Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №405/5121/22 — Подільський районний суд міста Кропивницького

Справа № 405/5121/22

2/405/705/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Кропивницький

Подільський районний суд міста Кропивницького у складі

головуючого - судді Драного В.В.

при секретарі Дятел О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Федоров З.Ф., звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову вказав, що сторони з 14.09.2002 року перебували у шлюбі, в період якого, а саме 24.03.2017 року, ОСОБА_2 придбала квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У договорі купівлі-продажу було вказано, що ОСОБА_2 придбала дану квартиру в період зареєстрованого шлюбу та за згодою свого чоловіка ОСОБА_1 . Вважає, що дана квартира є спільною сумісною власністю подружжя. На момент пред`явлення цього позову сімейне життя сторін не склалося та ОСОБА_2 подала до суду позов про розірвання шлюбу. Згоди щодо добровільного поділу квартири сторони не досягли. За таких обставин просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, залишивши 1/2 частку квартири у власності ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 03.10.2022 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) учасників справи та призначено розгляд справи по суті.

19.01.2023 року до суду від ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява, у якій відповідачем зазначено ОСОБА_1 та згідно якої ОСОБА_2 просить визнати за ОСОБА_1 з урахуванням інтересів дітей 1/4 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 1/2 частину автомобіля Volkswagen Golf, 2010 року випуску. В обґрунтування позову вказала, що сторони з 14.09.2002 року по 13.12.2022 року перебували у шлюбі. У 2007 році після укладення шлюбу за гроші, які були фактично подаровані її батьками було придбано спірну квартиру. Вона, на відміну від ОСОБА_1 , який не працював, утримувала сім`ю. З 2021 року ОСОБА_1 працює закордоном та свій дохід приховував. 16.10.2021 року ОСОБА_1 придбав автомобіль Volkswagen Golf, 2010 року випуску, який також є їх спільною власністю. При цьому, ОСОБА_1 не брав у часті в утриманні спірної квартири.

Ухвалою суду від 03.05.2023 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності (справа № 405/384/23, провадження № 2/405/46/23) прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (справа № 405/5121/22, провадження № 2/405/705/22), здійснено перехід з розгляду цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін на розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

20.06.2023 року представник відповідача за зустрічним позовом – адвокат Федоров З.Ф. подав до суду відзив на зустрічний позов, в якому вказав, що ОСОБА_1 не ухилявся від обов`язку утримувати сім`ю та дітей, підстави для відступу від рівності часток співвласників у спільному майні відсутні.

Ухвалою суду від 21.03.2024 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно в частині вимоги про визнання за нею права спільної сумісної власності на 1/2 частину автомобіля Volkswagen Golf, 2010 року випуску залишено без розгляду та закрито підготовче провадження у справі.

ОСОБА_1 у судове засідання 16.04.2026 року не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України. У попередніх судових засіданнях він підтримав вимоги первісного позову, вимоги зустрічного позову не визнав. Зазначив, що здійснює витрати на утримання дітей.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Федоров З.Ф. 16.04.2026 року подав до суду заяву, в якій просить провести розгляд справи без його участі. У попередніх судових засіданнях представник первісного позивача вказав, що сторони у період свого шлюбу придбали спірну квартиру за спільні кошти. Позивач не має іншого житла, проживає у своїх батьків. Вимоги зустрічного позову не визнають.

ОСОБА_2 16.04.2026 року подала до суду заяву, в якій просить провести розгляд справи без її участі. У попередніх судових засіданнях пояснила, що на момент укладення шлюбу сторони проживали у її батьків. Потім на кошти її батьків та її власні кошти було придбано будинок. Коли в них народилася дочка, вони взяли у кредит автомобіль. Після смерті її батьків, вони продали будинок та придбали спірну квартиру. Вимоги зустрічного позову підтримала та зазначила, що ОСОБА_1 повинно належати лише 1/4 частин спірної квартири, оскільки він залишив собі автомобіль Volkswagen Golf та в інтересах їх дітей, які не мають майна. ОСОБА_1 з весни 2022 року у спірній квартирі не проживає, витрат на її утримання не здійснював.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Юрах В.М. у судове засідання 16.04.2026 року не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України. У попередніх судових засіданнях представник первісного відповідача підтримав вимоги зустрічного позову, вимоги первісного позову не визнав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі матеріалів справи та наявних у справі доказів.

Заслухавши надані у попередніх судових засіданнях пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 у період з 14.09.2002 року по 13.12.2022 року перебували у шлюбі (а.с. 9). Від шлюбу сторони мають спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10, 11).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 24.03.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О.П. та зареєстрованого в реєстрі № 661, ОСОБА_2 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , площею 50,1 кв.м. Чоловік покупця ОСОБА_1 надав згоду на укладення даного договору (п. 11 договору), та підтвердив, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкта нерухомості, є їхньою з дружиною спільною сумісною власністю (а.с. 14, 16-18).

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що є двоюрідною тіткою ОСОБА_2 . Після укладення шлюбу сторони спочатку жили з батьками ОСОБА_2 , які їм допомагали коштами і сторони придбали будинок. Потім сторони цей будинок продали і за гроші від його продажу купили квартиру по АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 працює закордоном, сплачує аліменти на дітей.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що сторони є її батьками. У 2022 році батьки розірвали шлюб. З 2017 року вони всі разом проживали у спірній квартирі, яку придбали її батьки. Також її батьки в період шлюбу придбавали автомобілі. Вона разом зі своїм братом ОСОБА_3 нерухомого майна не має. Батько працює далекобійником.

Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й одним із подружжя може оспорюватись поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 заперечує спільність права власності подружжя на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що вона була набута за її особисті кошти.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири та нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 , її придбання відповідачем ОСОБА_2 здійснювалося зі згоди позивача ОСОБА_1 , і гроші, які витрачалися на придбання спірної квартири, є спільною сумісною власністю сторін, що підтверджує обставину придбання даної квартири за спільні кошти подружжя, а відтак і належність даної квартири до спільного сумісного майна подружжя.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладено у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року в справі № 450/2286/16-ц.

Так, між позивачем та відповідачем фактично було досягнуто домовленість про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, про що вказано у відповідному договорі купівлі-продажу. Тому, суд розцінює оспорення відповідачем спільного характеру вказаного майна як суперечливу поведінку.

Також, відповідач не надала достатніх доказів того, що придбання спірної квартири було здійснено саме за кошти, які є її особистою приватною власністю, а саме подаровані її батьками їй. Показання свідка ОСОБА_6 не є достатнім доказом даної обставини.

Також доводи ОСОБА_2 про необхідність виділення ОСОБА_1 меншої частки у спірній квартирі у зв`язку з тим, що у нього залишився автомобіль Volkswagen Golf суд відхиляє, оскільки докази наявності між сторонами домовленості про такий поділ відсутні. При цьому, зустрічна позовна вимога ОСОБА_2 щодо даного автомобіля була залишена судом без розгляду за ініціативи самої ОСОБА_2 .

Крім того. згідно ст. 173 СК України батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до ст. 175 СК України майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Діти мають право на виділ у натурі майна, що є у спільній сумісній власності батьків і дітей. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відтак, доводи ОСОБА_2 про необхідність врахування інтересів дітей при поділі спільного майна подружжя також є помилковими, оскільки доказів того, що спірна квартира набута батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів матеріали справи не містять.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічне положення закріплено в ч. 2 ст. 372 ЦК України де зазначено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відтак, спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а частки подружжя у цьому майні є рівними.

З огляду на викладене, вимоги позивача ОСОБА_1 про здійснення поділу спільного майна подружжя шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, натомість у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на майно слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України з первісного відповідача на користь первісного позивача підлягає стягненню 992,40 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , залишивши 1/2 частину вказаної квартири у власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання до Кропивницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Подільського районного суду

міста Кропивницького В.В. Драний