Вирок від 30 вересня 2026 р. у справі №490/2205/26 — Миколаївський апеляційний суд

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«01» жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12025152020001459 за апеляційною скаргою заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2026 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 06.04.2026 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 3 місяці,

-обвинуваченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2026 року ОСОБА_6 засуджений ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2026 року та визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 4 місяці.

Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з дати набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, у строк відбування покарання ОСОБА_6 зараховано строк його попереднього ув`язнення із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Ухвалено строк перебування ОСОБА_6 під вартою обчислювати з моменту його затримання 16.12.2025.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили – залишено попереднім.

Скасовано заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту.

Вирішено питання про судові витрати та речові докази.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Прокурор ОСОБА_9 просить вирок щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарання за цим вироком та вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2026 року визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців.

В строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зарахувати покарання, відбуте частково за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2026 року.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Узагальнені доводи апелянта.

Прокурор ОСОБА_9 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та доведеності вини обвинуваченого, вважає вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Зазначив, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, у період з 08.12.2025 до 16.12.2025, тобто до ухвалення щодо нього вироку Заводським районним судом м. Миколаєва від 06 квітня 2026 року, яким його засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України, з урахуванням ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 3 місяці.

За таких обставин, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд повинен був застосувати положення ч. 4 ст. 70 КК України, а не ст. 71 КК України.

Також прокурор вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 263 КК України є явно несправедливим та не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість. На думку апелянта, судом не надано належної оцінки усім обставинам вчиненого кримінального правопорушення, що характеризують його суспільну небезпеку.

Зазначив, що дії обвинуваченого, передбачені ч. 1 ст. 263 КК України, належать до категорії тяжких злочинів, що саме по собі вимагає суворішої оцінки суспільної небезпеки діяння і особи винного. Предмет злочину - осколкові ручні гранати Ф-1 та їх кількість - створює підвищений рівень ризику для життя та безпеки громадян, а додаткового значення набуває доведений збут цих предметів, що відрізняє цю справу від випадків пасивного незаконного зберігання та свідчить про усвідомлену дистрибуцію особливо небезпечних предметів у цивільний обіг. Вказав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки двом принциповим чинникам, які обтяжують відповідальність:

- злочин вчинено в умовах дії в Україні правового режиму воєнного стану, коли суспільна небезпека незаконного обігу зброї й вибухонебезпечних предметів є максимальною, а принцип невідворотності справедливого покарання має виражений превентивний вимір;

- збут небезпечних боєприпасів двічі здійснювався у жвавому громадському місці - на паркувальному майданчику поблизу ТЦ «City Center», у денний час, коли поряд могла знаходитися велика кількість людей, у тому числі неповнолітні.

Зазначив, що не повною мірою оцінено й відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який цей злочин вчинив у період іспитового строку, призначеного вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2024 року, характеризується негативно, є особою, яка зловживає психотропними засобами, ніде не працює.

Тому вважає, що призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 263 КК України, є явно несправедливим та не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

ОСОБА_6 , у невстановлений час, але не пізніше 08.12.2025, діючи умисно, протиправно, не маючи спеціального дозволу, у порушення вимог Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 та Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України №622 від 21.08.1998, придбав шляхом привласнення знайдених на території недобудови, що розташована розі вулиці 3 Слобідська та проспекту Центрального, Центрального району міста Миколаєва два корпуси оборонних осколкових ручних гранат типу «Ф-І» та два засоби підриву, уніфікованих запалів дистанційної дії, типу УЗРГ та УЗРГМ при конструктивному поєднанні яких з вищезазначеними корпусами вони утворюють вибухові пристрої промислового виготовлення військового призначення - дві оборонні осколкові ручні гранати типу Ф-1, які відносяться до бойових припасів основного призначення, переніс до місця свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де незаконного зберігав. В подальшому, у ОСОБА_6 виник корисливий умисел на незаконний збут раніше привласнених двох корпусів оборонних осколкових ручних гранат типу «Ф-1» та двох засобів підриву, уніфікованих запалів дистанційної дії, типу УЗРГ та УЗРГМ при конструктивному поєднанні яких з вищезазначеними корпусами вони утворюють вибухові пристрої промислового виготовлення військового призначення - дві оборонні осколкові ручні гранати типу Ф-1, які відносяться до бойових припасів основного призначення.

Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на збут вищезазначених бойових припасів, останній, шляхом здійснення телефонного дзвінку ОСОБА_10 повідомив про свій намір збути 2 оборонних ручних осколкових гранат типу «Ф-1», та обсудивши умови щодо часу, місця, способу отримання бойових припасів, з корисливих мотивів надав пропозицію ОСОБА_11 на незаконний збут бойових припасів.

Надалі, 11.12.2025 близько 15:30 год., ОСОБА_6 , маючи прямий умисел на незаконний збут бойових припасів та діючи з корисливих мотивів, прибув до заздалегідь обумовленого із ОСОБА_11 місця паркувального майданчика ТЦ «City Center», розташованого навпроти будинку № 114 по вул. Марка Кропивницького у Центральному районі м. Миколаєва.

Знаходячись у вказаному місці, ОСОБА_6 незаконно збув (продав) ОСОБА_11 два корпуси осколкових ручних гранат Ф-1 та два засоби підриву промислового виготовлення — уніфіковані запали дистанційної дії типів УЗРГ та УЗРГМ. При конструктивному поєднанні вказаних запалів із відповідними корпусами вони утворюють бойові припаси основного призначення — дві ручні осколкові гранати Ф-1. За вказані бойові припаси ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 3 000 грн.

Крім того, ОСОБА_6 у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 16.12.2025, діючи умисно, протиправно, не маючи спеціального дозволу, у порушення вимог Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 та Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998, придбав шляхом привласнення знайдених на території недобудови, що розташована розі вулиці 3 Слобідська та проспекту Центрального, Центрального району міста 3 корпуси оборонних осколкових ручних гранат типу «Ф-І» та 1 засіб підриву, уніфікований запал дистанційної дії, типу УЗРГМ-2 при конструктивному поєднанні якого з вищезазначеними одним із корпусів гранат типу Ф-, вони утворюють вибуховий пристрій промислового виготовлення військового призначення - оборонну осколкову ручну гранату типу Ф-1, яка відносяться до бойових припасів основного призначення, які переніс до місця свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де незаконного зберігав.

Надалі у ОСОБА_6 виник корисливий умисел на незаконний збут раніше привласнених трьох корпусів осколкових ручних гранат Ф-1 та одного засобу підриву — уніфікованого запалу дистанційної дії типу УЗРГМ-2. При конструктивному поєднанні зазначеного запалу з одним із корпусів утворюється бойовий припас основного призначення - ручна осколкова гранада Ф-1 промислового виготовлення.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_11 та запропонував йому придбати вказані корпуси гранат і запал. У ході розмови сторони узгодили час, місце та спосіб передачі бойових припасів, а також ціну їх реалізації, чим ОСОБА_6 створив умови для вчинення незаконного збуту.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, 16.12.2025 близько 16:30 год., ОСОБА_6 , діючи з корисливих мотивів, прибув до заздалегідь обумовленого із ОСОБА_12 місця — паркувального майданчика ТЦ «City Center», що розташований напроти будинку № 114 по вул. Марка Кропивницького у Центральному районі м. Миколаєва. Знаходячись у вказаному місці, ОСОБА_6 незаконно збув (продав) ОСОБА_11 три корпуси осколкових ручних гранат Ф-1 та один засіб підриву - уніфікований запал дистанційної дії типу УЗРГМ-2, за що отримав від останнього грошові кошти в сумі 3 000 грн.

Безпосередньо після вчинення злочину та отримання грошових коштів, ОСОБА_6 був затриманий працівниками поліції в порядку ст. 208 КПК України. ОСОБА_13 добровільно видав працівникам поліції три корпуси осколкових ручних гранат Ф-1 та один запал типу УЗРГМ-2, які він придбав у ОСОБА_6 , а у останнього — грошові кошти в сумі 3 000 грн, отримані від незаконного збуту вказаних бойових припасів та їх комплектуючих частин, серії та номери яких збігаються з тими, що були заздалегідь підготовлені для проведення контролю за вчиненням злочину.

Судом першої інстанції дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК України, як носіння, зберігання, придбання та збут бойових припасів та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Позиції учасників судового розгляду.

Прокурор ОСОБА_5 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів дійшла таких висновків.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, відповідають фактичним обставинам справи та дослідженим в суді доказам. В цій частині вирок суду не оскаржується.

Щодо доводів апелянта про неправильність призначення обвинуваченому остаточного покарання з урахуванням вимог ч. 1 ст. 71 КК України, а також невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то вони є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року (справа №171/8/17) визначено, що тяжкість вчиненого кримінального правопорушення повинна враховуватися судом як загальна засада призначення покарання не лише на підставі належності відповідного правопорушення до певного виду (ст. 12 КК України), але з обов`язковим урахуванням конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 953/6840/22 зазначено, що згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 368 КПК України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», правові висновки Верховного Суду є обов`язковими для судів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Разом з тим, суд першої інстанції в порушення вказаних вимог закону та правових висновків Верховного Суду, у вироку висновки щодо призначення ОСОБА_6 покарання належним чином не обґрунтував та не вмотивував.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції хоча послався, але достатньо не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, а також дані про особу обвинуваченого, який не працює, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, притягувався до адміністративної відповідальності за ст.178 КУпАП.

Обставинами, які пом`якшують покарання суд визнав повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 263 КК України.

Разом з тим, судом першої інстанції не повною мірою оцінено відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який злочин вчинив у період іспитового строку, призначеного вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2024 року, характеризується негативно, є особою, яка зловживає психотропними засобами, ніде не працює.

Також є слушними доводи прокурора, що судом не надано належної оцінки усім обставинам вчиненого кримінального правопорушення, що характеризують його суспільну небезпеку.

Так, дії обвинуваченого, передбачені ч. 1 ст. 263 КК України, належать до категорії тяжких злочинів, що саме по собі вимагає суворішої оцінки суспільної небезпеки діяння і особи винного. Предмет злочину - осколкові ручні гранати Ф-1 та їх кількість, створює підвищений рівень ризику для життя та безпеки громадян, а додаткового значення набуває доведений збут цих предметів, що відрізняє цю справу від випадків пасивного незаконного зберігання та свідчить про усвідомлену дистрибуцію особливо небезпечних предметів у цивільний обіг.

Колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про недостатнє врахування обставин кримінального провадження, а саме, що злочин вчинено в умовах дії в Україні правового режиму воєнного стану, коли суспільна небезпека незаконного обігу зброї й вибухонебезпечних предметів є максимальною, а принцип невідворотності справедливого покарання має виражений превентивний вимір. Окрім того, збут небезпечних боєприпасів двічі здійснювався у громадському місці - на паркувальному майданчику поблизу торгового центру, у денний час.

За наведеного, призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 263 КК України, є явно несправедливим та не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Окрім того, судом першої інстанції при призначенні покарання неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано закон, який не підлягає застосуванню - безпідставне застосування положень ч. 1 ст. 71 КК України.

Так, за оскаржуваним вироком судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_6 призначено остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, та ухвалено до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2026 року.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01.06.2020 у справі № 766/39/17 зазначено, що за змістом ч. 4 ст. 70 КК, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за правилами, визначеними частинами 1-3 цієї статті (сукупність злочинів).

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків).

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, суд визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, у період з 08.12.2025 до 16.12.2025, тобто до ухвалення щодо нього Заводським районним судом м. Миколаєва вироку від 06 квітня 2026 року. Відтак, призначаючи ОСОБА_6 остаточне покарання, суд повинен був застосувати положення ч. 4 ст. 70 КК України та призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, а не за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК України.

За таких обставин, призначивши обвинуваченому ОСОБА_6 остаточне покарання із застосуванням вимог ч. 1 ст. 71 КК України, судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. З огляду на вищевикладене, оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, а також з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, застосування закону який не підлягав застосуванню.

Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд враховує обставини вчиненого злочину, зокрема те, що обвинувачений двічі здійснював збут небезпечних боєприпасів у громадському місці, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не працює, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 178 КУпАП, злочин вчинив у період іспитового строку, призначеного вироком Заводського районного суду м.Миколаєва від 16 липня 2024 року, є особою, яка зловживає психотропними засобами. Обставинами, які пом`якшують покарання є повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують покарання колегією суддів не встановлено.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК України більш суворе покарання, яке передбачено санкцією вказаної статті, яке на переконання колегії суддів, відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.

Остаточне покарання за сукупністю злочинів ОСОБА_6 слід визначити на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, але застосовуючи інший принцип призначення остаточного покарання, ніж просив прокурор, а саме шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком від 06 квітня 2026 року, більш суворим покаранням призначеним цим вироком.

За такого, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 404, 407, 408, 409, 414, 424, 532, 615 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2026 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2026 року більш суворим покаранням призначеним цим вироком, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з дня набрання вироком законної сили, тобто з 01.10.2026.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання строк тримання під вартою з 16.12.2025 до 01.10.2026, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_14