Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №338/1183/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Суд: Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за заповітом

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №338/1183/26

Суддя: Куценко О. О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1183/26

Провадження №2/338/1100/26

12 жовтня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Куценка О. О., за участю секретаря судового засідання Дричак Д. Т., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні за відсутності учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про продовження строку для прийняття спадщини,

в с т а н о в и в :

14 липня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_3 був її дідом та за життя склав заповіт, яким належне йому майно заповів позивачці.

Про існування заповіту позивачка протягом тривалого часу не знала, оскільки після смерті спадкодавця їй не було відомо про складення ним на її користь такого заповіту. Заповіт було виявлено лише нещодавно серед документів спадкодавця, після чого позивачка звернулася до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав.

Ухвалою суду від 25 серпня 2026 року у справі витребувано додаткові докази, необхідні для встановлення кола спадкоємців після смерті ОСОБА_3 та обставин прийняття спадщини.

До закінчення підготовчого провадження позивачка та її представник подали до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримали та, з урахуванням того, що спадщина відкрилася 20 квітня 2002 року, просили застосувати до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та продовжити ОСОБА_1 строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 на два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили. Позивачка та її представник просили розгляд справи проводити без їх участі.

12 жовтня 2026 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду письмову заяву, в якій зазначила, що їй відомі обставини справи, позовні вимоги вона підтримує, проти продовження ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини не заперечує та просить розглядати справу без її участі.

Таким чином, суд розцінює подану відповідачкою заяву як визнання позовних вимог.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши письмові докази у справі та перевіривши наявність законних підстав для задоволення позову, суд доходить таких висновків.

На виконання ухвали суду приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Максьом Г. І. надано матеріали спадкової справи №74/2026 та відомості зі Спадкового реєстру.

Із наданих документів установлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 15 липня 1999 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу Дашко Л. І. та зареєстрований у реєстрі, відповідно до якого належне йому майно заповів ОСОБА_1 . Відомостями Спадкового реєстру підтверджено наявність зазначеного заповіту та відсутність відомостей про його скасування.

11 червня 2026 року приватним нотаріусом Максьом Г. І. заведено спадкову справу №74/2026 після смерті ОСОБА_3 .

Постановою приватного нотаріуса від 16 червня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що у встановлений законом строк вона спадщину не прийняла, із заявою про її прийняття до нотаріального органу не звернулася та постійно зі спадкодавцем на час його смерті не проживала.

Також із матеріалів спадкової справи вбачається, що свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 не видавалися.

Відповідно до наданої Старобогородчанською сільською радою інформації, на день смерті ОСОБА_3 разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані його дочка ОСОБА_2 , онука ОСОБА_4 та зять ОСОБА_5 .

З наданих суду документів також убачається, що ОСОБА_2 є дочкою спадкодавця.

Спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року.

За пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Разом з тим до правовідносин щодо порядку і строків прийняття спадщини, яка відкрилася і шестимісячний строк для прийняття якої сплив до 01 січня 2004 року, підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо суд визнає причини пропуску строку поважними.

Таким чином, з огляду на час відкриття спадщини належним способом захисту спадкових прав позивачки є саме продовження строку для прийняття спадщини відповідно до ст. 550 ЦК УРСР.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску такого строку, суд виходить із конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що позивачка є онукою ОСОБА_3 , а його дочка ОСОБА_2 на час відкриття спадщини належала до спадкоємців першої черги за законом.

За змістом ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, дружина і батьки померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом лише у випадку, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем.

Отже, за встановлених у справі обставин саме наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , була юридичною підставою її закликання до спадкування.

При цьому матеріалами справи не встановлено, що позивачці було відомо про існування такого заповіту у межах шестимісячного строку після смерті спадкодавця.

Позивачка послідовно посилалася на те, що про заповіт дізналася лише після його виявлення серед документів спадкодавця, після чого без невиправданої затримки звернулася до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав.

Відомості Спадкового реєстру підтверджують існування заповіту від 15 липня 1999 року та його чинність.

При цьому з матеріалів спадкової справи не вбачається, що позивачка раніше зверталася до нотаріальних органів щодо спадщини після смерті ОСОБА_3 або отримувала повідомлення про наявність заповіту.

Суд ураховує, що необізнаність спадкоємця про існування заповіту сама по собі не в кожному випадку безумовно свідчить про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Разом із тим у цій справі істотне значення має те, що позивачка не належала до тієї черги спадкоємців за законом, яка за встановлених обставин була закликана до спадкування після смерті ОСОБА_3 , а її право на спадщину виникало саме на підставі заповіту, про існування якого вона не знала.

За таких обставин суд вважає, що необізнаність ОСОБА_1 про складений на її користь заповіт об`єктивно перешкоджала їй реалізувати право на прийняття спадщини у встановлений законом строк та у конкретних обставинах цієї справи є поважною причиною його пропуску.

Після того як позивачці стало відомо про заповіт, вона звернулася до нотаріуса, 11 червня 2026 року було заведено спадкову справу №74/2026, а після винесення 16 червня 2026 року постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії звернулася до суду за захистом своїх спадкових прав.

Суд також враховує, що відповідач ОСОБА_2 , яка є дочкою спадкодавця та проживала разом із ним на час відкриття спадщини, проти задоволення позовних вимог не заперечує та прямо підтримала надання позивачці можливості прийняти спадщину.

Доказів того, що продовження позивачці строку для прийняття спадщини порушить права чи законні інтереси інших осіб, матеріали справи не містять.

Таким чином, визнання відповідачкою позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а встановлені судом обставини підтверджують наявність передбачених ст. 550 ЦК УРСР правових підстав для продовження ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про задоволення позову.

Керуючись статтями 524, 529, 534, 548-550 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, статтями 12, 13, 49, 81, 200, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про продовження строку для прийняття спадщини - задовольнити.

Продовжити ОСОБА_1 строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на два місяці з дня набрання цим рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках, установлених ЦПК України.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - не відомий.

Повний текст судового рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua