Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №523/13239/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/988/26

Справа № 523/13239/22

Головуючий у першій інстанції Дяченко В.Г.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М. М.,

суддів: Комлевої О. С., Роїка Д. Я.,

при секретарі: Узун Н. Д.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маловський» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маловський» про припинення дії ліквідаційної комісії Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маловський», які порушують право, - заборонити ліквідаційній комісії Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маловський» стягувати з нього грошові кошти, -

в с т а н о в и в:

У провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маловський» (далі ОСББ «Маловский») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» про припинення дії ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право, - заборонити ліквідаційній комісії ОСББ «Маловський» стягувати з нього грошові кошти.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 червня 2023 року прийнято та об`єднано в одне провадження зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» про припинення дій, які порушують право - заборонити ліквідаційній комісії ОСББ «Маловський» стягнути грошові кошти, і первісний позов ОСББ «Маловський» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги (т. 1, а.с. 183-183 зворот).

02 серпня 2023 року до Суворовського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_1 про зміну предмету зустрічного позову у справі №523/13239/22 02 серпня 2023 року (т. 1, а.с. 206-219), у якому просив суд:

«1. Припинити дії ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право - заборонити ліквідаційній комісії ОСББ «Маловський» стягувати з нього грошові кошти.

2. Визнати недійсним протокол ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» №1/17 від 26.08.2017 ОСББ «Маловський» будинок АДРЕСА_1 письмового опитування співвласників будинку щодо встановлення та затвердження тарифів на утримання будинку та прибудинкової території.

3. Визнати недійсним протокол ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» №1 від 26.01.2019 загальних зборів ОСББ «Маловський» в період роботи ліквідаційної комісії за юридичною адресою місто Одеса, вулиця Маловського будинок №10.

4. Припинити дії ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право, -зобов`язати ліквідаційну комісію ОСББ «Маловський» закрити рахунки ОСББ «Маловський» (код ЄДРПОУ 36288612), відкриті у фінансових установах» (т. 1, а.с. 209).

Того ж дня позивач за зустрічним позовом подав клопотання про витребування доказів (т. 1, а.с. 198-201).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету зустрічного позову.

Відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Закрито провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» про припинення дій, які порушують право.

Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення з позовом в порядку господарського судочинства.

Закрито підготовче засідання та призначено цивільну справу за первісним позовом ОСББ «Маловський» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, до судового розгляду по суті (т. 2, а.с. 17-19).

Відповідач ОСОБА_1 оскаржив ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року в частині закриття провадження у справі за зустрічним позовом щодо вимоги ОСОБА_1 про припинення дій ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право, - заборони ліквідаційній комісії ОСББ «Маловський» стягувати з ОСОБА_1 грошові кошти скасовано та направлено в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідач ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, в якій просив суд:

–скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року в частині закриття провадження у справі за зустрічними позовними вимогами, викладеними в пунктах 2, 3, 4 заяви про зміну предмета зустрічного позову та відмови у витребуванні доказів;

–скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року частині відмови в скасуванні ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року в частині закриття провадження у справі за зустрічними позовними вимогами, викладеними у пунктах 2, 3, 4 заяви про зміну предмета зустрічного позову та відмови у витребуванні доказів;

–передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постановою Верховного Суду від 06.08.2025 у справі №523/13239/22 (провадження №61-8576св24) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2024 року в частині вирішення вимог заяви ОСОБА_1 про зміну предмета зустрічного позову про: визнання недійсним протоколу ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» від 26.08.2017 №1/17 письмового опитування співвласників будинку щодо встановлення та затвердження тарифів на утримання будинку та прибудинкової території; визнання недійсним протоколу ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» від 26.01.2019 №1 загальних зборів ОСББ «Маловський» в період роботи ліквідаційної комісії за юридичною адресою: м. Одеса, вул. Маловського, №10; припинення дій ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право – зобов`язання ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» закрити рахунки ОСББ «Маловський», відкриті у фінансових установах скасовано, справу в означеній частині направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2024 року скасувати, посилаючись на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконно та необґрунтованою, а саме, що він не погоджується із оскаржуваною ухвалою, вважає її такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені в ухвалі висновки, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи. Так, ОСОБА_1 зазначає, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 червня 2023 року у даній справі прийнято та об`єднано в одне провадження зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» про припинення дій, які порушують право. При цьому, він вказує, що викладеними в постанові Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року висновками встановлено, що обидва позови взаємопов`язані та їх спільний розгляд є доцільним, оскільки вони виникають з одних правовідносин. ОСОБА_1 наголошує на тому, що правовідносини за зустрічними позовними вимогами щодо заборони ліквідаційній комісії ОСББ «Маловський» стягувати з нього грошові кошти виникають не з правовідносин управління та припинення діяльності юридичної особи, а з правовідносин у сфері житлово-комунальних послуг, які, враховуючи суб`єктний склад, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Скаржник вважає, що на зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкових висновків про закриття провадження у справі за зустрічним позовом. Щодо інших позовних вимог зустрічного позову в редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову (пункти 2, 3, 4) скаржник вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що зазначені вимоги підлягають розгляду за правилами іншого судочинства в ухвалі не обґрунтовані. Крім того, оскільки оскаржуваною ухвалою закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду в частині первісного позову, скаржник вважає, що відсутня можливість належним чином виконати вимоги ст. 189 ЦПК України в частині його зустрічних позовних вимог, чим порушуються процесуальні права сторін. З огляду на викладене в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року (т. 2, а.с. 50-54).

Учасники справи в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень до електронного кабінету Електронного Суду (т. 2 а.с. 205-206).

Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та відзиві позивача, ОСББ «Маловський» в особі ліквідаційної комісії на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У статті 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Відповідно до статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об`єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29 листопада 2001 року №2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі – Закон №2866-III).

Статтею 1 цього Закону встановлено, що ОСББ – це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно статті 4 Закону №2866-III об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність ОСББ полягає в здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 жовтня 2022 року ОСББ «Маловський» звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

29 листопада 2022 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду із зустрічним позовом до ОСББ «Маловський» в особі ліквідаційної комісії, просив припинити дії ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право, заборонити ліквідаційній комісії ОСББ «Маловський» стягувати грошові кошти.

23 лютого 2023 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено та повернуто зустрічну позовну заяву разом із додатками ОСОБА_1

23 квітня 2023 року постановою Одеського апеляційного суду ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У постанові Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року, проаналізувавши первісний та зустрічний позови (в первинній редакції), колегія суддів зазначила, що правовідносини між ОСОБА_1 та ОСББ «Маловський» в особі ліквідаційної комісії виникли з приводу правових підстав надання останнім комунальних послуг та відповідного обов`язку ОСОБА_1 оплачувати вартість наданих послуг. З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що обидва позови взаємопов`язані та спільний їх розгляд є доцільним, оскільки вони виникають з одних правовідносин. Крім того, задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Після повернення матеріалів справи до суду першої інстанції, Суворовський районний суд м. Одеси ухвалою від 27 червня 2023 року прийняв та об`єднав в одне провадження первісний та зустрічний позови, справу вирішив розглядати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 08 серпня 2023 року.

02 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета зустрічного позову та виклав прохальну частину зустрічного позову у такій редакції:

1) припинити дії ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право - заборонити ліквідаційній комісії ОСББ «Маловський» стягувати з ОСОБА_1 грошові кошти.

2) визнати недійсним протокол ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» №1/17 від 26.08.2017 письмового опитування співвласників будинку щодо встановлення та затвердження тарифів на утримання будинку та прибудинкової території.

3) визнати недійсним протокол ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» №1 від 26.01.2019 загальних зборів ОСББ «Маловський» в період роботи ліквідаційної комісії за юридичною адресою: м. Одеса, вул. Маловського, №10.

4) припинити дії ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право – зобов`язати ліквідаційну комісію ОСББ «Маловський» закрити рахунки ОСББ «Маловський», відкриті у фінансових установах.

Закриваючи провадження у справі в частині зустрічного позову, суд першої інстанції керувався тим, що з врахуванням заяви про зміну предмета позовних вимог заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Посилання відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та обґрунтованою, оскільки судом не враховано, що правовідносини за зустрічними позовними вимогами щодо заборони ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» стягувати з нього грошові кошти виникають не з правовідносин управління та припинення діяльності юридичної особи, а з правовідносин у сфері житлово-комунальних послуг, які враховуючи суб`єктний склад, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28–36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12.03.2009 (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «…. якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24–25, п. 57)».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У пунктах 1 та 2 постанови №3 Пленуму «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, роз`яснив, що «Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон №2453-VI) визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі – Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону №2453-VI).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Цивільна юрисдикція – це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108-114 ЦПК)».

У пункті 3 постанови №3 Пленуму «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, звернув увагу судів на те, що, «вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17; далі – КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі – ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв`язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Оскільки згідно статті 16 ЦПК не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов`язані між собою і окремий їх розгляд неможливий».

Частиною 1 статті 417 ЦПК України передбачено, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Переглядаючи дану справу у касаційному порядку Верховний Суд у своєї постанові від 06.08.2025 у справі №523/13239/22 (провадження №61-8576св24) дійшов наступного висновку:

«Апеляційний суд вважав, що є підстави для скасування ухвали суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі за зустрічним позовом щодо вимоги ОСОБА_1 про припинення дій ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право, - заборони ліквідаційній комісії ОСББ «Маловський» стягувати з ОСОБА_1 грошові кошти та направив справу в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Однак, попри таку вказівку, мотивувальна та резолютивна частини постанови апеляційного суду не містить висновків за наслідками перегляду ухвали місцевого суду із заявлених у апеляційній скарзі підстав щодо закриття провадження стосовно вимог про:

– визнання недійсним протоколу ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» від 26.08.2017 №1/17 письмового опитування співвласників будинку щодо встановлення та затвердження тарифів на утримання будинку та прибудинкової території;

– визнання недійсним протоколу ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» від 26.01.2019 №1 загальних зборів ОСББ «Маловський» в період роботи ліквідаційної комісії за юридичною адресою: м. Одеса, вул. Маловського, №10;

– припинення дій ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право - зобов`язання ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» закрити рахунки ОСББ «Маловський», відкриті у фінансових установах.

Отже, апеляційний суд ухвалу місцевого суду від 25 жовтня 2023 року в частині прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 про зміну предмета зустрічного позову, за наслідками її перегляду в апеляційному порядку, фактично залишив без змін, проте не перевірив висновки суду першої інстанції в частині закриття провадження стосовно означених вище трьох вимог.

Враховуючи межі касаційного оскарження, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції повинен був переглянути законність закриття провадження місцевим судом в частині означених позовних вимог зустрічної позовної заяви».

Під час нового розгляду справи в апеляційному поряду, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Вирішуючи питання юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду у абзацах 8.3-8.11 постанови від 01.02.2022 у справі №910/5179/20 (провадження №12-38гс21) виходила з наступного:

«8.3. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

8.4. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

8.5. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

8.6. Разом з тим відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

8.7. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.

8.8. За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

8.9. Отже, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 (провадження №12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №646/6644/17 (провадження №14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

8.10. Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

8.11. Отже, спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції)».

Отже, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У справі, що розглядається, предметом спору фактично є визнання недійсним протоколів ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» та припинення дій ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право - зобов`язання ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» закрити рахунки ОСББ «Маловський», відкриті у фінансових установах, а не вирішення спору у сфері житлово-комунальних послуг.

Отже, вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Аналізуючи зазначені норми права, положення Конституції України, роз`яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку, виходячи зі змісту та предмету спору вбачається, що спір у даній справі відповідає критеріям належності справи до господарського судочинства.

За таких обставин, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що даний спір в частині вирішення вимог заяви ОСОБА_1 про зміну предмета зустрічного позову про: визнання недійсним протоколу ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» від 26.01.2017 №1/17 письмового опитування співвласників будинку щодо встановлення та затвердження тарифів на утримання будинку та прибудинкової території; визнання недійсним протоколу ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» від 26.01.2019 №1 загальних зборів ОСББ «Маловський» в період роботи ліквідаційної комісії за юридичною адресою: м. Одеса, вул. Маловського, №10; припинення дій ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський», які порушують право – зобов`язання ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» закрити рахунки ОСББ «Маловський», відкриті у фінансових установах підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому є законні підстави для закриття провадження у справі в цій частині з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 статті 255 ЦПК України.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення спірного процесуального питання.

Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду судом першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року в частині вирішення вимог заяви ОСОБА_1 щодо зміни предмета зустрічного позову про визнання недійсним протоколу ліквідаційної комісії Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маловський» від 26 серпня 2017 року №1/17 письмового опитування співвласників будинку щодо встановлення та затвердження тарифів на утримання будинку та прибудинкової території; визнання недійсним протоколу ліквідаційної комісії Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маловський» від 26 січня 2019 року №1 загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маловський» в період роботи ліквідаційної комісії за юридичною адресою: місто Одеса, вулиця Маловського, №10; припинення дій ліквідаційної комісії Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маловський», які порушують право – зобов`язання ліквідаційної комісії ОСББ «Маловський» закрити рахунки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Маловський», відкриті у фінансових установах, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 12 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

О. С. Комлева

Д. Я. Роїк