Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №741/66/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 741/66/26

Головуючий у першій інстанції – Киреєв О. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2004/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П.,

із секретарем Мисник С. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Головне управління Національної поліції України в Чернігівській області,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року адвокат Мусієнко В. О. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області (далі ГУНП в Чернігівській області), в якому просив стягнути з Держави Україна в особі ГУНП в Чернігівській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 120 000,00грн моральної шкоди та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4681086 від 08.05.2025, винесеною поліцейським ВП № 4 Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Ландарем М. С., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400,00грн.

Вказував, що суть правопорушення полягала в тому, що позивач на транспортному засобі «AUDI 100», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 08.05.2025 здійснював рух на автодорозі між селами Володькова Дівиця та Кропивне, при цьому рішенням Носівського районного суду Чернігівської області був позбавлений права керування транспортними засобами строком на 1 рік, чим порушив п.2.1 «а» ПДР України.

За доводами позову, позивач звернувся до Носівського районного суду Чернігівської області з позовом до ГУНП в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення і рішенням Носівського районного суду Чернігівської області у справі № 741/874/25 визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕНА № 4681086 від 08.05.2025.

Як стверджував адвокат, внаслідок дій поліцейського патрульної поліції позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що через незаконне обвинувачення у вчиненні правопорушення у нього погіршився сон, він перебував у постійній нервовій напрузі, не міг належно виконувати роботу, спілкуватися із сім`єю, мав пригнічений стан, після притягнення до адміністративної відповідальності та винесення постанови працівниками поліції позивач був змушений докладати зусиль задля відновлення порушеного права, шукати захисника для захисту в суді своїх прав та законних інтересів, витрачати на це грошові кошти, чим було порушено його звичний устрій життя.

Також посилався, що протиправні дії відповідача мають прямий причинний зв`язок з спричиненою позивачу моральною шкодою, оскільки після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання оскаржуваної постанови позивач зазнав додаткових страждань у зв`язку з накладенням 03.06.2025 арешту на його грошові кошти, які обліковуються на банківських рахунках, що позбавило його та членів його сім`ї засобів до існування і тільки після звернення з заявою про закриття виконавчого провадження та зняття арешту із банківських рахунків 10.06.2025 державним виконавцем було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі того, що згідно ухвали про відкриття провадження у справі, постановленої Носівським районним судом Чернігівської області 19.05.2025 № 741/874/25, відкрито провадження у справі за адміністративним позовом до ГУНП в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Для забезпечення інтересів позивача, а також для реалізації принципу справедливості, позивач вважав за необхідне покладання на ГУНП в Чернігівській області обов`язку відшкодувати заподіяну моральну шкоду в розмірі 120 000,00грн.

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 25.05.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 5 000,00грн шляхом їх списання із спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими чи службовими особами.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду обґрунтовано тим, що рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 27.10.2025 у справі № 741/874/25 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, скасовано постанову серії ЕНА № 4681086 від 08.05.2025 і провадженні у справі закрито, яким встановлено, що постанова поліцейським була складена безпідставно.

За висновком суду, оскільки ОСОБА_1 був незаконно притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу працівником поліції, постанова про накладення адміністративного стягнення скасована, а провадження у справі закрито, тому незаконним притягненням до адміністративної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних переживаннях, які викликані відсутністю справедливого провадження при порушенні питання про притягнення його до адміністративної відповідальності, що потребувало встановлення справедливості, доведення його невинуватості.

При визначенні розміру моральної шкоди, оцінюючи ступінь моральних страждань позивача, враховуючи короткочасність конфліктної ситуації, наявність психологічного стресу у позивача після подій, а також наявність у позивача моральних (душевних) страждань, що були викликані вимушеними діями щодо доведення відсутності в його діях правопорушення з метою захисту свого порушеного права, а також засади розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що сума в 5 000,00грн є адекватною завданій позивачу моральній шкоді та справедливою.

При ухваленні рішення судом першої інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.01.2020 у справі № 752/17832/14-ц, від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ГУНП в Чернігівській області Мусієнко В. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 25.05.2026 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

За доводами скарги судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

В обґрунтування заявник посилається, що фактично суд першої інстанції пов`язав виникнення у держави обов`язку щодо відшкодування моральної шкоди виключно із фактом скасування постанови про адміністративне правопорушення, не встановивши всіх обов`язкових елементів цивільно-правової відповідальності, передбачених ст. 1173, 1174 ЦК України, а саме: наявності моральної шкоди, її реального заподіяння та причинного зв`язку між протиправною поведінкою і заявленими позивачем наслідками, що суперечить положенням ЦК України, нормам цивільного процесуального законодавства та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 1173, 1174 ЦК України (постанови від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22, від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).

Вказує, що суд першої інстанції, встановивши лише факт скасування постанови про адміністративне правопорушення, без належної оцінки доказів дійшов висновку про наявність моральної шкоди, чим фактично застосував презумпцію її існування, від якої Велика Палата Верховного Суду відмовилася у постанові від 22.01.2025 у справі №335/6977/22.

За доводами скарги, суд першої інстанції правильно зазначив, що до спірних правовідносин не застосовуються положення ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», а застосуванню підлягають ст. 1173, 1174 ЦК України проте не дотримався правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування цих норм щодо встановлення трьох обов`язкових елементів: протиправність рішення, дії чи бездіяльності; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою і суд першої інстанції обмежився встановленням факту скасування постанови про адміністративне правопорушення, після чого дійшов висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди.

Як зазначає заявник, суд першої інстанції визнав моральну шкоду доведеною виключно на підставі тверджень позивача без наявності належних допустимих доказів на підтвердження та не встановив причинного зв`язку між діями працівників поліції та обставинами щодо відкриття виконавчого провадження і накладення арешту на банківські рахунки позивача.

Заявник стверджує, що будь-яке звернення особи до суду саме по собі не свідчить про завдання моральної шкоди без надання належних доказів.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду ОСОБА_1 подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи у судове засідання 12.10.2026 не з`явились, проте були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку електронного кабінету (а.с. 107, 108).

Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного суду та судова повістка), направлена на зареєстровану адресу проживання ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади (а.с. 12), повернулась до апеляційного суду неврученою із зазначенням причини повернення «адресат відсутній» (а.с. 109, 110), що згідно положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.

Учасники справи про причину неявки в судове засідання апеляційний суд не повідомили, заяв і клопотань подано не було.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання з урахуванням належного повідомлення всіх учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4681086 від 08.05.2025, винесеною поліцейським ВП № 4 Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Ландарем М. С., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400,00грн.

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 27.10.2025 у справі № 741/874/25 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕНА № 4681086 від 08.05.2025 про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , за ч. 4 ст. 126 КУпАП адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400,00грн і справу закрито (а.с. 13-16).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку з незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності він зазнав моральної шкоди, яка полягає у погіршенні сну, перебуванні у постійній нервовій напрузі та пригніченому стані, не змозі належно виконувати роботу, спілкуватися із сім`єю. Після притягнення до адміністративної відповідальності та винесення постанови працівниками поліції позивач був змушений докладати зусиль задля відновлення порушеного права, шукати захисника для захисту в суді своїх прав та законних інтересів, витрачати на це грошові кошти, чим було порушено його звичний устрій життя. Позивач також втратив відчуття захищеності. Після відкриття виконавчого провадження було накладено арешт на грошові кошти позивача, які обліковуються на банківських рахунках, що позбавило його та членів його сім`ї засобів до існування. Завдану матеріальну шкоду позивач оцінив у 120 000,00грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 27.10.2025 у справі № 741/874/25 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, скасовано постанову серії ЕНА № 4681086 від 08.05.2025 і провадженні у справі закрито, яким встановлено, що постанова поліцейським була складена безпідставно.

За висновком суду, оскільки ОСОБА_1 був незаконно притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу працівником поліції, постанова про накладення адміністративного стягнення скасована, а провадження у справі закрито, тому незаконним притягненням до адміністративної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних переживаннях, які викликані відсутністю справедливого провадження при порушенні питання про притягнення його до адміністративної відповідальності, що потребувало встановлення справедливості, доведення його невинуватості.

При визначенні розміру моральної шкоди, оцінюючи ступінь моральних страждань позивача, враховуючи короткочасність конфліктної ситуації, наявність психологічного стресу у позивача після подій, а також наявність у позивача моральних (душевних) страждань, що були викликані вимушеними діями щодо доведення відсутності в його діях правопорушення з метою захисту свого порушеного права, а також засади розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що сума в 5 000,00грн є адекватною завданій позивачу моральній шкоді та справедливою.

При ухваленні рішення судом першої інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.01.2020 у справі № 752/17832/14-ц, від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалений з порушенням норм матеріального права, враховуючи наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Проте, позивач всупереч свого процесуального обов`язку, передбаченому ст. 12, 81 ЦПК України, не навів доказів на підтвердження доводів про те, що під час його притягнення до адміністративної відповідальності працівники патрульної поліції (службові особи поліції) діяли незаконно.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо відшкодування моральної шкоди заподіяної діями працівників поліції при розгляді справ про адміністративне правопорушення.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

У постанові від 22 січня 2025 року, справа № 335/6977/22 ( провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 124 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.

Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст. 1173, 1174 ЦК України.

Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою (постанова від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 та постанова від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22).

Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

З огляду на приписи Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не поширюються правила статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відрізняються від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Проте цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування в спорах про стягнення збитків.

А саме має бути встановлено наявність правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст. 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Таким чином, у справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач має довести наявність очевидних ознак протиправності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.

У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.

У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.

Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.

Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 та відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковими до застосування у цій справі.

Разом з тим, позивач у цій справі обґрунтовував завдання йому шкоди протиправністю дій відповідача, що виразилися у складенні постанови про адміністративне правопорушення. Проте, у випадку подальшого скасування цієї постанови, сам лише факт складення постанови патрульними поліцейськими не може оцінюватись як преюдиційний факт заподіяння моральної шкоди і як наявність причинно-наслідкового зв`язку бути підставою для відшкодування шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 зазначено, що оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно містять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.

Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.

У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що при не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення.

За наведених обставин, апеляційний суд зазначає, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції.

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 27.10.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення позовні вимоги задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕНА 4681086 від 08.05.2025 про накладення на ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 126 КУпАП адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400,00грн і справу закрито (а.с. 13-15).

Зазначеним рішенням суду встановлено, що 22.05.2025 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400,00грн. Суд дійшов висновку, що станом на 08.05.2025 постанова Носівського районного суду Чернігівської області від 10.04.2025 у справі № 741/2179/24, якою позивача було позбавлено права керування транспортними засобами на строк один рік, не набрала законної сили, тому позовні вимоги про скасування постанови від 08.05.2025 підлягають задоволенню.

ОСОБА_1 обґрунтовує завдання йому моральної шкоди незаконністю та протиправністю дій співробітників патрульної поліції в Чернігівській області та складанням постанови про адміністративне правопорушення.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Фактично у цій справі доводи позивача зводяться до незгоди із діями працівників ГУНП в Чернігівській області та винесенням постанови про адміністративне правопорушення, натомість у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення особистих немайнових чи процесуальних прав позивача, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди. Тобто матеріали справи не містять доказів достатніх для доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого можна було б встановити наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди.

Також, оцінюючи надані позивачем докази, суд апеляційної інстанції виходить з того, що долученими до позовної заяви рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 27.10.2025 у справі № 741/874/25 встановлено факт реалізації позивачем свого права на захист у справі про адміністративне правопорушення.

Порушене право позивача відновлено шляхом прийняття рішення про закриття провадження в справі в зв`язку з відсутністю доказів на підтвердження в його діях складу адміністративного правопорушення та не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не є безумовним доказом заподіяння моральної шкоди у цій справі.

Очевидної невідповідності постанови вимогам закону або інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності, матеріали справи не містять.

Рішення суду про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача не мітить встановлення факту протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення. Будь-яких свавільних або протиправних дій під час винесення патрульними поліцейськими постанови про адміністративне правопорушення апеляційним судом не встановлено і в матеріалах справи такі відсутні.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів неправомірності дій працівника патрульної поліції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для покладення відповідальності на державу за дії посадових осіб у виді відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

Апеляційний суд враховує, що закриття справи про адміністративне правопорушення не свідчить про неправомірність дій особи, та наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Такий висновок безпосередньо кореспондує з правовою позицією, сформульованою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), яка є орієнтиром для правозастосування в аналогічних деліктних спорах за участі фізичної особи та працівників поліції. Згідно з пунктом 126 цієї постанови, сам по собі факт закриття справи про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій працівника патрульної поліції та не породжує автоматичного обов`язку держави з відшкодування шкоди.

З врахуванням викладеного, обґрунтування відсутності підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди з боку дій працівників поліції та причинно-наслідкового зв`язку із погіршенням стану здоров`я позивача та обставинами складення відносно нього постанови про накладення адміністративного стягнення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

При цьому саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку з незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності він зазнав моральної шкоди, яка полягає у погіршенні сну, перебуванні у постійній нервовій напрузі та пригніченому стані, не змозі належно виконувати роботу, спілкуватися із сім`єю. Після притягнення до адміністративної відповідальності та винесення постанови працівниками поліції позивач був змушений докладати зусиль задля відновлення порушеного права, шукати захисника для захисту в суді своїх прав та законних інтересів, витрачати на це грошові кошти, чим було порушено його звичний устрій життя. Позивач також втратив відчуття захищеності. Після відкриття виконавчого провадження було накладено арешт на грошові кошти позивача, які обліковуються на банківських рахунках, що позбавило його та членів його сім`ї засобів до існування.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення йому заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла до висновку, що помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково, оскільки у справі не встановлено підстав, визначених ст. 1174 ЦК України, для відшкодування шкоди та покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб та позивачем не доведено належними і допустимими доказами протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення і не доведено завдання йому моральної шкоди внаслідок таких дій та причинно-наслідкового зв`язку між ними, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної та майнової шкоди.

Таким чином, в даній справі підлягають застосування висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №335/6977/22.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку, що оскільки суд першої інстанції, розглядаючи спір, не правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог в позові, тому апеляційна скарга ГУНП в Чернігівській області підлягає задоволенню, а рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 25.05.2026 скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача у разі відмови в позові.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», то сплачений ГУНП в Чернігівській області судовий збір при поданні апеляційної скарги у розмірі 1 996,80грн слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області задовольнити.

Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2026 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Компенсувати Головному управлінню Національної поліції України в Чернігівській області судовий збір розмірі 1 996,80грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

А. П. Стельмах