Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №130/2846/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/2846/26

Провадження № 22-ц/801/2464/2026

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокуСправа № 130/2846/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог Фізична особа підприємець ОСОБА_4 , про припинення права власності на житловий будинок, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою його представником – адвокатом Опольською Наталею Михайлівною, на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області про забезпечення позову, постановлену у цій справі 17 серпня 2026 року суддею Грушковською Л. Ю. у м. Жмеринка, дата складення повного тексту ухвали невідома,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про припинення права власності на житловий будинок, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог Фізична особа підприємець ОСОБА_4 (далі – ФОП ОСОБА_4 ), у якій просив суд:

-скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу індексний номер 63048412 від 25.01.2022;

-припинити право власності ОСОБА_3 на старий житловий будинок площею 50 м.кв. по АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2565489905060 у зв`язку з його фактичним знищенням (на підставі ст. 349 ЦКУ);

-визнати: житловий будинок з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0879 га, кадастровий номер 0510300000:00:002:2252, що розташована по АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

-поділити спільне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:

- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на: 1/2 житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 та 1/2 земельної ділянки площею 0,0879 га, кадастровий номер 0510300000:00:002:2252, що розташована по АДРЕСА_1 .

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, у якій просив забезпечити позов про поділ спільного майна подружжя шляхом накладення арешту на нерухоме майно (із забороною його відчуження) - житловий будинок АДРЕСА_1 , що зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 .

Подана заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та його колишньою дружиною ОСОБА_2 за погодженням із її батьком ОСОБА_3 було прийнято рішення переїхати проживати до належного останньому на праві спадкування житлового будинку АДРЕСА_1 . За домовленістю із ОСОБА_3 старий будинок повністю зруйновано та на його місці із розширенням у різні сторони, починаючи із будівництва повністю нового фундаменту, було побудовано новий будинок житловою площею 82,2 м.2. Крім того, старі господарські будівлі, які знаходились на спірній земельній ділянці, були знесені. Земельну ділянку суттєво покращено та побудовано на ній одну велику господарську будівлю із підземним підсобним приміщенням. Новий житловий будинок та господарські будівлі і споруди будувались погосподарським способом, без виготовлення проектної документації та без отримання будь-яких дозволів від органів місцевого самоврядування. Після завершення будівництва і оформлення нового будинку ОСОБА_3 обіцяв, що відповідна нерухомість буде переоформлена на позивача та відповідачку у рівних частках 50/50, однак на початку 2024 року шлюб між подружжям Чоловських розірвано, а обіцяний договір дарування так і не було укладено. Натомість позивача знято з реєстрації у вказаному будинку та відповідачами підшуковуються покупці для продажу спірної нерухомості.

Таким чином, ОСОБА_1 вважав, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що відповідач ОСОБА_3 відчужить спірну нерухомість на користь третіх осіб, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

17 серпня 2026 року ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області задоволено заяву про забезпечення позову та забезпечено позов шляхом накладення арешту (шляхом заборони його відчуження) на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , що зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2565489905060 на підставі інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_3 через свого представника – адвоката Опольську Н. М. подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на незаконність, необґрунтованість оскаржуваної ухвали, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував відсутність належних доказів існування реальної загрози ризику відчуження спірного нерухомого майна та не зазначив, які саме факти та докази підтверджують існування таких підстав.

Стверджує, що матеріали цивільної справи не містять установлених обставин та доказів вчинення ОСОБА_3 дій, спрямованих на відчуження спірного майна, зміну його власника чи інше виведення такого майна з-під можливого виконання майбутнього судового рішення. Навпаки, до постановлення оскаржуваної ухвали ОСОБА_3 ініціював окремий судовий

процес з метою захисту свого права на цей об`єкт нерухомості.

Також зазначає про те, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції навів правовий підхід Великої Палати Верховного Суду у справі №914/1570/20 щодо необхідності існування об`єктивних ризиків та їх підтвердження належними і допустимими доказами, однак при безпосередньому вирішенні заяви ОСОБА_1 не встановив жодної конкретної фактичної обставини, яка б підтверджувала реальність ризику відчуження будинку ОСОБА_3 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Путілін Є. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що предметом позову у даній справі є припинення права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , визнання його спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та його поділ.

Житловий будинок, на який накладено арешт оскаржуваною ухвалою, належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 (батьку відповідачки ОСОБА_2 ), що підтверджується інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції урахував підстави і предмет позовних вимог, а також те, що у позивача є достатньо підстав вважати, що відповідачі можуть вчинити дії, спрямовані на відчуження житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, тому невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення у справі, та дійшов висновку, що необхідно забезпечити позов шляхом накладення арешту (шляхом заборони відчуження) на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін і інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову, повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 565/482/23.

Згідно з роз`ясненнями у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, коли може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог (постанова Верховного Суду від 11.03.2024 у справі № 686/1849/23).

Установивши, що між сторонами у справі дійсно існує спір щодо припинення права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , визнання його спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та його поділ, а невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною його відчуження на належне відповідачу майно.

Водночас, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував відсутність належних доказів існування реальної загрози ризику відчуження спірного нерухомого майна та не зазначив, які саме факти та докази підтверджують існування таких підстав, апеляційний суд відхиляє.

Інститут забезпечення позову є превентивним інструментом, тому для заборони відчуження спірного нерухомого майна не вимагається обов`язкового надання доказів уже вчинених недобросовісних дій відповідача.

При цьому надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Ураховуючи, що ОСОБА_3 може розпорядитися спірним майном, активно заперечує проти права ОСОБА_1 на таке нерухоме майно, ініціював окремий судовий спір з вказаного приводу, висновок суду першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, щодо співмірності заявленого позивачем виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам та необхідності його застосування є законним та обґрунтованим.

Установлення обставин щодо правового режиму спірного майна, зокрема, з`ясування того, чи є воно об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя Чоловських, потребує дослідження та оцінки доказів і є предметом розгляду справи по суті. Вирішення зазначених питань під час розгляду заяви про забезпечення позову фактично означало б передчасне вирішення спору між сторонами.

Отже, посилання апелянта ОСОБА_3 на належність майна до його особистої приватної власності підлягають перевірці під час розгляду спору по суті та не можуть бути підставою для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідні заходи забезпечення позову лише тимчасово обмежують право особи на розпорядження належним їй майном та жодним чином не впливають на реалізацію права володіння та користування ним.

Натомість виконання судового рішення у цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи перебуватиме у власності ОСОБА_3 спірне нерухоме майно.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про формальність наведеного судом першої інстанції посилання на правовий підхід Великої Палати Верховного Суду у справі №914/1570/20 щодо необхідності існування об`єктивних ризиків та їх підтвердження належними і допустимими доказами, однак при безпосередньому вирішенні заяви ОСОБА_1 не встановив жодної конкретної фактичної обставини, яка б підтверджувала реальність ризику відчуження будинку ОСОБА_3 , апеляційний суд зазначає наступне.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно застосував критерій об`єктивного ризику, який у даному спорі слідує не з суб`єктивних тверджень ОСОБА_1 , а з самого факту існування спору між сторонами щодо майна та потенційної поведінки відповідача під час судового розгляду.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття обмежень, встановлених забезпеченням позову.

Колегія суддів звертає увагу, що у разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду першої інстанції з клопотанням про скасування застосованих ним заходів забезпечення позову, чого апелянт, будучи наділений таким правом, не зробив.

Відтак, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними вище обставинами та не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваної ухвали суду, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником – адвокатом Опольською Наталею Михайлівною, залишити без задоволення, а ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області про забезпечення позову від 17 серпня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк