Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/28618/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

14 жовтня 2026 року №520/28618/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення коштів, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України, у якому просить:

- визнати протиправними дії Державної казначейської служби України в 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646, які полягають у не нарахуванні ОСОБА_1 , з 27.04.2023 р. до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Визнати бездіяльність Держаної Казначейської служби України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, яка полягає у простроченні виконання зобов`язання. Стягнути з Держави України, на користь ОСОБА_1 45000,00 грн., що становлять 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 27.04.2023 по теперішній час включно;

- зобов`язати Державу України в особі Державної казначейської служби України в 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646 провести виплату ОСОБА_1 45000,00 грн., що становлять 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 27.04.2023 по теперішній час включно;

- визнати протиправними дій Державної казначейської служби України в (01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646 Стягнути з Держави України, на користь ОСОБА_1 16000,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання 27.04.2023 по теперішній час включно;

- зобов`язати Державу України в особі Державної казначейської служби України в 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646 провести виплату ОСОБА_1 16000,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за той самий період;

- визнати протиправними дій Державної казначейської служби України в (01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646 Стягнути з Держави України на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 50 000.00 гривень;

- зобов`язати Державу України в особі Державної казначейської служби України в (01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646 провести виплату ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000.00 гривень;

- визнати протиправними дії Державної казначейської служби України в 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646 Стягнути з Держави України, на користь ОСОБА_1 - витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн;

- зобов`язати Державу України в особі Державної казначейської служби України в 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646 провести виплату ОСОБА_1 - витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що він є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області і отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII; що рішеннями Харківського окружного адміністративного суду у справах № 520/1906/23, № 520/29048/23, № 520/13258/24 і № 520/3504/25 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо перерахунку і виплати пенсії, за результатами виконання яких позивачу нараховано 356 952,11 грн, 105 709,23 грн, 153 025,72 грн і 42 282,24 грн, а загальна сума заборгованості становить 657 969,30 грн; що виконавчі листи у цих справах обліковуються в Державній казначейській службі України за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», однак кошти йому не перераховано, а на звернення від 22.03.2026, 19.05.2026, 14.06.2026 і 16.07.2026 листом від 27.07.2026 відповідач відмовив у виплаті. Позивач вважає, що держава, яка прострочила виконання грошового зобов`язання, визначеного судовими рішеннями, на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України зобов`язана сплатити три проценти річних та інфляційні втрати, посилається на статті 3 і 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI, статтю 56 Конституції України, статті 23, 611 Цивільного кодексу України, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Бурмич та інші проти України» і постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21. Указав також, що як особа з інвалідністю внаслідок війни II групи і учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС зазнав через неправомірні дії відповідача психологічних страждань, розчарувань і незручностей.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зокрема для подання читабельних копій документів, зазначення ціни позову, обґрунтованого розрахунку сум 45 000,00 грн і 16 000,00 грн та обґрунтування розміру моральної шкоди. 18 вересня 2026 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, до якої додано копії паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, посвідчень, розрахунок трьох процентів річних на суму 53 984,34 грн та інфляційних втрат на суму 181 165,24 грн за кожною з чотирьох справ, а також копію заяви позивача до Державної казначейської служби України від 13.09.2026.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 520/28618/26, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача та позивача витребувано докази.

07 жовтня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Державної казначейської служби України, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю. Відповідач зазначив, що боржником за виконавчими листами у справах № 520/1906/23, № 520/29048/23, № 520/13258/24 і № 520/3504/25 є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке не має рахунків в органах Казначейства, тому Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області передало відомості про ці виконавчі листи до Реєстру судових рішень АС «Є-Казна» до першої черги виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504040, а Казначейство у десятиденний строк з дня надходження виконавчих документів звернулося до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо збільшення бюджетних призначень і відклало безспірне списання на підставі пункту 49 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. Указав також, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» за цією програмою передбачено 100,00 млн грн, перерахування коштів стягувачам відбувається виключно у порядку черговості надходження виконавчих документів у межах бюджетних асигнувань, змінювати черговість чи збільшувати бюджетні призначення Казначейство не уповноважене, а затримка виконання спричинена не його протиправною поведінкою, а недостатністю асигнувань. Зазначив, що звернення позивача від 14.06.2026 до Казначейства не надходило; що компенсація у розмірі трьох відсотків річних за статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нараховується Казначейством після повного виконання судового рішення відповідно до пунктів 50 і 51 Порядку № 845, а стаття 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовується, оскільки компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати врегульована спеціальним законом; що позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди, її розміру та причинного зв`язку з діями Казначейства, а вимога про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн не підтверджена жодними доказами.

Відповіді на відзив позивач не подав. Відповідно до частини другої статті 159 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII). Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 , та особою з інвалідністю II групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством для інвалідів війни, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 .

Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.01.2026 № 2298-53206/К-03/8-2000/26 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі № 520/1906/23, яке набрало законної сили 30.05.2023, позивачу нараховано різницю в пенсії за період з 01.12.2019 по 30.06.2023 у розмірі 356 952,11 грн; на виконання рішення від 18.12.2023 у справі № 520/29048/23, яке набрало законної сили 18.01.2024, - різницю в пенсії за період з 01.12.2019 по 29.02.2024 у розмірі 105 709,23 грн; на виконання рішення від 19.07.2024 у справі № 520/13258/24, яке набрало законної сили 20.08.2024, - різницю в пенсії за період з 01.03.2022 по 30.09.2024 у розмірі 153 025,72 грн. Згідно з листом цього ж органу від 23.06.2026 № 42096-37581/К-03/8-2000/26 на виконання рішення від 10.06.2025 у справі № 520/3504/25, яке набрало законної сили 12.01.2026, позивачу нараховано різницю в пенсії за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 у розмірі 42 282,24 грн.

Як убачається з листа Пенсійного фонду України від 18.05.2026 № 52658-62677/К-03/8-2800/26, ухвалами Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 у справі № 520/1906/23, від 10.03.2026 у справі № 520/3504/25 та судовим рішенням від 09.02.2026 у справі № 520/29048/23 змінено спосіб виконання рішень суду від 27.04.2023, від 10.06.2025 і від 18.12.2023 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області невиплаченої суми доплати до пенсії у розмірі 356 952,11 грн, 42 282,24 грн і 105 709,23 грн. Спосіб виконання рішення у справі № 520/13258/24 змінено судовими рішеннями від 04.02.2026 і від 12.06.2026, на що вказано у відзиві. Боржником за всіма виконавчими документами є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344), стягувачем - позивач.

18.02.2026 позивач подав до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області заяву про прийняття до виконання виконавчого листа у справі № 520/1906/23, виданого 26.06.2023, з ухвалою від 26.01.2026; заяву зареєстровано 18.02.2026 за № 10-4111. 24.04.2026 позивач подав заяви про прийняття до виконання виконавчих листів у справі № 520/29048/23, виданого 19.02.2024, та у справі № 520/3504/25, виданого 09.02.2026, які зареєстровано 24.04.2026 за № 10-9999 і № 10-10001. 01.07.2026 позивач подав заяву про прийняття до виконання чотирьох виконавчих листів у справі № 520/13258/24, виданих 29.12.2025, яку зареєстровано 01.07.2026 за № 10-16171.

Листами від 25.03.2026 № 04-22-10/2100, від 20.05.2026 № 04-22-10/3502 і від 31.07.2026 № 04-22-10/5493 Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області направило позивачу повідомлення № 383, № 901, № 902 і № 1495 про прийняття виконавчих документів до виконання та внесення відомостей про них до Реєстру судових рішень АС «Є-Казна». Згідно з витягом з Реєстру судових рішень за бюджетною програмою 3504040 виконавчі документи позивача віднесено до першої черги погашення заборгованості з сумами 356 952,11 грн (справа № 520/1906/23, надходження 18.02.2026), 105 405,23 грн (справа № 520/29048/23, надходження 24.04.2026), 42 282,24 грн (справа № 520/3504/25, надходження 24.04.2026) і 152 793,72 грн (справа № 520/13258/24, надходження 01.07.2026).

Листами від 19.02.2026 № 5-05-1-05/4580, від 04.05.2026 № 5-05-1-05/12033 і від 06.07.2026 № 5-05-1-05/17525 Державна казначейська служба України звернулася до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Листами від 27.01.2026 № 16110-18-5/2540, від 26.02.2026 № 16110-18-5/5746, від 03.06.2026 № 16110-18-5/15473 і від 29.07.2026 № 16110-18-5/21406 Міністерство фінансів України повідомило, що Законом України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» бюджетні призначення за КПКВК 3504040 затверджено у сумі 100 000,0 тис. грн.

22.03.2026 позивач звернувся до Голови Державної казначейської служби України із заявою, у якій просив у виняток виплатити йому 50 000 грн за рахунок заборгованості на потреби лікування (зареєстровано 23.03.2026 за вх. № К-11-1072, а також звернення № КИ-20006006 на урядову «гарячу» лінію, вх. № К-11-1072/1). Листом від 26.03.2026 № 5-11-11/8279 Казначейство повідомило, що виконавчий лист у справі № 520/1906/23 перебуває на обліку за бюджетною програмою КПКВК 3504040 по першій черзі з 18.02.2026, сума коштів за судовими рішеннями, що обліковуються раніше, становить 1 180,85 млн грн, і що Казначейство не наділене повноваженнями щодо зміни черговості виконання судових рішень чи збільшення обсягу бюджетних призначень.

19.05.2026 позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області із заявою, у якій просив нарахувати йому компенсацію за прострочення виплати заборгованості згідно із законом під 3 % річних на загальну суму 60 000 грн. Листом від 21.05.2026 № 04-22/3520 Головне управління повідомило, що станом на 20.05.2026 виконавчі листи перебувають у черзі виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040 під № 11744 (справа № 520/1906/23), № 14282 (справа № 520/29048/23) і № 14283 (справа № 520/3504/25), а компенсація за порушення строку перерахування коштів нараховується Державною казначейською службою України.

16.07.2026 позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою (вх. № К-11-2693), у якій просив нарахувати йому компенсацію 3 % річних за прострочення виплати заборгованості з 27.04.2023 на загальну суму 60 000 грн, інфляційні втрати на суму 22 000 грн і моральну шкоду на суму 50 000 грн. Листом від 27.07.2026 № 5-12-11/19154 Казначейство повідомило, що виконавчі листи у справах № 520/1906/23, № 520/29048/23 і № 520/3504/25 перебувають на обліку за бюджетною програмою з 18.02.2026 і 24.04.2026 та належать до першої черги, сума коштів за судовими рішеннями, що обліковуються раніше, становить відповідно 1 150,98 млн грн, 1 578,88 млн грн і 1 578,98 млн грн, Казначейство здійснює заходи щодо виконання рішень по першій черзі, які надійшли протягом лютого 2025 року, а питання щодо нарахування компенсації за статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» може бути розглянуте після повного виконання рішень суду.

Згідно з листами Управління діловодства Державної казначейської служби України від 06.10.2026 № 18-21/15664 і Департаменту цифрової трансформації та інформаційно-комунікаційних систем від 06.10.2026 № 16-30/15654 звернення позивача від 14.06.2026 в системі електронного документообігу не зареєстровано, а надходження 14.06.2026 електронного листа з адреси позивача на адресу Казначейства не зафіксовано. Доказів направлення такого звернення позивач не надав.

Станом на час розгляду справи кошти за виконавчими документами позивачу не перераховано, що сторонами не заперечується.

Стверджуючи про протиправність дій і бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати трьох процентів річних, інфляційних втрат і моральної шкоди у зв`язку з простроченням виконання судових рішень, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Щодо юрисдикції спору суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Позивач оскаржує дії та бездіяльність Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, під час виконання рішень адміністративного суду, ухвалених у публічно-правових спорах щодо пенсійного забезпечення, і пов`язує з цими діями та бездіяльністю вимоги про стягнення коштів і відшкодування моральної шкоди. Отже, спір є публічно-правовим, вимоги про стягнення коштів і відшкодування шкоди заявлені в одному провадженні з вимогами про визнання протиправними дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Посилання позивача на норми Цивільного процесуального кодексу України до цих правовідносин не застосовуються, оскільки порядок розгляду справи визначається Кодексом адміністративного судочинства України.

Щодо повноважень відповідача у спірних правовідносинах суд зазначає наступне.

Як зазначено в листі Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 21.05.2026 № 04-22/3520 з посиланням на частину 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI), виконання рішень суду про стягнення коштів, боржниками за якими є державний орган, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (КПКВ 3504040), здійснюється Казначейством України згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845). Оскільки боржник - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не обслуговується в органах Казначейства, відомості про виконавчі документи позивача передано до Державної казначейської служби України для виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Згідно з частиною 2 цієї статті компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Таким чином, після зміни способу виконання судових рішень на стягнення коштів з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та пред`явлення позивачем виконавчих документів до виконання саме Державна казначейська служба України є органом, який здійснює перерахування стягувачу коштів за цими виконавчими документами за бюджетною програмою КПКВК 3504040 і нараховує компенсацію, передбачену статтею 5 Закону № 4901-VI. У цій частині відповідач є належним, а заявлені до нього вимоги підлягають вирішенню по суті. Водночас боржником за грошовими зобов`язаннями, визначеними рішеннями суду у справах № 520/1906/23, № 520/29048/23, № 520/13258/24 і № 520/3504/25, є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а не Державна казначейська служба України, яка до пред`явлення їй виконавчих документів жодних обов`язків щодо виплати позивачу цих сум не мала.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 виснувала, що за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку; судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання (пункт 37). У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 Цивільного кодексу України та частина 1 статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення (пункт 64).

У постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, відповідно до якого у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання держави, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, можуть бути застосовані лише за наявності одночасно таких умов: наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визначення зобов`язання як грошового; конкретизація цього грошового зобов`язання судовим рішенням, тобто з визначенням чіткої суми.

Як убачається з позовної заяви, листів Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.01.2026 № 2298-53206/К-03/8-2000/26 і від 23.06.2026 № 42096-37581/К-03/8-2000/26 та листа Пенсійного фонду України від 18.05.2026 № 52658-62677/К-03/8-2800/26, рішеннями Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі № 520/1906/23, від 18.12.2023 у справі № 520/29048/23, від 19.07.2024 у справі № 520/13258/24 і від 10.06.2025 у справі № 520/3504/25 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу пенсії, а на їх виконання цей орган провів перерахунок пенсії позивача в межах покладених судом зобов`язань: з 01.12.2019 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 20.12.2022 № 33/41-6281 (справа № 520/1906/23); з 01.12.2019 без обмеження максимальним розміром на підставі цієї ж довідки (справа № 520/29048/23); з 01.07.2023 з урахуванням щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713, з 01.03.2022 з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, з 01.03.2023 і з 01.03.2024 без обмеження пенсії максимальним розміром (справа № 520/13258/24); з 01.01.2025 без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, установлених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 (справа № 520/3504/25). Суми різниці в пенсії 356 952,11 грн, 105 709,23 грн, 153 025,72 грн і 42 282,24 грн цими рішеннями суду не визначалися, а обчислені органом Пенсійного фонду України за результатами перерахунку, проведеного на їх виконання.

Отже, рішення суду, на які посилається позивач, мають зобов`язальний характер: ними на орган Пенсійного фонду України покладено обов`язок вчинити дії щодо перерахунку та виплати пенсії, тоді як грошове зобов`язання з визначенням чіткої суми ними не конкретизоване, а стягнення коштів ними не здійснювалося.

Зміна ухвалами Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 у справі № 520/1906/23, від 10.03.2026 у справі № 520/3504/25 і судовими рішеннями від 09.02.2026 у справі № 520/29048/23, від 04.02.2026 і від 12.06.2026 у справі № 520/13258/24 способу виконання цих рішень шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області невиплачених сум на зазначений висновок не впливає. Верховний Суд у постанові від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18 зазначив, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

За таких обставин відсутнє неналежне виконання (прострочення) державою грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України відсутні.

Крім того, заборгованість, на яку позивач нараховує три проценти річних та інфляційні втрати, є нарахованими, але не виплаченими сумами пенсії. Втрати пенсіонера від несвоєчасного отримання пенсії компенсуються в порядку, встановленому спеціальним законодавством. Так, статтею 55 Закону № 2262-XII передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).

Статтею 3 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, компенсація пенсіонерам втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульована спеціальним законом - Законом № 2050-III, а тому норми статті 625 Цивільного кодексу України в такому випадку не застосовуються. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 580/9536/23. Обов`язок з такої компенсації покладено на орган, що призначає і виплачує пенсію, а її виплата провадиться одночасно з виплатою заборгованості.

Також суд враховує, що Державна казначейська служба України у спірних правовідносинах не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 4901-VI вона здійснює виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, а боржником за рішеннями суду у справах № 520/1906/23, № 520/29048/23, № 520/13258/24 і № 520/3504/25 є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 у справі № 2а-11853/10/1570.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 суд відхиляє, оскільки умови застосування викладеного в ній висновку у цій справі відсутні: рішення суду, на які посилається позивач, грошового зобов`язання держави з визначенням чіткої суми не підтверджують, мають зобов`язальний характер, а відповідач боржником за ними не є. Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання судового рішення можуть бути заявлені до стягнення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу Казначейства виконавчого документа включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення, тоді як позивач нараховує три проценти річних та інфляційні втрати з 27.04.2023, тобто з дати ухвалення рішення у справі № 520/1906/23, - за період, коли виконавчих документів у Казначействі не було.

Суд також зазначає, що заявлені до стягнення суми 45 000,00 грн і 16 000,00 грн належним розрахунком не підтверджені і не узгоджуються з розрахунком, поданим самим позивачем. Цей розрахунок, поданий із заявою від 18.09.2026, здійснено окремо за кожною з чотирьох справ за різні періоди - з 30.05.2023, 18.01.2024, 20.08.2024 і 12.01.2026 по 13.09.2026, з дат набрання законної сили рішеннями суду, а не з 27.04.2023, і він дає інші суми: 53 984,34 грн трьох процентів річних (35 258,53 + 8 395,28 + 9 479,09 + 851,44) та 181 165,24 грн інфляційних втрат (113 077,79 + 29 849,85 + 35 282,56 + 2 955,04). При цьому суми боргу у справах № 520/29048/23 і № 520/13258/24 узято у розмірі 105 405,23 грн і 152 793,72 грн, а не 105 709,23 грн і 153 025,72 грн, як зазначено в позові, а добуток наведених самим позивачем індексів інфляції за справою № 520/13258/24 становить 1,223575, що дає 34 160,84 грн, а не 35 282,56 грн. Отже, ані період, ані розмір заявлених сум позивачем не обґрунтовано.

Щодо компенсації, передбаченої статтею 5 Закону № 4901-VI, суд зазначає таке. Позивач, посилаючись у позові, зокрема, на статті 3 і 5 Закону № 4901-VI, просить стягнути з Держави України три проценти річних у визначеній ним сумі 45 000,00 грн за період з 27.04.2023 як наслідок прострочення грошового зобов`язання. Суд не зв`язаний правовим обґрунтуванням позову і оцінив цю вимогу також з погляду статті 5 Закону № 4901-VI, однак і на цій підставі вона задоволена бути не може.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 у справі № 816/2089/17 дійшов висновку, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, визначена положеннями статті 5 Закону № 4901-VI, а також пункту 50 Порядку № 845, може бути нарахована та виплачена лише після повного виконання судового рішення про стягнення коштів.

Станом на час розгляду справи рішення суду у справах № 520/1906/23, № 520/29048/23, № 520/13258/24 і № 520/3504/25 не виконані, кошти за виконавчими документами позивачу не перераховано, а тому право на нарахування та виплату компенсації за статтею 5 Закону № 4901-VI на час розгляду справи не настало. Така компенсація нараховується Казначейством за заявою стягувача після повного виконання рішень суду, а її розмір залежить від тривалості неперерахування коштів, яке станом на час розгляду справи триває. Відповідач права позивача на цю компенсацію не заперечує і в листі від 27.07.2026 № 5-12-11/19154 та у відзиві повідомив, що питання про її нарахування буде розглянуто після повного виконання рішень суду. Відмова в задоволенні позову в цій справі не позбавляє позивача права на компенсацію за статтею 5 Закону № 4901-VI, яке може бути реалізоване після повного виконання рішень суду в порядку, встановленому пунктом 50 Порядку № 845, а в разі його порушення - захищене в суді. Підстав для виходу за межі позовних вимог відповідно до частини 2 статті 9 КАС України і зобов`язання відповідача нарахувати таку компенсацію суд не вбачає, оскільки позивач про це не просив, а строк для її нарахування не настав.

Щодо компенсації втрати частини доходів суд зазначає, що такий обов`язок статтею 55 Закону № 2262-XII і Законом № 2050-III покладено на орган Пенсійного фонду України, а не на Державну казначейську службу України, тому вимога про стягнення інфляційних втрат з Державної казначейської служби України задоволенню не підлягає і з цієї підстави. Відмова в задоволенні позову в цій справі не позбавляє позивача права на компенсацію втрати частини доходів за Законом № 2050-III у порядку, встановленому цим Законом.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у простроченні виконання зобов`язання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI передбачено, що заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з пунктом 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей. Пунктом 48 цього Порядку визначено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів; строки перерахування коштів перериваються на період усунення обставин, визначених у пунктах 11, 13 та 49 цього Порядку.

Відповідно до пункту 49 Порядку № 845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджено, що заяви позивача про прийняття виконавчих документів до виконання зареєстровано в день їх надходження, виконавчі документи прийнято до виконання, відомості про них внесено до Реєстру судових рішень АС «Є-Казна» до першої черги погашення заборгованості за бюджетною програмою КПКВК 3504040, а Державна казначейська служба України листами від 19.02.2026 № 5-05-1-05/4580, від 04.05.2026 № 5-05-1-05/12033 і від 06.07.2026 № 5-05-1-05/17525, тобто протягом десяти днів з дня надходження кожного з виконавчих документів (18.02.2026, 24.04.2026 і 01.07.2026), звернулася до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо збільшення бюджетних призначень за цією програмою. Міністерство фінансів України повідомило, що бюджетні призначення за КПКВК 3504040 на 2026 рік визначено Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у сумі 100 000,0 тис. грн. На звернення позивача відповідач надавав відповіді з інформацією про стан виконання, черговість і суму коштів за судовими рішеннями, що надійшли раніше.

За таких обставин неперерахування позивачу коштів за виконавчими документами зумовлено не невиконанням відповідачем своїх повноважень, а недостатністю бюджетних призначень за бюджетною програмою і наявністю черги виконавчих документів першої черги, що надійшли раніше. Визначення обсягу видатків державного бюджету на виконання судових рішень до повноважень відповідача не належить, а позачергове перерахування коштів одному стягувачу порушило б права інших стягувачів тієї ж черги. При виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, Державна казначейська служба України обмежена відповідними бюджетними призначеннями державного органу та коштами, передбаченими програмою для забезпечення виконання рішень суду (постанова Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 803/1449/16); вона є виконавцем судових рішень, має можливість списати кошти державного бюджету в тому розмірі, в якому вони передбачені законом про Державний бюджет України, і не має можливості самостійно встановлювати або змінювати бюджетні призначення (постанови Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 804/3242/17, від 25.07.2018 у справі № 466/3828/17, від 13.08.2020 у справі № 818/1653/17). Сам факт невиплати позивачу коштів за судовим рішенням, боржником за яким є державний орган, без з`ясування усіх обставин, які зумовили таку ситуацію, не є достатньою підставою вважати, що Казначейство допустило протиправну бездіяльність (постанова Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 688/4324/16-а). Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність (постанова Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 804/2076/17); для визнання бездіяльності протиправною важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків (постанова Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 820/5571/15). У цій справі відповідач у межах своєї компетенції вчинив усі передбачені законодавством дії, спрямовані на перерахування позивачу коштів за рішеннями суду. Посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» і «Бурмич та інші проти України» стосуються структурної проблеми невиконання судових рішень державою і висновку про протиправність дій саме відповідача у цій справі не підтверджують.

Доводи відзиву щодо дискреційних повноважень суд оцінює з урахуванням того, що повноваження відповідача з виконання рішень суду про стягнення коштів за рахунок бюджетної програми не є дискреційними: орган Казначейства зобов`язаний прийняти виконавчий документ до виконання і перерахувати кошти в порядку черговості в межах бюджетних призначень, що відповідачем і дотримано. Відтак висновок суду ґрунтується не на дискреції відповідача, а на тому, що встановлені законодавством дії відповідачем вчинено.

Доводи відповідача про неотримання звернення позивача від 14.06.2026 підтверджені листами від 06.10.2026 № 18-21/15664 і № 16-30/15654, доказів направлення цього звернення позивач не надав, однак ця обставина на результат розгляду справи не впливає, оскільки на інші звернення позивача, тотожні за змістом, відповідачем надано відповіді.

Отже, вимоги про визнання протиправними дій і бездіяльності Державної казначейської служби України щодо ненарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат і щодо прострочення виконання зобов`язання, а також похідні від них вимоги про стягнення з Держави України 45 000,00 грн і 16 000,00 грн та про зобов`язання провести виплату цих сум задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з частиною 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, обов`язковою підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, є незаконність його рішення, дії чи бездіяльності, а також наявність шкоди і причинного зв`язку між такими рішенням, дією чи бездіяльністю та шкодою. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає відшкодування.

Суд не встановив протиправності дій чи бездіяльності Державної казначейської служби України у спірних правовідносинах, що само по собі виключає відшкодування моральної шкоди за рахунок держави з підстав, на які посилається позивач. Вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про визнання протиправними дій і бездіяльності відповідача, і за відсутності такої протиправності задоволенню не підлягають, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.10.2019 у справі № 520/8647/17. Крім того, обставини, якими позивач обґрунтовує моральну шкоду, - тривале очікування виплати пенсійної заборгованості, стан здоров`я, умови життя в місті під обстрілами, порівняння розміру своєї пенсії з пенсіями інших осіб, - пов`язані з тривалим невиконанням рішень суду боржником, умовами воєнного стану і розміром пенсійного забезпечення, а не з діями чи бездіяльністю відповідача. Жодних доказів погіршення стану здоров`я позивача чи інших негативних наслідків, спричинених саме діями чи бездіяльністю відповідача, а також обґрунтування розміру моральної шкоди у сумі 50 000,00 грн позивач не надав, хоча ухвалою від 11 вересня 2026 року суд пропонував навести такі обставини. Тому вимоги про стягнення з Держави України моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн і про зобов`язання провести її виплату задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн суд зазначає, що такі витрати є судовими витратами (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України), а питання про їх відшкодування вирішується за правилами статей 134 і 139 КАС України і не може бути предметом самостійної позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до пункту 1 частини 3 цієї статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позовну заяву та заяву про усунення недоліків підписано і подано позивачем особисто, договору про надання правничої допомоги, акта виконаних робіт, детального опису робіт, доказів оплати послуг адвоката чи будь-яких інших доказів понесення витрат на правничу допомогу до матеріалів справи не додано. Крім того, відповідно до частини 1 статті 139 КАС України судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, лише при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень. Отже, судові витрати, у тому числі витрати на правничу допомогу, підлягають відшкодуванню у разі задоволення або часткового задоволення позовних вимог, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.10.2024 у справі № 240/20727/23. З огляду на відмову в задоволенні позову і відсутність доказів понесення витрат доводи відзиву в цій частині суд визнає обґрунтованими, а вимоги про стягнення з Держави України витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн і про зобов`язання провести їх виплату задоволенню не підлягають.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій та бездіяльності, надав суду докази прийняття виконавчих документів позивача до виконання, внесення відомостей про них до Реєстру судових рішень, звернення до Міністерства фінансів України щодо збільшення бюджетних призначень і розгляду звернень позивача, якими доводи позову не підтверджуються.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пунктів 9, 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 19, 21, 72-78, 90, 132, 134, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення коштів, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар