Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/29117/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

14 жовтня 2026 року №520/29117/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 13.11.2022 по 18.07.2026 року включно грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії), грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні та інших виплат, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 13.11.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, період з 01.01.2023 по 31.12.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн., період з 01.01.2024 по 31.12.2024 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 - 3028,00 грн., період з 01.01.2025 по 18.02.2025 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 - 3028,00 грн., період з 01.01.2026 по 18.07.2026 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026 - 3328,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023рік, 2025-2026 роки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023рік, 2025-2026 роки.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 13.11.2022 по 18.07.2026, а з відповіді відповідача на адвокатський запит дізнався, що розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням за весь цей період обчислювалися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, тобто 1762 грн, до 20.05.2023 на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, а з 20.05.2023 як фіксованої величини, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481. Указав, що пункт 6 постанови № 103 визнано протиправним та скасовано судовим рішенням у справі № 826/6453/18, яке набрало законної сили 29.01.2020, тому з цієї дати оклади мали визначатися з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а постанова № 481 суперечить законам про Державний бюджет України і за правилами частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає застосуванню, з посиланням на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24. Зазначив також, що похідні від окладів виплати, зокрема премія, грошова допомога для оздоровлення, компенсація за невикористані дні відпусток та одноразова грошова допомога при звільненні, виплачені в заниженому розмірі, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2025 і 2026 роки йому не виплачувалася, а перерахунок має супроводжуватися одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 520/29117/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідача зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії всіх наявних доказів, що стосуються предмета спору, а також додатково витребувано від відповідача копії наказів про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за період з 13 листопада 2022 року по 18 липня 2026 року, розрахунково-платіжні відомості за цей період та довідку про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з посиланням на нормативний акт, яким такий розмір визначено. Цією ухвалою встановлено, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пунктів 12, 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

01 жовтня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю. Зазначив, що позивач проходив військову службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_2 з 13 листопада 2022 року по 18 липня 2026 року, при виключенні зі списків особового складу з ним проведено остаточний розрахунок за всіма видами грошового забезпечення, у тому числі виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток, одноразову грошову допомогу у разі звільнення та грошову допомогу на оздоровлення за 2026 рік. Указав, що військова частина є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, діє в межах повноважень, визначених частиною другою статті 19 Конституції України, бере бюджетні зобов`язання в межах кошторисних призначень відповідно до статей 22, 23 Бюджетного кодексу України і не наділена дискрецією самостійно змінювати розрахункову величину для обчислення посадових окладів, а нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювалося відповідно до постанови № 704, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, та щорічних окремих доручень Міністра оборони України. Зазначив також, що належний рівень соціального захисту позивача забезпечено встановленням підвищеного розміру щомісячної премії в розмірі 523 відсотків посадового окладу, а перерахунок окладів зі збереженням премії в такому розмірі спотворить структуру грошового забезпечення і призведе до перевитрати бюджетних коштів. Окремо заперечив проти вимог щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2025 і 2026 роки, оскільки ця допомога не є обов`язковою щорічною виплатою, надається за рапортом військовослужбовця за наявності підстав, визначених окремими дорученнями Міністра оборони України, а у ці роки позивач рапортів про її надання не подавав, тоді як у 2022 і 2024 роках за його рапортами допомогу нараховано та виплачено. Указав, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб нараховувалася та виплачувалася позивачу щомісяця одночасно з грошовим забезпеченням у повному обсязі, тому заборгованості за цим напрямом немає.

Відповіді на відзив до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 23 серпня 2023 року.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13 листопада 2022 року № 256 солдата ОСОБА_1 , військовослужбовця військової служби за мобілізацією на особливий період, який прибув з Військової частини НОМЕР_5 , зараховано з 13 листопада 2022 року до списків особового складу частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду водія автомобільного взводу підвозу боєприпасів, встановлено 5 тарифний розряд з посадовим окладом 2820 гривень на місяць.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18 липня 2026 року № 203 солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 14 липня 2026 року № 68-рс у запас на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я), з 18 липня 2026 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Цим наказом позивачу визначено до виплати грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2025 і 2026 роки та додаткової відпустки учасника бойових дій за 2023-2026 роки, одноразову грошову допомогу у разі звільнення в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби з розрахунку 48 календарних місяців, а також зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік не виплачена.

