Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №490/5740/25 — Миколаївський апеляційний суд

12.10.26

22-ц/812/2198/26

Справа №490/5740/25 Доповідач апеляційного суду Т. Кушнірова

Провадження №22-ц/812/2198/26

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Богуславською О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва ухвалене 17 серпня 2026 року, під головуванням судді Чулупа О.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и л а:

У липні 2025 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (далі за текстом – ПрАТ «Страхова Група «ТАС», Товариство) про відшкодування шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 21 жовтня 2020 року 06 год. 00 хв. на 222 км.+220м. автодороги Н-24 «Благовіщенське-Миколаїв», що знаходиться в Новоодеському районі, Миколаївської області, водій ОСОБА_4 керуючи технічно справним автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_1 , грубо порушив п.п. 2.3 «б», 12.3 ПДР України допустив зіткнення із сідловим тягачем «Renault Premium 420 DCI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом «KRONE SDF24», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_5 .

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від отриманих тілесних ушкоджень померла.

25 травня та 21 грудня 2021 року до Новоодеського районного суду Миколаївської області надійшли кримінальні провадження №12020150020003068 та №12021150000000190 за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Позивачі є дітьми загиблої, внаслідок смерті якої їм спричинена матеріальна та моральна шкода.

У зв`язку з тим, що цивільно – правова відповідальність водія автомобіля марки «Chevrolet Lacetti» на момент настання ДТП була застрахована у ПрАТ «Страхова Група «ТАС», представник позивачів звернулася до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування та моральної шкоди. Натомість, відповідач у строки встановлені п.36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не здійснило виплату позивачам страхового відшкодування, що стало підставою звернення до суду.

В позові також зазначено, що відповідальними у смерті потерпілої є два водія, тому обов`язок відшкодувати шкоди в межах ліміту за шкоду життю та здоров`ю повинен визначатися шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Отже, оскільки за результатами досудового розслідування відповідальними у смерті потерпілої є двоє водіїв, то розмір страхового відшкодування повинен визначатися шляхом поділу заподіяної шкоди на два.

Позивачі зверталися з позовною заявою в суд до ТДВ «Страхова компанія «Гардіан», у якій була застрахована цивільно-правова відповідальність іншого учасника вказаної ДТП ОСОБА_5 про відшкодування шкоди з підстав викладених в цій позовній заяві.

За наслідками розгляду вказаного позову рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2025 року у справі №490/4413/22 з урахування постанови Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, на користь ОСОБА_1 стягнуто з ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» 5 000 грн в рахунок страхового відшкодування моральної шкоди, 90 500 грн мінімально гарантованого загального розміру страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника.

На користь ОСОБА_2 стягнуто із ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» 5 000 грн в рахунок страхового відшкодування моральної шкоди, 29 500 грн страхового відшкодування в рахунок витрат на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника.

Посилаючись на наведене, позивачі просили в межах 50 % від суми страхового ліміту, що дорівнює 130 000 грн, стягнути з ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 5 000 грн страхового відшкодування моральної шкоди, 90 500 грн мінімально гарантованого загального розміру страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника та 15 000,00 грн судових витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Також, на користь ОСОБА_2 просила стягнути 5000 грн страхового відшкодування моральної шкоди, 29 500 грн страхового відшкодування в рахунок витрат на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника, а також 9 000 грн судових витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

17 серпня 2026 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва задоволено позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 90500 грн страхового відшкодування пов`язаної з втратою годувальника та 5000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_2 29500 грн відшкодування витрат на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника та 5000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь держави 1300 грн 00 коп судового збору.

Відмовлено у стягненні з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» витрат на правову допомогу.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за результатами досудового розслідування відповідальними у смерті потерпілої є двоє водіїв, тому розмір страхового відшкодування має бути визначений шляхом поділу розміру заподіяної шкоди «на два».

Тому, суми, які підлягають виплаті на користь позивачів слід визначити виходячи із страхового ліміту поділеного наполовину, тобто в розмірі 130 000 грн.

Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача щодо порушення позивачами строку на подачу заяви про страхове відшкодування, а також строк звернення до суду із даним позовом, та з посиланням на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17, вважав, що позивачі не позбавлені права звернутися до страховика в судовому порядку.

Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачі із заявою про виплату страхового відшкодування звернулися до відповідача 08 квітня 2025 року, яка залишилась без задоволення, а позов до суду подали 17 липня 2025 року, тобто у трирічний строк з дня коли позивачі довідались про порушення свого права, тому вважав, що строк позовної давності звернення з даним позовом не пропущений.

В апеляційній скарзі представник ПрАТ «Страхова Група «ТАС», посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення районного суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про звернення позивачів в межах передбаченого законом строку з заявою про страхове відшкодування.

Зазначає, що позивачами, відповідно до п.35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не подавалися до ПрАТ «Страхова Груп «ТАС» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та будь-які документи стосовно події яка сталася 21 жовтня 2020 року, тим самим порушивши принцип добросовісності та зловживаючи процесуальними правами.

Вимоги п.35.2 ст. 35 вказаного вище Закону позивачами також не виконані.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з відповідною заявою про отримання страхового відшкодування звернулися до відповідача лише через 5 років після настання дорожньо-транспортної пригоди.

У зв`язку з тим, що позивачами був пропущений трирічний строк, визначений законом, звернення з заявою до страховика про страхове відшкодування з моменту настання страхового випадку, який мав місце 21 жовтня 2020 року, з підстав п. 1.4. ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ПрАТ «Страхова Група «ТАС» відмовлено їм у виплаті страхового відшкодування.

Також, позивачами не доведено, що ними здійснені розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика, а строк пропущений через незалежні від них причини.

Доводи відзиву представника позивача – ОСОБА_3 на апеляційну скаргу зводяться до того, що вимоги апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані, скарга є такою, що не підлягає задоволенню.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, 21 жовтня 2020 року близько 09 год. на 222+220 км автодороги Н-24 «Благовіщинське-Миколаїв» за участі транспортного засобу марки «RENAULT PREMIUM» днз НОМЕР_2 з напівпричепом «KRONE SDF 24» під керуванням ОСОБА_5 та транспортного засобу «СHVROLET LACETTI» днз. НОМЕР_1 під керування ОСОБА_4 (батько позивачів) сталася дорожньо – транспортна пригода внаслідок якої загинула ОСОБА_6 (мати позивачів.)

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «Страхова Група «ТАС» згідно полісу № АР7363591, ліміт за шкоду життю та здоров`ю 260 000 грн, ліміт за шкоду майну 130 000 грн.

Стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 порушено кримінальні провадження за частиною 2 статті 286 КК України, розгляд яких триває у суді першої інстанції.

До складу сім`ї ОСОБА_6 , станом на момент смерті останньої до кола осіб першого ступеня споріднення входили: батько ОСОБА_7 ; мати ОСОБА_8 ; чоловік ОСОБА_4 та діти ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Витрати, пов`язані з встановленням пам`ятника померлій, підтверджуються товарним чеком та накладною від 16 серпня 2021 року № 715 (т. 1 а.с. 29-30).

Згідно товарного чеку та накладної № 715 від 16 серпня 2021 року, ОСОБА_2 понесла витрати, пов`язані з встановленням пам`ятника померлій у розмірі 58 955 грн.

Із матеріалів справи також вбачається, що 19 серпня 2021 року на адресу ТДВ «СК «Гардіан» позивачами направлено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. Цього ж дня подано заяви до ТДВ «СК «Гардіан» про здійснення страхових виплат моральної шкоди по 12 000 грн, витрати по втраті годувальника в сумі 180 000 грн та 58 955 грн відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника.

До ПрАТ «Страхова Група «ТАС» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду не надсилалося, із заявами про виплату страхового відшкодування позивачі не зверталися.

Оскільки звернення позивачів ТДВ «СК «Гардіан» були залишені без відповіді, 03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ТДВ «СК «Гардіан» про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи у загальному розмірі 262 955 грн.

За наслідками розгляду вказаного позову, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2025 року у справі № №490/4413/22, з ТДВ «СК «Гардіан» на користь ОСОБА_1 стягнуто 12 000 грн страхового відшкодування моральної шкоди, належної сину потерпілої.

Стягнуто з ТДВ «СК «Гардіан» на користь ОСОБА_1 180 000 грн мінімально гарантованого загального розміру страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника.

Стягнуто з ТДВ «СК «Гардіан» на користь ОСОБА_2 9 045 грн страхового відшкодування моральної шкоди, належної дочці потерпілої.

Стягнуто з ТДВ «СК «Гардіан» на користь ОСОБА_2 58 955 грн страхового відшкодування понесених витрат на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника.

Стягнуто з ТДВ «СК «Гардіан» в дохід держави 2 600 грн. судового збору.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, яка набрала законної сили, зменшено розмір відшкодування шкоди.

Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 5 000 грн страхового відшкодування моральної шкоди, 90 500 грн мінімально гарантованого загального розміру страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника.

Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_2 5 000 грн страхового відшкодування моральної шкоди, 29 500 грн страхового відшкодування в рахунок витрат на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника.

Як вбачається із змісту вказаного судового рішення, судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин було застосовано норму права, зокрема абзац 1 пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», взято до уваги постанову Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 200/19873/16-ц, при прийнятті рішення про зменшення розміру страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди, суд посилався на те, що оскільки відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб повинен визначатися шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Оскільки за результатами досудового розслідування відповідальними у смерті потерпілої є двоє водіїв, тому розмір страхового відшкодування повинен визначатися шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на два.

Тому, визначив суми які підлягають виплаті на користь позивачів виходячи із страхового ліміту поділеного наполовину, тобто в розмірі 130 000 грн.

Лише після ухвалення 01 квітня 2025 року судового рішення Миколаївським апеляційним судом, позивачами 08 квітня 2025 року відправлено до ПрАТ «Страхова Група «ТАС» заяву на виплату страхового відшкодування, в якій повідомлено про дорожньо-транспортну пригоду, що відбулася 21 жовтня 2020 року.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17(провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до статті 1188 ЦПК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов`язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально (стаття 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, яка має містити певні відомості та визначені Законом додатки до заяви (пункт 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної витати), є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди ( підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності».

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Звертаючись до суду із даним позовом до ПрАТ «Страхова Група «ТАС», позивачі просили стягнути в межах половини ліміту відповідальності страховика (130 000 грн), на користь ОСОБА_1 90500 грн страхового відшкодування пов`язаної з втратою годувальника та 5000 грн моральної шкоди, а на користь ОСОБА_2 29 500 грн відшкодування витрат на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника та 5000 грн моральної шкоди.

Оцінюючи в даному випадку поведінку позивачів, колегія враховує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вперше до ПрАТ «Страхова Група «ТАС» звернулися 08 квітня 2025 року, тобто через чотири роки і шість місяців після настання ДТП, яка мала місце 21 жовтня 2020 року (а. с. 50).

Обвинувальні акти у кримінальному провадженні №12020150020003068 стосовно ОСОБА_4 затверджено прокурором 09 грудня 2021 року , а у кримінальному провадженні №12021150000000190 обвинуваченням ОСОБА_5 – 25 травня 2021 року.

Із вказаного часу позивачі фактично набули статус потерпілих у ДТП, що сталася 21 жовтня 2020 року.

Надалі позивачі вчиняли активні дії, які свідчать про їх волевиявлення щодо здійснення права на майнове відшкодування заподіяної їм шкоди, а саме 19 серпня 2021 року звернувся до ТДВ «СК «Гардіан» із заявою про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, а 03 жовтня 2022 року до суду про відшкодування ТДВ «СК «Гардіан» шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Натомість, до ПрАТ «Страхова Група «ТАС», даними про яку позивачі достеменно володіли, останні в позасудовому порядку не звертались, жодних дій, необхідних для отримання страхового відшкодування із ПрАТ «Страхова Група «ТАС» не вчиняли, і вперше, заяву на виплату страхового відшкодування ними було подано фактично 08 квітня 2025 року, тобто значно пізніше ніж через 3 роки з дати настання ДТП.

Звертаючись до суду із даним позовом поза межами трирічного строку з моменту настання ДТП, позивачі не посилалися на те, що незвернення як до страховика (страхової компанії) так і до суду поза межами преклюзивного строку було обумовлене обставинами, які не залежали від їх дій, та ними було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, а тому з огляду на вищевикладене підстав для задоволення позову немає.

Законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин, і недотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. Тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20)).

За наведених обставин суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПрАТ «Страхова Група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування.

Посилання суду першої інстанції на те, що оскільки заява про виплату страхового відшкодування від 08 квітня 2025 року була залишена відповідачем без задоволення, тому звернення в суд із даним позовом 17 липня 2025 року відбулось в межах встановленого законом трирічного строку, є помилковим.

Положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено трирічний строк подання заяви про страхове відшкодування, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Визначений ст. 37 вказаного Закону строку є присічним, поновленню не підлягає, і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Оскільки спірна ДТП сталася 21 жовтня 2020 року, то саме з цього часу настає право позивачів на звернення із відповідною заявою.

Вбачається, що заява на виплату страхового відшкодування до ПрАТ «Страхова Група «ТАС» позивачами вперше фактично була подана лише 08 квітня 2025 року, тобто з значно пізніше ніж через 3 роки з дати настання ДТП. Добросовісності своїх дій при зверненні до страховика з вказаною заявою позивачами не доведено.

Існування іншого судового провадження за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТДВ «СК «Гардіан» не може свідчити про неможливість звернення позивачів до ПрАТ «Страхова Група «ТАС» з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, чи пред`явлення позову про відшкодування шкоди за спірне ДТП у визначений законом строк.

Тому, позивачі втратили право на відшкодування шкоди від страховика в межах страхових виплат.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на положення Закону, який регулює спірні правовідносини, правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 та від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

За такого, оскаржуване судове рішення відповідно до п.п.1,4 ст. 376 ЦПК України слід скасувати, а в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПрАТ «Страхова Група «ТАС» відмовити через пропуск позивачами встановленого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» трирічного строку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування.

Оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір» тому судові витрати, пов`язані з оплатою ПрАТ «Страхова Група «ТАС» судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1950 грн слід компенсувати за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 серпня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про відшкодування шкоди відмовити.

Компенсувати Приватному акціонерному товариству «Страхова Група «ТАС» (код ЄДРПОУ 30115243) за рахунок держави 1950 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді:

_____________________

Повне судове рішення складено 14.10.2026 р.