Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №280/8029/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 жовтня 2026 року № 280/8029/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Відділупримусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61024, код ЄДРПОУ45752470) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-

В С Т А Н О В И В:

Військова частина НОМЕР_3 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просила суд:

-визнати протиправним та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанської Яни Володимирівни від 23.07.2026 у ВП № 79731038 про накладення штрафу на боржника Військову частину НОМЕР_4 .

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.08.2026 року справу передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду справу прийнято до провадження та відкрито провадження у справі. з урахуванням ст.287 КАС України.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступне.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанською Яною Володимирівною винесено постанову про накладення штрафу від 23.07.2026 у ВП № 79731038, а саме за не виконання рішення суду у справі №280/2701/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 в повному обсязі, накласти на боржника ВІЙСЬКОВУ ЧАСТИНУ НОМЕР_3 штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.

Позивач вказану постанову вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За правилами ч. 1 ст. З Закону N° 1404-УІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1).

У відповідності до ч. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-УШ (із змінами) (далі - Закон № 1404-УШ) за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно ст. 63 Закону № 1404-УШ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 75 Закону № 1404-УШ у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Згідно Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року справі № 480/6452/23, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання судового рішення варто з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк.

У цьому взаємозв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-УШ. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Таким чином, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

При цьому, Законом № 1404-УШ встановлена відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення без поважних причин, а не за несвоєчасне його виконання або ж невиконання в повному обсязі. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання рішення суду.

З наведеного слідує, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, згідно з практикою Верховного Суду (постанова від 21.11.2018 у справі № 373/436/17, від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а, від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17) невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувану за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. В цьому разі накладення державним виконавцем штрафу жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Судом встановлено, що оскаржувана постанова державного виконавця мотивована наступним.

Розглянувши надані Боржником документи, державний виконавець дійшов до висновку, що на теперішній час рішення суду за зазначеним виконавчим документом, не виконано належно у повному обсязі, а саме: не здійснено виплату заборгованості з виплати Стягувачеві, відповідно до рішення суду, а також не надано усіх витребуваних державним виконавцем доказів (документів), необхідних для проведення перевірки виконання рішення суду та оцінки такого виконання, не надано доказів неможливості виконання рішення суду та доказів вчинення заходів, спрямованих на таке виконання.

Так, для виконання судового рішення військовою частиною НОМЕР_3 були сформовані необхідні документи (заявки-розрахунки) та замовлено фінансування задоволених позовних вимог. Заявки-розрахунки подаються до забезпечувального фінансового органу щомісячно. Отже, військова частина виконала рішення суду в частині нарахування до виплати стягувану коштів.

Рішення суду в частині виплати стягувану нарахованих коштів буде виконано одразу після надходження фінансування за відповідною графою бюджетного фінансування.

Судом встановлено, що станом на день відповіді державному виконавцю командування військової частини НОМЕР_3 здійснило всі необхідні і можливі в межах наданої компетенції заходи для виконання рішення суду.

Однак суд вказує, що виділення фінансування на оплату задоволених позовних вимог не залежить від волевиявлення посадових осіб військової частини НОМЕР_3 та в повній мірі ставиться в залежність від надходження бюджетного фінансування.

З наведеного вище вбачається, що вказана заявка-розрахунок для виділення бюджетних асигнувань явно та очевидно не свідчить про ухилення військової частини від виконання рішення суду або його невиконання.

Навпаки, згадані діяння доводять факт вчинення заходів, спрямованих на виконання рішення суду у цій справі у межах реально існуючих можливостей.

Згідно з приписами ст.43 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. При цьому, ані рішення суду у цій справі, ані обставини спірних правовідносин не дають жодних підстав для висновку про те, що рішення у справі підлягає виконанню суб`єктом владних повноважень першочергово відносно решти рішень судів в аналогічних чи подібних категоріях спорів, які набрали законної сили раніше від рішення суду у справі, що розглядається.

Тому, на переконання суду, нездійснення суб`єктом владних повноважень у даному конкретному випадку виплати нарахованих коштів за рішенням суду у справі не є доказом умисного та свідомого невиконання судового рішення, оскільки відсутність фізичної змоги провести грошовий платіж через неотримання відповідних цільових асигнувань та через відсутність вільного обсягу фінансових ресурсів не може бути кваліфіковано у якості невиконання судового рішення без поважних причин. В той же час, як зазначалося вище, військовою частиною вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду.

Судом також встановлено, що про вказані обставини військова частина повідомляла державного виконавця відповідним листом.

Однак, державний виконавець наведені причини часткового невиконання рішення суду на момент надання відповіді до уваги не взяв та не надав їм належної оцінки.

При цьому, державний виконавець у оскаржуваній постанові безпідставно зазначив про не надання усіх витребуваних державним виконавцем доказів (документів), необхідних для проведення перевірки виконання рішення суду та оцінки такого виконання, не надано доказів неможливості виконання рішення суду та доказів вчинення заходів, спрямованих на таке виконання, що не відповідає дійсності, оскільки Військова частина НОМЕР_3 повідомляла державного виконавця про часткове виконання рішення суду шляхом нарахування відповідних коштів Стягувачу, а у зв`язку з відсутністю коштів на спеціальному рахунку, законодавчо визначеному для таких цілей, сформувала та подала фінансовому органу вищого рівня відповідні заявки - розрахунки з метою погодження та отримання коштів для остаточного виконання рішення суду.

Також, на думку суду, безпідставним є твердження державного виконавця про ненадання боржником доказів вжиття заходів з виконання рішення суду на вимогу державного виконавця, оскільки, як встановлено судом, Військова частина НОМЕР_3 надала копію відповідної заявки- розрахунку, яка свідчить про здійснення нарахування коштів стягувану за рішенням суду та здійснення всіх можливих заходів для їх виплати.

Частиною першою статті 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення).

З урахуванням статей 10 та 22 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відомчої класифікації видатків та кредитування державного бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 №11, головним розпорядником бюджетної програми за КПКВК 2800 «Інші поточні видатки», є Міністерство оборони України.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пунктів 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Згідно пункту 7 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, за обсягом наданих повноважень розпорядники поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього). Розпорядники бюджетних коштів мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету.

Згідно п.п. 9 п. 2.6 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету, затвердженого наказом МФУ від 12.03.2012 № 333, код 2800 „Інші поточні видатки" . За цим кодом здійснюються видатки, які не пов`язані з придбанням товарів та послуг установами, у тому числі виконання судових рішень (яку безспірному, так і добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу), крім виплат, передбачених підпунктом 27підпункту 2.5.3 пункту 2.5 цієї глави цієї Інструкції, щодо:

відшкодування збитків, майнової (матеріальної) та моральної (немайнової) шкоди юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду;

інші виплати юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду, у тому числі виплати, що здійснюються на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством. Перерахування (сплата) податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також інших податків і зборів, які у встановлених законодавством випадках підлягають нарахуванню/утриманню на/з сум виплат за рішеннями суду, здійснюються за цим кодом; відшкодування судових витрат.

Отже, виплати, які належить працівнику (середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсація моральної шкоди, грошове забезпечення тощо) на виконання судового рішення здійснюють за КЕКВ 2800.

З огляду на наведене, саме Міністерство оборони України забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері грошового забезпечення військовослужбовців та є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою за КПКВК 2800 «Інші поточні видатки».

Отже виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від волі окремого керівника військової частини, нижчого розпорядника бюджетних коштів.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що є обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення,- військовою частиною НОМЕР_3 , яка є боржником у виконавчому провадженні, вживаються достатні заходи для виконання рішення суду (звернення до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня про виділення коштів на виконання судового рішення).

Таким чином, в силу нормативних приписів будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Вказане свідчить про неможливість самостійного виконання рішення суду по цьому виконавчому провадженню, що обумовлюється відсутністю у боржника належного фінансового забезпечення та коштів, необхідних для виплати існуючої перед стягувачем заборгованості.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі №373/436/17, від15.05.2020 у справі №812/1813/18, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а, від 19.02.2020 у справі №821/1491/17 та інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувану за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Суд враховує і той факт, що в умовах дії правового режиму воєнного стану та надзвичайного фінансового навантаження на оборонний сектор держави, тимчасова відсутність коштів на рахунках установи є форс-мажорною обставиною.

Постановою Верховного Суду від ЗО квітня 2020 року у справі №804/2076/17 встановлена наступна позиція Верховного Суду: «Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи».

З огляду на зазначене, постанова про накладення штрафу підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України_ (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61024, код ЄДРПОУ45752470) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанської Яни Володимирівни від 23.07.2026 у ВП № 79731038 про накладення штрафу на боржника Військову частину НОМЕР_4 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України_ (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61024, код ЄДРПОУ45752470) на користь Військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 2662 (дві тисячі шістьсот шістдесят дві) грн.40 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кухар М.Д.