Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №519/2791/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5503/26

Справа № 519/2791/25

Головуючий у першій інстанції Лемець С. П.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Шевиріної Т.Д..,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1

представник заявника - Влащицька Сніжана Миколаївна

заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

розглянули у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Влащицької Сніжани Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Південного міського суду Одеської області від 09 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Лемця С.П., у приміщенні того ж суду

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, за участі заінтересованої особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,-

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст заяви.

Сторона заявника звернулася до суду з заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, мотивуючи свої вимоги тим, що заявник ОСОБА_1 звернулась із заявою № 2079 від 26.11.2025 щодо переходу з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника до Відділу обслуговування громадян №17 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням № 951390110356 від 04.12.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (за принципом екстериторіальності) заявниці було відмовлено в переведені на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 1994 року по день смерті ОСОБА_2 . Впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Від даних шлюбних відносин у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківство встановлено 27.09.1996 (свідоцтво про встановлення батьківства видано відділом ЗАГС адміністрації м. Кисловодська, Ставропольського краю).

Родина проживала у м. Кисловодську в прикордонній зоні з Карачаєво-Черкесією, Кабардино-Балкарією та Чечнею. Коли почалася перша чеченська війна з рф, життя у м. Кисловодську стало нестерпним і заявниця з чоловіком та сином прийняли рішення в 1997 переїхати до України.

У 1999 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 зареєстрували місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . (стара назва АДРЕСА_2 ) за цією адресою сім`я проживала по день смерті ОСОБА_2 . Реєстрації за однією адресою заявника з померлим громадянським чоловіком підтверджується відміткою у паспортах громадянина України НОМЕР_1 та НОМЕР_2. 01.11.2016 відповідно довідки МСЕК серія 10 ААВ № 811705 ОСОБА_1 встановлена III група інвалідності, безстроково.

З 1994 року по день смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 заявниця перебувала на утриманні чоловіка, розмір щомісячних доходів чоловіка значно перевищував розмір її доходів, а тому допомога чоловіка була постійним і основним джерелом її засобів до існування, оскільки надавалась чоловіком своїй дружині систематично, носила постійний характер та була її основним джерелом до її належного існування. ОСОБА_2 з 1981 року по день смерті працював на різних посадах, в тому числі і в Державному підприємстві «Морський торгівельний порт «Южний», отримував високу, стабільну заробітну плату.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Південного міського суду Одеської області від 09 лютого 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Влащицької С.М. про встановлення фактів, що мають юридичне значення, за участі заінтересованої особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, задоволено частково.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з вересня 1994 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині заяви відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1994 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується дослідженими доказами у їх сукупності, в тому числі відмітками у паспортах громадянина України про реєстрацію місця проживання, свідоцтвом про смерть та показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ..

Однак жодних доказів отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 постійної та систематичної матеріальної допомоги, яка була основним джерелом засобів до її існування, матеріали справи не місять, а тому в цій частині заява не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись частково з рішенням суду, представник заявника подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Південного міського суду Одеської області від 09.02.2026 в частині відмови у встановленні факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 , з вересня 1994 р. по 15.04.2021, по день його смерті та ухвалити нове рішення, яким задовільнити заяву в частині встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 , з вересня 1994 по 15.04.2021 іншу частину рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення в оскаржуваній частині винесене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує, що суд неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 ..

Зазначає, що свідки в судовому засіданні - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснювали, що ОСОБА_1 працювала мало, бо часто хворіла, займалась вихованням дітей та повністю знаходилась на утриманні чоловіка ОСОБА_2 . Свідки пояснили, що за кошти родини ОСОБА_2 була придбана квартира в АДРЕСА_1 (стара назва АДРЕСА_2 ), за цією адресою сім`я проживала по день смерті ОСОБА_2 . Квартиру після смерті чоловіка була продано.

До заяви була надана копія довідки МСЕК серія 10 ААВ № 811705 від 01.11.2016 ОСОБА_1 , з якої вбачалося, що їй встановлена III група інвалідності, безстроково. ОСОБА_1 пояснила в судовому засіданні, що її пенсія не забезпечувала матеріальних потреб, допомога яка надавалась покійним чоловіком, була постійним і основним джерелом засобів до існування.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_2 віддав своїй дружині ОСОБА_1 банківську зарплатну картку, вона повністю забезпечувала свої матеріальні потреби, що свідчить про те, що вона була на його повному утриманні. До заяви було надано копію трудової книжки від 04.09.1981 р. та вкладиш до трудової книжки, з якої вбачалось, що ОСОБА_2 почав працювати з 1981 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Працював на різних посадах, в тому числі і в Державному підприємстві «Морський торгівельний порт «Южний», отримував високу, стабільну заробітну плату, а отже мав можливість утримувати свою дружину ОСОБА_1 .

Отже, вважає, що суд безпідставно відмовив в частині встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 вказавши, що жодних доказів утримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 матеріали справи не містять, а тому в цій частині заява не підлягає задоволенню.

Також відмовляючи у задоволенні заяви в частині про встановлення факту перебування на утриманні суд керувався тим, що заявник не надав жодних доказів утримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , однак в рішенні суд не зазначено, яких заходів вживав суд для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи та які докази з цією метою витребувано або запропоновано надати заявнику.

З урахування того, що суд не був позбавлений можливості запропонувати заявнику надати ті докази, які суд вважав додатково необхідними або реалізувати право суду на їх витребування за власною ініціативною, зокрема шляхом звернення до органів державної влади, пенсійного фонду, підприємств за місцем роботи задля з`ясування питання, які виплати отримував померлий ОСОБА_2 за життя, якщо такі докази необхідні суду.

Однак, зважаючи, зокрема, на значення фактів, які просила встановити заявниця, обставини, в яких вона опинилася втративши чоловіка, встановлення в рішенні Південного міського суду Одеської області від 09.02.2026 р. у справі № 519/2791/25 лише факту постійного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1994 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 без встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 з вересня 1994 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1 , по день його смерті не дають їй права переходу з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позиція учасників справи.

Не погодившись з доводами апеляційної скарги представник заінтересованої особи подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу адвоката Влащицької Сніжани Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

В обґрунтування зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи дотримано вимоги щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору, всебічно та повно досліджено наявні у справі докази, яким надано належну правову оцінку, а висновки суду відповідають встановленим обставинам справи.

Зокрема, суд обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення заяви, встановивши факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з вересня 1994 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та правомірно відмовив у задоволенні іншої частини заявлених вимог.

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, представник заявника прийняв участь у режимі відеоконференції та надав свої пояснення, інші учасники справи до судового заясідання не з`явились, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги та відзиву, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом апеляційного перегляду, з огляду на вимоги ч.1 ст. 367 ЦПК України, є рішення Південного міського суду Одеської області від 09 лютого 2026 року лише в частині розгляду заяви щодо перебування заявниці на утриманні чоловіка.

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернулась із заявою від 26.11.2025 за проведенням перерахунку пенсії - про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.

Відповідна заява була опрацьована ГУ ПФУ в Донецькій області за екстериторіальним принципом.

За результатами опрацювання заяви про перерахунок від 26.11.2025, винесено рішення про відмову в переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника від 04.12.2025 №951390110356.

Відповідно до статті 36 Закону України №1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності по III групі. Непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), мати, батько, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до пункту 2.3 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій» від 25.11.2005 №22-1 до заяви про призначення (перерахунок) пенсії у зв`язку з втратою годувальника надається довідка про місце проживання (реєстрації), документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника, довідка про склад сім`ї померлого годувальника та копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником.

Відповідно до пункту 2.11 Порядку №22-1 документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. У разі неможливості надати такі документи, факт перебування на утриманні годувальника встановлюється у судовому порядку.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, покази свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із подружжя, свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

У відповідності до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства ( ч. 4 ст. 3 СК України).

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зав`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 1994 року по день смерті ОСОБА_2 . Впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки.

Від даних шлюбних відносин у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківство встановлено 27.09.1996 (свідоцтво про встановлення батьківства видано відділом ЗАГС адміністрації м. Кисловодська, Ставропольського краю) (а.с.14-15).

Родина прийняли рішення в 1997 переїхати до України. У 1999 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 зареєстрували місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . (стара назва АДРЕСА_2 ), за цією адресою сім`я проживала по день смерті ОСОБА_2 . Реєстрації за однією адресою заявника з померлим громадянським чоловіком підтверджується відміткою у паспортах громадянина України НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (а.с.7,12).

01.11.2016 відповідно довідки МСЕК серія 10 ААВ № 811705 ОСОБА_1 встановлена III група інвалідності, безстроково (а.с.11).

3 20.05.2002 чоловік заявниці ОСОБА_2 працював на різних посадах у ДП «МТП «Південний», 15.04.2021 роботу припинено у зв`язку зі смертю (а.с.18-20).

Фактично ГУ ПФУ в Донецькій області було відмовлено заявниці у переході на пенсію по втраті годувальника через те, що не надано свідоцтво про шлюб та не можливо встановити факт перебування на утриманні годувальника через те що, не надано документ, який підтверджує факт сумісного проживання (разом з годувальником за однією адресою).

Разом з цим, факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1994 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується дослідженими доказами у їх сукупності, в тому числі відмітками у паспортах громадянина України про реєстрацію місця проживання, свідоцтвом про смерть та показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Свідки ОСОБА_4 (рідна сестра ОСОБА_2 ) та ОСОБА_5 (чоловік ОСОБА_4 ) в судовому засіданні підтвердили, що з 1994 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, разом виховували дітей. ОСОБА_2 постійно працював на різних посадах, а ОСОБА_1 працювала мало. Організацією поховання ОСОБА_2 займались всі разом, однак більшість питань вирішував ОСОБА_5 , як єдиний чоловік в родині.

Факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 однією сім`єю також підтверджується сімейними фото зробленими в різний період, які були оглянуті в судовому засіданні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1994 року є доведеним, заява в цій частині є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Колегія суддів не переглядає рішення в цій частині з огляду на приписи статті 367 ЦПК України.

Що стосується встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Вищезазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 (провадження № 61-8512св20).

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

У спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідити зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі №520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц.

Однак жодних доказів отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 постійної та систематичної матеріальної допомоги, яка була основним джерелом засобів до її існування, матеріали справи не місять, а тому в цій частині заява не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком з огляду на таке.

За змістом наведених вище норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду сам по собі факт спільного проживання особи з померлим, ведення з ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, а також отримання померлим доходу не є безумовною підставою для висновку про перебування іншого члена сім`ї на його утриманні.

Вирішальним для встановлення такого юридичного факту є з`ясування того, чи одержувала особа від померлого матеріальну допомогу постійно та систематично і чи була така допомога основним джерелом її засобів до існування.

При цьому наявність у заявниці власного доходу, зокрема пенсії, сама по собі не виключає можливості встановлення факту перебування на утриманні, однак у такому випадку підлягає встановленню співвідношення розміру власних доходів заявниці та матеріальної допомоги, яку вона отримувала від померлого годувальника.

Як убачається з матеріалів справи, належних та допустимих доказів, які б давали можливість установити розмір доходів ОСОБА_1 у спірний період, розмір заробітної плати ОСОБА_2 , обсяг матеріальної допомоги, яка фактично надавалася ним заявниці, періодичність такої допомоги та її співвідношення з іншими доходами ОСОБА_1 , заявницею суду не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили перебування ОСОБА_1 на повному утриманні ОСОБА_2 , не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Так, показання вказаних свідків підтверджують тривале спільне проживання заявниці та померлого однією сім`єю, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, а також те, що ОСОБА_2 постійно працював, тоді як ОСОБА_1 працювала мало.

Саме ці обставини були враховані судом першої інстанції при встановленні факту проживання заявниці та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Разом із тим такі показання не містять конкретних відомостей щодо розміру матеріальної допомоги, яка надавалася заявниці ОСОБА_2 , її співвідношення з власними доходами заявниці та не дають можливості встановити, що саме така допомога, а не власні доходи ОСОБА_1 , була для неї основним джерелом засобів до існування.

Посилання на пояснення свідка ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 свою банківську зарплатну картку, якою вона користувалася для забезпечення матеріальних потреб, також не є достатнім доказом перебування заявниці на утриманні померлого у розумінні наведених правових норм.

Сам по собі факт передачі банківської картки, навіть за умови підтвердження такої обставини показаннями свідка, не дає можливості встановити ані розмір коштів, якими фактично користувалася заявниця, ані систематичність такого матеріального забезпечення, ані те, що відповідні кошти становили основне джерело її засобів до існування.

Будь-яких банківських виписок, відомостей про рух коштів за відповідним рахунком або інших об`єктивних даних, які б підтверджували зазначені обставини, матеріали справи не містять.

Не є достатнім підтвердженням перебування на утриманні й посилання на трудову книжку ОСОБА_2 та тривалий період його роботи, у тому числі в ДП «МТП «Південний», оскільки такі докази підтверджують трудову зайнятість померлого та, відповідно наявність у нього джерела доходу, однак не підтверджують ані конкретного розміру такого доходу, ані фактичного надання за його рахунок постійної матеріальної допомоги заявниці, ані основного значення такої допомоги для її існування.

Отже, доводи про те, що ОСОБА_2 отримував стабільну заробітну плату та мав можливість утримувати ОСОБА_1 , підтверджують лише потенційну можливість надання ним матеріальної допомоги, проте можливість утримувати особу та фактичне перебування цієї особи на утриманні не є тотожними юридичними обставинами.

Посилання апеляційної скарги на встановлення ОСОБА_1 . III групи інвалідності безстроково також не свідчить про доведеність заявленого юридичного факту.

Встановлена заявниці інвалідність має значення для визначення її статусу як непрацездатного члена сім`ї у розумінні статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак сама по собі не підтверджує перебування на матеріальному утриманні іншої особи.

Аналогічним чином пояснення ОСОБА_1 про те, що розміру отримуваної нею пенсії було недостатньо для забезпечення її матеріальних потреб, а допомога чоловіка була постійним та основним джерелом засобів до існування, є її власним твердженням щодо обставин, які становлять предмет доказування у справі, та повинні оцінюватися у сукупності з іншими належними доказами.

Водночас матеріали справи не містять відомостей про розмір отримуваної заявницею пенсії у відповідний період, інших її доходів, а також доказів, які б дозволили зіставити їх із фактичним розміром допомоги з боку ОСОБА_2 та дійти обґрунтованого висновку про основний характер такої допомоги.

Не спростовують наведеного й доводи заявниці про придбання сім`єю квартири у м. Південному та подальше її відчуження після смерті ОСОБА_2 , оскільки такі обставини можуть характеризувати майнові відносини осіб, які проживали однією сім`єю та вели спільне господарство, однак без відомостей про джерело походження коштів на придбання квартири, розмір участі кожного з членів сім`ї в її придбанні та інших відповідних доказів не підтверджують факту перебування ОСОБА_1 саме на утриманні ОСОБА_2 .

Щодо посилань апеляційної скарги на пункт 2.11 Порядку № 22-1 та факт проживання заявниці разом із померлим за однією адресою, колегія суддів зазначає, що встановлений судом факт спільного проживання є юридично значущою обставиною, однак не звільняє заявника від необхідності доведення тих обставин, з якими закон пов`язує перебування особи на утриманні.

Спільне проживання та ведення спільного господарства не є тотожними факту матеріального утримання та встановлення останнього потребує підтвердження того, що матеріальна допомога померлого мала постійний, систематичний характер та була основним джерелом засобів до існування заявниці.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції положень статті 294 ЦПК України у зв`язку з невитребуванням доказів за власною ініціативою.

Дійсно, відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, а відповідно до частини другої цієї статті суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Разом із тим наведена норма передбачає право суду витребувати докази з власної ініціативи з метою з`ясування обставин справи, однак не покладає на суд обов`язку самостійно формувати доказову базу замість заявника та збирати докази на підтвердження заявлених ним вимог.

Як убачається з матеріалів справи, заявниця була представлена професійним представником - адвокатом, самостійно визначила обсяг доказів, які вважала необхідними для підтвердження заявлених вимог, подала письмові докази та заяву про виклик свідків, які були допитані судом.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що заявниця була позбавлена можливості подати докази щодо власних доходів, розміру пенсії, доходів померлого, банківських операцій або інших документів, що могли підтвердити матеріальне утримання, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин невитребування судом першої інстанції додаткових доказів з власної ініціативи саме по собі не свідчить про неповне з`ясування обставин справи або порушення норм процесуального права та не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

При цьому покладення на суд обов`язку самостійно витребувати від органів Пенсійного фонду України, підприємств та інших установ відомості про доходи заявниці та померлого фактично означало б покладення на суд функції зі збирання доказів на підтвердження вимог заявника, що не відповідає завданням суду при здійсненні правосуддя.

Колегія суддів також враховує доводи апелянта про те, що встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 необхідне їй для переходу з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, разом із тим юридична мета, з якою особа звертається із заявою про встановлення факту, не звільняє її від необхідності доведення самого факту, який вона просить встановити, та не може бути самостійною підставою для задоволення відповідної заяви за відсутності достатніх доказів його існування.

Таким чином, установлені у справі обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, інвалідність заявниці, постійна трудова зайнятість померлого, а також наведені в апеляційній скарзі показання свідків у своїй сукупності підтверджують існування між ними тривалих сімейних відносин, однак не є достатніми для достовірного висновку про те, що матеріальна допомога ОСОБА_2 була для ОСОБА_1 постійним та основним джерелом засобів до існування.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до іншої оцінки доказів та встановлених судом першої інстанції обставин, однак не містять таких аргументів та не посилаються на такі докази, які б спростовували висновок суду першої інстанції про недоведеність факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 .

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, належним чином оцінив наявні у справі докази та дійшов правильного по суті висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви в частині встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 .

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного питання та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про відсутність правових підстав для задоволення заяви в повному обсязі.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Влащицької Сніжани Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Південного міського суду Одеської області від 09 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Т.Д. Шевиріна