Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №350/1362/26 — Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1362/26

Номер провадження 2/350/1062/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

установив:

Стислий виклад позицій сторін:

ОСОБА_1 звернулася до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , у якій просила розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем 12 липня 2007 року та зареєстрований Перегінською селищною радою Рожнятівського району Івано-Франківської області за актовим записом №57. Дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити на її вихованні.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 12 липня 2007 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Перегінською селищною радою Рожнятівського району Івано-Франківської області за актовим записом №57, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . Від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .На даний час діти проживають разом із нею та перебувають на її утриманні.

Спільне життя з відповідачем у них не склалося через різні погляди на життя та сімейні проблеми, між сторонами немає взаєморозуміння. На даний час вони не підтримують сімейних стосунків, а шлюбні відносини існують лише формально. Подальше спільне проживання та збереження шлюбу є неможливим і суперечить інтересам подружжя. Зазначає, що збереження сім`ї та подальше спільне проживання з відповідачем є неможливими, у зв`язку з чим просить шлюб між ними розірвати, а дітей залишити на її вихованні та утриманні

Сторони у судове засідання не прибули.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

Ухвалою судді Рожнятівського районного суду від 24.08.2026 відкрито провадження в справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

14.10.2026 до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від позивачки поступила заява про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги про розірвання шлюбу підтримала.

14.10.2026 до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від відповідача поступила заява, в якій вказав що відповідач позов про розірвання шлюбу визнає, просить справу розглянути у його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дотримуючись вимог вищезазначених норм процесуального закону, розгляд справи проводиться у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом на підставі письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , сторони зареєстрували шлюб 12 липня 2007 року Перегінською селищною радою Рожнятівського району Івано-Франківської області, про що складено актовий запис №57.

Копіями свідоцтв про народження підтверджено, що сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Між сторонами виник спір з приводу розірвання шлюбу. Позивачка зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося через різні погляди на життя та сімейні проблеми, між ними відсутнє взаєморозуміння, сімейних відносин вони не підтримують, а шлюб фактично існує лише формально.

Враховуючи наявність у сторін дітей та відсутність між ними згоди щодо припинення шлюбу в позасудовому порядку, спір про розірвання шлюбу підлягає вирішенню судом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування:

проаналізувавши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити з таких підстав.

Відповідно до ст.ст.1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою ст.15, частиною 1 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Статтею 5 Протоколу №7 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.

Частиною 3 статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Згідно з ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 110 СК України встановлено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Стаття 112 СК України передбачає, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як визначено ч.2 ст.114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

З матеріалів справи встановлено, що між сторонами по справі склалися такі стосунки, які призвели до припинення між ними сімейних відносин, розпаду їх сім`ї. Позивачка не бажає зберегти сім`ю, оскільки вона та відповідач не підтримують шлюбні відносини, не ведуть спільного побуту, їх сім`я розпалася, шлюб існує формально. Збереження шлюбу суперечило б її інтересам, у зв`язку з чим вона просить розірвати шлюб із відповідачем.

Суд вважає, що оскільки позивачка наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в задоволенні такої вимоги буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Небажання відповідача зберегти шлюб на думку суду підтверджується його заявою про не запереченням щодо позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до переконання, що збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін у цій справі, а тому шлюб між ними необхідно розірвати.

Вирішуючи вимогу позивачки про залишення після розірвання шлюбу дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на її вихованні та утриманні, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, а також на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до частини першої статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 12 Конвенції про права дитини передбачено право дитини, здатної сформулювати власні погляди, вільно висловлювати їх з усіх питань, що її стосуються, причому таким поглядам має приділятися належна увага відповідно до віку та зрілості дитини.

Відповідно до частини третьої статті 160 Сімейного кодексу України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною другою статті 29 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, установлених законом.

Таким чином, після досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку вирішальне значення при визначенні місця її проживання має волевиявлення самої дитини, а батьки не вправі всупереч такому волевиявленню визначати, з ким із них вона повинна проживати.

Як установлено судом, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Отже, на час розгляду справи всі діти сторін досягли чотирнадцятирічного віку, а тому відповідно до частини третьої статті 160 Сімейного кодексу України та частини другої статті 29 Цивільного кодексу України мають право самостійно визначати своє місце проживання.

Позивачка просить після розірвання шлюбу залишити дітей на її вихованні та утриманні.

Матеріали справи не містять відомостей про існування між батьками спору щодо проживання дітей, а також будь-яких даних про те, що діти заперечують проти фактично сформованого порядку їх проживання разом із матір`ю.

При цьому суд враховує, що заявлена позивачкою вимога не є вимогою про визначення місця проживання дітей у розумінні статей 160, 161 Сімейного кодексу України, оскільки діти вже досягли віку, з якого вправі самостійно визначати місце свого проживання, а між батьками відповідного спору не встановлено.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2022 року у справі №405/4659/21 (провадження №61-5775св22) зазначив, що за відсутності між батьками спору щодо місця проживання дитини зазначення у рішенні суду про те, з ким після розірвання шлюбу залишається проживати дитина, не є вирішенням спору про визначення місця її проживання, оскільки суд лише констатує фактично сформовані сімейні відносини, не визначаючи та не змінюючи місця проживання дитини.

Разом із тим у цій справі суд враховує і те, що всі діти сторін уже досягли чотирнадцятирічного віку, а тому питання їх місця проживання належить насамперед до сфери їх особистого волевиявлення.

Розподіл судових витрат.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до ст.141 ЦПК України.

На підставі ст.ст.110, 112 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 259, 263 - 265, 268, 273, 284 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12 липня 2007 року Перегінською селищною радою Рожнятівського району Івано-Франківської області, за актовим записом №57.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: