ОСОБА_1 про результати розгляду поданого ним рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та про прийняте за результатами його розгляду рішення.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про відмову у звільненні сержанта ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, оформлене листом від 22 липня 2026 року № 16/1/1/342.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) прийняти рішення про звільнення сержанта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з обставинами, передбаченими абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої цієї статті, — необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи, та видати відповідний наказ по особовому складу.

Судове рішення складено та підписано 14 жовтня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Чучко В.М.