Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №582/870/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №582/870/25

Номер провадження 22-з/816/125/26

Категорія -

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(додаткова)

14 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Замченко А.О.,

розглянув у порядку письмового провадження заяву адвоката Панченко Поліни Едуардівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 ,

про ухвалення додаткового рішення в цивільній справі № 582/870/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Панченко Поліною Едуардівною, на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 24 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

21.12.2025 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Панченко П. Е. звернулася до Недригайлівського районного суду Сумської області із позовом в якому просила ухвалити рішення, яким:

1) встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у період з березня 2016 року до лютий 2025 року;

2) визнати об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; причеп Креон 1Б-2000, 2016 року випуску; автомобіль Камаз 5511, 1991 року випуску, об`єм двигуна 10850 см. куб.; автомобіль Opel Vectra, 2002 року випуску, об`єм двигуна 2172 см. куб.; автомобіль Ваз 21101, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1596 см. куб.; доходи від продажу майна у розмірі 907 953,00 грн.;

3) поділити спільне сумісне майно – житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

4) поділити спільне сумісне майно: причеп Креон 1Б-2000, 2016 року випуску; автомобіль Камаз 5511, 1991 року випуску, об`єм двигуна 10850 см. куб.; автомобіль Opel Vectra, 2002 року випуску, об`єм двигуна 2172 см. куб.; автомобіль Ваз 21101, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1596 см. куб., шляхом визнання права власності на ці речі за ОСОБА_2 та стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації її частки у праві спільної сумісної власності на це майно у розмірі 275 798,00 грн;

5) поділити спільне сумісне майно – доходи від продажу майна у розмірі 907 953,00 грн, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частки спільного сумісного доходу у розмірі 453 976,50 грн та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу.

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 24 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права спільної сумісної власності та поділ майна, задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частки у праві спільної сумісної власності на майно у розмірі 275 798 ,00 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого рухомого та нерухомого майна у розмірі 453 976,50 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Сумського апеляційного суду від 01 жовтня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Панченко П.Е., задоволено. Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 24 квітня 2026 року в частині вирішення позовних вимог щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право приватної власності по 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

05 жовтня 2026 року, через підсистему «Електронний суд» адвокат Панченко П.Е., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи, у сумі 20 000,00 грн. Заява про ухвалення додаткового рішення мотивована тим, що під час розгляду справи судом не було вирішено питання про розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

Як передбачено частинами 2, 3, 8, 12 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року № 686/5757/23 виснувала, що у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року № 755/9215/15-ц та постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 681/947/24 та інших постановах.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява № 19336/04, § 268)).

Як убачається з апеляційної скарги, апелянтом до закінчення розгляду справи заявлено клопотання про розподіл судових витрат та зазначено, що орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 20 000 грн (том 3, а.с. 81-84). Отже, заявник завчасно повідомив суд та інших учасників справи про намір подати докази судових витрат у порядку, прямо передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Матеріалами справи підтверджується погодження сторонами умов надання професійної правничої допомоги, що засвідчується договором про надання професійної правничої допомоги від 14.04.2025 № 01-2025/9 (т. 3, а. с. 199-200 зв.), додатковою угодою № 2 до нього (т. 3, а. с. 201-202) та додатковою угодою № 3 від 29.05.2026 (т. 3, а. с. 202 зв.), якою сторони узгодили фіксований гонорар за надання правничої допомоги під час апеляційного перегляду справи в розмірі 20 000,00 грн. Водночас, відповідно до пункту 3.1 додаткової угоди № 3 від 29.05.2026, оплата наданої клієнту професійної правничої допомоги здійснюється протягом 30 календарних днів із дня ухвалення повного судового рішення.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Оцінивши заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що витрати у сумі 20 000,00 грн не відповідають критеріям співмірності, визначеним частиною четвертою статті 137 ЦПК України, з огляду на характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, необхідний для їх виконання, та значення справи для сторін.

При цьому сам по собі факт документального підтвердження понесених витрат не є безумовною підставою для їх відшкодування у заявленому розмірі, оскільки суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат має оцінити їх співмірність із критеріями, встановленими законом.

З огляду на наведене, враховуючи положення частини четвертої статті 137 ЦПК України, характер та складність спірних правовідносин, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений на їх виконання, значення справи для сторін, а також керуючись вимогами розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів вважає обґрунтованим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених апелянтом під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у сумі 3 000,00 грн.

Таким чином, заява представника ОСОБА_1 – адвоката Панченко П.Е. про ухвалення додаткового судового рішення підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 133, 137, 141, 270, 381-384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Заяву адвоката Панченко Поліни Едуардівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи, у сумі 3 000,00 грн.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: В.І. Криворотенко

А.О. Замченко