Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №490/840/25 — Миколаївський апеляційний суд

14.10.26

22-ц/812/1690/26

Провадження № 22-ц/812/1690/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 490/840/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем – Коростієнко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 21 травня 2026 року суддею Гуденко О.А., у приміщенні цього ж суду, (повний текст складено 28 травня 2026 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до

Держави в особі Державної казначейської служби України,

Головного управління національної поліції в Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури

про стягнення моральної шкоди, спричиненої незаконними рішеннями та бездіяльністю під час досудового розслідування,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним вище позовом.

Зазначала, що 15.04.2024 року вона звернулася до Миколаївської обласної прокуратури із заявою про внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за ознаками статей 172,191, 364, 366 КК України, стосовно посадових осіб НУК імені адмірала Макарова та Херсонського навчально-наукового інституту НУК імені адмірала Макарова.

Проте, тільки 23.05.2024 року за ухвалою слідчого судді відомості були внесені до ЄРДР та розпочато кримінальне провадження № 12024153020000234.

Вдруге 19.09.2024 року вона звернулася до ГУНП в Миколаївській області із заявою про вчинення посадовими особами НУК імені адмірала Макарова та Херсонського навчально-наукового інституту НУК імені адмірала Макарова кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364, 366 КК України, на що не отримала жодної відповіді і лише 16.10.20204 року отримала відповідь, що її заява була розглянута згідно ЗУ "Про звернення громадян".

Тільки 12.12.2024 року відомості за її заявою були внесені до ЄДРСР, лише за ухвалою слідчого судді.

Такі незаконні дії працівників поліції були підтримані працівниками прокуратури, які при розгляді судом поданих нею скарг, просили суд відмовити у їх задоволенні. Також був відсутній будь-який контроль за діяльністю органів поліції з боку прокуратури.

Посилаючись на відсутність з боку державних органів - поліції та прокуратури, захисту її прав, спрямованих на боротьбу з корупцією та беззаконням, та на приниження її честі та гідності такими діями, ОСОБА_1 просила стягнути з Держави Україна 500 000 грн моральної шкоди.

Узагальнені доводи інших учасників

Представник Миколаївської обласної прокуратури Добрікова І.В. у відзиві на позовну заяву просила відмовити у її задоволенні.

Зазначала, що доводи позовної заяви зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися слідчими та прокурорами у кримінальному провадженні. Однак прийняття слідчими суддями деяких процесуальних рішень не є достатнім доказом протиправності дій посадових осіб та заподіяння позивачу моральної шкоди.

Крім того, позивачкою не надано жодного доказу вчинення будь-яких протиправних дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, або при проведенні перевірок її скарг, посадовими особами органу Миколаївської обласної прокуратури відносно неї.

Також не надані докази компетентних органів прокуратури вищого рівня (стаття 308 КПК), або судових рішень щодо порушень слідчим або прокурором вимог закону, в тому числі і розумних строків, і якими б було встановлено факт невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які ще тривають, та притягнення цих осіб до відповідальності.

За весь період розслідування та процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12024153020000234 слідчими та прокурорами Миколаївської обласної прокуратури необґрунтовані чи незаконні рішення не приймались.

Представник Державної казначейської служби України Самарська Т.А. у відзиві на позовну заяву вважала, що позов не підлягає задоволенню.

Зазначала, що позивачкою не обґрунтовано залучення Казначейства до участі у справі в якості відповідача. Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, не вказує на безумовний обов`язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів.

Посилаючись на те, що Закон не передбачає встановлення протиправності дій або бездіяльності слідчого та прокурора у кримінальному провадженні в порядку цивільного судочинства, а реалізація особою права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнала Позивачка.

Незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, які оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, та скасування цих рішень в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди.

Представник ГУНП у Миколаївській області Нофенко М.В. просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що стала практика Верховного Суду визначає, що незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, які оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, та скасування цих рішень в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди.

Крім того зазначала, що ОСОБА_1 не надала жодного доказу психічного чи фізичного впливу з боку відповідачів, а також жодного доказу, які б свідчили про протиправність їхніх дій чи вказували на бездіяльність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту протиправної поведінки чи бездіяльності відповідачів під час досудового розслідування, навмисного затягування досудового розслідування, його тривалості внаслідок тривалої бездіяльності посадових осіб, пов`язаної з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України чи винесенням незаконних рішень, а також факту заподіяння моральної шкоди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що протиправна (незаконна) бездіяльність відповідачів та рішення посадових осіб підтверджено ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2024 року; ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2024 року, ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2024 року, ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва Дірка І.І. від 29 січня 2025 року, ухвала слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2024 року, якими було задоволено подані нею скарги та посадових осіб ВП №1 МРУП ГУНП в Миколаївській області було зобов`язано вчинити певні дії.

Порушення відповідачами її прав спричинило мені моральні страждання та біль, я втратила спокій, здоровий сон, почуваюся ображеною, незахищеною, непотрібною і нічого не значущою для суспільства, оскільки правоохоронні органи нехтують моїми правами, порушують їх і бездіють там, де Закон безумовно зобов`язує їх діяти і вказує як саме діяти (стаття 214 КПК України).

Узагальнені доводи інших учасників

Представник Державної казначейської служби України Самарська Т.А. просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на безпідставне зазначення ДКС України відповідачем у справі.

Зазначала, що державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні.

Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем ДКС України або її територіальний орган, оскільки він зобов`язаний виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Представник Миколаївської обласної прокуратури Кадєєва А.В. у задоволенні апеляційної скарги просила відмовити, посилаючись на недоведеність протиправності поведінки відповідачів, у тому числі Миколаївської обласної прокуратури, незаконності дій або бездіяльність органу досудового розслідування, який проводить досудове розслідування кримінального провадження №12024153020000234, неналежне здійснення прокуратурою процесуального керівництва. Також, не доведено факту заподіяння позивачці моральних страждань.

Представник ГУ НПУ в Миколаївській області Нофенко М.В. також просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 .

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що 15.04.2024 року ОСОБА_2 звернулася до Миколаївської обласної прокуратури з заявою про внесення відомостей до ЄРДР за ознаками ст. 172, 191, 364, 366 КК України стосовно посадових осіб НУКА та Херсонського навчально-наукового інституту НУК, за фактом незаконного використання бюджетних коштів, зловживання владою та службовими повноваженнями, шахрайство з фінансовими ресурсами, шляхом подання неправдивої інформації з метою отримання незаконного прибутку, внаслідок якого державі завдана велика матеріальна шкода.

16.04.2024 року заява була перенаправлена для розгляду до ГУ НПУ в Миколаївській області.

06.05.2024 року ВП №1 РУП ГУНП в Миколаївській області надіслало ОСОБА_1 повідомлення про те, що її заява була зареєстрована як звернення до ІТС ІПНП та за результатами перевірки слідчим відділенням ознак кримінального правопорушення не виявлено.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.05.2024 було задоволено її скаргу та уповноважену особу ВП №1 МРУП ГУНП в Миколаївській області зобов`язано вчинити дію в порядку вимог ст. 214 КПК України щодо внесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення.

23.05.2024 року ВП №1 МРУП ГУНП в Миколаївській області внесено відомості до ЄРДР №12024153020000234 про початок досудового за ч.1 ст.172 КК України, за фактом порушення трудових прав працівників Національного університету кораблебудування імені Адмірала Макарова.

02.07.2024 року позивачка звернулася до ВП №1 МРУП ГУНП в Миколаївській області з клопотанням про визнання її потерпілою у кримінальному провадженні №12024153020000234 від 23.05.2024 року.

Постановою дізнавача ВП №1 МРУП ГУНП в Миколаївській області Сербул Н.М. від 05.07.2024 року ОСОБА_1 відмовлено у визнанні її потерпілою.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.07.2024 року постанову дізнавача ВП №1 МРУП ГУНП в Миколаївській області Сербул Н.М. від 05.07.2024 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою в кримінальному провадженні №12024153020000234 від 23.05.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172 КК України скасовано, дізнавача зобов`язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.07.2024 року про залучення її потерпілою у кримінальному провадженні №12024153020000234 від 23.05.2024, про що повідомити заявника.

Постановою дізнавача від 31.07.20204 року ОСОБА_1 повторно було відмовлено у визнанні потерпілою, з посиланням на ненадання доказів спричинення моральної, фізичної та матеріальної шкоди.

Не погодившись з зазначеною постановою, 13.08.2024 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою, в якій просила зазначену постанову скасувати.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 04.11.2024 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову дізнавача від 31.07.2024 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №12024153020000234 скасовано.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.01.2025 року повторно задоволено скаргу ОСОБА_1 , постанову дізнавача від 11.11.2024 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №12024153020000234 скасовано.

Лише після цього дізнавачем було визнано ОСОБА_1 потерпілою у цьому кримінальному провадженні та надано пам`ятку про права потерпілої.

Як вбачається з Довідки про хід досудового розслідування за матеріалами кримінального провадження, складеної старшим дізнавачем СВ відділення поліції №1 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області Чугай Є., досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024153020000234 від 23.05.2024 року за ч. 1 ст. 172 КК України наразі триває, проведена низка слідчих дій, допитано свідків тощо.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що незаконні дії працівників поліції були підтримані працівниками прокуратури, які не здійснювали належного контролю за діяльністю органів поліції, та при розгляді судом поданих нею скарг, просили суд відмовити у їх задоволенні.

Посилаючись на відсутність з боку державних органів - поліції та прокуратури, захисту її прав, спрямованих на боротьбу з корупцією та беззаконням, та на приниження її честі та гідності такими діями, ОСОБА_1 просила стягнути з Держави Україна 500 000 грн моральної шкоди.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у разі встановлення факту реального заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1174 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини посадової або службової особи органу державної влади.

Водночас, необхідною підставою для притягнення відповідного органу (органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання такої шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявності моральної шкоди; протиправності поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

З огляду на вказані норми матеріального права при зверненні з позовом про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні такою посадовою особою своїх повноважень, позивач повинен довести не лише протиправність поведінки відповідача, а й факт заподіяння моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Обов`язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказуванню підлягає факт завдання особі моральної шкоди, у чому така моральна шкода знайшла вираз, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У справі, що переглядається, встановлено, що внаслідок оскарження позивачкою ОСОБА_1 дій посадових осіб ВП № 1 МРУП ГУНП в Миколаївській області щодо невнесення відомостей за її заявою до ЄРДР та невизнання її потерпілою у цьому кримінальному провадженні, ухвалами Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.05.2024 року, від 26.07.2024 року, від 04.11.2024 року, від 29.01.2025 року її права було захищено шляхом зобов`язання уповноваженої особи ВП №1 МРУП ГУНП в Миколаївській області вчинити дію щодо внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення, та визнання ОСОБА_1 потерпілою у цьому кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Thoma v. Luxembourg" (Тома проти Люксембургу)" від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що відновлення прав позивачки ОСОБА_1 відбулося на підставі ухвалених Центральним районним судом рішень, якими було визнано протиправними дії посадових осіб органів поліції, скасовано їхні постанови та задоволено скарги ОСОБА_1 , відомості про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_1 було внесено до ЄРДР та ОСОБА_1 визнано потерпілою у цьому кримінальному провадженні.

Сам по собі факт прийняття органом поліції рішень, які у подальшому були скасовані судом, не може бути достатньою самостійною підставою для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

Саме лише задоволення скарг ОСОБА_1 та скасування прийнятих органом поліції рішень не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями/бездіяльністю органу поліції та заподіяною позивачці шкодою.

Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Проте, позивач не надав достатніх доказів на підтвердження того, що бездіяльністю відповідачів їй завдано моральних чи фізичних страждань, втрат немайнового характеру, які мають грошовий вираз.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 25 січня 2023 року у справі № 295/8799/20 (провадження № 61-11911св22), від 01 березня 2023 року у справі № 757/1480/21 (провадження № 61-5339св22), від 06 травня 2024 року у справі № 295/11824/23 (провадження № 61-18468св23).

Отже, достатніх доказів заподіяння позивачці моральних страждань діяннями/бездіяльністю ГУНП в Миколаївській області та Миколаївською обласною прокуратурою суду не надано.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що задоволення скарг ОСОБА_1 на дії посадових осіб органів поліції та скасування прийнятих ними рішень, а також відновлення прав ОСОБА_1 рішеннями судів, та таким чином відновлення її порушених прав, є адекватним засобом для згладжування душевних страждань та справедливою сатисфакцією.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, за приписами пункту 13 частини другої статті 3 ЗУ «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, тому витрати за апеляційний розгляд справи відносяться на рахунок держави.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 14 жовтня 2026 року