Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/28748/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

14 жовтня 2026 року №520/28748/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/28748/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що 27.02.2020 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, з 10.07.2020 до 16.03.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , після закінчення строку контракту продовжив службу під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях, має статус учасника бойових дій та двічі отримав поранення під час захисту Батьківщини. Указав також, що на адвокатський запит від 28.04.2026 № 06/04/26 відповідач листом від 12.05.2026 № 4495 повідомив про відсутність підстав для оформлення виплати винагороди виключно з огляду на прийняття позивача на військову службу 10.07.2020, решти запитуваних документів не надав, а на повторний адвокатський запит від 17.06.2026 № 04/06/26 не відповів. Вважає, що формальне тлумачення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 лише через дату первісного прийняття на службу, без урахування продовження дії контракту під час воєнного стану, необґрунтовано звужує коло осіб, яким належить винагорода, а відповідач дійшов висновку про відсутність права без встановлення тривалості участі позивача у бойових діях та інших обставин.

Ухвалою від 15 вересня 2026 року суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), клопотання позивача про витребування доказів задоволено та зобов`язано відповідача надати визначені в ухвалі документи.

01 жовтня 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву разом з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.02.2023 № 59 та довідкою від 30.09.2026 № 1487.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 10.07.2020, тобто прийнятий на військову службу до 24.02.2022, а відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини, тому позивач не відповідає умові абзацу другого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 про прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану. Указав також, що з 16.03.2025 позивача виключено зі списків особового складу частини, тобто на теперішній час він військову службу не проходить. Окремо зазначив, що хоча зазначена постанова не пов`язує момент виникнення права на винагороду з поданням рапорту, механізм реалізації цього права починається з подання військовослужбовцем рапорту безпосередньому командиру, після чого формується пакет документів, визначених рішенням Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, який надсилається для попередньої перевірки до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач під час служби рапорт про виплату винагороди не подавав, що унеможливило формування пакета документів, його погодження та видання наказу про виплату. Просив відмовити в задоволенні позову повністю.

11 жовтня 2026 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив разом з копією окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, у якій позивач зазначив, що після закінчення 27.02.2023 строку первісного контракту дію контракту продовжено наказом відповідача під час воєнного стану до оголошення демобілізації, станом на дату набрання чинності постановою № 153 він проходив військову службу, а звільнений наказом від 01.03.2025 № 62-РС за станом здоров`я, довідкою відповідача від 30.09.2026 № 1487 підтверджено 420 днів безпосередньої участі у бойових діях та відсутність випадків притягнення до відповідальності, а окреме доручення № 5601/уд покладає обов`язок з виявлення військовослужбовців, оформлення документів і проведення виплати, у тому числі звільненим після 13.02.2025, на командирів військових частин і не встановлює подання рапорту умовою виплати.

За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 27.02.2020 уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_4 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки, який набрав чинності з 27.02.2020. Пунктом 1 контракту позивач добровільно взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк контракту.

Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.07.2020 № 196 підтверджується, що солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 01.07.2020 № 69-РС на посаду номера обслуги 2 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_5 механізованого батальйону, з 10 липня 2020 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.02.2023 № 59 підтверджується, що відповідно до статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року солдату ОСОБА_1 термін дії поточного контракту з 27 лютого 2023 року продовжено понад встановлені строки до оголошення демобілізації.

Довідкою військової частини НОМЕР_2 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 18.12.2022 № 5793, виданою на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 10 грудня 2022 року № 2030, підтверджується, що 10 серпня 2022 року позивач під час безпосередньої участі у бойових діях на передових позиціях НОМЕР_5 механізованого батальйону в населеному пункті Івано-Дар`ївка Донецької області отримав вогнепальне осколкове поранення правої клубової кістки. Довідкою військової частини НОМЕР_2 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 8727, виданою на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 12 листопада 2024 року № 4313, підтверджується, що 09 листопада 2024 року позивач під час безпосередньої участі у бойових діях у районі населеного пункту АДРЕСА_3 отримав мінно-вибухову травму.

Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.03.2025 № 75 підтверджується, що солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 01 березня 2025 року № 62-РС у відставку з виключенням з військового обліку за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, з 16 березня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

28 квітня 2026 року представник позивача звернувся до Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_2 з адвокатським запитом № 06/04/26, у якому просив повідомити, чи вчинялися дії щодо реалізації права позивача на одноразову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, та надати документи і відомості про проходження служби, кількість днів безпосередньої участі у бойових діях, наявність (відсутність) випадків притягнення до відповідальності, поранень, зокрема у формі довідки про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Листом від 12.05.2026 № 4495 військова частина НОМЕР_2 повідомила: «У зв`язку з тим що солдат ОСОБА_2 прийнятий на військову службу 10.07.2020 року відповідно до роз`яснення наданого окремими дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд під дію Постанови не підпадає.». До листа додано лише витяги з наказів від 10.07.2020 № 196 та від 16.03.2025 № 75.

Повторний адвокатський запит від 17.06.2026 № 04/06/26 відповідач залишив без відповіді, що відповідачем не спростовано.

На виконання ухвали суду від 15 вересня 2026 року відповідач надав довідку військової частини НОМЕР_2 від 30.09.2026 № 1487 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, складену за формою додатка 1 до окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд. Цією довідкою підтверджується, що солдат ОСОБА_1 у періоди з 01.03.2022 по 31.03.2022, з 01.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 27.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи в Донецькій області Бахмутського району н.п. Івано-Дар`ївка, а у періоди з 01.02.2024 по 15.02.2024, з 01.03.2024 по 22.03.2024, з 01.04.2024 по 25.04.2024, з 01.05.2024 по 25.05.2024, з 01.06.2024 по 25.06.2024, з 01.07.2024 по 21.07.2024, з 01.08.2024 по 28.08.2024, з 01.09.2024 по 21.09.2024, з 01.10.2024 по 19.10.2024, з 01.11.2024 по 09.11.2024 - перебуваючи в Луганській області Сіверськодонецького району н.п. Білогорівка, усього 420 (чотириста двадцять) днів; станом на 12 серпня 2025 року випадків притягнення до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення та дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни та строк дії яких не закінчився, за позивачем не обліковано; позивач має захворювання, поранення (травму, контузію, каліцтво), одержані під час захисту Вітчизни, у полоні не перебував.

Суд перевірив кількість днів, зазначену в довідці: у 2022 році 31 + 30 + 31 + 30 + 27 + 31 + 30 = 210 днів, у 2024 році 15 + 22 + 25 + 25 + 25 + 21 + 28 + 21 + 19 + 9 = 210 днів, разом 420 днів. Усі ці періоди передують 13.02.2025.

Інших документів, витребуваних ухвалою суду від 15 вересня 2026 року, відповідач не надав, доказів нарахування або виплати позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, у матеріалах справи немає, і відповідач на такі обставини не посилається.

Стверджуючи про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно з пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону № 2232-XII (у чинній редакції) під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153), яка набрала чинності 13.02.2025, що визнається сторонами та зазначено в окремому дорученні Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Абзацом третім пункту 4 Постанови № 153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942) військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Пункт 4 Постанови № 153 наведено в чинній редакції з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942. Саме в цій редакції пункт 4 Постанови № 153 діяв на час, коли відповідач листом від 12.05.2026 № 4495 відмовив в оформленні виплати винагороди позивачеві, і на цю редакцію, із змінами, внесеними постановою № 942, у зазначеному листі посилається сам відповідач. Оскільки предметом спору є бездіяльність відповідача, яка триває на час розгляду справи, суд оцінює її правомірність за нормами пункту 4 Постанови № 153 у наведеній редакції.

Отже, із аналізу норм Постанови № 153 слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

Відповідно до пункту 1 окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, на яке посилаються обидві сторони, на командирів військових частин покладено обов`язок, зокрема: провести аналіз наявності військовослужбовців, які мають право на винагороду (у тому числі тих, які після 13.02.2025 були звільнені зі служби та виключені зі списків особового складу військових частин) та не отримали її, за результатами аналізу скласти контрольні списки (підпункт «а»); організувати роботу щодо створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, документального підтвердження відсутності (наявності) випадків притягнення до відповідальності, з`ясування інформації щодо наявності поранень та в п`ятиденний термін здійснити оформлення довідок за формою додатка 1 (підпункт «в»). Пунктом 4 цього доручення визначено проводити виплату винагороди військовослужбовцям, які після 13.02.2025 були звільнені з військової служби та виключені зі списків особового складу військових частин (установ) і не отримали належну їм винагороду, шляхом внесення змін до наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу частини на підставі повідомлення (довідки) про проведення попередньої перевірки та оформлених належним чином підтверджуючих документів.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , був прийнятий на військову службу за контрактом у віці 19 років, дія його контракту була продовжена під час воєнного стану з 27.02.2023, коли позивачеві було 22 роки, станом на 13.02.2025 позивач у віці 24 років проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді рядового складу у військовому званні солдат, а виключений зі списків особового складу лише з 16.03.2025. Тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на 13.02.2025 становить 420 днів, тобто понад шість місяців, випадків притягнення позивача до кримінальної, адміністративної за військові адміністративні правопорушення та дисциплінарної відповідальності не обліковано. Ці обставини підтверджені документами самого відповідача, зокрема довідкою від 30.09.2026 № 1487, і відповідачем не заперечуються.

Таким чином, спірним у цій справі є лише питання про те, чи поширюється дія абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 на військовослужбовця, який уклав контракт про проходження військової служби у віці до 25 років до введення воєнного стану, дія контракту якого під час воєнного стану була продовжена до оголошення демобілізації і який під час воєнного стану проходив військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не набув права на одноразову грошову винагороду, передбачену Постановою № 153, з огляду на те, що контракт про проходження військової служби був укладений ним 27.02.2020, а до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 він зарахований 10.07.2020, тобто до введення воєнного стану, так як тлумачення пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно певних осіб (військовослужбовців), буде дискримінаційним відносно осіб, які уклали контракт про проходження військової служби у віці до 25 років та продовжили військову службу при настанні обставин, визначених Постановою № 153.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою № 153, лише особам, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також продовжували військову службу.

Постанова № 153 як у первісній редакції, так і з урахуванням внесених до неї змін не містить застережень або обмежень у виплаті винагороди щодо осіб, які до введення воєнного стану вже проходили військову службу, а під час воєнного стану продовжили її проходження на підставі контракту, укладеного або продовженого під час воєнного стану. Тому саме лише перебування позивача на військовій службі станом на 24.02.2022 не впливає на набуття ним права на винагороду, і встановлення такого обмеження відповідачем не ґрунтується на пункті 4 Постанови № 153.

Крім того, суд враховує, що строк контракту позивача, укладеного на три роки, закінчився 27.02.2023, тобто під час дії воєнного стану, і подальше проходження позивачем військової служби до 16.03.2025 відбувалося не в межах строку, погодженого сторонами контракту до введення воєнного стану, а на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.02.2023 № 59, яким відповідно до статті 23 Закону № 2232-XII дію контракту продовжено понад встановлені строки до оголошення демобілізації. Отже, у період, за який позивачеві зараховано 210 днів безпосередньої участі у бойових діях у 2024 році, і станом на 13.02.2025 позивач проходив військову службу виключно в умовах та на підставах, які виникли під час воєнного стану, і за цією ознакою його правове становище не відрізняється від становища військовослужбовців, прийнятих на військову службу після 24.02.2022.

Посилання відповідача на статтю 24 Закону № 2232-XII, яка визначає день початку проходження військової служби, висновків суду не спростовує, оскільки ця норма визначає момент виникнення статусу військовослужбовця, а не коло осіб, на яких поширюються гарантії, встановлені Постановою № 153, і не дає підстав для обмеження права на винагороду військовослужбовця, який під час воєнного стану проходив військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях на тих самих умовах, що й особи, прийняті на службу після 24.02.2022.

Доповнення пункту 4 Постанови № 153 постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 абзацами про виплату винагороди також військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, а також атестованим (переатестованим) до присвоєння офіцерського звання, висновків суду не спростовує. Ці абзаци поширили право на винагороду на осіб, які змінили вид військової служби або військове звання, однак не регулюють становища військовослужбовця, який безперервно проходив військову службу за контрактом, дію якого продовжено під час воєнного стану на підставі закону, і не містять припису, який би виключав такого військовослужбовця з кола осіб, визначених абзацом другим пункту 4 Постанови № 153. Відповідач, перелічивши ці категорії в листі від 12.05.2026 № 4495, підставою відмови визначив лише дату прийняття позивача на військову службу.

Щодо доводу відповідача про те, що на теперішній час позивач військову службу не проходить, суд зазначає, що абзац другий пункту 4 Постанови № 153 пов`язує умови виплати винагороди з датою набрання чинності цією постановою: прийняття або призов на військову службу до набрання нею чинності, проходження військової служби та тривалість безпосередньої участі у бойових діях станом на дату набрання нею чинності. Саме так ці умови розуміє і сам відповідач, який у листі від 12.05.2026 № 4495 зазначив, що право на винагороду мають громадяни, які «проходили військову службу (станом на 13.02.2025)». Позивач станом на 13.02.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а його звільнення з військової служби за станом здоров`я та виключення зі списків особового складу з 16.03.2025 відбулися після набрання чинності Постановою № 153. Пунктом 4 окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд прямо передбачено порядок виплати винагороди військовослужбовцям, які після 13.02.2025 були звільнені з військової служби та виключені зі списків особового складу. Тому подальше звільнення позивача з військової служби не позбавляє його права на винагороду, і цей довід відповідача суд відхиляє.

Щодо доводу відповідача про неподання позивачем рапорту про виплату винагороди під час проходження служби суд зазначає таке. Сам відповідач визнає, що Постанова № 153 не пов`язує виникнення права на винагороду з поданням рапорту, і жодна норма цієї постанови не встановлює подання рапорту умовою виплати. Окреме доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, на яке посилається відповідач, покладає на командирів військових частин обов`язок самостійно провести аналіз наявності військовослужбовців, які мають право на винагороду, у тому числі звільнених після 13.02.2025, скласти контрольні списки, отримати відомості про тривалість безпосередньої участі у бойових діях і оформити відповідні довідки, а щодо підтвердних документів для виплати прямо вказує: «Витяги (копії) бойових наказів (бойових розпоряджень), журналів бойових дій (вахтових, навігаційно-вахтових, навігаційних журналів) або журналів ведення оперативної обстановки або бойових донесень, рапортів (донесень) командирів підрозділів (груп), кораблів (суден), катерів про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій, а також рапортів самих військовослужбовців не вимагати.». Крім того, окреме доручення № 5601/уд видане 26.09.2025, тобто після виключення позивача зі списків особового складу частини, отже, подати рапорт безпосередньому командиру під час проходження служби в порядку, на який посилається відповідач, позивач об`єктивно не міг. Інструкція про порядок здійснення перевірки документів, затверджена наказом т.в.о. командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, на яку посилається відповідач, до матеріалів справи не надана, і такий внутрішній документ не може встановлювати додаткових умов виникнення права на винагороду, не передбачених Постановою № 153.

Суд також враховує, що 28.04.2026 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо реалізації права позивача на винагороду, і відповідач розглянув це питання по суті, повідомивши листом від 12.05.2026 № 4495, що позивач під дію Постанови № 153 не підпадає, з єдиної підстави - прийняття на військову службу 10.07.2020. Відсутність рапорту як перешкоду для оформлення виплати відповідач у цьому листі не наводив. Отже, ненарахування та невиплата винагороди позивачу зумовлені не відсутністю звернення позивача, а позицією відповідача щодо змісту пункту 4 Постанови № 153, яку суд визнав помилковою. Довід відповідача про неподання рапорту суд відхиляє.

Військова частина НОМЕР_2 є тим органом, у якому позивач проходив військову службу станом на 13.02.2025 та з якого виключений зі списків особового складу, а тому саме відповідач є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання про нарахування та виплату позивачу винагороди, у тому числі в порядку, передбаченому пунктом 4 окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд.

З огляду на викладене, відмова Військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 Постанови № 153, викладена в листі від 12.05.2026 № 4495 з підстави, не передбаченої цією постановою, є протиправною.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з абзацом першим частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Абзацом другим частини 4 статті 245 КАС України передбачено, що у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача суд може лише тоді, коли для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Якщо ж для вирішення питання суб`єкт владних повноважень повинен оцінити документи, перевірити їх достатність і відповідність установленим вимогам, отримати додаткові відомості або провести передбачені процедури, що належать до його компетенції, суд не підміняє суб`єкта владних повноважень, а зобов`язує його вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, і не може перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень.

Виплата винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, здійснюється на підставі рішення (наказу) командира військової частини, яке приймається за результатами встановлення сукупності умов, визначених абзацами другим - п`ятим цього пункту, а військовослужбовцям, які після 13.02.2025 були звільнені з військової служби, - відповідно до пункту 4 окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд шляхом внесення змін до наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу частини на підставі повідомлення (довідки) про проведення попередньої перевірки та оформлених належним чином підтверджуючих документів. Оцінка таких документів, ініціювання попередньої перевірки і прийняття за її результатами рішення про нарахування та виплату винагороди, у тому числі встановлення підстав для її виплати в повному обсязі чи пропорційно або для відмови у виплаті з підстав, передбачених абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153, належать до повноважень відповідача та органів військового управління, і суд не може перебирати їх на себе.

Як установлено судом, у листі від 12.05.2026 № 4495 відповідач обмежився єдиною підставою - датою прийняття позивача на військову службу, яку суд визнав такою, що не ґрунтується на пункті 4 Постанови № 153. Інших умов виплати винагороди, зокрема тривалості безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на 13.02.2025 та наявності (відсутності) обставин, передбачених абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153, відповідач під час розгляду звернення представника позивача не оцінював, а за його ж поясненнями у відзиві пакет документів для попередньої перевірки не формувався і наказ про виплату не видавався. Довідка від 30.09.2026 № 1487 складена відповідачем на виконання ухвали суду про витребування доказів після відкриття провадження у справі, і відображені в ній обставини відповідач як суб`єкт владних повноважень у встановленому порядку для вирішення питання про виплату не оцінював.

Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а виклав висновок, за яким адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Отже, суд перевіряє правомірність відмови відповідача з підстав, наведених у листі від 12.05.2026 № 4495, і не наділений повноваженнями замість відповідача встановлювати сукупність умов для виплати винагороди, які відповідач не досліджував.

За таких обставин зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві винагороду у розмірі 1 000 000 грн до розгляду відповідачем усіх умов її виплати є передчасним і означало б підміну судом суб`єкта владних повноважень у питанні, віднесеному до його компетенції. Тому позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн задоволенню не підлягає.

Водночас з метою ефективного захисту порушеного права позивача, з урахуванням того, що підставу відмови, наведену відповідачем, суд визнав протиправною, належним способом захисту відповідно до абзацу другого частини 4 статті 245 КАС України є зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 повторно розглянути питання щодо нарахування та виплати позивачеві одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 Постанови № 153, з приводу якого представник позивача звертався до відповідача адвокатським запитом від 28.04.2026 № 06/04/26, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Під час повторного розгляду відповідач зобов`язаний урахувати висновки суду про те, що прийняття позивача на військову службу за контрактом до 24.02.2022, звільнення позивача з військової служби після 13.02.2025 та неподання ним рапорту під час проходження служби не є підставами для відмови у виплаті винагороди, а також урахувати відомості, підтверджені довідкою від 30.09.2026 № 1487.

Такий спосіб захисту, як і визнання протиправною саме відмови відповідача, викладеної в листі від 12.05.2026 № 4495, замість бездіяльності щодо невиплати визначеної суми, не збігається з буквальним формулюванням позовних вимог, однак відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, і може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Обраний судом спосіб захисту спрямований на відновлення порушеного права позивача в межах повноважень суду і не підміняє дискреційних повноважень відповідача.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач, на якого покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не довів, що відмова в оформленні виплати винагороди позивачеві ґрунтується на умовах, передбачених пунктом 4 Постанови № 153, і не надав більшої частини доказів, витребуваних ухвалою суду від 15 вересня 2026 року.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», викладену в листі Військової частини НОМЕР_2 від 12.05.2026 № 4495.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар