Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №511/1162/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6761/26

Справа № 511/1162/26

Головуючий у першій інстанції Теренчук Ж. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів колегії Комлевої О. С., Сегеди С. М.,

переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дівіна Алла Альбертівна, на ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 30 квітня 2026 року за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Орган опіки і піклування Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, Служба у справах дітей Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, про встановлення факту, перебування на утриманні неповнолітніх дітей, -

В С Т А Н О В И В:

09 квітня 2026 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Дівіна Алла Альбертівна звернулась до суду з заявою, в якій просить суд встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_2 неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В заяві зазначила, що встановлення даного факту необхідно заявнику для врахування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як утриманців ОСОБА_6 при визначенні складу сім`ї та сімейного стану; для реалізації права на отримання соціальних пільг та привілеїв, освітніх пільг для дітей, субсидій, компенсацій, передбачених законодавством; для реалізації права на безоплатне медичне та санітарно-курортне лікування дітей, які утримуються військовослужбовцем; для реалізації права на отримання додаткових соціальних , гарантій для осіб, які здійснюють догляд за дітьми військовослужбовців; для реалізації права на отримання гуманітарної та благодійної допомоги. та можливості участі у державних і місцевих програмах підтримки сімей військовослужбовців; для підтвердження статусу багатодітної родини зі збереженням та наданням всіх пільг, та продовження дії посвідчення багатодітних сімей; для подання рішення суду про встановлення факту утримання дітей до навчальних закладів, установ охорони здоров`я з метою підтвердження факту утримання дітей; для підтвердження статусу утриманців у спадкових правовідносинах, для отримання державних допомог, пенсії.

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 17 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надану заявнику строк для усунення недоліків поданої заяви.

27 квітня 2026 року на виконання вимог ухвали суду про залишення заяви без руху від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дівіна А. А. надійшла заява про усунення недоліків разом з додатками.

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 30 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 , подану представником Дівіною Аллою Альбертівною , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Орган опіки і піклування Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, Служба у справах дітей Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей - вважати такою, що не подана та повернуто суб`єкту звернення.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дівіна А. А. звернулась до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 30 квітня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Предметом оскарження є ухвала суду про повернення заяви заявникові (п. 6 ст. 353 ЦПК України).

Згідно частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 368, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини 2 статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Повертаючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, перебування на утриманні неповнолітніх дітей, суд першої інстанції виходив із того, що в порушення вимог п. 1. ч. 1 ст. 318 ЦПК України заявником в поданій заяві не зазначено конкретний факт та мету для встановлення юридичного факту, не зазначено, що посвідчує даний факт за поданою заявою.

Суд також зазначив, що заявником у заяві про усунення недоліків, як і в первісній заяві, зазначено, що встановлення даного факту фактично потрібно для захисту дітей та родини як сім`ї військовослужбовця, тобто заявник бажає отримати таке рішення для захисту своїх прав та прав її дітей в майбутньому, в наданий судом строк заявник не усунула недоліки поданої заяви і не вказала конкретну мету встановлення юридичного факту на момент відкриття провадження по справі.

Подана заява та долучені до неї документи не містять даних про те, що заявник зверталася до будь-яких органів чи організацій з метою захисту прав дітей, наведених у заяві і будь-який орган вимагав судове рішення про встановлення юридичного факту перебування дітей на утриманні їх вітчима, відтак судом не можливо встановити, чи є даний факт юридичним, тобто фактом факти реальної дійсності, з яким нормою права пов`язується настання правових наслідків. Не подані такі докази і після надання строку для усунення недоліків.

Однак, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції та вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно частин 1-2 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Положеннями ст. 318 ЦПК України визначені особливості змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відповідно до положень ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до статей 13, 43, 49 та 175 ЦПК України позивач сам визначає зміст заявлених ним вимог, на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі (прийняття заяви до розгляду) суд не може вдаватися ні до оцінки доказів, ні до дослідження доказів, оскільки ці дії суд вчиняє на стадії з`ясування обставин справи та дослідження доказів.

Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження заявлених вимог, неточність формулювань заявлених вимог, а також не зазначення у заяві мети, з якою заявник просить встановити певний факт, що має юридичне значення, ненадання достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні заяви по суті, а не для визнання заяви неподаною і її повернення.

Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 в своїй заяві просить встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_2 неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зазначила, що встановлення даного факту необхідно заявнику для врахування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як утриманців ОСОБА_6 при визначенні складу сім`ї та сімейного стану; для реалізації права на отримання соціальних пільг та привілеїв, освітніх пільг для дітей, субсидій, компенсацій, передбачених законодавством; для реалізації права на безоплатне медичне та санітарно-курортне лікування дітей, які утримуються військовослужбовцем; для реалізації права на отримання додаткових соціальних, гарантій для осіб, які здійснюють догляд за дітьми військовослужбовців; для реалізації права на отримання гуманітарної та благодійної допомоги. та можливості участі у державних і місцевих програмах підтримки сімей військовослужбовців; для підтвердження статусу багатодітної родини зі збереженням та наданням всіх пільг, та продовження дії посвідчення багатодітних сімей; для подання рішення суду про встановлення факту утримання дітей до навчальних закладів, установ охорони здоров`я з метою підтвердження факту утримання дітей; для підтвердження статусу утриманців у спадкових правовідносинах, для отримання державних допомог, пенсії.

Тобто вбачається, що ОСОБА_1 у відповідності до положень ст. 318 ЦПК України вказала, який факт вона просить встановити та з якою метою, що спростовує твердження суду першої інстанції про те, що заявником в поданій заяві не зазначено конкретний факт та мету для встановлення юридичного факту.

При цьому посилання суду першої інстанції на те, що зазначена заявницею мета встановлення даного факту фактично потрібна для захисту дітей та родини як сім`ї військовослужбовця, тобто заявник бажає отримати таке рішення для захисту своїх прав та прав її дітей в майбутньому, а конкретна мета встановлення юридичного факту на момент відкриття провадження по справі, не вказана, є недоречними, оскільки суд фактично вдався до оцінки викладених ОСОБА_1 обставин справи, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Колегія суддів вважає, що зміст заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення викладений в обсязі, з якого можна визначити який факт заявник просить встановити та з якою метою, і з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку ухвалити одне з рішень, продиктованих їхнім змістом. Водночас ця заява не містить підстав для її повернення заявнику, з тих підстав, з яких її повернув суд першої інстанції.

Колегія суддів наголошує, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

ЄСПЛ у рішенні від 18 жовтня 2005 року в справі «МПП «Голуб» проти України» відзначив, що право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Загалом ЄСПЛ у своїй практиці критично оцінює надмірну формалізованість вимог національного законодавства різних держав-учасниць, що перешкоджають доступу до суду.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява №12964/87).

Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону, не звернув уваги та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За вказаних обставин колегія суддів вважає, що ухвала Роздільнянського районного суду Одеської області від 30 квітня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а цивільна справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 6, 379, 382-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дівіна Алла Альбертівна задовольнити частково.

Ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 30 квітня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 12 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

О. С. Комлева

С. М. Сегеда