Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/25348/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

14 жовтня 2026 року №520/25348/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/25348/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (61023, Харківська область, м. Харків, вул. Сумська, буд. 77/79, код ЄДРПОУ 24980799) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 13 грудня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 31 липня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Харківській національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 13 грудня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 31 липня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 липня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Харківській національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 липня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що проходив військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та виключений зі списків особового складу, при цьому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 грудня 2017 року йому нараховано та виплачено не в повному обсязі; лише 31 липня 2026 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/37480/23 відповідач виплатив йому суму індексації грошового забезпечення, не нарахувавши при цьому ні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, ні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Указав також, що спірний період стягнення середнього заробітку слід поділити на дві частини: з дня звільнення по 18 липня 2022 року, до якої застосовується редакція статті 117 Кодексу законів про працю України без шестимісячного обмеження, і з 19 липня 2022 року по день фактичної виплати, до якої застосовується чинна редакція цієї статті з обмеженням шістьма місяцями, а обов`язок визначити розмір середнього заробітку покладається на суд, який вирішує спір.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху з підстав незазначення ціни позову, ненадання обґрунтованого розрахунку заявлених сум і несплати судового збору. Ухвалою від 01 вересня 2026 року задоволено заяву позивача про продовження процесуального строку та продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви. 11 вересня 2026 року до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви з квитанцією про сплату судового збору у розмірі 1065,00 грн та клопотанням про витребування доказів.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/25348/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суд дійшов висновку, що строк звернення до суду за першою та другою позовними вимогами позивачем не пропущено, задовольнив клопотання позивача про витребування доказів і зобов`язав відповідача надати довідку про середній заробіток (середньоденне грошове забезпечення) позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, детальний розрахунок середнього заробітку позивача та довідку про суми грошового забезпечення позивача за останні два календарні місяці служби перед звільненням.

28 вересня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах, отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення, і дія Кодексу законів про працю України на них не поширюється, посилаючись на лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17.10.2012 у справі № К-2330/09 та пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці». Указав також, що при виключенні зі списків особового складу з позивачем проведено повний розрахунок, жодних заперечень від нього не надходило, а наказ про виключення зі списків позивач не оскаржував. Окремо, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», заявив, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про стягнення невиплачених сум, оскільки з набранням судовим рішенням законної сили обов`язок роботодавця замінюється обов`язком виконати судове рішення. Щодо компенсації втрати частини доходів зазначив, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 та Інструкцією, затвердженою наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, індексацію не віднесено до видів грошового забезпечення, тому підстав для її компенсації немає. До відзиву відповідач додав довідку про грошове забезпечення позивача за період з 01.10.2017 по 30.11.2017 та розрахунок при звільненні.

08 жовтня 2026 року представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи довідки відповідача про грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням, отриманої на адвокатський запит. Ця довідка за змістом збігається з довідкою, поданою відповідачем разом із відзивом, і долучена судом до матеріалів справи.

Відповідь на відзив до суду не надходила. Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін сторони не заявляли.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Згідно з частиною 2 статті 159 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно з витягом з наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 13.12.2017 № 281 підполковника ОСОБА_1 , доцента кафедри електротехнічних систем комплексів озброєння та військової техніки факультету післядипломної освіти університету, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 10 листопада 2017 року № 526 з військової служби у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 13 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення.

Відповідно до розрахунку, складеного фінансово-економічною службою відповідача при виключенні позивача зі списків особового складу, позивачу при звільненні нараховано грошове забезпечення за 13 днів грудня 2017 року та одноразову грошову допомогу при звільненні за 35 календарних років, разом 180 764,79 грн; у рядку «Індексація» цього розрахунку жодної суми не нараховано.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 520/37480/23 спір щодо індексації грошового забезпечення позивача вирішено на його користь. На виконання цього рішення 31 липня 2026 року відповідач перерахував на картковий рахунок позивача 54 081,82 грн з призначенням платежу, яке містить посилання на виплату індексації грошового забезпечення згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 у справі № 520/37480/23, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою про зарахування коштів. Факт і дату цієї виплати відповідач у відзиві не заперечує.

За довідкою відповідача про грошове забезпечення позивача за період з 01.10.2017 по 30.11.2017 (два останні місяці перед звільненням) позивачу нараховано грошове забезпечення за жовтень 2017 року у розмірі 15 916,80 грн та за листопад 2017 року у розмірі 15 916,80 грн, а разом 31 833,60 грн. У довідці відповідач визначив середньоденний розмір грошового забезпечення 530,56 грн шляхом ділення середньомісячного розміру 15 916,80 грн на 30.

Середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідач позивачу не нарахував і не виплатив.

Стверджуючи про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Спір про виплату звільненому військовослужбовцю середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає з правовідносин щодо звільнення з публічної служби, а тому строк звернення до суду з таким позовом охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України і становить один місяць. Оскільки обов`язок роботодавця щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, цей строк обчислюється з дня фактичного розрахунку з працівником у повному обсязі. Такого підходу послідовно дотримується Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, від 21 листопада 2024 року у справі № 620/9315/23, від 28 березня 2025 року у справі № 360/572/21, а щодо моменту припинення обов`язку роботодавця - Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Фактичний розрахунок з позивачем у повному обсязі проведено 31 липня 2026 року, а з цим позовом позивач звернувся до суду 15 серпня 2026 року, тобто на п`ятнадцятий день, у межах місячного строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України. Цей висновок викладено і в ухвалі суду від 15 вересня 2026 року про відкриття провадження у справі; відповідач у відзиві про пропуск позивачем строку звернення до суду не заявляв, а обставин, які б його спростовували, матеріали справи не містять. Строк звернення до суду за вимогами про компенсацію втрати частини доходів позивачем також не пропущено, оскільки з дня фактичної виплати індексації грошового забезпечення 31 липня 2026 року до дня звернення до суду 15 серпня 2026 року минуло менше одного місяця. Отже, підстав для залишення позовної заяви без розгляду немає, і спір підлягає вирішенню по суті.

Щодо вимог про середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносин, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовця та відповідальністю за таку затримку, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Частиною другою цієї статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

На день звільнення позивача стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.»

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 зазначила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку, і саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення з 13 грудня 2017 року, а тому саме в цей день відповідач зобов`язаний був провести з позивачем повний розрахунок, включно з належною позивачу індексацією грошового забезпечення. Спір про право позивача на індексацію грошового забезпечення вирішено на його користь рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 520/37480/23, на виконання якого відповідач фактично виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 54 081,82 грн лише 31 липня 2026 року. Отже, належні звільненому позивачу суми у строк, визначений статтею 116 Кодексу законів про працю України, у повному обсязі виплачені не були, фактичний розрахунок щодо них проведено 31 липня 2026 року, а тому наявні підстави для відповідальності, передбаченої частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, яка відсилає до частини першої цієї статті.

Суд відхиляє довід відповідача про те, що дія Кодексу законів про працю України на військовослужбовців не поширюється. Норми, на які посилається відповідач, визначають склад і порядок виплати грошового забезпечення, проте не встановлюють жодних наслідків несвоєчасного розрахунку із звільненим військовослужбовцем, а за відсутності такого спеціального регулювання застосуванню підлягають статті 116, 117 Кодексу законів про працю України. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13 нормативно-правовим актом не є, ухвала Вищого адміністративного суду України від 17.10.2012 у справі № К-2330/09 не є постановою Верховного Суду, а пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 стосується норм оплати праці і порядку вирішення спорів про її розмір, а не відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Сам відповідач у довідці про грошове забезпечення позивача обчислив середньоденний розмір грошового забезпечення позивача саме за Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Суд відхиляє і довід відповідача про те, що при виключенні зі списків особового складу з позивачем проведено повний розрахунок, позивач не заперечував проти нього і не оскаржував наказ про виключення зі списків. Розрахунок при звільненні не містить жодної суми індексації грошового забезпечення, а право позивача на неї встановлено судовим рішенням у справі № 520/37480/23, тобто спір про розмір належних звільненому позивачу сум вирішено на його користь, що за частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України є самостійною підставою для відшкодування. Предметом цього спору є не правомірність наказу про виключення позивача зі списків особового складу, а невиплата належних йому при звільненні сум, тому неоскарження цього наказу значення для вирішення справи не має.

Суд не приймає довід відповідача, заснований на рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України», про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не застосовується до періоду після ухвалення судового рішення про стягнення належних працівникові сум. У цьому рішенні Європейський суд з прав людини оцінював тлумачення норм національного права, яке на той час дали національні суди у справі заявниці, з точки зору статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і не формулював загального правила тлумачення статті 117 Кодексу законів про працю України. Натомість стаття 117 Кодексу законів про працю України пов`язує відповідальність роботодавця з невиплатою належних звільненому працівникові сум по день фактичного розрахунку, а за наявності спору про їх розмір прямо передбачає обов`язок сплатити відшкодування в разі, якщо спір вирішено на користь працівника, тобто саме після ухвалення судового рішення. Ухвалення судового рішення про стягнення належних працівникові сум не є виконанням роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок; за висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, який суд враховує відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, цей обов`язок припиняється лише проведенням фактичного розрахунку. Тому виплата 31 липня 2026 року суми, визначеної судовим рішенням у справі № 520/37480/23, є фактичним розрахунком у розумінні статті 117 Кодексу законів про працю України, до дня якого триває відповідальність відповідача.

Визначаючи розмір відшкодування, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Двома останніми повними календарними місяцями служби позивача перед звільненням є жовтень і листопад 2017 року, за які, згідно з довідкою відповідача, позивачу нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 31 833,60 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 521,86 грн (31 833,60 грн : 61 календарний день). Визначений у довідці відповідача розмір 530,56 грн суд не приймає, оскільки його обчислено діленням середньомісячного розміру на 30, а не діленням грошового забезпечення за два місяці на число календарних днів за цей період, як того вимагає пункт 8 Порядку № 100.

Затримка розрахунку тривала з 14 грудня 2017 року (наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу) по 30 липня 2026 року (день, що передував дню фактичного розрахунку). Заявлений позивачем у позові період з 13 грудня 2017 року суд не приймає в частині 13 грудня 2017 року, оскільки в цей день відповідач ще мав право провести розрахунок без порушення строку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Позивач сам визначив межі своїх вимог: середнє грошове забезпечення за період з 13 грудня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, а за період з 19 липня 2022 року по 31 липня 2026 року - не більш як за шість місяців. Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, а тому вирішує спір у визначених позивачем межах. Застосування до всього періоду затримки редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, чинної на день звільнення позивача, не могло б призвести до більшого розміру відшкодування, ніж визначений судом нижче з урахуванням принципу співмірності.

За період з 14 грудня 2017 року по 18 липня 2022 року (1678 календарних днів) середнє грошове забезпечення позивача становить 875 681,08 грн (521,86 грн х 1678). Норма статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX не визначає, за які саме шість місяців у межах періоду затримки нараховується відшкодування, а обмежує загальну тривалість такого періоду; оскільки середньоденний заробіток незмінний, сума не залежить від того, які саме шість місяців узято. Суд обчислює шестимісячний період у зворотному відліку від дня, що передував дню фактичного розрахунку, - з 31 січня 2026 року по 30 липня 2026 року, що становить 181 календарний день, а середнє грошове забезпечення за цей період становить 94 456,66 грн (521,86 грн х 181). Отже, середнє грошове забезпечення, обчислене в межах заявлених позивачем вимог без урахування співмірності, становить 970 137,74 грн (875 681,08 грн + 94 456,66 грн).

Вирішуючи питання про співмірність відшкодування, суд зазначає таке. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця; виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір такого відшкодування, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 дійшла висновку, що обмеження періоду нарахування відшкодування шістьма місяцями, запроваджене Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця, проте ця законодавча межа не нівелює принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Застосовуючи наведені критерії, суд враховує, що із затримкою позивачу виплачено 54 081,82 грн, тоді як обчислене в межах заявлених вимог середнє грошове забезпечення (970 137,74 грн) перевищує розмір простроченої заборгованості майже у вісімнадцять разів, а середнє грошове забезпечення лише за шість місяців затримки після 19 липня 2022 року (94 456,66 грн) - більш як у півтора раза. Тривалість періоду затримки значною мірою зумовлена тим, що право позивача на індексацію грошового забезпечення встановлено рішенням суду у справі № 520/37480/23 лише 23 жовтня 2024 року, тобто майже через сім років після звільнення, а після ухвалення цього рішення затримка була пов`язана з його виконанням бюджетною установою. Матеріали справи не містять відомостей про обставини, які б свідчили про ймовірні майнові втрати позивача, співмірні з обчисленою сумою середнього грошового забезпечення. Ураховуючи розмір простроченої заборгованості, причини тривалості затримки, поведінку сторін у спірних правовідносинах і компенсаційний характер відшкодування, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, визначає розмір відшкодування в сумі, що дорівнює розміру простроченої заборгованості, - 54 081,82 грн. Такий розмір відшкодування є співмірним із сумою, виплата якої була затримана, і компенсує позивачу майнові втрати, яких він міг зазнати внаслідок затримки розрахунку.

Оскільки відповідач середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивачу не нарахував і не виплатив, така бездіяльність відповідача є протиправною, а вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню частково - шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 54 081,82 грн. У задоволенні вимог про виплату середнього грошового забезпечення в розмірі, що перевищує 54 081,82 грн, належить відмовити.

Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, передбачено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Суд відхиляє довід відповідача про те, що індексація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, а тому компенсації не підлягає. Право на компенсацію втрати частини доходів виникає не з того, чи віднесено індексацію до складу грошового забезпечення нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чи відомчих актів, а з прямого припису статті 2 Закону № 2050-III, яка відносить до доходів, що підлягають компенсації, як грошове забезпечення, так і суму індексації грошових доходів громадян, та пункту 4 Порядку № 1078, який прямо передбачає компенсацію у разі несвоєчасної виплати сум індексації. Довід відповідача про те, що за такою логікою мала б компенсуватися і сама несвоєчасно виплачена компенсація, предметом цього спору не є і висновків суду не спростовує.

Судом встановлено, що індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 грудня 2017 року позивачу своєчасно не виплачено, право позивача на неї встановлено рішенням суду у справі № 520/37480/23, а фактично її виплачено лише 31 липня 2026 року, тобто із затримкою на один і більше календарних місяців. Судове рішення у справі № 520/37480/23 не створило нового грошового зобов`язання відповідача, а підтвердило обов`язок, який існував у силу закону і був порушений відповідачем до звернення позивача до суду, тому факт встановлення цього обов`язку судовим рішенням не звільняє відповідача від обов`язку здійснити компенсацію за статтею 2 Закону № 2050-III. Компенсацію втрати частини доходів у місяці виплати індексації грошового забезпечення, як того вимагає стаття 4 Закону № 2050-III, відповідач позивачу не нарахував і не виплатив. Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу вже фактично виплачено, сума доходу, що підлягає компенсації, і період її невиплати визначені, а тому вимога про компенсацію втрати частини доходів не є передчасною.

Отже, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною, а вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню. Ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення, виплаченої 31 липня 2026 року на виконання рішення суду у справі № 520/37480/23, за період з 01 січня 2016 року по 31 липня 2026 року.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (пункт 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач правомірності своєї бездіяльності не довів. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України. Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1065,00 грн. Позов містить дві вимоги майнового характеру (про середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та про компенсацію втрати частини доходів), ціну жодної з яких позивач не визначив, тому сплачений судовий збір суд відносить на кожну з цих вимог порівну, по 532,50 грн. Вимогу про компенсацію втрати частини доходів задоволено повністю, а вимогу про середнє грошове забезпечення - на 54 081,82 грн із 970 137,74 грн, обчислених у межах заявлених позивачем вимог (5,57 відсотка). Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 562,19 грн (532,50 грн + 532,50 грн х 54 081,82 : 970 137,74).

Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 122, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (61023, Харківська область, м. Харків, вул. Сумська, буд. 77/79, код ЄДРПОУ 24980799) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 54 081 (п`ятдесят чотири тисячі вісімдесят одна) гривня 82 копійки.

Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 липня 2026 року.

Зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 31 липня 2026 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 520/37480/23, за період з 01 січня 2016 року по 31 липня 2026 року.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 562 (п`ятсот шістдесят дві) гривні 19 копійок.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар