Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №440/10174/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

14 жовтня 2026 року №440/10174/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (адреса АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про скасування наказів, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, у якому просить:

- скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (ЄРДПОУ НОМЕР_3 ) (з основної діяльності) № 170 від 22.03.2022 року в частині зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до списків самовільного залишення частини, призупинення виплат, притягнення до дисциплінарної відповідальності;

- скасувати п. 3 Наказу командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади (по особовому складу) № 212-РС від 09 липня 2022 року, щодо призупинення військової служби, дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України з 04 червня 2022 року солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 ;

- скасувати п. 6 Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (ЄРДПОУ НОМЕР_3 ) (по стройовій частині) № 17 від 09 липня 2022 року, щодо виключення з усіх видів забезпечення з 27.02.2022 року, та виключення із списків особового складу частини з 09 липня 2022 року солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄРДПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 20.05.2022 по 06.05.2025 належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄРДПОУ НОМЕР_3 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 20.05.2022 по 06.05.2025 належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 , з 20.05.2022 по 06.05.2025 перебував у полоні держави-агресора, що підтверджується довідкою Служби безпеки України від 15.05.2025 № 34/П-996д та листом державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» від 12.05.2025 № 09-07/17229, а кримінальне провадження № 62022170020000398 за ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України щодо нього закрито постановою слідчого від 22.11.2024 у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Оскаржувані накази видано без належного з`ясування обставин його відсутності, без відібрання пояснень і без ознайомлення з матеріалами службового розслідування, накази про призупинення служби і виключення зі списків видано тоді, коли він уже перебував у полоні, а їх копії він отримав лише у відповідь на адвокатський запит. Відповідач залишив без задоволення його заяву про виплату грошового забезпечення захопленого в полон і рапорт про скасування наказів та відмовив у виплатах, посилаючись на статус особи, яка самовільно залишила військову частину. Вважає, що за ним, як за військовослужбовцем, захопленим у полон, зберігається виплата грошового забезпечення і додаткової винагороди за весь час перебування в полоні.

Позовну заяву подано до Полтавського окружного адміністративного суду засобами підсистеми «Електронний суд» 27 липня 2026 року. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року справу передано для розгляду до Харківського окружного адміністративного суду; питання про відкриття провадження Полтавським окружним адміністративним судом не вирішувалося. Матеріали справи надійшли до Харківського окружного адміністративного суду 02 вересня 2026 року і згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2026 року передані на розгляд судді Смагар С.В.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 440/10174/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), витребувано докази у позивача та відповідача. Цією ухвалою суд зазначив, що питання додержання позивачем строку звернення до суду в частині вимог про скасування наказів підлягає вирішенню під час розгляду справи по суті.

15 вересня 2026 року на виконання ухвали суду від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо строку звернення до суду, у яких зазначено, що оскаржувані накази позивачу не вручалися, про наказ від 22.03.2022 № 170 стало відомо з матеріалів службового розслідування, наданих відповідачем у відповідь на адвокатський запит від 20.05.2026 № 60/26, після цього позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про скасування оскаржуваних наказів, однак відповідь на рапорт йому не надано, а позицію відповідача викладено лише в листі від 03.07.2026 № 0501/9/1946, отриманому представником позивача електронною поштою 03.07.2026, після чого протягом місяця подано позов. До пояснень додано копії адвокатських запитів від 13.04.2026 № 37/26, від 28.04.2026 № 45/26, від 20.05.2026 № 60/26 і від 01.07.2026 № 80/26, відповідей Військової частини НОМЕР_2 на них, матеріалів службового розслідування та доказів отримання листа від 03.07.2026 № 0501/9/1946.

21 вересня 2026 року до суду надійшло клопотання відповідача від 19.09.2026 про зупинення провадження у справі до вирішення Дніпровським апеляційним судом апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Заводського районного суду міста Кам`янського від 01 липня 2026 року у справі № 208/5775/26 та про відтермінування строку подання відзиву. Ухвалою суду від 28 вересня 2026 року у задоволенні клопотання про зупинення провадження та про відтермінування строку подання відзиву відмовлено.

29 вересня 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву з доданими доказами, у якому відповідач просить поновити строк подання відзиву та відмовити в задоволенні позову повністю. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що всі позовні вимоги є похідними від вимоги про скасування наказу від 22.03.2022 № 170, оскільки наявність у позивача статусу військовослужбовця, який самовільно залишив частину, визначає його право на виплати. За повідомленням Військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2022 № 0501/16/88 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.06.2022 внесено відомості про кримінальне провадження № 62022170020000398 за ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України; постанову слідчого про закриття цього провадження військова частина отримала 13.05.2026 і оскаржила, ухвалою слідчого судді від 01.07.2026 у справі № 208/5775/26 у задоволенні скарги відмовлено, на цю ухвалу подано апеляційну скаргу, розгляд якої призначено на 21.10.2026. Відповідач вважає позов передчасним, оскільки саме в ході досудового розслідування можна встановити факт, строки й обставини перебування позивача у статусі особи, що самовільно залишила частину, а до вирішення апеляційної скарги він не може сформувати правову позицію. Указав також, що матеріали службового розслідування свідчать про необхідність з`ясувати всі обставини потрапляння позивача в полон і черговість подій самовільного залишення частини та потрапляння в полон, що, на думку відповідача, неможливо в спрощеному провадженні і потребує розгляду справи в судовому засіданні.

Відповіді на відзив до суду не надходило.

Ухвалою суду від 14 жовтня 2026 року відповідачу поновлено строк подання відзиву, відзив прийнято до розгляду, а в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.11.2021 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді номера обслуги 1 гранатометного відділення протитанкового взводу 3 механізованого батальйону у військовому званні солдат. Згідно зі службовою характеристикою від 22.03.2022 за час проходження служби позивач зарекомендував себе добре; в акті службового розслідування зазначено, що за службовою діяльністю позивач характеризується позитивно, не знятих дисциплінарних стягнень не має.

Відповідно до рапорту командира 3 механізованого батальйону від 11.03.2022 (вх. № 359/р) 27 лютого 2022 року в розташуванні 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_2 встановлено відсутність солдата ОСОБА_1 без зброї. Згідно з поясненнями заступника командира НОМЕР_5 механізованого батальйону з морально-психологічного забезпечення та тимчасово виконуючого обов`язки командира протитанкового взводу від 17.03.2022 відсутність позивача виявлено 27.02.2022 о 08 год. 00 хв. під час перевірки наявності особового складу в АДРЕСА_4 в ході виконання бойових завдань.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2022 № 302 призначено службове розслідування. В акті службового розслідування зазначено, що вжиті заходи щодо встановлення місцезнаходження позивача позитивного результату не дали, позивач до військової частини не повернувся, у зв`язку з чим відібрати в нього пояснення не вбачається можливим; причинами правопорушення названо «можливе раптове погіршення морально-психологічного стану військовослужбовця в умовах ведення бойових дій або звичайне боягузтво». Графа акта службового розслідування про ознайомлення позивача з матеріалами службового розслідування та порядком оскарження, а також графа службової характеристики про ознайомлення з нею, у яких надруковано звання та прізвище позивача (у службовій характеристиці також проставлено дату 22.03.2022), підписом позивача не скріплені.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 22.03.2022 № 170 «Про результати службового розслідування» за самовільне залишення 27 лютого 2022 року місця служби з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану позивача позбавлено премії за лютий 2022 року (п. 1.1), визначено не виплачувати йому додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, з 27 по 28 лютого 2022 року та з 1 березня 2022 року (пп. 1.2, 1.3), притягнути його до дисциплінарної відповідальності після повернення (п. 1.4), а також ознайомити його з результатами службового розслідування після повернення (п. 2.3).

За повідомленням Військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2022 № 0501/16/88 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.06.2022 внесено відомості про кримінальне провадження № 62022170020000398 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України.

Пунктом 3 наказу (по особовому складу) від 09.07.2022 № 212-РС відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивачу з 04 червня 2022 року призупинено військову службу та дію контракту. Підставою видання наказу зазначено повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.06.2022 № 805/262тлг. У копії витягу, доданій позивачем, наказ зазначено як наказ командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади, у копії витягу, доданій відповідачем до відзиву, - як наказ командира Військової частини НОМЕР_2 ; обидва витяги підписані тим самим командиром, полковником ОСОБА_2 .

Пунктом 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.07.2022 № 17 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 09.07.2022 № 212-РС позивачу призупинено строк військової служби, вислугу у військовому званні та вислугу років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, його виключено з усіх видів забезпечення з 27 лютого 2022 року та з 09 липня 2022 року виключено зі списків особового складу частини з направленням облікових документів до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з довідкою Служби безпеки України від 15.05.2025 № 34/П-996д солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 20.05.2022 по 06.05.2025 перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Згідно з листом державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» від 12.05.2025 № 09-07/17229 солдат Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 перебував у полоні та був звільнений 06 травня 2025 року відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 року № 441.

Постановою слідчого слідчого відділу Покровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 22.11.2024 кримінальне провадження № 62022170020000398 від 04.06.2022 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. У постанові зазначено, що орган досудового розслідування дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України, оскільки він перебуває в полоні. У постанові також зафіксовано, що під час огляду інтернет-сайту 19.11.2024 на ньому виявлено інформацію про перебування позивача в полоні з твердженням про те, що він здався в полон. Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Кам`янського від 01 липня 2026 року у справі № 208/5775/26 у задоволенні скарги представника Військової частини НОМЕР_2 на цю постанову відмовлено. На ухвалу слідчого судді відповідачем подано апеляційну скаргу, розгляд якої Дніпровським апеляційним судом призначено на 21.10.2026.

26.03.2026 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із заявою про виплату грошового забезпечення захопленого в полон за період з 20.05.2022 по 06.05.2025 та рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку зі звільненням з полону.

У відповідь на адвокатські запити представника позивача від 13.04.2026 № 37/26 і від 28.04.2026 № 45/26 Військова частина НОМЕР_2 листом від 17.04.2026 № 0501/2/1/88 повідомила, що рапорт позивача про звільнення з військової служби не надходив, а позивач перебуває у статусі такого, що самовільно залишив військову частину, а листом від 15.05.2026 № 0501/2/1/162 - що на момент потрапляння в полон позивач перебував у статусі самовільного залишення військової частини, тому будь-які правові підстави для нарахування чи виплати йому грошового забезпечення відсутні. Реквізитів і змісту оскаржуваних наказів ці листи не містили. Листом від 21.05.2026 на адвокатський запит від 20.05.2026 № 60/26 відповідач надіслав представнику позивача матеріали службового розслідування на 15 аркушах, до яких долучено витяг з наказу від 22.03.2022 № 170.

Рапорт позивача від 03.06.2026 про скасування наказу від 22.03.2022 № 170, пункту 3 наказу від 09.07.2022 № 212-РС і пункту 6 наказу від 09.07.2022 № 17, поновлення на всіх видах забезпечення, визнання періоду з 20.05.2022 по 06.05.2025 перебуванням у полоні, виплату грошового забезпечення та звільнення з військової служби направлено позивачем поштою 13.06.2026 і зареєстровано у Військовій частині НОМЕР_2 23.06.2026 за № 14300.

Листом від 03.07.2026 № 0501/9/1946, надісланим представнику позивача електронною поштою 03.07.2026 у відповідь на адвокатський запит від 01.07.2026 № 80/26 щодо результатів розгляду цього рапорту, Військова частина НОМЕР_2 повідомила, що відповідь на рапорт позивачу не надавалася, оскільки в рапорті не зазначено адреси для листування, що позивач самовільно залишив військову частину 27.02.2022 та, відповідно до довідки Служби безпеки України від 15.05.2025 № 34/П-996д, потрапив у полон 20.05.2022, у військовій частині немає підстав для скасування наказів про самовільне залишення та виключення зі списків особового складу, для звільнення з військової служби позивачу потрібно поновитися на військовій службі, а виплати військовослужбовцю, який перебуває у статусі самовільного залишення військової частини, не здійснюються.

У листі до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, доданому відповідачем до відзиву, Військова частина НОМЕР_2 також повідомила, що позивач потрапив у полон у травні 2022 року, рахується виключеним зі списків особового складу та не звільненим з військової служби.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 16.09.2026 № 26/1/7046 за травень, червень і липень 2022 року грошове забезпечення та індексація позивачу не нараховувалися. Довідки про розмір грошового забезпечення, яке належало б до виплати позивачу за весь період з 20.05.2022 по 06.05.2025, витребуваної ухвалою від 04 вересня 2026 року, відповідач до суду не надав. Доказів нарахування та виплати позивачу або членам його сім`ї грошового забезпечення чи додаткової винагороди за цей період матеріали справи не містять.

Стверджуючи про протиправність наказів, якими його визнано таким, що самовільно залишив військову частину, призупинено військову службу і виключено зі списків особового складу, та про протиправну невиплату грошового забезпечення за час перебування в полоні, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною 3 статті 122 цього Кодексу для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк. Згідно з абзацом першим частини 4 статті 122 цього Кодексу, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Абзацом другим частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Вимоги про скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 22.03.2022 № 170, пункту 3 наказу від 09.07.2022 № 212-РС і пункту 6 наказу від 09.07.2022 № 17 стосуються проходження позивачем військової служби, тобто публічної служби, а отже до них застосовується місячний строк, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 у справі № 813/3756/17 зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулось порушення його прав, свобод чи інтересів.

Оскаржувані накази видано за відсутності позивача, а накази від 09.07.2022 № 212-РС і № 17 - у період його перебування в полоні, який тривав до 06.05.2025. Пунктом 2.3 наказу від 22.03.2022 № 170 відповідач сам визначив ознайомити позивача з результатами службового розслідування після його повернення. Доказів ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами або вручення йому їх копій відповідач не надав, хоча такі докази витребувано ухвалою суду від 04 вересня 2026 року. Листи відповідача від 17.04.2026 № 0501/2/1/88 та від 15.05.2026 № 0501/2/1/162 містили лише загальне повідомлення про статус позивача і не містили реквізитів та змісту оскаржуваних наказів. Витяг з наказу від 22.03.2022 № 170 у складі матеріалів службового розслідування надано представнику позивача з листом відповідача від 21.05.2026, а доказів того, що про накази від 09.07.2022 № 212-РС і № 17 позивач дізнався раніше цієї дати, матеріали справи не містять. Отже, про зміст оскаржуваних наказів позивач дізнався не раніше 21.05.2026.

Відповідно до частин 1, 3 і 6 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати, строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку, а якщо закінчення строку припадає на вихідний день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Місячний строк, обчислений з 21.05.2026, закінчився 22.06.2026 (21.06.2026 - неділя). Позов подано 27.07.2026, тобто з пропуском цього строку.

Разом з тим суд враховує, що позивач скористався досудовим порядком вирішення спору. Статтею 19 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління у разі прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками). Отже, законом передбачено можливість досудового порядку вирішення цього спору, і позивач цим порядком скористався, оскарживши накази рапортом від 03.06.2026, який зареєстровано у Військовій частині НОМЕР_2 23.06.2026 за № 14300.

Згідно зі статтею 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України відмова у вирішенні питань, викладених у заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовця у письмовій формі із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження. Проте рішення за результатами розгляду рапорту позивача відповідач не прийняв і позивачу не вручив, що відповідач визнав у листі від 03.07.2026 № 0501/9/1946, зазначивши, що відповідь на рапорт позивачу не надавалася. За таких обставин відповідно до абзацу другого частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду з вимогами про скасування наказів встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до відповідача з відповідною скаргою, тобто з 23.06.2026, і на день подання позову 27.07.2026 цей строк не сплив. Отже, строк звернення до суду з вимогами про скасування наказів позивачем не пропущено.

Водночас, якщо виходити з того, що до вимог про скасування наказів підлягає застосуванню виключно місячний строк, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання про поновлення цього строку і зазначає таке.

Частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. Згідно з частиною 1 статті 123 цього Кодексу у разі подання позову після закінчення строків, установлених законом, особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Ухвалою від 04 вересня 2026 року суд відклав вирішення питання про додержання строку звернення до суду в частині вимог про скасування наказів до розгляду справи по суті і запропонував позивачу надати докази дати, коли він дізнався про зміст наказів, та письмові пояснення щодо додержання строку. Виконуючи цю ухвалу, представник позивача у письмових поясненнях від 15.09.2026 виклав обставини, з якими позивач пов`язує строки звернення до суду, і надав докази на їх підтвердження. Оцінюючи ці пояснення за змістом, а не за формою, суд кваліфікує їх як заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з підстав, у них зазначених.

Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 у справі № 823/2363/18 дійшов висновку, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Оцінюючи наведені позивачем причини, суд враховує таке. Оскаржувані накази видано тоді, коли позивач був відсутній у військовій частині, а згодом перебував у полоні держави-агресора, і жодним способом до нього не доводилися; ознайомлення з результатами службового розслідування наказ від 22.03.2022 № 170 відклав до повернення позивача, проте і після звільнення позивача з полону відповідач цього не зробив. На заяву позивача від 26.03.2026 відповідач не відповів, а на адвокатські запити від 13.04.2026 і 28.04.2026 повідомив лише про статус позивача без реквізитів і змісту наказів.

Після отримання 21.05.2026 матеріалів службового розслідування позивач не залишався пасивним: у межах місячного строку він склав рапорт від 03.06.2026 з вимогою скасувати оскаржувані накази, додавши до нього документи про перебування в полоні та про закриття кримінального провадження, і направив його відповідачу поштою 13.06.2026. Письмової відповіді на рапорт позивач не отримав, а про позицію відповідача щодо відсутності підстав для скасування наказів дізнався лише з листа від 03.07.2026 № 0501/9/1946, після чого звернувся до суду 27.07.2026. Суд наголошує, що саме по собі звернення до відповідача моменту, з якого обчислюється місячний строк, не змінює; ця обставина враховується судом лише як така, що характеризує поведінку позивача і спростовує його байдужість до власних прав. Наведені обставини підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, своєчасному зверненню до суду перешкодило невиконання відповідачем обов`язку довести оскаржувані накази до відома позивача, а не пасивність останнього. Ця обставина виникла незалежно від волі позивача, була для нього непереборною і тривала протягом усього пропущеного строку, а отже відповідає критеріям поважності, наведеним вище. Пропуск строку є незначним. Відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду не заявляв. Суд враховує також, що вимоги позивача про виплату грошового забезпечення за час перебування в полоні пов`язані з оскаржуваними наказами, тому залишення без розгляду вимог про скасування наказів фактично позбавило б позивача ефективного судового захисту. За таких обставин суд визнає причини пропуску строку звернення до суду з вимогами про скасування наказів поважними і поновлює цей строк.

Щодо строку звернення до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду суд зазначає, що ухвалою від 04 вересня 2026 року суд уже дійшов висновку про відсутність підстав вважати цей строк пропущеним. Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 виснував, що стаття 233 Кодексу законів про працю України у частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, має перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Аналогічного підходу щодо тримісячного строку дотримався Верховний Суд у постанові від 07.04.2026 у справі № 240/16469/24.

За час перебування в полоні позивач не мав можливості дізнатися про ненарахування йому грошового забезпечення, а належні, але не виплачені військовослужбовцю, захопленому в полон, суми за правилами Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, зберігаються за ним і виплачуються після звільнення з полону, тому сам факт відсутності щомісячних надходжень не свідчив про порушення його права. Із заявою про виплату грошового забезпечення за час полону позивач звернувся 26.03.2026, однак відповіді не отримав, а про відмову у виплатах уперше повідомлено листом відповідача від 15.05.2026 № 0501/2/1/162. Позов подано 27.07.2026, тобто в межах трьох місяців з цієї дати. Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Отже, строк звернення до суду з цими вимогами позивачем не пропущено.

Щодо належності відповідача в частині вимоги про скасування пункту 3 наказу від 09.07.2022 № 212-РС суд зазначає, що в копії витягу з цього наказу, наданій самим відповідачем, його зазначено як наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу); пунктом 6 наказу від 09.07.2022 № 17 відповідач також послався на наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 09.07.2022 № 212-РС; обидва витяги підписані командиром Військової частини НОМЕР_2 . Витяг з наказу № 212-РС, наданий відповідачем, засвідчено печаткою Військової частини НОМЕР_2 з ідентифікаційним кодом НОМЕР_3 , який відповідає коду відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідач не заперечував, що наказ № 212-РС видано його командиром. Отже, Військова частина НОМЕР_2 є належним відповідачем і за цією вимогою.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) у редакції, чинній до 01.02.2025, було визначено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX, зміни якого введено в дію з 01 лютого 2025 року, пункт 6 статті 9 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції, згідно з якою за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Порядок виплати грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюється Кабінетом Міністрів України. Виняток для військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували, збережено і в цій редакції.

Пунктом 3 розділу XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), у редакції, чинній до 01.02.2025, передбачалося, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (далі - Порядок № 884), військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Пунктом 3 Порядку № 884 у тодішній редакції було передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Згідно з пунктами 5, 6 Порядку № 884 у тодішній редакції командир військової частини приймав рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення, зокрема, у разі з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

З 01 лютого 2025 року застосовується пункт 1 розділу XXX Порядку № 260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 28 вересня 2025 року № 638, згідно з яким грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно, самовільно залишили військову частину (установу, організацію), місце служби або здійснили дезертирство), а також у разі їх смерті (загибелі), виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні.

Порядок № 884 у редакції, чинній на день звільнення позивача з полону, передбачає, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення (пункт 2). Збереження належного, але не виплаченого, грошового забезпечення за військовослужбовцями здійснюється військовою частиною за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні шляхом зарахування сум грошового забезпечення на депозитні рахунки в органах Казначейства (абзац сьомий пункту 5). Рішення про відмову у виплаті приймається у разі з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон, самовільного залишення ними військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства (пункт 4). У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками (абзаци п`ятий і шостий пункту 6).

Відповідно до пункту 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. Абзацами дев`ятим і десятим пункту 15 розділу I Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення; призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, протягом усього спірного періоду як у попередній, так і в новій редакції пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення за військовослужбовцем, захопленим у полон, зберігалося, а позбавлення цієї гарантії законодавець пов`язував лише з добровільною здачею в полон, самовільним залишенням військової частини (місця служби) або дезертирством, обставини яких мають бути з`ясовані в установленому законодавством порядку. За відсутності заяв членів сім`ї про виплату належне військовослужбовцю грошове забезпечення зберігається за ним і виплачується йому після звільнення з полону.

Відповідно до пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 144-2 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Абзацами десятим і одинадцятим частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) у редакції, чинній на час закриття кримінального провадження щодо позивача, встановлено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців. За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Аналогічні положення містить пункт 144-6 Положення № 1153/2008: для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються; за весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Відповідно до абзаців першого, другого і четвертого частини 3 статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу.

Отже, законодавець пов`язує збереження виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, захопленому в полон, з самим фактом полону, а позбавлення такого права - лише з встановленими обставинами добровільної здачі в полон, самовільного залишення військової частини (місця служби) або дезертирства. Призупинення військової служби у зв`язку з внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань є тимчасовим заходом, правові наслідки якого залежать від результату кримінального провадження: у разі закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України військова служба та дія контракту продовжуються, а призупинення вважається безпідставним з виплатою недоотриманого грошового забезпечення за весь його час.

Як встановлено судом, висновок про самовільне залишення позивачем місця служби з метою ухилитися від військової служби, покладений в основу наказу від 22.03.2022 № 170, зроблено лише на підставі факту відсутності позивача під час перевірки наявності особового складу 27.02.2022 в районі виконання бойових завдань у Харківській області. Пояснень у позивача не відібрано, з матеріалами службового розслідування його не ознайомлено, а версії про те, що військовослужбовець, відсутність якого виявлено в ході бойових дій, міг зникнути безвісти або бути захопленим противником, службове розслідування не перевіряло. Висновок про мету ухилитися від військової служби в акті службового розслідування жодними доказами не підтверджено, а причини правопорушення названо у формі припущень («можливе раптове погіршення морально-психологічного стану військовослужбовця в умовах ведення бойових дій або звичайне боягузтво»).

Тим часом за правилами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, службове розслідування проводиться для встановлення неправомірних дій військовослужбовця, причинного зв`язку між правопорушенням та виконанням обов`язків військової служби, вини військовослужбовця, причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення (пункт 3 розділу II), а особи, які його проводять, зобов`язані вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування та виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення (пункт 1 розділу IV).

Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 373/108/16-к виснував, що поважними причинами нез`явлення вчасно на службу можуть бути, зокрема, хвороба військовослужбовця, його родичів, перешкоди стихійного характеру, поломка транспортного засобу та інші причини, а питання щодо наявності поважних причин нез`явлення вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи. У постанові від 20.03.2024 у справі № 560/14349/23 Верховний Суд зазначив, що під поважними причинами варто розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи. Захоплення військовослужбовця противником або його безвісна відсутність у ході бойових дій є саме такими обставинами, проте службове розслідування їх наявність чи відсутність не з`ясовувало.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок довести правомірність висновку про самовільне залишення позивачем місця служби, а отже і наявність підстав для застосування винятку з гарантії збереження грошового забезпечення за час полону, покладено на відповідача. Жодних доказів, крім матеріалів службового розслідування, які фіксують лише факт відсутності позивача 27.02.2022, відповідач не надав. Матеріали справи не містять відомостей про місцеперебування позивача в період з 27.02.2022 до 20.05.2022, однак сама лише відсутність таких відомостей, як і розрив у часі між днем, коли виявлено відсутність позивача, і датою, з якої довідкою Служби безпеки України підтверджено його перебування в місцях несвободи, не доводить умисного самовільного залишення ним місця служби, оскільки обставини, за яких позивач опинився поза підрозділом, відповідач не встановлював. Сам лише факт відсутності військовослужбовця під час перевірки наявності особового складу в районі виконання бойових завдань не свідчить про умисне самовільне залишення ним місця служби, оскільки така відсутність може бути наслідком бойових дій, зокрема безвісної відсутності чи захоплення противником, тобто обставин, за яких згідно з абзацами другим, четвертим і п`ятим частини 3 статті 24 Закону № 2232-XII військовослужбовець зі списків особового складу військової частини не виключається.

Суд враховує також, що до повноважень командира військової частини не входить кваліфікація кримінального правопорушення, а встановлення фактів добровільної здачі в полон, самовільного залишення військової частини (місця служби) або дезертирства та вини особи віднесено до компетенції органів досудового розслідування та суду, який розглядає обвинувальний акт. Саме тому і попередня, і чинна редакції Порядку № 884 пов`язують відмову у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця, захопленого в полон, з`ясуванням таких обставин в установленому законодавством порядку. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувального вироку чи іншого рішення, яким у встановленому законом порядку з`ясовано самовільне залишення позивачем місця служби або його добровільну здачу в полон, немає.

Отже, суд доходить висновку, що факт самовільного залишення позивачем військової частини (місця служби) відповідачем не доведено, і цей висновок ґрунтується на оцінці матеріалів службового розслідування та інших доказів у цій справі, а не на постанові слідчого про закриття кримінального провадження. Висновок суду не залежить від результату перегляду ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Кам`янського від 01 липня 2026 року у справі № 208/5775/26: навіть у разі її скасування та скасування постанови слідчого від 22.11.2024 це означатиме лише продовження досудового розслідування, а не встановлення в законному порядку самовільного залишення позивачем місця служби.

Крім того, обставини, на яких ґрунтувалися оскаржувані накази, перевірялися в межах кримінального провадження № 62022170020000398, розпочатого за повідомленням самого відповідача. Постановою слідчого від 22.11.2024 це кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в діянні позивача складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України. Скаргу відповідача на цю постанову слідчий суддя залишив без задоволення. Станом на час ухвалення цього рішення постанова про закриття кримінального провадження не скасована. Ця обставина додатково підтверджує зроблений судом висновок, але не є єдиною його підставою.

Водночас з 20.05.2022 по 06.05.2025 позивач перебував у полоні держави-агресора, що підтверджується довідкою Служби безпеки України від 15.05.2025 № 34/П-996д та листом державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» від 12.05.2025 № 09-07/17229 і визнається самим відповідачем у листі від 03.07.2026 № 0501/9/1946 та в листі до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Отже, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (04.06.2022), а також накази від 09.07.2022 № 212-РС і № 17 внесено та видано тоді, коли позивач уже перебував у полоні.

Довід відповідача про те, що всі позовні вимоги є похідними від вимоги про скасування наказу від 22.03.2022 № 170, а право позивача на виплати залежить від наявності у нього статусу військовослужбовця, який самовільно залишив частину, суд оцінює так. Виняток, встановлений пунктом 6 статті 9 Закону № 2011-XII і Порядком № 260, позбавляє військовослужбовця, захопленого в полон, гарантії збереження грошового забезпечення, і тому може бути застосований лише тоді, коли факт самовільного залишення військової частини (місця служби) або добровільної здачі в полон з`ясовано в установленому законодавством порядку і доведено належними і допустимими доказами. Таких доказів відповідач не надав, а сам наказ від 22.03.2022 № 170 суд визнав необґрунтованим. За таких обставин підстав вважати позивача військовослужбовцем, який самовільно залишив військову частину, і застосовувати до нього виняток з правила про збереження грошового забезпечення за час полону немає.

Довід відповідача про те, що для вирішення спору слід з`ясувати черговість подій самовільного залишення частини і потрапляння в полон, суд відхиляє. Факт самовільного залишення частини, як підстава для позбавлення гарантій, мав бути доведений відповідачем, проте належних доказів цього не надано. Відповідач не подав жодних доказів на підтвердження інших обставин потрапляння позивача в полон, зокрема його добровільної здачі в полон, і не посилався на такі обставини.

Зафіксовану в постанові слідчого від 22.11.2024 інформацію з інтернет-сайту про те, що позивач здався в полон, суд не визнає достовірним доказом добровільної здачі в полон, оскільки джерело цієї інформації та її достовірність не встановлено. Орган досудового розслідування, оцінивши ці відомості, дійшов висновку про відсутність у діях позивача складу кримінального правопорушення, а відповідач на добровільну здачу позивача в полон не посилався і доказів цього не надав.

Довід відповідача про передчасність позову через невирішеність апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді у справі № 208/5775/26 суд також відхиляє. Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження до цього переліку не належить, тому суд оцінює її разом з іншими доказами за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а встановлення обставин, від яких залежить право позивача на грошове забезпечення, належить до компетенції адміністративного суду в цій справі. Як зазначено вище, висновок суду про недоведеність самовільного залишення позивачем місця служби не залежить від результату перегляду ухвали слідчого судді, а можливість скасування постанови про закриття кримінального провадження в майбутньому є лише припущенням, на якому рішення ґрунтуватися не може. Неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи суд не встановив, у зв`язку з чим у зупиненні провадження відповідачу відмовлено.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 22.03.2022 № 170 у частині визнання позивача таким, що самовільно залишив місце служби, позбавлення його виплат і притягнення до дисциплінарної відповідальності не відповідає критерію обґрунтованості, визначеному пунктом 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнятий без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, і підлягає скасуванню у цій частині.

Пункт 3 наказу від 09.07.2022 № 212-РС про призупинення військової служби та дії контракту позивача з 04.06.2022 ґрунтувався на внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленням відповідача про самовільне залишення позивачем місця служби, тобто на тих самих висновках, які суд визнав недоведеними. Частина 2 статті 24 Закону № 2232-XII і пункт 144-1 Положення № 1153/2008 передбачають призупинення військової служби саме для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували або добровільно здалися в полон, а на день, з якого призупинено службу, позивач перебував у полоні. Крім того, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, а за приписами абзаців десятого і одинадцятого частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII та пункту 144-6 Положення № 1153/2008 таке закриття має наслідком продовження військової служби та дії контракту. Відтак пункт 3 наказу від 09.07.2022 № 212-РС у частині, що стосується позивача, підлягає скасуванню.

Пункт 6 наказу від 09.07.2022 № 17 видано на підставі пункту 3 наказу № 212-РС і наказу № 170, які суд визнав такими, що підлягають скасуванню. Крім того, виключення позивача зі списків особового складу частини з 09.07.2022, тобто в період його перебування в полоні, суперечить абзацам другому і четвертому частини 3 статті 24 Закону № 2232-XII, за якими військовослужбовець у разі захоплення в полон зі списків особового складу військової частини не виключається. Тому пункт 6 наказу від 09.07.2022 № 17 у частині виключення позивача з усіх видів забезпечення з 27.02.2022 та зі списків особового складу частини з 09.07.2022 також підлягає скасуванню.

Щодо додаткової винагороди суд зазначає таке. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) у редакції, чинній до 01.06.2023, було встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 (підпункт 9.4 пункту 9) визначено не включати до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували, - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства).

Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, що застосовується з 01 лютого 2023 року, Порядок № 260 доповнено розділом XXXIV «Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» (у подальшому викладеним у редакції наказу Міністерства оборони України від 26 вересня 2023 року № 566), а до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, визначених пунктом 2 розділу I Порядку № 260, віднесено додаткову винагороду на період дії воєнного стану. Згідно з пунктом 9 розділу XXXIV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин. Абзацом третім пункту 11 цього розділу визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно. Пунктом 15 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які добровільно здалися в полон, - з дня з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, оголошеного наказом командира (начальника).

Абзацом першим пункту 1-2 Постанови № 168 передбачено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Згідно з абзацами третім і п`ятим пункту 1-2 Постанови № 168, який у частині виплати додаткової винагороди застосовується з 1 червня 2023 року, відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення).

Те, що додаткова винагорода виплачується на підставі наказів командира, не означає, що включення до таких наказів військовослужбовця, захопленого в полон, залежить від розсуду командира. Нормативні положення абзацу третього пункту 11 розділу XXXIV Порядку № 260 і абзацу п`ятого пункту 1-2 Постанови № 168 сформульовані імперативно («включаються»), а підстави невключення до наказів вичерпно визначені законодавством. Видання наказу в цьому разі є способом реалізації обов`язку з виплати, а не самостійною підставою для її виникнення. Єдиною підставою, з якої відповідач не включав позивача до наказів про виплату додаткової винагороди, був наказ від 22.03.2022 № 170, підпунктами 1.2 і 1.3 якого визначено не виплачувати позивачу додаткову винагороду з 27 лютого 2022 року, тобто саме ті висновки про самовільне залишення позивачем місця служби, які суд визнав необґрунтованими. Позивач у цій справі оскаржив і цей наказ, і бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди, тому обов`язок відповідача здійснити нарахування та виплату охоплює і видання наказів, які відповідно до пункту 8 розділу I та пункту 9 розділу XXXIV Порядку № 260 є підставою для виплати.

Оскільки позивач з 20.05.2022 по 06.05.2025 перебував у полоні, а підстав для застосування до нього винятку, передбаченого пунктом 6 статті 9 Закону № 2011-XII, Порядком № 260 і Порядком № 884, не встановлено, за ним у цей період зберігалася виплата грошового забезпечення: до 31.01.2025 - відповідно до пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII, пункту 3 розділу XXX Порядку № 260 і Порядку № 884 у попередніх редакціях, з 01.02.2025 - відповідно до цих актів у редакціях, чинних з цієї дати. Оскільки доказів подання членами сім`ї позивача заяв про виплату і отримання ними грошового забезпечення немає, належне позивачу грошове забезпечення підлягає виплаті йому після звільнення з полону. У період дії воєнного стану за позивачем зберігалося також право на додаткову винагороду в розмірах і на умовах, визначених Постановою № 168 і Порядком № 260 у редакціях, чинних у відповідні періоди. Право позивача на отримання недоотриманого грошового забезпечення за весь час безпідставного призупинення військової служби передбачено також абзацом одинадцятим частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII. Відповідач нарахування та виплату грошового забезпечення і додаткової винагороди за цей період не здійснив, наказів про їх виплату не видав і у відповідь на звернення позивача та його представника відмовив у виплатах. Така бездіяльність відповідача є протиправною.

Обираючи спосіб захисту, суд враховує, що визначення складових та розміру грошового забезпечення і додаткової винагороди за кожний місяць спірного періоду, видання наказів про їх виплату та здійснення розрахунків належить до повноважень відповідача, який зобов`язаний діяти відповідно до норм, чинних у відповідні періоди. Тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди за період з 20.05.2022 по 06.05.2025 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та Порядку № 260, з урахуванням сум, виплачених за цей період, якщо такі виплати здійснювалися. Такий обов`язок охоплює і видання відповідачем наказів, необхідних для нарахування та виплати, тому окремого зазначення про це в резолютивній частині рішення не потребує. Межі спірного періоду суд визначає відповідно до прохальної частини позовної заяви, у якій позивач просить про виплату за період з 20.05.2022 по 06.05.2025, тобто за час перебування в полоні; згадування в мотивувальній частині позовної заяви дати 27.02.2022 предмет позову не змінює.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач, подавши відзив і докази, правомірності оскаржуваних наказів і відмови у виплаті позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди за час перебування в полоні не довів.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 120-123, 139, 162, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (адреса АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про скасування наказів, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 22.03.2022 № 170 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків самовільного залишення частини, призупинення виплат, притягнення до дисциплінарної відповідальності (пункт 1 наказу).

Скасувати пункт 3 наказу командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади (Військової частини НОМЕР_2 ) (по особовому складу) від 09.07.2022 № 212-РС щодо призупинення військової служби, дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України з 04.06.2022 солдата ОСОБА_1 .

Скасувати пункт 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.07.2022 № 17 щодо виключення з усіх видів забезпечення з 27.02.2022 та виключення із списків особового складу частини з 09.07.2022 солдата ОСОБА_1 .

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 20.05.2022 по 06.05.2025 належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 20.05.2022 по 06.05.2025 належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, з урахуванням сум, виплачених за цей період.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар