Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №484/1619/26 — Миколаївський апеляційний суд

14.10.26

22-ц/812/2038/26

Провадження № 22-ц/812/2038/26 Головуючий суду першої інстанції Коваленко Н. А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 484/1619/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_2 , на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2026 року, повне судове рішення складено 08 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко Н.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

31 березня 2026 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що постановою Господарського суду Миколаївської області від 31 березня 2025 у справі № 915/28/24 Комунальне підприємство «Первомайськводоканал» Первомайської міської ради (далі – КП «Первомайськводоканал») визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

02 лютого 2026 року відбувся електронний аукціон № BRD001-UA-20260121-20415 з продажу майна банкрута по лоту № 4, а саме: право вимоги грошової (дебіторської) заборгованості КП «Первомайськводоканал» станом на 31 березня 2025 року.

Переможцем аукціону став ФОП ОСОБА_1

09 лютого 2026 року на підставі електронного аукціону № BRD001-UA-20260121-20415, між КП «Первомайськводоканал» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні, згідно з яким покупець сплатив продавцю усі необхідні до сплати кошти, а продавець передав (відступив) покупцю право вимоги дебіторської заборгованості, а саме: право вимоги дебіторської заборгованості КП «Первомайськводоканал» на загальну суму 11 205 697,58 грн, в тому числі, заборгованість фізичних осіб (населення) на суму 8 294 061,14 грн, заборгованість фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб на суму 2 911 636,44 грн.

09 лютого 2026 року КП «Первомайськводоканал» та ФОП ОСОБА_1 уклали договір відступлення права вимоги банкрута на аукціоні.

Придбавши майно на аукціоні, ФОП ОСОБА_1 отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Первомайськводоканал», що надає статус правонаступника, згідно з приписів ЦК України. ФОП ОСОБА_1 є новим кредитором на підставі Договору відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року та акту про придбання майна на аукціоні від 09 лютого 2026 року до споживачів боржників за комунальними платежами згідно з додатком №1 до договору від 09 лютого 2026 року, зокрема до боржника за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 .

За адресою: АДРЕСА_1 обліковується заборгованість у розмірі 6 205,29 грн. Особовий рахунок за вказаною адресою № НОМЕР_1 відкритий на відповідачку ОСОБА_3 . Власником нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 6 205, 29 грн за період з листопада 2023 по березень 2026 року; 1 424, 55 грн інфляційні втрати; 414, 14 грн 3 % річних.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 закрито 09 лютого 2017 року, підставою стало об`єднання об`єктів нерухомого майна.

Станом на 22 травня 2025 року ОСОБА_3 не є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості відповідачки за період з листопада 2023 по березень 2026 року, при цьому відповідачкою надано докази того, що з 22 травня 2025 року вона не є власницею нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на користь позивача основної заборгованості за житлово-комунальні послуги на загальну суму 6205, 29 грн, відсутні підстави і для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то судові витрати покладаються на позивача.

Не погодившись з рішенням суду ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що технічна зміна нумерації чи статусу приміщення не припиняє зобов`язання з оплати фактично наданих послуг. Суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що нежитлове приміщення № 18/1-2 було утворено саме шляхом об`єднання та реконструкції квартири АДРЕСА_3 (яка фігурує в розрахунках як 18/1) та квартири АДРЕСА_4 . Тобто фізично це є один і той самий об`єкт нерухомого майна, який був приєднаний до мереж водопостачання та водовідведення, і власником якого до 22 травня 2025 року незмінно залишалася ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції не врахував, що облік заборгованості ведеться постачальником послуг не за назвою в реєстрі, а за особовим рахунком № НОМЕР_1 , який був відкритий безпосередньо на ОСОБА_3 і не змінювався.

Той факт, що в білінговій системі комунального підприємства (а згодом — у Додатку № 1 до Договору відступлення права вимоги) зберіглася первинна адреса приміщення до його об`єднання (« АДРЕСА_5 »), є виключно технічною особливістю ведення обліку первісним кредитором.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що постановою Господарського суду Миколаївської області від 31березня 2025року у справі № 915/28/24 КП «Первомайськводоканал» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

02 лютого 2026 року відбувся електронний аукціон № BRD001-UA-20260121-20415 з продажу майна банкрута по лоту № 4, а саме: право вимоги грошової (дебіторської) заборгованості КП «Первомайськводоканал» станом на 31 березня 2025 року.

Відповідно до протоколу про результати аукціону № BRD001-UA-20260121-20415 від 02 лютого 2026 року переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом про проведення аукціону № BRD001-UA-20260121-20415 від 02 лютого 2026 року: - ціна або частина ціни, сплачена переможцем за лот (що становить залишок гарантійного внеску за вирахуванням винагороди оператора): 666 963,13 грн без ПДВ; сума залишку від ціни продажу лота, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону (за вирахуванням залишку сплаченого гарантійного внеску): 0,00 грн; сума, яка підлягає поверненню переможцю електронного аукціону, у разі, коли сума гарантійного внеску, сплаченого таким переможцем аукціону більша за суму ціни продажу лота та винагороди оператора: 532 494,76 грн; винагорода оператора авторизованого електронного майданчика, через який переможцем аукціону придбано майно: 5 378,73 грн у т.ч. ПДВ 896,46 грн.

09 лютого 2026 року на підставі електронного аукціону № BRD001-UA-20260121-20415, між КП «Первомайськводоканал» та ФОП ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні, згідно з яким покупець сплатив продавцю усі необхідні до сплати кошти, продавець передав (відступив) покупцю право вимоги дебіторської заборгованості, а саме: право вимоги дебіторської заборгованості КП «Первомайськводоканал» на загальну суму 11 205 697,58 грн, в тому числі, заборгованість фізичних осіб (населення) на суму 8 294 061,14 грн, заборгованість фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб на суму 2 911 636,44 грн.

09 лютого 2026 року КП «Первомайськводоканал» та ФОП ОСОБА_1 , керуючись статтями 82, 87 Кодексу України з процедур банкрутства, уклали Договір відступлення права вимоги банкрута на аукціоні. Згідно з пунктом 1 Договору, на умовах даного Договору та на підставі протоколу про проведення аукціону № BRD001-UA-20260121-20415 від 02 лютого 2026 року первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги дебіторської заборгованості первісного кредитора до контрагентів (боржників/солідарних боржників) за надані послуги, зазначених у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржники. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором. Загальна сума вимог (дебіторської заборгованості) за цим договором складає: 11 205 697,58 грн, обтяження відсутні. Пунктом 2 Договору передбачено, що за цим Договором новий кредитор в день укладання цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання первісним кредитором у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває усі права кредитора включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань та сплати боржниками грошових коштів. Розмір права вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього Договору. Права первісного кредитора переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги. Пункт 5 Договору зазначає, що продаж дебіторської заборгованості здійснюється разом з усіма пов`язаними та похідними правами вимоги, у тому числі правом на стягнення штрафних санкцій, пені, інфляційних втрат, 3% річних, а також процесуальними правами кредитора.

ФОП ОСОБА_1 є новим кредитором на підставі Договору відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року та акту про придбання майна на аукціоні від 09 лютого 2026 року до споживачів боржників за комунальними платежами, згідно з додатком № 1 до Договору від 09лютого 2026 року, зокрема до боржника за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 .

За адресою АДРЕСА_1 обліковується заборгованість у розмірі 6 205, 29 грн, на що позивач надає розрахунок на вказаною адресою та відомості про послуги.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна - об`єкт нерухомого майна (однокімнатна квартира АДРЕСА_6 ) закрито; підстава об`єднання об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 15 лютого 2017 року проведено реєстрацію об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер 1172887248000.

Згідно висновку комісії відповідно до акту щодо переведення житлових приміщень у нежитлові для їх реконструкції під розміщення об`єктів невиробничої сфери від 11 березня 2015 року переведення житлових приміщень квартир АДРЕСА_3 і АДРЕСА_7 в нежитлові приміщення для їх подальшої реконструкції під перукарню є можливим при отриманні відповідних погоджень.

Згідно договору дарування від 22 травня 2025 року ОСОБА_3 подарувала нежитлове приміщення, перукарню, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано в реєстрі за № 2591.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції апеляційний суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.

Як встановлено судом першої інстанції ФОП ОСОБА_1 є новим кредитором на підставі Договору відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року та акту про придбання майна на аукціоні від 09 лютого 2026 року до споживачів боржників за комунальними платежами згідно з Додатком № 1 до Договору від 09 лютого 2026 року, зокрема до боржника ОСОБА_3 за надані послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 6 205,29 грн за період з листопада 2023 року по березень 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , власник квартири на той час ОСОБА_3 , яка була, відповідно до акта від 11 березня 2015 року, переведена у нежитлове приміщення та об`єднана з іншим об`єктом нерухомого майна. Згідно договору дарування нежитлового приміщення від 22 травня 2025 вказане нежитлове приміщення ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач отримавши право вимоги за результатами електронного аукціону, має право звернення до суду з вказаним позовом до боржниці ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору і в установлений строк.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Тлумачення частини 2 статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов`язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Загальні положення про плату за комунальні послуги та строки їх внесення передбачені статтями 67, 68 Житлового кодексу України, якими визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є: послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація.

Згідно статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний в тому числі оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;

Відповідно до статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Положеннями частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини 2 статті 7, частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

З огляду на зазначене можна зробити висновок, що незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на водопостачання та водовідведення, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманих послуг з водопостачання та водовідведенню.

Висновок суду першої інстанції про існування боргу у розмірі 6 205.29 грн. станом на листопад 2023 року відповідачкою не оскаржувався.

Відповідачка в своєму письмовому поясненні, наданому суду першої інстанції, зазначала, що стягнення заборгованості не є можливим, оскільки об`єкта за адресою АДРЕСА_5 на даний час не існує, у зв`язку з переведенням квартири у статус нежитлового приміщення, та наразі він не є її власністю, що підтверджується договором дарування від 22 травня 2025 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що відповідачка була власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому позивачем надано розрахунок заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 та позивач не довів наявність боргу у відповідачки зі сплати житлово -комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 за період з листопада 2023 року по березень 2026 року.

Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим з огляду на таке.

Відповідно до статті 12 ЦПК України судочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, позивач скористався правом надати докази на підтвердження заборгованості відповідачки перед кредитором, з урахуванням положень умов договору про постачання послуг з водопостачання та водовідведення, зокрема, виписку з особового рахунку відповідачки за період з листопада 2023 року по жовтень 2026 року, заборгованість за які склала 6 205,29 грн. Між тим, із зазначеної виписку встановлено, що борг у розмірі 6 205.29 грн виник у відповідачки станом на листопад 2023 року, а на подальше як борг лише фіксувалась зазначена сума.

Цей письмовий доказ засвідчений первісним кредитором.

У своїх письмових поясненнях ОСОБА_3 зазначала, що у зв`язку з тим, що станом на 2017 рік квартира АДРЕСА_1 вже була переведена у статус нежитлового приміщення та об`єднана з квартирою АДРЕСА_4 , після чого їй було надано нову адресу: АДРЕСА_8 з 2017 року вже не існувало. Платежі за водопостачання здійснювались за новою адресою. Більш того, вказане нежитлове приміщення було подаровано відповідачкою громадянці ОСОБА_4 відповідно до договору дарування нежитлового приміщення від 22 травня 2025 року.

Проте, доводи ОСОБА_3 про те, що на момент виникнення заборгованості (листопад 2023 року) квартира АДРЕСА_6 була об`єднана з іншим об`єктом нерухомого майна, а саме, квартирою АДРЕСА_4 та набула статусу нежитлового приміщення, не спростовує наявності у неї обов`язку зі сплати заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення надані КП «Первомайськводоканал», право вимоги за якими в подальшому перейшло до ФОП ОСОБА_1 .

Самі по собі об`єднання квартир та зміна статусу приміщення не припиняють зобов`язань, що виникли у відповідачки у зв`язку з отриманням відповідних послуг та не звільняє її від обов`язку оплатити їх вартість.

Крім того, доводи ОСОБА_3 про відчуження спірного нежитлового приміщення на підставі договору дарування від 22 травня 2025 року апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки, як вбачається з виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 відкритого на ім`я ОСОБА_3 , заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення виникла ще станом на листопад 2023 року, тобто до моменту відчуження зазначеного приміщення. При цьому, в подальшому вказана сума заборгованості не змінювалась, а лише відображалась в розрахунку за наступні роки до березня 2026 року, що саме по собі не свідчить про виникнення боргу після відчуження нерухомого майна.

Отже, зміна власника нежитлового приміщення в 2025 році ніяким чином не впливає на обов`язок ОСОБА_3 погасити заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення, яка виникла до відчуження нежитлового приміщення № 18/1-2 по АДРЕСА_9 .

Оплата житлово-комунальних послуг підтверджується розрахунковими та фінансовими документами, що містять інформацію про дату, суму, призначення платежу та реквізити сторін: паперовими чи електронними квитанціями банків, касовими чеками, платіжними інструкціями або виписками з карткових рахунків.

У даній справі такими письмовими доказами можуть бути: паперова квитанція або чек з каси банку чи поштового відділення з відміткою про виконання платежу; електронна квитанція (у форматі PDF або цифрова довідка), сформована інтернет-банкінгом (Приват24, Monobank тощо) чи платіжними сервісами (Portmone, iPay); виписка з банківського карткового рахунку, яка деталізує рух коштів та успішне списання суми на користь надавача послуг; розрахунковий (касовий) чек або квитанція терміналів самообслуговування (I-Box, ПриватБанк тощо).

Отже, докази на підтвердження погашення заборгованості повинні містити: дату та час здійснення транзакції, точну суму платежу, реквізити платника та отримувача (назва підприємства-постачальника комунальної послуги, його рахунок або ЄДРПОУ), призначення платежу (з чітким зазначенням особового рахунку, адреси та періоду, за який проводиться оплата).

Проте, ОСОБА_3 не надала достовірних доказів, які б підтверджували оплату вищезазначеного боргу ні первісному кредитору, ні позивачу, а тому позовні вимоги про стягнення цієї суми з відповідачки підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Пунктом 5 Договору про відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року, крім продажу дебіторської заборгованості здійснюється разом з усіма прив`язаними та похідними правами вимоги, у тому числі, правом на стягнення штрафних санкцій, пені, інфляційних втрат, а також процесуальними правами кредитора.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у позивача, як у нового кредитора, виникло право на стягнення визначених статтею 625 ЦК України нарахувань на прострочену заборгованість за надані послуги, що передбачено ЦК України та договором про відступлення права вимоги, а тому такі вимоги також підлягають задоволенню.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ( частина 1 статті 141 ЦПК України).

За результатами перегляду рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця Грицай В.А. задоволено, позовні вимоги також задоволено в повному обсязі.

Звертаючись з апеляційною скаргою, позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 597.44 грн, при зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 331.20 грн.

За такого, з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції у розмірі 1 331.20 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі у розмірі 1 597.44 грн.

Загалом з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 928.64 грн судового збору.

Крім того, ФОП ОСОБА_1 в своєму позові просив про стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу понесених ним при розгляді справи в суді першої інстанції в розмірі 7 000 грн.

В подальшому, звертаючись до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення ФОП ОСОБА_1 уточнив розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції, та просив стягнути їх з ОСОБА_3 у розмірі 4 608.80 грн, надавши відповідні докази на їх підтвердження.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає можливим вирішити питання про визначення вартості витрат на професійну правничу допомогу понесених ФОП ОСОБА_1 при розгляді справи в суді першої інстанції, виходячи із суми заявленої до стягнення в заяві позивача про ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до частини 1-3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_2 , просив стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції в загальному розмірі 4 608.80 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору від 19 березня 2026 року № 01 про надання професійної правничої допомоги; копію додатку від 19 березня 2026 року № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 березня 2026 року № 01; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію довіреності від 19 березня 2026 року; копію акту від 25 березня 2026 року № 194 приймання-передачі документів до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 березня 2026 року № 01; копію акту від 13 липня 2026 року № 194 здачі- приймання наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги від 19 березня 2026 року № 01.

За змістом вищевказаних документів вбачається, що професійна правнича допомога надана на загальну суму 4 608.80 грн за наступні послуги при розгляді справи в суді першої інстанції: аналіз наданих замовником документів щодо правовідносин замовника з ОСОБА_3 задля стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги – 500 грн; підготовка та складання позовної заяви про стягнення заборгованості, здійснення розрахунку інфляційних та 3 відсотків річних задля подання Замовником до суду - 2 500 грн; згідно пункту 2 Додатку № 1 від 19 березня 2026 року до Договору, у разі прийняття рішення про задоволення позовних вимог, замовник додатково сплачує винагороду у формі гонорару успіху, яка визначається у розмірі 20% від ціни позову – 1 608.80 грн.

ОСОБА_3 , при вирішення судом першої інстанції питання про ухвалення додаткового рішення, надала до суду заяву в якій фактично виклала доводи з приводу свої незгоди з наявністю у неї боргових зобов`язань перед ФОП ОСОБА_1 .

В питанні критеріїв оцінки розміру таких витрат слід врахувати висновки Великої Палати викладені у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, враховуючи, що відповідачка свою незгоду зі стягненням з неї витрат на професійну правничу допомогу пов`язує тільки з відсутністю у неї боргових зобов`язань, складність справи, суть спору, характер послуг, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що 4 608.80 грн судових витрат на професійну правничу допомогу є розумним та необхідним розміром у межах розгляду цієї справи у суді першої інстанції.

З урахуванням того, що за результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції позов задоволено в повному обсязі, з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені при розгляді справи в суді першої інстанції, в розмірі 4 608. 80 грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення, інфляційних втрат та трьох процентів річних від суми боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 6 205 грн 29 коп. заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення станом на листопада 2023 року; 1 424 грн 55 коп. інфляційних втрат та 414 грн 14 коп. трьох процентів річних від суми боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення, а також 2 928 грн 64 коп. судового збору та 4 608 грн 80 коп витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.