Листом від 27 серпня 2026 року № 1848/5/4107, наданим на адвокатський запит від 11.08.2026 № 11/08/2026, Військова частина НОМЕР_2 повідомила, що при розрахунку розмірів окладу за військовим званням та посадового окладу ОСОБА_1 за період з 13.11.2022 по 19.05.2023 застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, а за період з 20.05.2023 по 18.07.2026 фіксовану суму 1762,00 грн, і що підстав для перерахунку не вбачається. До листа відповідачем додано картки особового рахунку військовослужбовця № 573 (2022 рік), № 621 (2023 рік), № 625 (2024 рік), № 611 (2025 рік) і № 582 (2026 рік).

З карток особового рахунку вбачається, що у спірний період позивачу щомісяця нараховувалися оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн і посадовий оклад у розмірі 2820,00 грн, тобто розміри, обчислені з розрахункової величини 1762 грн, а також надбавка за особливості проходження служби і премія, з липня 2023 року надбавка за вислугу років, і з усіх цих виплат утримувався податок з доходів фізичних осіб з одночасним нарахуванням його компенсації. У грудні 2022 року позивачу нараховано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 13338,90 грн (наказ від 16.12.2022 № 291), у травні 2023 року - грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 20586,30 грн (наказ від 20.04.2023 № 112), у 2024 році - грошову допомогу для оздоровлення (наказ від 12.05.2024 № 141) і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (наказ від 15.07.2024 № 207) у розмірі по 21657,98 грн, у 2025 році - грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 21657,98 грн (наказ від 21.04.2025 № 118). У липні 2026 року позивачу нараховано грошову допомогу для оздоровлення за 2026 рік у розмірі 21657,98 грн (наказ від 28.02.2026 № 59), грошову компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 102514,06 грн і одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 41583,32 грн. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2023, 2025 і 2026 роках позивачу не нараховувалася.

Відповідач у відзиві підтверджує обставини проходження позивачем служби та обчислення його посадового окладу і окладу за військовим званням з розрахункової величини 1762 грн і не заперечує, що у 2023, 2025 і 2026 роках матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу не виплачувалася. Доказів подання позивачем у ці роки рапортів про надання такої допомоги матеріали справи не містять, і сам позивач на подання таких рапортів не посилається.

Стверджуючи про протиправне обчислення грошового забезпечення та похідних від нього виплат за період з 13 листопада 2022 року по 18 липня 2026 року і про протиправну невиплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2025 і 2026 роки, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Ухвалою від 18 вересня 2026 року відповідача зобов`язано подати суду копії наказів про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, розрахунково-платіжні відомості та довідку про розміри його посадового окладу і окладу за військовим званням за період з 13 листопада 2022 року по 18 липня 2026 року. До відзиву відповідач додав лише довіреність представника, довідку з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і витяги з наказів від 13 листопада 2022 року № 256 і від 18 липня 2026 року № 203, а решти витребуваних доказів не подав. Водночас картки особового рахунку позивача за 2022-2026 роки, складені відповідачем, і лист відповідача від 27 серпня 2026 року № 1848/5/4107 містяться в матеріалах справи, на ці самі картки відповідач посилається у відзиві, а застосована розрахункова величина 1762 грн відповідачем визнана. Спір стосується виключно того, яка розрахункова величина підлягала застосуванню, і має правовий характер, а тому неподання відповідачем решти витребуваних доказів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною 4 цієї статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями та порядок визначення таких розмірів установлені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704). Пункт 1 розділу II Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), встановлює, що посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови № 704.

Пунктом 4 постанови № 704 у первісній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) до пункту 4 постанови № 704 внесено зміни, якими розрахункову величину визначено на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Пункт 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року. Зазначене судове рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 826/6453/18.

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29 січня 2020 року пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню у первісній редакції, яка передбачає обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Первісна редакція пункту 4 постанови № 704 застосовувалася по 19 травня 2023 року включно, оскільки пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 (далі - постанова № 481), яка набрала чинності 20 травня 2023 року, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Спірний період у цій справі - з 13 листопада 2022 року по 18 липня 2026 року - перетинає 20 травня 2023 року, а тому підлягає розмежуванню на дві частини: з 13 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року, коли діяла первісна редакція пункту 4 постанови № 704, і з 20 травня 2023 року по 18 липня 2026 року, коли діяла редакція, встановлена постановою № 481.

Щодо періоду з 13 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року суд зазначає таке.

Цей період повністю припадає на час після 29 січня 2020 року і закінчується до набрання чинності постановою № 481, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 у первісній редакції. Прожитковий мінімум для працездатних осіб становив: станом на 1 січня 2022 року - 2481,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX); станом на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX). Отже, розрахунковою величиною для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 13 листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року є 2481,00 грн, а за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - 2684,00 грн. Кожен із цих показників перевищує застосовану відповідачем розрахункову величину 1762 грн, а отже, грошове забезпечення за цей період нараховане і виплачене позивачу в меншому розмірі, ніж належало.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відповідно до якої під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а також з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.

Довід відповідача про те, що військова частина діє в межах повноважень, не наділена дискрецією самостійно змінювати розрахункову величину для обчислення посадових окладів і здійснювала нарахування відповідно до постанови № 704, Порядку № 260 та доручень Міністра оборони України, суд щодо цього періоду відхиляє. У період з 13 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року чинною була саме первісна редакція пункту 4 постанови № 704, оскільки припис, яким до цього пункту було внесено розрахункову величину на рівні прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року, і з цієї дати такий припис не міг визначати зміст пункту 4 постанови № 704 незалежно від того, в якому вигляді цей пункт відтворювався в текстах постанови. Суд у цій справі не встановлює розмірів грошового забезпечення і не визначає нової розрахункової величини, а застосовує ту розрахункову величину, яка визначена самим Кабінетом Міністрів України у пункті 4 постанови № 704 в редакції, чинній у спірному періоді. Частиною 2 статті 19 Конституції України, на яку посилається відповідач, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відповідач мав застосовувати пункт 4 постанови № 704 саме в тій редакції, яка була чинною у спірному періоді.

Посилання відповідача на статті 22, 23 Бюджетного кодексу України та на здійснення видатків у межах кошторисних призначень суд також не приймає, оскільки право військовослужбовця на грошове забезпечення в розмірі, визначеному нормативно-правовим актом, не поставлене в залежність від обсягу бюджетних асигнувань, доведених до військової частини, а відсутність або недостатність коштів не звільняє відповідача від обов`язку нарахувати та виплатити грошове забезпечення в належному розмірі.

Довід відповідача про те, що належний рівень соціального захисту позивача забезпечено підвищеним розміром щомісячної премії і що перерахунок окладів зі збереженням такої премії спотворить структуру грошового забезпечення та призведе до перевитрати бюджетних коштів, суд відхиляє. Відповідно до пункту 2 розділу XVI Порядку № 260 розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби. Отже, премія встановлюється у відсотках посадового окладу, і жодна норма не пов`язує її розмір із застосуванням розрахункової величини 1762 грн або не передбачає, що підвищений відсоток премії заміщує обов`язок обчислювати посадовий оклад у належному розмірі. Перерахунок премії за спірний період здійснюється з тими самими відсотками, які були встановлені позивачу у відповідних місяцях, від належно обчисленого посадового окладу, а суд не змінює встановлених відповідачем відсотків. Можлива перевитрата бюджетних коштів правовою підставою для відмови у виплаті грошового забезпечення в розмірі, визначеному чинною редакцією нормативно-правового акта, не є.

Згідно з пунктом 6 розділу XXIII Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Відповідно до абзацу третього пункту 7 розділу XXIV Порядку № 260 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Оскільки грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань обчислюються виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, а розміри надбавки за особливості проходження служби, надбавки за вислугу років і щомісячної премії визначаються у відсотках цих окладів, обчислення відповідачем зазначених виплат за період з 13 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року виходячи з розрахункової величини, яка не підлягала застосуванню, також є протиправним. Перерахунку підлягають саме ті виплати, які були нараховані позивачу за цей період, з тими самими відсотками та умовами, які були визначені відповідачем при фактичній виплаті, зокрема матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, надана наказом від 16 грудня 2022 року № 291, і грошова допомога для оздоровлення, надана наказом від 20 квітня 2023 року № 112.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Згідно з пунктами 2, 4 та 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, така грошова компенсація виплачується військовослужбовцям, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, одночасно з виплатою грошового забезпечення, за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Довід відповідача про те, що компенсація сум податку нараховувалася позивачу щомісяця в повному обсязі, позовних вимог не спростовує, оскільки стосується податку, утриманого з фактично виплачених сум, тоді як позивач просить нарахувати компенсацію одночасно з виплатою різниці, яка утвориться внаслідок перерахунку. Отже, компенсація сум податку є встановленим законодавством елементом порядку виплати грошового забезпечення, який має бути дотриманий відповідачем і під час перерахунку та виплати спірних сум.

За змістом правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 464/5990/16-а та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 9901/276/19, протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу, посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Першу позовну вимогу позивач сформулював як вимогу визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати грошового забезпечення виходячи з окладів, визначених з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2018 року. За змістом позовної заяви та другої позовної вимоги позивач оскаржує саме ненарахування та невиплату грошового забезпечення в розмірі, обчисленому з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. З метою ефективного захисту прав позивача суд відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, викладає задоволену частину цієї вимоги відповідно до її змісту, не змінюючи її предмета та підстав.

За наведених обставин суд доходить висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 13 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також нарахованих за цей період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірах, обчислених виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправною, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату зазначених сум з урахуванням фактично виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Щодо періоду з 20 травня 2023 року по 18 липня 2026 року суд зазначає таке.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 пункт 2 постанови № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови № 704 визнано протиправним і нечинним; це рішення набрало законної сили 18 червня 2025 року за наслідками апеляційного перегляду.

Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову суду апеляційної інстанції від 18 червня 2025 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову про визнання протиправним і нечинним пункту 2 постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови № 704 відмовлено.

Наслідок, передбачений частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нерозривно пов`язаний із набранням судовим рішенням законної сили. Скасування такого рішення судом касаційної інстанції означає, що воно не набрало і не могло набрати законної сили, а тому не породило і тих правових наслідків, які закон пов`язує саме з набранням законної сили, у тому числі наслідку у вигляді втрати чинності нормативно-правовим актом.

Наведене означає, що пункт 2 постанови № 481 чинності не втрачав, а редакція пункту 4 постанови № 704, установлена цією постановою, діяла безперервно з 20 травня 2023 року, у тому числі протягом усього періоду з 20 травня 2023 року по 18 липня 2026 року і, зокрема, у проміжку з 18 червня 2025 року по 16 липня 2026 року. Інший підхід означав би, що суд у цій справі застосував би до спірних правовідносин наслідки судового рішення, яке скасоване і жодних наслідків не породжує.

Згідно з частинами першою та другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. За частиною третьою цієї статті у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Довід позивача про те, що постанова № 481 суперечить законам про Державний бюджет України і за правилами частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає застосуванню, суд відхиляє. Відповідність пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили була предметом самостійної судової перевірки у справі № 320/29450/24 і за наслідками касаційного перегляду підтверджена. За таких обставин підстав для незастосування пункту 4 постанови № 704 у чинній редакції у суду немає, а суд зобов`язаний вирішити спір на підставі того нормативно-правового акта, який є чинним і регулює спірні правовідносини. Постанови Верховного Суду, на які посилається позивач щодо незастосування підзаконних актів, які суперечать законам, цього висновку не змінюють, оскільки сформульовані в них загальні правила не можуть бути застосовані всупереч висновку Верховного Суду про відповідність саме пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили.

Суд не залишає поза увагою постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24. Водночас будь-який висновок щодо застосування норми права застосовується до тієї норми, яка є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Питання про те, яка саме редакція пункту 4 постанови № 704 є чинною після 20 травня 2023 року, вирішено постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, і саме ця редакція за приписами статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню судом у цій справі.

Відхиляє суд і довід позивача про те, що розрахункова величина для визначення розмірів окладів має визначатися за статтею 7 законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024, 2025 і 2026 роки. Названими нормами встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідні періоди, проте вони не визначають порядку обчислення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців. За частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII такі розміри встановлює Кабінет Міністрів України, що й зроблено пунктом 4 постанови № 704 у чинній редакції.

Відтак бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення та похідних від нього виплат за період з 20 травня 2023 року по 18 липня 2026 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023, 2024, 2025 і 2026 років, протиправною не є, оскільки обов`язку застосовувати такий показник у цьому періоді законодавство не встановлювало, а позовні вимоги за цей період задоволенню не підлягають.

Щодо грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Згідно з пунктом 5 розділу XXXII Порядку № 260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.

Як встановлено судом, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, у тому числі за 2022 і 2023 роки, та одноразову грошову допомогу у разі звільнення визначено до виплати позивачу наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18 липня 2026 року № 203 у зв`язку з виключенням його зі списків особового складу частини з 18 липня 2026 року і нараховано в липні 2026 року. Отже, ці виплати не нараховувалися і не виплачувалися позивачу в період з 13 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року, а їх розмір обчислюється з грошового забезпечення за останньою займаною посадою станом на день виключення зі списків особового складу. На цю дату пункт 4 постанови № 704 діяв у редакції пункту 2 постанови № 481, яка передбачає розрахункову величину 1762 гривні. За таких обставин перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 13 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року на розмір грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги у разі звільнення не впливає, а тому в задоволенні позовних вимог у цій частині належить відмовити.

Вимогу про перерахунок «інших виплат» позивач не конкретизував. Виплати, розмір яких не залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, перерахунку у зв`язку зі зміною розрахункової величини не підлягають, а виплати, похідні від цих окладів, за період з 13 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року охоплені задоволеною частиною позовних вимог.

Щодо вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2025 і 2026 роки суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Згідно з абзацом першим пункту 7 цього розділу розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. Пунктом 9 цього розділу передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Отже, на відміну від щомісячних видів грошового забезпечення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не нараховується автоматично, а надається за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира, у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, і в порядку, встановленому рішенням Міністра оборони України. На відміну від грошової допомоги для оздоровлення, щодо якої абзацом другим пункту 2 розділу XXIII Порядку № 260 прямо передбачено її виплату звільненим військовослужбовцям, які мали право на неї та не отримали її протягом року, на підставі наказу про виключення зі списків особового складу, Порядок № 260 не містить норми, яка б зобов`язувала військову частину виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань при звільненні без рапорту військовослужбовця.

Відповідач у відзиві стверджує, що у 2023, 2025 і 2026 роках позивач рапортів про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не подавав, тоді як у 2022 і 2024 роках така допомога була йому нарахована і виплачена за його рапортами, що узгоджується з картками особового рахунку. Позивач у позовній заяві не стверджує, що звертався до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортами про надання цієї допомоги у 2023, 2025 чи 2026 роках, і доказів такого звернення не надав, хоча ця обставина перебуває в межах його власної обізнаності. Запис у наказі від 18 липня 2026 року № 203 про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік не виплачена, лише фіксує факт її невиплати і не свідчить про наявність у відповідача обов`язку її виплатити.

За відсутності рапорту військовослужбовця у відповідача не виникло обов`язку вирішити питання про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2025 і 2026 роки, а отже, бездіяльність відповідача в цій частині відсутня. Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити таку допомогу за 2023, 2025 і 2026 роки задоволенню не підлягають. Ця відмова не стосується перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованої позивачу у грудні 2022 року, яка підлягає перерахунку у складі задоволеної частини позовних вимог.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пунктів 12, 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 13 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також нарахованих за цей період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії), а також нарахованих у період з 13 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 13 листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар