Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №583/1869/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/1869/26

Номер провадження 22-ц/816/2864/26

Категорія - 23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Замченко А.О., Черних О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кундіус Ганни В`ячеславівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Ярошенко Т.О. в місті Охтирка Сумської області, повний текст рішення складено 20.07.2026,

у цивільній справі за позовом Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

14 квітня 2026 року представник Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області (далі – Охтирська міська рада) звернувся до Охтирського міськрайонного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 90 214,41 грн збитків у вигляді неотриманої орендної плати за землю за період із вересня 2018 року до червня 2025 року включно.

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 159,2 кв.м., реєстраційний номер майна 5776356 від 25.01.2010, відповідно до договору дарування нежитлового приміщення від 27.04.2007. Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності, кадастровий номер 5910200000:11:009:0009, загальною площею 0,9964 га. Внаслідок невжиття з боку відповідача заходів щодо оформлення права землекористування та оформлення відповідного договору оренди землі міська об`єднана територіальна громада в особі Охтирської міської ради не отримала плату за використання земельної ділянки у вигляді збережених без достатньої правової підстави коштів орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

Рішенням Охтирської міської ради позов Охтирської міської ради задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Охтирської міської ради безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,9964 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910200000:11:009:0009, без правовстановлюючих документів за період із квітня 2018 року до червня 2025 року включно, за виключенням заборгованості за 2022 рік, у розмірі 77 771,05 грн, а також на користь Виконавчого комітету Охтирської міської ради – судові витрати в розмірі 2 862,08 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення загальною площею 159,2 кв. м, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,9964 га, кадастровий номер 5910200000:11:009:0009. Внаслідок використання земельної ділянки без достатньої правової підстави та без правовстановлюючих документів (договору оренди) відповідач зберіг кошти у вигляді орендної плати, які підлягають стягненню відповідно до положень статті 1212 ЦК України. Суд дійшов висновку, що сума заборгованості нарахована відповідно до Положення про порядок оформлення права оренди земельних ділянок, а саме із застосуванням ставки орендної плати у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки землі з підвищеним коефіцієнтом – у розмірі 10 %.

Крім того, суд зазначив, що у 2022 році Охтирську міську територіальну громаду віднесено до території активних бойових дій за період з 24 лютого 2022 року по 17 травня 2022 року, у зв`язку з чим відповідно до підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 12 443,36 грн за період з 1 січня по 31 грудня 2022 року. Доводи відповідача про перебування земельної ділянки у спільній власності з сестрою суд визнав необґрунтованими через ненадання належних, допустимих, переконливих доказів, а надані висновок управління земельних ресурсів і технічну документацію – такими, що не надають права використовувати земельну ділянку без укладення договору оренди. Суд також не встановив підстав для застосування позовної давності, оскільки її перебіг був продовжений на час карантину та зупинений у період, визначений судом, у зв`язку з дією воєнного стану

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг

Не погоджуючись зі вказаним рішенням 20.08.2026 відповідач ОСОБА_1 , через свого представника Кундіус Г.В., подав до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу в якій просив рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 липня 2026 року у справі № 583/1869/26 скасувати повністю та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Охтирської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 89, 264 ЦПК України щодо всебічного дослідження доказів, оскільки не врахував первинні фінансові чеки, які підтверджують безперервне та своєчасне виконання ОСОБА_1 податкових зобов`язань зі сплати саме земельного податку за спірну земельну ділянку протягом 2018-2025 років. Суд фактично здійснив підміну понять та проігнорував ключовий письмовий доказ, а одночасне стягнення земельного податку та кондикційного доходу в розмірі орендної плати за один і той самий об`єкт за аналогічний період законодавством України не передбачено.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув грошові кошти за користування земельною ділянкою площею 0,9964 га, посилаючись виключно на загальну площу кадастрового номера з витягу з ДЗК, тоді як межі ділянки, необхідної для обслуговування та розміщення належної відповідачу нежитлової будівлі (кафе-бару), визначено та закріплено в натурі в розмірі 299 м2. Крім того, суд дійшов хибного висновку, що через дію карантинних обмежень та воєнного стану строк позовної давності за всіма вимогами позивача, починаючи з вересня 2018 року, автоматично продовжувався та не сплив на момент подання позову у квітні 2026 року, оскільки перебіг позовної давності щодо платежів за квітня 2018 року – березень 2019 року повністю завершився до моменту введення карантину та відповідних законодавчих змін.

Також скаржник зазначає, що суд відхилив твердження про перебування нежитлового приміщення у спільній сумісній (частковій) власності. Скаржник та його сестра – ОСОБА_2 , зважаючи на долучені до матеріалів справи договір дарування, паспорт та матеріали технічної інвентаризації, є співвласниками зазначеного об`єкту нерухомості. Стягнення 100% суми з одного зі співвласників є грубим порушенням матеріального права, а суд зобов`язаний був залучити ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, оскільки ухвалене рішення безпосередньо впливає на її обов`язки щодо утримання об`єкта та плати за землю.

Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу

18.09.2026 Охтирська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Охтирськсго міськрайонкого суду Сумської області від 20.07.2026 – без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що надані відповідачем копії квитанцій підтверджують сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та земельного податку з фізичних осіб, однак не містять відомостей про сплату орендної плати за користування земельною ділянкою. Земельний податок та орендна плата є різними видами платежів, при цьому у квитанціях відсутня адреса, на яку був здійснений платіж. Також зазначено, що сам факт володіння нерухомим майном, розташованим на земельній ділянці, свідчить про фактичне користування цією земельною ділянкою, а фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок її власника зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. На обґрунтування розрахунку розміру орендної плати наведено положення земельного та податкового законодавства, а також правові позиції Верховного Суду і практику Сумського апеляційного суду щодо застосування К2%.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування позовної давності зазначено, що перебіг позовної давності був зупинений у період з 02.04.2020 по 03.09.2025 у зв`язку з карантином та введенням воєнного стану, що стосується загального трирічного строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України. Доводи про перебування земельної ділянки у сумісній власності відповідача та його сестри визнано необґрунтованими, оскільки на підтвердження цієї обставини не надано належних, допустимих та переконливих доказів. Водночас зазначено, що відповідно до договору дарування від 27.04.2007 ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 159,2 м2, розташованого на земельній ділянці комунальної власності. З огляду на викладене Охтирська міська рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення загальною площею 159,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначене нерухоме майно набуто на підставі договору дарування від 27.04.2007, посвідченого приватним нотаріусом Охтирського нотаріального округу Лебєдєвою Л.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1608 (а.с. 7).

Вказане нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,9964 га з кадастровим номером 5910200000:11:009:0009.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.10.2025 № НВ-5901142602025, земельна ділянка площею 0,9964 га, кадастровий номер 5910200000:11:009:0009, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Категорія земель – землі житлової та громадської забудови. Цільове призначення земельної ділянки – 02.10 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. Державну реєстрацію земельної ділянки здійснено 23.07.2013 (а.с. 8-13).

Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 17.02.2016 № 30 затверджено Порядок визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Охтирської міської ради (а.с. 14-19).

Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 30.12.2025 № 281 затверджено склад комісії та інших дорадчих органів при виконавчому комітеті міської ради (а.с. 24-25).

Рішенням Охтирської міської ради від 25.06.2020 № 2006-МР затверджено Положення про порядок оформлення права оренди земельних ділянок (а.с. 26-33).

Відповідно до акта № 02-09/208 з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 13.11.2025, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Охтирської міської ради від 02.12.2025 № 248, розмір збитків, завданих ОСОБА_1 внаслідок використання без достатньої правової підстави земельної ділянки площею 0,9964 га, кадастровий номер 5910200000:11:009:0009, за період з квітня 2018 року по червень 2025 року становить 90 214,41 грн (а.с. 45).

05.12.2025 за вих. № 01-05/3401 на адресу ОСОБА_1 надіслано копію зазначеного акта разом із повідомленням, у якому запропоновано протягом 30 днів з дня його отримання розглянути повідомлення та акт і поінформувати Охтирську міську раду про результати розгляду. Крім того, відповідача повідомлено, що в разі визнання заявлених вимог збитки можуть бути відшкодовані добровільно в досудовому порядку шляхом укладення відповідного договору (а.с. 62).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Згідно зі статтями 120, 125 цього Кодексу право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, має правове значення для визначення правового режиму користування відповідною земельною ділянкою, а право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права. Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі договору оренди землі.

Водночас, відсутність належним чином оформленого договору оренди земельної ділянки не звільняє особу, яка фактично користується земельною ділянкою комунальної власності без достатньої правової підстави, від обов`язку повернути територіальній громаді кошти, які вона зберегла за рахунок несплати за користування такою земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула або зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. За змістом статті 1214 цього Кодексу особа, яка безпідставно набула або зберегла майно, зобов`язана відшкодувати доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна.

У постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України» (пункти 81-82 постанови)».

Подібний правовий висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № 913/169/18 (пункт 42), а також Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 902/1331/22 (пункт 48) дійшли висновку, що для виникнення кондикційного зобов`язання відповідно до статті 1212 ЦК України визначальним є факт набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави. Відповідно, для застосування положень статті 1212 ЦК України необхідно встановити факт безпідставного набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Положеннями ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України передача земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється уповноваженими органами місцевого самоврядування у встановленому законом порядку, а передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі відповідного рішення та договору оренди землі.

Частиною першою статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним, а об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Рішенням Охтирської міської ради від 25.06.2020 № 2006-МР затверджено Положення про порядок оформлення права оренди земельних ділянок (далі – Положення № 2006-МР). Дане рішення набрало чинність з 01 січня 2021 року (а.с. 26-33зв).

Відповідно до п. 2.2. Положення № 2006-МР рішення міської ради приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання в оренду земельної ділянки зі зміною її цільового призначення, формування нової земельної ділянки.

Пунктом 2.3 Положення № 2006-МР встановлено, що юридична, фізична особа або фізична особа - підприємець, зацікавлена в одержанні земельної ділянки із земель комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення звертається з відповідною заявою до центру надання адміністративних послуг Охтирської міської ради.

Згідно з пунктами 2.4, 2.5, 2.7, 2.8, 2.9, 2.10 Положення № 2006-МР після опрацювання заяви та доданих до неї документів уповноважений орган передає Охтирській міській раді проект рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для розгляду на пленарному засіданні міської ради. Після розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зацікавлена особа звертається до міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду земельної ділянки.

Після розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) зацікавлена особа звертається до міської ради із заявою про затвердження технічної документації та надання в оренду земельної ділянки. Міська рада приймає рішення надати земельну ділянку в оренду, відмовити в наданні земельної ділянки в оренду з відповідним обґрунтуванням відмови.

Зацікавлена особа протягом одного місяця зобов`язана вжити заходів укладання договору оренди земельної ділянки, а саме: отримати витяг з технічної документації про нормативно - грошову оцінку земельної ділянки, подати зазначений витяг разом із необхідною технічною документацією землеустрою до уповноваженого органу. Уповноважений орган готує проект договору оренди і передає на узгодження заступнику міського голови відповідно до розподілу обов`язків, юридичному відділу, управлінню фінансів та економіки.

Положення законодавства України, що регулюють питання визначення розміру орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності, закріплюють право територіальної громади на отримання плати за користування земельною ділянкою комунальної власності незалежно від проведення нормативної грошової оцінки такої ділянки.

Відповідно до розділу 4 Положення № 2006-МР обчислення розміру орендної плати за користування земельними ділянками здійснюється з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, коефіцієнту індексації та індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку.

Пунктом 4.3 Положення № 2006-МР передбачено, що обчислення розміру орендної плати за користування сформованими земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства без документів, що посвідчують право оренди, здійснюється із застосуванням ставки орендної плати, відповідної категорії земель, з підвищеним коефіцієнтом К2, але не більше 12% від нормативної грошової оцінки земель (а.с. 26-33зв).

Щодо доводів апеляційної скарги про недослідження доказів спільної власності на нерухоме майно та незалучення співвласника до участі у справі

Доводи апеляційної скарги про перебування нежитлового приміщення у спільній власності відповідача та його сестри ОСОБА_2 , а також про необхідність залучення останньої до участі у справі як третьої особи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

На підтвердження своїх доводів відповідач посилається, зокрема, на договір дарування ВЕК № 878248 від 27 квітня 2007 року, долучений до заяви про перегляд заочного рішення від 23 червня 2026 року (а.с. 108). Водночас зміст зазначеного правочину свідчить про безоплатне передання ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 нежитлового приміщення загальною площею 159,2 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, цей документ підтверджує набуття відповідачем права власності на спірний об`єкт, а не виникнення права спільної власності на нього.

Крім того, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 6) ОСОБА_1 зазначений єдиним власником нежитлового приміщення на підставі договору дарування ВЕК № 878248 від 27 квітня 2007 року. Інших належних і допустимих доказів на підтвердження виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно або його частину матеріали справи не містять.

Саме по собі долучення договору дарування, паспорта особи та матеріалів технічної інвентаризації не є достатнім для висновку про наявність у цієї особи речового права на відповідний об`єкт нерухомості. Скаржник не навів переконливих обставин, які б спростовували відомості про одноосібне право власності відповідача, відображені у відповідному реєстраційному документі.

Посилання на статтю 53 ЦПК України також є необґрунтованим. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є необхідним за наявності обґрунтованих підстав вважати, що судове рішення може вплинути на її права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Проте сам факт родинних відносин між відповідачем та ОСОБА_2 і твердження про можливий вплив рішення на її обов`язки з утримання нерухомого майна та внесення плати за землю не підтверджують наявності відповідного правового зв`язку зі спірними правовідносинами.

Предметом спору є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у зв`язку з використанням земельної ділянки комунальної власності без належного оформлення права користування нею. Визначальне значення для вирішення спору мають установлені обставини щодо належності відповідачу нерухомого майна, його розташування на відповідній земельній ділянці та наявності підстав для покладення на нього обов`язку з відшкодування коштів за фактичне користування землею.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із відсутності підтверджених даних про спільну власність на нежитлове приміщення та не мав установлених законом підстав для залучення ОСОБА_2 до участі у справі. Наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення судом норм процесуального права, яке могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення з цих мотивів.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування доказів сплати земельного податку

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції доказів сплати земельного податку не спростовують правильності висновків суду з огляду на таке.

Суд ураховує надані відповідачем копії податкових повідомлень-рішень (а.с. 115-116). Водночас сам факт нарахування податкових зобов`язань не підтверджує їх фактичного виконання, а тому зазначені документи не є достатнім доказом сплати платежів за спірну земельну ділянку протягом усього заявленого періоду.

Крім того, у наданих відповідачем копіях квитанцій у графі «Призначення платежу» зазначено як «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», так і «Земельний податок з фізичних осіб». При цьому вказані платіжні документи не містять відомостей про сплату орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності. Відсутність у квитанціях адреси об`єкта нерухомості або інших достатніх ідентифікаційних даних також не дає змоги однозначно встановити, що відповідні платежі стосуються саме земельної ділянки з кадастровим № 5910200000:11:009:0009.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок є обов`язковим платежем, що справляється з власників земельних ділянок і земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Натомість згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем за користування такими ділянками на умовах оренди.

Отже, земельний податок та орендна плата є самостійними формами плати за землю, які мають різні правові підстави виникнення. Оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки, сам по собі факт сплати ним земельного податку не підтверджує наявності правових підстав для користування нею та не засвідчує виконання обов`язку з відшкодування коштів, безпідставно збережених унаслідок такого користування.

Водночас правова природа заявленої вимоги полягає не у стягненні податкового зобов`язання, а у поверненні коштів, які відповідач зберіг за рахунок власника земельної ділянки внаслідок користування нею без належної правової підстави. Тому сам факт сплати земельного податку не є безумовною підставою для звільнення відповідача від відповідного обов`язку.

За таких обставин надані відповідачем документи не підтверджують сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою та самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення безпідставно збережених коштів. Відтак відповідні доводи апеляційної скарги не є достатніми для скасування оскаржуваного рішення з наведених мотивів.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірне визначення площі земельної ділянки, за користування якою підлягають стягненню кошти

Доводи апеляційної скарги про неправомірне визначення площі земельної ділянки, за користування якою стягнуто безпідставно збережені кошти, не дають підстав для висновку про помилковість рішення суду першої інстанції з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 16 жовтня 2025 року № 5901142602025 земельна ділянка з кадастровим номером 5910200000:11:009:0009 загальною площею 0,9964 га є сформованою. Відомостей про звернення відповідача до власника земельної ділянки (Охтирської міської ради) з питань зміни її площі, формування окремої земельної ділянки або виділення її частини для обслуговування належного відповідачу нерухомого майна матеріали справи не містять.

На обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на висновок Охтирського міського управління земельних ресурсів, копії технічного завдання та технічної документації із землеустрою (а.с. 119-121), відповідно до яких площа земельної ділянки, необхідної для обслуговування належного йому об`єкта нерухомості, становить 299 м2.

Однак зазначені документи самі по собі не підтверджують виникнення у відповідача права користування земельною ділянкою відповідної площі та не є правовстановлюючими документами, які замінюють рішення власника про передачу земельної ділянки в користування. Зокрема, висновок Охтирського міського управління земельних ресурсів стосується погодження технічної документації, проте не підтверджує прийняття Охтирською міською радою рішення про передачу відповідачу в користування земельної ділянки площею 299 м2 або про поділ сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 5910200000:11:009:0009.

Отже, посилання скаржника на зазначену документацію не спростовує встановлених судом обставин щодо формування земельної ділянки площею 0,9964 га та не підтверджує оформлення в установленому законом порядку права користування її окремою частиною. Саме по собі визначення у технічній документації площі, необхідної для обслуговування об`єкта нерухомості, не свідчить про зміну меж сформованої земельної ділянки чи виникнення у відповідача права користування нею на окремих умовах.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про необхідність визначення розміру безпідставно збережених коштів виключно з площі 299 м2 не підтверджені належними доказами оформлення відповідного права землекористування та зміни характеристик спірної земельної ділянки.

Відтак наведені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо визначення земельної ділянки, користування якою є підставою заявлених позовних вимог, та самі по собі не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Щодо перевірки правильності визначення розміру безпідставно збережених коштів

Вирішуючи питання щодо розміру безпідставно збережених коштів, колегія суддів виходить із того, що зобов`язання, передбачене статтею 1212 ЦК України, має компенсаційний, а не штрафний характер. Його метою є повернення майнової вигоди, яку особа зберегла за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, а не покладення на неї додаткового фінансового тягаря за порушення порядку оформлення права користування земельною ділянкою.

Отже, визначаючи розмір коштів, які відповідач безпідставно зберіг унаслідок користування земельною ділянкою комунальної власності без належного оформлення права користування, суд має встановити розмір плати, яку за відповідних обставин відповідач мав би сплачувати за користування цією земельною ділянкою на законних підставах.

Пунктом 4.3 Положення про порядок оформлення права оренди земельних ділянок, затвердженого рішенням Охтирської міської ради від 25 червня 2020 року № 2006-МР, передбачено особливий порядок обчислення орендної плати за користування сформованими земельними ділянками без документів, що посвідчують право оренди, із застосуванням підвищеного коефіцієнта К2, але не більше 12 % від нормативної грошової оцінки земель.

Водночас застосування такого коефіцієнта під час визначення розміру безпідставно збережених коштів за статтею 1212 ЦК України не повинно призводити до стягнення суми, яка перевищує розмір плати, що підлягала б внесенню за звичайних умов належного оформлення права користування земельною ділянкою, якщо для такого збільшення немає належної правової підстави.

Згідно з додатком № 2 до зазначеного Положення базова ставка орендної плати для земель із видом цільового призначення 02.10 – для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (для об`єктів торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) – становить 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Саме ця ставка підлягає врахуванню під час визначення розміру безпідставно збережених коштів за період дії відповідного Положення.

Орган місцевого самоврядування, реалізуючи повноваження щодо регулювання земельних відносин та встановлення порядку визначення орендної плати за землі комунальної власності, не може змінювати правову природу зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, або встановлювати додатковий майновий тягар, який не відповідає суті цього зобов`язання.

За таких обставин, застосування підвищеного коефіцієнта К2 є необґрунтованим в частині визначення розміру безпідставно збережених коштів за період, на який поширюється дія Положення № 2006-МР. Розрахунок за цей період належить здійснити із застосуванням базової ставки орендної плати 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Водночас Положення № 2006-МР набрало чинності 1 січня 2021 року, а тому його положення не можуть автоматично застосовуватися до правовідносин, що виникли у 2018-2020 роках. Визначення розміру безпідставно збережених коштів за цей період здійснено відповідно до Положення про порядок оформлення права оренди земельних ділянок, затвердженого рішенням Охтирської міської ради від 26 червня 2018 року № 1175-МР, з урахуванням установлених ним ставок та правил обчислення орендної плати.

Згідно з розрахунками позивача (а.с. 37-44), розмір безпідставно збережених коштів за період із квітня 2018 року до червня 2025 року визначено виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 124 433,63 грн та ставки орендної плати 10 % із застосуванням підвищувального коефіцієнта К2.

З огляду на викладені вище висновки щодо необхідності застосування базової ставки орендної плати в розмірі 5 % замість 10 %, розмір безпідставно збережених коштів підлягає перерахунку та становить: за 2018 рік – 4 666,28 грн (9 міс); за 2019 рік – 6 221,68 грн (12 міс); за 2020 рік – 6 221,68 грн (12 міс); за 2021 рік – 6 221,68 грн (12 міс); за 2022 рік – 0,00 грн (з урахуванням висновків суду першої інстанції); за 2023 рік – 6 221,68 грн (12 міс); за 2024 рік – 6 221,68 грн (12 міс); за січень-червень 2025 року – 3 110,85 грн (6 міс). Загальний розмір безпідставно збережених коштів за наведеним розрахунком становить 38 885,23 грн.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення коштів за користування земельною ділянкою у 2022 році сторонами не оскаржується, а тому в цій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру безпідставно збережених коштів підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення до 38 885,23 грн з урахуванням ставки орендної плати, належної до застосування у відповідні періоди, та фактичної тривалості користування земельною ділянкою.

Щодо доказів про застосування до спірних правовідносин позовної давності

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилалася на те, що суд першої інстанції не застосував позовну давність до спірних правовідносин.

У постанові від 15 вересня 2026 року (cправа № 908/3774/23) Верховний Суд відзначив, що пункт 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначає строк, протягом якого контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків. Водночас спірні правовідносини не є податковими, оскільки виникли у зв`язку з фактичним користуванням земельною ділянкою без належного оформлення права оренди та стягненням безпідставно збережених коштів. За таких обставин положення пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а питання щодо строків давності має вирішуватися відповідно до положень цивільного законодавства.

За приписами ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263, 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме, продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року вказаним Законом. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався і триває надалі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що 04.09.2025 набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025, який відновлює перебіг строків позовної давності. З розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено норму, що зупиняла строки на час воєнного стану (пункт 19).

Разом із тим позивач звернувся до суду першої інстанції 14.04.2026 та просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла починаючи з квітня 2018 року. Так, з 01.04.2018 по 02.04.2020 перебіг позовної давності становив 733 календарні дні, а з 04.09.2025 по 14.04.2026 – 223 календарні дні. Отже, загальний період, протягом якого перебіг позовної давності здійснювався, становить 956 календарних днів, що менше встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності (1 095 календарних днів). Таким чином, за умови обчислення позовної давності з 01.04.2018, строк позовної давності станом на дату звернення до суду 14.04.2026 не пропущено.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи або порушення норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд правильно встановив обставини справи щодо фактичного користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без належного оформлення права користування нею та обґрунтовано виходив із наявності підстав для стягнення безпідставно збережених коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про перебування нежитлового приміщення у спільній власності відповідача та його сестри, необхідність залучення останньої до участі у справі, неврахування доказів сплати земельного податку та неправомірне визначення площі земельної ділянки не знайшли належного підтвердження. Надані відповідачем докази не спростовують установлених судом обставин щодо належності йому нерухомого майна, відсутності належним чином оформленого права користування земельною ділянкою та виникнення обов`язку повернути кошти, збережені за рахунок її власника.

Водночас колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром безпідставно збережених коштів, оскільки під час їх обчислення необхідно враховувати правову природу зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, відповідні ставки орендної плати, установлені рішеннями Охтирської міської ради, та фактичну тривалість користування земельною ділянкою. Застосування підвищеного коефіцієнта К2 у спірних правовідносинах не повинно призводити до стягнення суми, що перевищує розмір плати, яку відповідач мав би сплачувати за звичайних умов належного оформлення права користування земельною ділянкою.

За результатами перерахунку розмір безпідставно збережених коштів за період із квітня 2018 року до червня 2025 року, без урахування 2022 року, за який суд першої інстанції відмовив у стягненні та відповідний висновок не оскаржується, становить 38 885,23 грн. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми стягнення шляхом її зменшення до зазначеного розміру.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування позовної давності колегія суддів виходить із того, що перебіг позовної давності в період дії карантину та воєнного стану зазнавав законодавчо визначених змін. З урахуванням наведених у матеріалах справи обставин, дати звернення позивача до суду та періодів, протягом яких перебіг позовної давності здійснювався, її трирічний строк станом на 14 квітня 2026 року не сплив.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні в частині визначення розміру безпідставно збережених коштів шляхом зменшення суми стягнення до 38 885,23 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а саме в розмірі 38 885,23 грн, що становить 43,10 % від заявленої суми позову 90 214,41 грн, а в задоволенні решти позовних вимог у розмірі 51 329,18 грн, що становить 56,90 % від ціни позову, відмовлено, судові витрати підлягають розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3 328,00 грн. З урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 43,10 % понесених витрат зі сплати судового збору, що становить 1 434,37 грн.

Водночас відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4 293,12 грн, тоді як належний до сплати розмір судового збору становив 3 993,60 грн. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, а рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру стягнення безпідставно збережених коштів, відповідач має право на відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи, пропорційно тій частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

З огляду на викладене, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 56,90 % належного до сплати судового збору за подання апеляційної скарги, що становить 2 272,36 грн.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу таким чином: з відповідача на користь позивача – 1 434,37 грн, а з позивача на користь відповідача – 2 272,36 грн.

Інші процесуальні питання розгляду апеляційної скарги

Згідно ст. 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

За ч. 1 ст. 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно ч 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, зокрема, судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків встановлених цією статтею.

Оскільки предметом розгляду у цій справі є позов, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, постанова апеляційного суду згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 82, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кундіус Ганни В`ячеславівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 липня 2026 року змінити, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910200000:11:009:0009, площею 0,9964 га, без правовстановлюючих документів (договору оренди) за період 9 місяців 2018 року – 6 місяців 2025 року, за виключенням заборгованості за 2022 рік, у загальному розмірі 38 885,23 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Виконавчого комітету Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області понесені судові витрати в розмірі 1 434,37 грн.».

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Виконавчого комітету Охтирської міської ради Охтирського району Сумської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 272,36 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: А.О. Замченко

О.М. Черних