Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №350/890/26 — Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/890/26

Номер провадження 2/350/794/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

у складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

представника позивача Волосянко Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Рожнятів у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, -

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

Представник позивача - адвокат Волосянко Р.О. звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 108 624,75 грн інфляційних втрат та 25 551,87 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 12 липня 2017 року по 10 квітня 2026 року у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2017 року у цивільній справі №350/1074/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 липня 2017 року та постановою Верховного Суду від 11 червня 2018 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також судові витрати.

Загальний розмір присуджених до стягнення коштів становив 116 597,03 грн, з яких 63 847,89 грн - відшкодування матеріальної шкоди, 200,00 грн - витрати на евакуацію автомобіля, 1 344,00 грн - витрати на зберігання автомобіля на штрафному майданчику, 50 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди та 1 205,14 грн - судові витрати.

Рішення суду набрало законної сили 12 липня 2017 року, однак відповідачка у добровільному порядку його своєчасно не виконала.

На виконання рішення суду 28 липня 2017 року було видано виконавчий лист, а 22 серпня 2017 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження №54546779.

У ході примусового виконання рішення 30 січня 2019 року було реалізовано належне боржниці майно за ціною 14 250,00 грн, а 06 березня 2019 року отримані від реалізації кошти перераховано стягувачу. Після цього залишок основного боргу становив 102 347,03 грн.

22 липня 2019 року ОСОБА_2 самостійно сплатила позивачу 10 000,00 грн у рахунок погашення боргу, після чого залишок невиконаного грошового зобов`язання становив 92 347,03 грн.

Лише 09 квітня 2026 року в межах виконавчого провадження позивачу було перераховано решту заборгованості в сумі 92 347,03 грн, після чого постановою державного виконавця від 02 квітня 2026 року виконавче провадження було закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі.

Позивач вважає, що внаслідок тривалого прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачка відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов`язана сплатити інфляційні втрати та три проценти річних за весь період прострочення з урахуванням зміни суми основного боргу внаслідок часткового виконання рішення.

Відповідно до поданого розрахунку інфляційні втрати за період з 12 липня 2017 року по 10 квітня 2026 року становлять 108 624,75 грн, а три проценти річних - 25 551,87 грн.

Позиція відповідачки

Представник відповідачки - адвокат Родіков І.С. подав заяву про застосування позовної давності та просив відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування заяви посилався на те, що рішення у справі №350/1074/16-ц набрало законної сили 12 липня 2017 року, а тому, на його думку, трирічна позовна давність для звернення з вимогами, передбаченими статтею 625 ЦК України, розпочалася 13 липня 2017 року та спливла 12 липня 2020 року. Оскільки з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 28 травня 2026 року, представник відповідачки вважає, що позов подано після спливу позовної давності.

Представник позивача заперечив проти заяви про застосування позовної давності.

Зазначив, що 22 липня 2019 року відповідачка самостійно сплатила 10 000,00 грн у рахунок погашення присудженої судом заборгованості, чим визнала існування боргу, у зв`язку з чим перебіг позовної давності перервався та розпочався заново. Крім того, представник позивача посилався на законодавчі зміни, якими строки позовної давності продовжувалися на період дії карантину, запровадженого у зв`язку з поширенням COVID-19, а надалі - на період дії воєнного стану.

Указував, що Закон України №4434-IX, яким виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та поновлено перебіг позовної давності, набрав чинності 04 вересня 2025 року, а тому станом на день подання позову 28 травня 2026 року строк звернення до суду не сплив.

Позивач у судове засідання не прибув.

Представник позивача - адвокат Волосянко Р.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначив, що відповідні докази на підтвердження їх розміру будуть подані суду у строк, встановлений ЦПК України.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Неявка відповідачки та її представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

21 липня 2026 року представником відповідачки подано заяву про застосування позовної давності.

09 вересня 2026 року представником позивача подано письмові заперечення на заяву про застосування позовної давності.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом установлено, що рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2017 року у справі №350/1074/16-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 63 847,89 грн на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, 200,00 грн витрат на евакуацію автомобіля, 1 344,00 грн витрат на зберігання автомобіля на штрафному майданчику, 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 1 205,14 грн судових витрат.

Таким чином, загальна сума грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, становила 116 597,03 грн. 28 липня 2017 року на виконання рішення видано виконавчий лист.

Постановою державного виконавця від 22 серпня 2017 року відкрито виконавче провадження №54546779.

30 січня 2019 року в ході примусового виконання рішення було реалізовано належне боржниці майно за ціною 14 250,00 грн, а 06 березня 2019 року кошти від його реалізації перераховано позивачу. Після цього залишок грошового зобов`язання становив 102 347,03 грн.

22 липня 2019 року відповідачка самостійно сплатила ОСОБА_1 10 000,00 грн у рахунок виконання судового рішення, внаслідок чого залишок боргу зменшився до 92 347,03 грн.

09 квітня 2026 року Долинським відділом державної виконавчої служби перераховано ОСОБА_1 залишок заборгованості у розмірі 92 347,03 грн.

Отже, грошове зобов`язання, встановлене судовим рішенням, було остаточно виконане лише у квітні 2026 року.

З огляду на наведене між сторонами виник спір щодо наслідків тривалого прострочення виконання грошового зобов`язання, а саме щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а також щодо застосування до таких вимог позовної давності.

Оцінка суду:

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою - третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом.

При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Обов`язковість судового рішення як одна з основних засад судочинства передбачає не лише формальне визнання його юридичної сили, а й реальне та своєчасне виконання визначених таким рішенням обов`язків.

Невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення, яким установлено обов`язок сплатити певну грошову суму, не припиняє відповідного грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на застосування передбачених законом наслідків його прострочення.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона - боржник - зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора - певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, ухвалення судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів саме по собі не припиняє відповідного зобов`язання. До моменту фактичного та повного виконання такого рішення грошове зобов`язання продовжує існувати.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зміст наведеної норми свідчить, що наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, пов`язані саме з фактом прострочення виконання грошового зобов`язання.

Інфляційні втрати не є штрафною санкцією, а мають компенсаційний характер, оскільки спрямовані на відновлення майнового становища кредитора шляхом компенсації знецінення грошових коштів за період прострочення.

Три проценти річних також мають компенсаційний характер та є законодавчо визначеною платою за користування боржником грошовими коштами, які мали бути своєчасно передані кредиторові.

Таким чином, інфляційні втрати та три проценти річних є самостійними майновими наслідками прострочення грошового зобов`язання та можуть бути заявлені кредитором незалежно від того, що основна сума боргу вже була визначена судовим рішенням.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2017 року, яке набрало законної сили 12 липня 2017 року, у ОСОБА_2 виник обов`язок сплатити на користь ОСОБА_1 визначену судом грошову суму.

Наявність судового рішення про стягнення грошових коштів не припиняє відповідного грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від відповідальності за прострочення виконання такого зобов`язання.

Отже, до моменту фактичного виконання рішення суду та одержання кредитором присуджених йому коштів відповідне грошове зобов`язання продовжує існувати.

Та обставина, що виконання рішення здійснювалося у межах виконавчого провадження, правової природи такого зобов`язання не змінює. Відкриття виконавчого провадження та вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання є способом забезпечення виконання судового рішення, однак самі по собі не свідчать про припинення обов`язку боржника.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені зазначеною нормою інфляційні втрати та три проценти річних є наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання та входять до складу такого зобов`язання.

Інфляційні втрати мають компенсаційний характер та спрямовані на відновлення майнового становища кредитора у зв`язку зі знеціненням грошових коштів протягом часу, коли належна йому сума залишалася у боржника.

Три проценти річних також мають компенсаційний характер та є визначеною законом платою за користування боржником грошовими коштами, які мали бути своєчасно передані кредиторові.

Таким чином, застосування частини другої статті 625 ЦК України не залежить від того, чи встановлений розмір основного грошового зобов`язання договором або судовим рішенням. Визначальним є факт існування грошового обов`язку та його невиконання у належний строк.

При визначенні розміру належних до стягнення сум суд враховує, що у разі часткового виконання грошового зобов`язання інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню лише на ту частину боргу, яка фактично залишалася непогашеною у відповідний період.

Поданий ОСОБА_1 розрахунок здійснено саме з урахуванням зміни розміру непогашеного зобов`язання.

Згідно з розрахунком позивача загальний розмір інфляційних втрат становить 108 624,75 грн.

При визначенні цієї суми враховано офіційні індекси споживчих цін за відповідні календарні періоди, у тому числі показники дефляції.

Такий спосіб розрахунку відповідає змісту частини другої статті 625 ЦК України, оскільки інфляційна складова має відображати фактичне знецінення грошових коштів за весь відповідний період, а не лише за місяці, у яких індекс інфляції перевищував 100 відсотків.

Загальний розмір трьох процентів річних за поданим позивачем розрахунком становить 25 551,87 грн.

Доказів того, що під час розрахунку інфляційних втрат чи трьох процентів річних позивачем враховано вже погашену суму боргу, застосовано неправильний період або допущено арифметичні помилки, матеріали справи не містять.

Відповідачкою належного контррозрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних не подано, правильність вихідних сум непогашеного боргу не спростовано.

За таких обставин суд вважає доведеним розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат у сумі 108 624,75 грн та трьох процентів річних у сумі 25 551,87 грн.

Щодо заяви відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає таке.

Єдиним запереченням відповідачки проти позовних вимог є посилання на сплив позовної давності.

Обґрунтовуючи відповідну заяву, представник відповідачки виходить із того, що рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області у справі №350/1074/16-ц набрало законної сили 12 липня 2017 року, а тому, на його думку, встановлена законом трирічна позовна давність спливла 12 липня 2020 року.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся з цим позовом лише у травні 2026 року, сторона відповідачки вважає це підставою для застосування наслідків спливу позовної давності та відмови у задоволенні позову.

Суд не погоджується з такими доводами, оскільки вони ґрунтуються на обчисленні позовної давності виключно за календарним проміжком часу між набранням рішенням суду законної сили та зверненням із цим позовом, без урахування обставин, що впливали на її перебіг, а також спеціального законодавчого регулювання, яке діяло протягом відповідного періоду.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Частиною третьою статті 264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується.

Матеріалами справи підтверджено, що 22 липня 2019 року ОСОБА_2 самостійно сплатила ОСОБА_1 10 000,00 грн у рахунок виконання встановленого судовим рішенням грошового зобов`язання. Часткова сплата відповідачкою боргу 22 липня 2019 року свідчить про визнання нею грошового зобов`язання та відповідно до статті 264 ЦК України перервала перебіг позовної давності, після чого її перебіг розпочався заново.

Разом із тим при вирішенні заяви відповідачки суд враховує також спеціальне законодавче регулювання позовної давності, яке було запроваджене до спливу нового трирічного строку.

Так, Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Карантин було встановлено на всій території України з 12 березня 2020 року та у подальшому неодноразово продовжувано до його припинення з 30 червня 2023 року.

На момент запровадження зазначеного спеціального правового регулювання позовна давність за вимогами ОСОБА_1 не спливла.

Крім того, до припинення карантину законодавцем було запроваджено спеціальне регулювання перебігу позовної давності у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, яким установлені особливості перебігу строків, визначених, зокрема, статтями 257-259 ЦК України, на період дії воєнного стану.

Отже, після припинення карантину 30 червня 2023 року на перебіг позовної давності продовжувало впливати спеціальне регулювання, установлене пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Зазначений Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, після чого перебіг позовної давності продовжився за загальними правилами з урахуванням часу дії спеціального законодавчого регулювання.

Таким чином, при визначенні спливу позовної давності у цій справі суд враховує не лише дату набрання первісним рішенням законної сили, але й вчинення відповідачкою дії, яка свідчила про визнання грошового зобов`язання, а також дію спеціальних положень цивільного законодавства щодо перебігу позовної давності у період карантину та воєнного стану.

На момент набрання чинності Законом України №4434-IX позовна давність за вимогами позивача не спливла.

З 04 вересня 2025 року до дня звернення ОСОБА_1 до суду 28 травня 2026 року минуло менше одного року.

За таких обставин доводи сторони відповідачки про те, що позовна давність спливла ще 12 липня 2020 року, не відповідають установленому законом порядку її обчислення.

Суд також враховує характер заявлених вимог. Нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, пов`язані з простроченням грошового зобов`язання, яке у цій справі тривало до його фактичного виконання у 2026 році.

Таким чином, саме по собі набрання рішенням суду законної сили у 2017 році не дає підстав для висновку про сплив позовної давності щодо всіх заявлених позивачем вимог у 2020 році.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

Згідно з частиною четвертою цієї статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд також враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2026 року у справі №751/4086/24, відповідно до якого під час вирішення питання про застосування позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних підлягають урахуванню особливості її перебігу, встановлені законодавством на період карантину та воєнного стану.

Верховний Суд виходив з того, що у разі, якщо станом на 02 квітня 2020 року позовна давність за відповідними вимогами не спливла, надалі на її перебіг поширювалися положення пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а в подальшому - спеціальне правове регулювання, запроваджене у зв`язку з дією воєнного стану.

За таких обставин доводи представника відповідачки про те, що позовна давність спливла 12 липня 2020 року, суд відхиляє як такі, що не враховують установлених у справі обставин та особливостей правового регулювання перебігу позовної давності у відповідний період.

За таких обставин правові підстави для застосування наслідків, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України, відсутні, а заява представника відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд установив наявність тривалого прострочення виконання відповідачкою грошового зобов`язання, визначеного судовим рішенням, та наявність передбачених частиною другою статті 625 ЦК України підстав для стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1 341,77 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник позивача - адвокат Волосянко Р.О. до закінчення розгляду справи заявив, що докази на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За таких обставин питання про розподіл витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу підлягає вирішенню після ухвалення рішення по суті спору у порядку, передбаченому статтею 246 ЦПК України, за умови подання представником позивача відповідних доказів у встановлений законом строк.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 18, 76, 81, 89, 133, 137, 141, 246, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , інфляційні втрати у розмірі 108 624 (сто вісім тисяч шістсот двадцять чотири) гривні 75 копійок та три проценти річних у розмірі 25 551 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят одну) гривню 87 копійок, а всього - 134 176 (сто тридцять чотири тисячі сто сімдесят шість) гривень 62 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 341 (одна тисяча триста сорок одна) гривня 77 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: