Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/29014/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

14 жовтня 2026 року №520/29014/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 04 вересня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 04 вересня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що є учасником бойових дій, проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , і в спірний період розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням обчислювалися відповідачем виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, тобто 1762 грн. Указав також, що пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 було внесено таку розрахункову величину, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням у справі № 826/6453/18, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року, а тому з цієї дати посадові оклади та оклади за військовими званнями мали визначатися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Зазначив, що про розмір і спосіб обчислення свого грошового забезпечення дізнався з відповіді відповідача на адвокатський запит, якою в перерахунку відмовлено, а похідні від окладів виплати - грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань і премія - також виплачені в заниженому розмірі. Позивач посилається на практику Верховного Суду та просить провести перерахунок з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Разом з позовною заявою представником позивача подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення цього строку.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 520/29014/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідача зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії всіх наявних у відповідача доказів, що стосуються предмета спору, та встановлено строк для подання відзиву. Цією ухвалою встановлено, що позовну заяву подано у строк, установлений законом, а позивача звільнено від сплати судового збору як учасника бойових дій.

24 вересня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що незгода позивача з проведеними розрахунками не свідчить про протиправність дій відповідача та не звільняє позивача від обов`язку довести свої вимоги. Окремо заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду: на думку відповідача, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, позивача звільнено з військової служби 06 травня 2024 року, а позов подано лише у вересні 2026 року, тому відповідач просить суд встановити дату отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, і, за наявності підтвердження отримання таких документів більше ніж за три місяці до звернення до суду, залишити позовні вимоги без розгляду; при цьому відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, від 07 серпня 2026 року у справі № 160/2292/26 та від 09 липня 2026 року у справі № 240/15605/25. Указав також, що грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, військова частина як бюджетна установа не наділена повноваженнями самостійно встановлювати інший порядок визначення розміру грошового забезпечення і здійснювала нарахування та виплату відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на момент виплат. Зазначив, що позивач не навів помісячного розрахунку різниці грошового забезпечення та конкретного розміру коштів, що підлягають виплаті, а вимога про перерахунок усіх складових грошового забезпечення сформульована абстрактно, оскільки не всі види грошового забезпечення обчислюються виключно від посадового окладу та окладу за військовим званням, а розмір премії, окремих надбавок і доплат залежить від відповідних наказів та умов їх призначення.

Відповіді на відзив до суду не надходило.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 12.05.2026, доданою до позовної заяви.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Згідно із записами розділу 17 військового квитка серії НОМЕР_5 позивача зараховано до списків Військової частини НОМЕР_2 04.09.2020 (наказ № 185) і виключено з них 04.05.2024 (наказ № 129), а 06.05.2024 зараховано до списків іншої військової частини; у позовній заяві період служби у Військовій частині НОМЕР_2 зазначено з 04.09.2020 по 06.05.2024. Відповідач у відзиві стверджує про звільнення позивача з військової служби 06 травня 2024 року, однак доказів цього не надав.

05 серпня 2026 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з адвокатським запитом № 05/08-2026-3 щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Листом від 14 серпня 2026 року № 26/1/5974 Військова частина НОМЕР_2 повідомила, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 04.09.2020 по 04.05.2024 виплачувалося в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України, з посиланням на редакцію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, якою розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, та на постанову Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, а також що підстав для перерахунку грошового забезпечення немає.

Отже, у спірний період грошове забезпечення позивачу нараховувала і виплачувала саме Військова частина НОМЕР_2 , а розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача обчислювалися виходячи з розрахункової величини 1762 грн. Ці обставини відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує, а доказів обчислення грошового забезпечення позивача в інший спосіб суду не надав.

Стверджуючи про протиправне обчислення грошового забезпечення та похідних від нього виплат за період з 04 вересня 2020 року по 19 травня 2023 року, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідач обґрунтовує цю заяву частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, за якою із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Предметом спору в цій справі є не суми, що належали позивачу при звільненні з військової служби, а грошове забезпечення та виплати, похідні від посадового окладу і окладу за військовим званням, за період проходження служби з 04 вересня 2020 року по 19 травня 2023 року, тобто за час, що закінчився майже за рік до виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 . Доказів звільнення позивача з військової служби відповідач не надав, а за записами військового квитка позивач після виключення зі списків Військової частини НОМЕР_2 продовжив військову службу в інших військових частинах. Отже, тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, до спірних вимог не застосовується, а сам відповідач просить залишити без розгляду саме ті позовні вимоги, «які охоплюються положеннями частини другої статті 233 КЗпП України».

Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, від 07 серпня 2026 року у справі № 160/2292/26 та від 09 липня 2026 року у справі № 240/15605/25 цього висновку не змінюють, оскільки й за підходом, який обстоює відповідач, визначальним є момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а для вимог щодо виплати сум при звільненні - момент одержання письмового повідомлення про ці суми. Відповідач формулює заяву умовно - «за наявності підтвердження отримання позивачем відповідних документів», однак не зазначив, коли саме позивач дізнався або повинен був дізнатися про застосування при обчисленні його посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини 1762 грн, і жодного доказу вручення позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, чи будь-яких інших документів про розмір і склад його грошового забезпечення суду не надав. Натомість відомості про спосіб обчислення свого грошового забезпечення позивач отримав з листа відповідача від 14 серпня 2026 року № 26/1/5974, наданого на адвокатський запит від 05 серпня 2026 року, а до суду звернувся у вересні 2026 року. Питання дотримання строку звернення до суду перевірено судом при відкритті провадження у справі, і ухвалою від 15 вересня 2026 року встановлено, що позовну заяву подано у строк, установлений законом; обставин, які б спростовували цей висновок, відповідач не навів.

З огляду на наведене підстав для залишення позовної заяви без розгляду немає, а клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду окремого вирішення не потребує.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною 4 цієї статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями та порядок визначення таких розмірів установлені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704). Пункт 1 розділу II Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), встановлює, що посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови № 704.

Пунктом 4 постанови № 704 у первісній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) до пункту 4 постанови № 704 внесено зміни, якими розрахункову величину визначено на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Пункт 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року. Зазначене судове рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 826/6453/18.

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29 січня 2020 року пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню у первісній редакції, яка передбачає обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Первісна редакція пункту 4 постанови № 704 застосовувалася по 19 травня 2023 року включно, оскільки пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в редакції зі сталою розрахунковою величиною 1762 гривні. Спірний період у цій справі - з 04 вересня 2020 року по 19 травня 2023 року - повністю припадає на час після 29 січня 2020 року і закінчується до набрання чинності постановою № 481, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 у первісній редакції, а розрахунковою величиною для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідно 2020, 2021, 2022 і 2023 років.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відповідно до якої під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а також з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.

Довід відповідача про те, що військова частина не наділена повноваженнями самостійно встановлювати інший порядок визначення розміру грошового забезпечення і здійснювала виплати відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на момент виплат, суд відхиляє. У спірному періоді чинною була саме первісна редакція пункту 4 постанови № 704, оскільки припис, яким до цього пункту було внесено розрахункову величину на рівні прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року, і з цієї дати такий припис не міг визначати зміст пункту 4 постанови № 704 незалежно від того, в якому вигляді цей пункт відтворювався в текстах постанови. Суд у цій справі не встановлює розмірів грошового забезпечення і не визначає нової розрахункової величини, а застосовує ту розрахункову величину, яка визначена самим Кабінетом Міністрів України у пункті 4 постанови № 704 в редакції, чинній у спірному періоді.

Довід відповідача про те, що позивач не довів своїх вимог, не навів помісячного розрахунку різниці грошового забезпечення та конкретного розміру коштів, що підлягають виплаті, суд відхиляє. Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Ухвалою від 15 вересня 2026 року відповідача зобов`язано надати суду всі наявні докази, що стосуються предмета спору, проте до відзиву відповідач додав лише довіреність представника, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і квитанцію про надсилання відзиву, а відомостей про посади, тарифні розряди і розміри нарахованих позивачу сум, які перебувають у розпорядженні відповідача, суду не надав. Водночас з доданої позивачем довідки-розрахунку відповідача від 14 серпня 2026 року № 26/1/5973 вбачається, що за весь спірний період посадовий оклад і оклад за військовим званням позивача обчислювалися з прожиткового мінімуму 1762 грн. Спір у цій справі стосується виключно застосовної розрахункової величини і має правовий характер, а конкретний розмір сум, що підлягають виплаті на виконання цього рішення, обчислюється відповідачем самостійно, з урахуванням займаних позивачем посад, тарифних розрядів і раніше виплачених сум.

Довід відповідача про абстрактність вимоги щодо перерахунку всіх складових грошового забезпечення та про те, що розмір премії, окремих надбавок і доплат залежить від наказів і умов їх призначення, суд також не приймає. Позивач просить перерахувати грошове забезпечення, а також уже виплачені за спірний період грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань і премію, визначивши їх розмір виходячи з належно обчислених посадового окладу та окладу за військовим званням. Тобто перерахунку підлягають ті виплати, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, з тими самими відсотками та умовами, які були визначені відповідачем при фактичній виплаті, а виплати, розмір яких від цих окладів не залежить, перерахунком не зачіпаються.

Згідно з пунктом 6 розділу XXIII Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Пунктом 1 розділу XXIV Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Відповідно до пункту 2 розділу XVI Порядку № 260 розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Оскільки грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань обчислюються виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, а розмір щомісячної премії визначається у відсотках посадового окладу, обчислення відповідачем зазначених виплат за спірний період виходячи з розрахункової величини, яка не підлягала застосуванню, також є протиправним. Перерахунку підлягають саме ті грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань і премія, які були нараховані та виплачені позивачу за період з 04 вересня 2020 року по 19 травня 2023 року, як про це і просить позивач.

Наведений у відзиві період перерахунку з 04.09.2020 по 06.05.2024 суд до уваги не бере, оскільки предметом розгляду є визначений позивачем період з 04 вересня 2020 року по 19 травня 2023 року; наведення відповідачем іншого періоду є неточністю, яка на висновки суду не впливає.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Згідно з пунктами 2, 4 та 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, така грошова компенсація виплачується військовослужбовцям, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, одночасно з виплатою грошового забезпечення, за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Отже, компенсація сум податку є встановленим законодавством елементом порядку виплати грошового забезпечення, який має бути дотриманий відповідачем і під час перерахунку та виплати спірних сум.

За змістом правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 464/5990/16-а та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 9901/276/19, протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу, посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

За наведених обставин суд доходить висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 04 вересня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії у розмірах, обчислених виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправною, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату зазначених сум з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 04 вересня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, у розмірах, визначених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 04 вересня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши розмір цих виплат, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар