Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/26117/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

14 жовтня 2026 року №520/26117/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки з грошового забезпечення з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2018 р.;

- зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки з розміру грошового забезпечення, виходячи з розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020-2025 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Аргументуючи ці вимоги зазначила, що з 11.03.2009 по теперішній час проходить військову службу у Збройних Силах України в центрах комплектування Харківської області і перебуває на грошовому забезпеченні у відповідача, який нарахував і виплатив їй грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2025 роки з грошового забезпечення, обчисленого з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, - 1762,00 грн. Позивачка вважає, що після визнання протиправним і нечинним пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 з 29 січня 2020 року відновилася дія первісної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, за якою посадові оклади та оклади за військовими званнями визначаються з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому допомога для оздоровлення за кожен рік спірного періоду мала обчислюватися з прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року. На її рапорт від 08.08.2026 відповідач листом від 12.08.2026 № 2402/ВФЗ відмовив у перерахунку.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з поданням додатків до неї неналежної якості. Після надходження 17 вересня 2026 року заяви позивачки про усунення недоліків ухвалою від 18 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 520/26117/26, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідача зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії всіх наявних у нього доказів, що стосуються предмета спору, і встановлено строк для подання відзиву. Тією самою ухвалою встановлено, що строк на усунення недоліків позивачкою не пропущено, а підстави для його поновлення відсутні.

30 вересня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Зазначив, що розпоряджень щодо перерахунку грошового забезпечення не надходило, змін до постанови № 704 Кабінет Міністрів України не вносив, а пункт 4 постанови № 704 у первинній редакції ніколи не набирав чинності, оскільки на момент набрання чинності цією постановою пункт 4 вже містив розрахункову величину 1762,00 грн. Указав також, що постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 скасовано судові рішення, якими пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 визнавався протиправним і нечинним, у задоволенні того позову відмовлено, отже правомірність постанови № 481 підтверджено, а нормативно-правовий акт втрачає чинність лише з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (частина 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України). Наголосив, що визначати розмір грошового забезпечення уповноважений лише Кабінет Міністрів України, жодна норма закону не зобов`язує його застосовувати актуальний прожитковий мінімум, а суд не може перебирати на себе правотворчі функції. Окремо заявив про пропуск позивачкою строку звернення до суду, посилаючись на статтю 122 Кодексу адміністративного судочинства України та статтю 233 Кодексу законів про працю України, на те, що грошове забезпечення є щомісячним платежем, розмір якого відомий особі, і на те, що з урахуванням карантинних змін тримісячний строк розпочався 1 липня 2023 року і сплив 30 вересня 2023 року, а звернення з рапортом від 08.08.2026 лише свідчить про початок активних дій позивачки.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , старший солдат, з 11.03.2009 проходить військову службу у Збройних Силах України. Згідно з витягом із послужного списку з 28.12.2012 по 27.10.2020 позивачка обіймала посаду старшого механіка групи зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 27.10.2020 по 05.11.2022 - посаду телефоніста групи зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла ІНФОРМАЦІЯ_1 (наказ від 27.10.2020 № 10-рс), а з 05.11.2022 по теперішній час обіймає посаду старшого оператора групи зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла ІНФОРМАЦІЯ_1 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ Збройних Сил України (наказ від 05.11.2022 № 60-рс).

08 серпня 2026 року позивачка звернулася до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з рапортом, у якому просила надати довідку про розмір виплаченої їй допомоги на оздоровлення за 2020-2025 роки та перерахувати і виплатити цю допомогу з розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020-2025 року відповідно.

Листом від 12.08.2026 № 2402/ВФЗ відповідач повідомив позивачку, що станом на даний час відсутні підстави для проведення їй перерахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Згідно з довідкою-розрахунком грошової допомоги для оздоровлення від 12.08.2026 № 801/ВФЗ, виданою відповідачем, позивачці виплачено грошову допомогу для оздоровлення: за 2020 рік - 11932,65 грн (оклад за військовим званням 600,00 грн, посадовий оклад 2820,00 грн, надбавка за вислугу років 35% - 1197,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 65% - 3001,05 грн, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень 15% - 423,00 грн, надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі 15% - 423,00 грн, премія 123% - 3468,60 грн); за 2021 рік - 11734,13 грн (оклад за військовим званням 600,00 грн, посадовий оклад 2550,00 грн, надбавка за вислугу років 35% - 1102,50 грн, надбавка за особливості проходження служби 65% - 2764,13 грн, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень 15% - 382,50 грн, надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі 20% - 510,00 грн, премія 150% - 3825,00 грн); за 2022 рік - 14411,63 грн (оклад за військовим званням 600,00 грн, посадовий оклад 2550,00 грн, надбавка за вислугу років 35% - 1102,50 грн, надбавка за особливості проходження служби 65% - 2764,13 грн, надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі 20% - 510,00 грн, премія 270% - 6885,00 грн); за 2023 рік і за 2024 рік - по 23353,65 грн (оклад за військовим званням 600,00 грн, посадовий оклад 2820,00 грн, надбавка за вислугу років 35% - 1197,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 65% - 3001,05 грн, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень 15% - 423,00 грн, надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі 20% - 564,00 грн, премія 523% - 14748,60 грн); за 2025 рік - 23635,80 грн (оклад за військовим званням 600,00 грн, посадовий оклад 2820,00 грн, надбавка за вислугу років 40% - 1368,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 65% - 3112,20 грн, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень 15% - 423,00 грн, надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі 20% - 564,00 грн, премія 523% - 14748,60 грн). Арифметичну правильність наведених сум за складовими суд перевірив.

Дат і номерів наказів про надання позивачці грошової допомоги для оздоровлення за кожен із років спірного періоду довідка від 12.08.2026 № 801/ВФЗ не містить; самих наказів відповідач до суду не надав.

Обставина, що посадовий оклад і оклад за військовим званням, з яких обчислено грошову допомогу для оздоровлення позивачки за 2020-2025 роки, визначено виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн, відповідачем не заперечується: у відзиві відповідач зазначив, що підвищень грошового забезпечення позивачці за вказаний у позовній заяві період не проводилося і що в нього відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення з іншого, ніж 1762 грн, розміру розрахункової величини. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Стверджуючи про протиправність обчислення грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України здійснюється відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Згідно з пунктом 1 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктом 2 розділу XXIII Порядку № 260 передбачено, що грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Відповідно до абзацу першого пункту 6 розділу XXIII Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, розмір грошової допомоги для оздоровлення є похідним від посадового окладу та окладу за військовим званням, а застосовна розрахункова величина для їх визначення встановлюється на день підписання наказу про надання допомоги за відповідний рік.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями та порядок визначення таких розмірів установлено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704). Пунктом 4 постанови № 704 у первісній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) пункт 4 постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Пункт 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням у справі № 826/6453/18, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року і залишене без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року.

Частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29 січня 2020 року пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню у первісній редакції, яка передбачає обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, а також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та підтриманою постановами від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 і від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, згідно з якою положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, а до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить закону, - із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною 3 статті 7 цього Кодексу у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Первісна редакція пункту 4 постанови № 704 застосовувалася по 19 травня 2023 року включно. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 (далі - постанова № 481), яка набрала чинності 20 травня 2023 року, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 пункт 2 постанови № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови № 704 визнано протиправним і нечинним; це рішення набрало законної сили 18 червня 2025 року. Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову від 18 червня 2025 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено, а пункт 2 постанови № 481 залишено без змін.

Наслідок, передбачений частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нерозривно пов`язаний із набранням судовим рішенням законної сили. Скасування такого рішення судом касаційної інстанції означає, що воно не набрало і не могло набрати законної сили, а тому не породило і тих правових наслідків, які закон пов`язує саме з набранням законної сили, у тому числі наслідку у вигляді втрати чинності нормативно-правовим актом. Отже, пункт 2 постанови № 481 чинності не втрачав, а редакція пункту 4 постанови № 704, установлена цією постановою, діяла безперервно з 20 травня 2023 року, у тому числі протягом усього 2024 і 2025 років.

Таким чином, розрахункова величина, з якої мали обчислюватися посадовий оклад і оклад за військовим званням позивачки для визначення розміру грошової допомоги для оздоровлення, залежить від того, на який період припадає день підписання наказу про надання цієї допомоги за відповідний рік: якщо такий день припадає на період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно, розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року; якщо з 20 травня 2023 року - розмір 1762 гривні.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення за 2021 і 2022 роки суд зазначає, що накази про її надання могли бути підписані лише в межах відповідного календарного року (пункт 1 розділу XXIII Порядку № 260 - один раз на рік), тобто в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, коли діяла первісна редакція пункту 4 постанови № 704. Отже, обчислення відповідачем цієї допомоги з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року та на 1 січня 2022 року відповідно, є протиправним.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік суд зазначає, що згідно з довідкою-розрахунком від 12.08.2026 № 801/ВФЗ вона обчислена виходячи з посадового окладу 2820,00 грн за посадою старшого механіка групи зв`язку, яку позивачка обіймала по 27.10.2020. Доказів того, що наказ про надання позивачці грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік підписано до 29 січня 2020 року, відповідач не надав і на таку обставину у відзиві не посилався.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік суд зазначає, що вона обчислена відповідачем виходячи з посадового окладу 2820,00 грн за посадою старшого оператора групи зв`язку, яку позивачка обіймає з 05.11.2022, і розрахункової величини 1762,00 грн. Доказів того, що наказ про надання позивачці цієї допомоги підписано після 19 травня 2023 року, тобто в період дії пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481, відповідач не надав і на таку обставину у відзиві не посилався, обмежившись загальним твердженням про відсутність у нього правових підстав для застосування будь-якої іншої розрахункової величини, крім 1762 гривень, протягом усього спірного періоду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідно до частини 6 статті 77 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Накази про надання грошової допомоги для оздоровлення перебувають у розпорядженні відповідача, ухвалою від 18 вересня 2026 року його зобов`язано надати суду всі наявні докази, що стосуються предмета спору, проте відповідач цього не зробив. Про неможливість подання цих доказів і про причини їх неподання відповідач суду не повідомив, у відзиві на позовну заяву від 30.09.2026 дат підписання наказів про надання допомоги за 2020 і 2023 роки не навів. За таких обставин відповідач не довів правомірності обчислення грошової допомоги для оздоровлення позивачки за 2020 і 2023 роки виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн, а тому суд виходить з того, що накази про надання цієї допомоги за 2020 і 2023 роки підписано в період дії первісної редакції пункту 4 постанови № 704, і доходить висновку про протиправність обчислення допомоги за ці роки так само, як і за 2021 і 2022 роки.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб становив: станом на 1 січня 2020 року - 2102,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX); станом на 1 січня 2021 року - 2270,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX); станом на 1 січня 2022 року - 2481,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX); станом на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX). Кожен із цих показників перевищує розрахункову величину 1762,00 грн, застосовану відповідачем, а отже, грошова допомога для оздоровлення за 2020-2023 роки виплачена позивачці в меншому розмірі, ніж належало.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення за 2024 і 2025 роки суд зазначає, що накази про її надання могли бути підписані лише в 2024 і 2025 роках відповідно, тобто в період, коли пункт 4 постанови № 704 діяв у редакції постанови № 481 з розрахунковою величиною 1762 гривні. Обчислення відповідачем цієї допомоги виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з розміру 1762,00 грн, відповідає нормативно-правовому акту, чинному на день підписання відповідних наказів, незалежно від конкретної дати їх підписання в межах 2024 і 2025 років. Згідно з частинами 1 і 2 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Відповідність пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили була предметом самостійної судової перевірки у справі № 320/29450/24 і за наслідками касаційного перегляду підтверджена.

Доводи позивачки про відновлення дії первісної редакції пункту 4 постанови № 704 і про застосування прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2024 року та на 1 січня 2025 року для обчислення допомоги за ці роки суд відхиляє, оскільки первісна редакція пункту 4 постанови № 704 застосовувалася по 19 травня 2023 року включно, а судові рішення, на які посилається позивачка, ухвалені до 20 травня 2023 року і стосуються редакції, яка в 2024 і 2025 роках вже не діяла. Посилання позивачки на рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/29450/24 суд не приймає, оскільки це рішення скасовано постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року. Отже, у задоволенні позовних вимог щодо грошової допомоги для оздоровлення за 2024 і 2025 роки належить відмовити.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 суд враховує при вирішенні позовних вимог щодо допомоги за 2024 і 2025 роки. Водночас ця постанова стосується редакції пункту 4 постанови № 704, установленої постановою № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року і відповідно до статті 58 Конституції України зворотної дії в часі не має, а тому на правовідносини щодо обчислення допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, накази про надання якої підписано до 20 травня 2023 року, не поширюється.

Доводи відповідача про те, що пункт 4 постанови № 704 у первинній редакції ніколи не набирав чинності і що визнання протиправним і нечинним пункту 6 постанови № 103 не поновлює дії цієї редакції, суд відхиляє. Пункт 6 постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, визнано протиправним і нечинним судовим рішенням, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 і залишене без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року. Визнання припису нормативно-правового акта протиправним і нечинним у судовому порядку за своїми наслідками не тотожне скасуванню акта органом, який його видав. Припис, визнаний судом протиправним, не може далі визначати зміст акта, до якого його було внесено, а тому з 29 січня 2020 року пункт 4 постанови № 704 діє в тій редакції, якої визнаний протиправним припис не торкнувся, тобто в первісній, незалежно від того, чи застосовувалася ця редакція до 24 лютого 2018 року. Цю обставину по суті визнає і сам відповідач, який у тому самому відзиві зазначив, що з 29.01.2020 відновлено юридичну дію пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, а отже його твердження про те, що ця редакція ніколи не набирала чинності, суперечить його ж власній позиції. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24.

Посилання відповідача на частину 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України висновків суду не спростовує, а навпаки, підтверджує їх: саме з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, тобто з 29 січня 2020 року, пункт 6 постанови № 103 втратив чинність. Посилання відповідача на судові рішення, які не є постановами Верховного Суду, суд не бере до уваги, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Не приймає суд і доводи відповідача про те, що розпоряджень щодо перерахунку грошового забезпечення не надходило, що Кабінет Міністрів України не вносив змін до постанови № 704 і що суд не може перебирати на себе правотворчі функції. Обов`язок обчислювати грошове забезпечення і похідні від нього виплати в розмірі, визначеному чинною редакцією нормативно-правового акта, виникає у відповідача в силу самого акта і не поставлений у залежність від окремих розпоряджень вищих органів. У цій справі суд не встановлює розмірів грошового забезпечення і не визначає нової розрахункової величини, а застосовує ту розрахункову величину, яка визначена самим Кабінетом Міністрів України у пункті 4 постанови № 704 в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин, - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18 і постанови Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3757/20-а та від 18 лютого 2021 року у справі № 200/3775/20-а щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини висновків суду не спростовують, оскільки позивачка просить обчислити допомогу саме з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, а не з мінімальної заробітної плати.

Щодо заяви відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду суд зазначає таке. При відкритті провадження у справі ухвалою від 18 вересня 2026 року суд встановив, що позов подано у строк, установлений законом, і доводи відзиву підстав для іншого висновку не дають. Доводи відповідача побудовано на тому, що грошове забезпечення є щомісячним платежем, розмір якого відомий особі в день його отримання. Проте грошова допомога для оздоровлення щомісячною виплатою не є: відповідно до пунктів 1 і 2 розділу XXIII Порядку № 260 вона виплачується один раз на рік на підставі наказу командира з зазначенням у ньому суми допомоги, а не її складових і не розрахункової величини, з якої обчислено посадовий оклад та оклад за військовим званням. Розрахунок грошової допомоги для оздоровлення за складовими позивачка вперше отримала у довідці-розрахунку від 12.08.2026 № 801/ВФЗ, виданій на її рапорт від 08.08.2026, а до суду звернулася 21.08.2026. Доказів того, що накази про надання допомоги для оздоровлення або розрахунок її складових доводилися до позивачки раніше, відповідач не надав, хоча відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Наведені відповідачем міркування щодо перерахунку пенсії, звернення одразу після звільнення зі служби та відсутності активних дій після звільнення до позивачки, яка проходить військову службу і пенсіонером не є, не стосуються. За таких обставин заява відповідача про пропуск строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

За наведених обставин суд доходить висновку, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 і 2023 роки з грошового забезпечення з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2018 є протиправною, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошову допомогу на оздоровлення за ці роки виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020, 2021, 2022 і 2023 року відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат. Конкретний розмір сум, що підлягають виплаті на виконання цього рішення, обчислюється відповідачем самостійно. У задоволенні позовних вимог щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2024 і 2025 роки належить відмовити.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки з грошового забезпечення з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2018.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з урахуванням проведених виплат, грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки з розміру грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020, 2021, 2022, 2023 року відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок).

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар