Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №743/172/26 — Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/172/26

Провадження № 2/743/291/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року селище Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Макаревича Я.М.,

за участю секретаря судового засідання Довбенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ріпки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір № 19.02.2025-100001857 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 5 000 гривень шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 .

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 15 500 гривень: тіло кредиту - 5 000 гривень, проценти - 7 000 гривень, комісія - 1 000 гривень, неустойка - 2 500 гривень.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 19.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.04.2026.

Ухвалою від 06.04.2026 підготовче засідання відкладено до 26.06.2026 з метою повторного виклику відповідача.

Ухвалою від 26.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.10.2026.

Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення.

Ухвалою від 14.10.2026 суд постановив розглянути справу заочно на підставі наявних доказів відповідно до частини 4 статті 223, статей 280, 281 ЦПК України.

Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося (частина 2 статті 247 ЦПК України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

19.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір № 19.02.2025-100001857. Договір складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту). Позичальник підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором E865, надісланим у смс-повідомленні на її фінансовий номер телефону. Ідентифікацію та верифікацію позичальника здійснено через систему BankID Національного банку України (пункт 18 заявки).

Відповідно до пунктів 1-4 заявки позичальнику надано кредит у сумі 5 000 гривень на строк 140 днів з дати надання, тобто з 19.02.2025, з датою повернення 08.07.2025.

Згідно з пунктом 6 заявки процентна ставка є фіксованою і становить 1 % за один день користування кредитом, вона застосовується протягом усього строку, на який надається кредит. За пунктом 11 заявки проценти розраховуються шляхом множення суми кредиту (залишку суми кредиту) на кількість днів користування кредитом (залишком кредиту) та на процентну ставку.

Пунктом 7 заявки передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, економічна сутність якої визначена як «плата за надання Кредиту», у розмірі 20 % від суми кредиту, що становить 1 000 гривень, комісія нараховується та обліковується в день видачі кредиту. За пунктом 9 заявки кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг.

Відповідно до пункту 12 заявки погашення кредиту, процентів і комісії здійснюється десятьма черговими платежами згідно з графіком платежів, перший з яких підлягав сплаті 04.03.2025, останній - 08.07.2025.

За пунктом 15 заявки неустойка становить 50 гривень за кожен день невиконання (неналежного виконання) кожного окремого зобов`язання. Згідно з пунктом 7.6 оферти розмір неустойки встановлюється в заявці.

Відповідно до пункту 4.1 оферти кредит надається шляхом перерахування на рахунок споживача з використанням реквізитів його електронного платіжного засобу

4790-72XX-XXXX-6089. Ці ж реквізити зазначено в заявці як реквізити належного позичальнику платіжного засобу. Перерахування 19.02.2025 кредитних коштів у сумі 5 000 гривень на цю картку підтверджується копією платіжної інструкції від 19.02.2025.

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, жодного платежу на погашення заборгованості не здійснила. Згідно з довідкою-розрахунком позивача заборгованість за договором становить 15 500 гривень: основний борг - 5 000 гривень, проценти - 7 000 гривень, нараховані за період з 19.02.2025 по 08.07.2025, комісія за надання - 1 000 гривень, неустойка - 2 500 гривень.

ІV. Норми права, які застосував суд, та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

За змістом частин 1, 3, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та акцепту, підписаного відповідно до статті 12 цього Закону. Моментом підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (частина 1 статті 12 Закону).

Факт підписання договору одноразовим ідентифікатором підтверджується матеріалами справи. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що номер телефону, на який надіслано ідентифікатор, не належить відповідачу або що ідентифікатор E865 було використано іншою особою.

Додатково суд враховує, що ідентифікація відповідача при укладенні договору здійснена через систему BankID Національного банку України з використанням реквізитів банківського рахунку відповідача - поряд з підписанням договору одноразовим ідентифікатором. Цей метод ідентифікації передбачено Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» і підвищує достовірність встановлення особи позичальника в електронних правовідносинах.

Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, договір укладено у передбаченій законом формі, у зв`язку з чим він є обов`язковим для виконання (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець не має права встановлювати у договорі про споживчий кредит будь-які платежі, які позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю, які не передбачені цим Законом. ВП ВС у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 констатувала, що умова договору про споживчий кредит щодо оплатності послуг, які за законом мають надаватися безоплатно (зокрема, інформації про стан кредитної заборгованості частотою один раз на місяць), є нікчемною за частинами 1, 2 статті 11 і частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічну правову позицію щодо нікчемності умови про сплату комісії, не пов`язаної з конкретною послугою, ОП КЦС ВС висловила в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, кредитний договір передбачає стягнення з позичальника комісії в розмірі 1 000 гривень за надання кредиту.

За частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто надання (видача) кредитних коштів є основним зобов`язанням кредитодавця за кредитним договором, а проценти за користування кредитом - встановленою Законом винагородою кредитодавця за надання кредиту і користування коштами.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.

Дії кредитодавця, пов`язані з наданням кредиту, є діями, які кредитодавець вчиняє у власних інтересах з метою укладення договору, а не послугою позичальникові. Подібний підхід застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17. Вона дійшла висновку, що дії банку, які є наслідком реалізації його прав та обов`язків за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку, не є послугою, яку замовив позичальник.

За цих обставин, умова кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту обмежує права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», і на підставі частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 цього Закону є нікчемною, а вимога позивача про її стягнення в розмірі 1 000 гривень задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 549, 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23 системно роз`яснив застосування цієї норми. Зокрема, ВС вказав, що пункт 18 поширюється на договір позики, кредитний договір, у тому числі договір про споживчий кредит; період особливих правових наслідків - період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення; правовий наслідок прострочення в цей період - позичальник звільняється від відповідальності за частиною 2 статті 625 ЦК України (інфляційні втрати і 3 проценти річних), а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені). Цей висновок послідовно застосовується Верховним Судом - зокрема, в постановах від 28.11.2024 у справі № 756/8788/22 і від 27.11.2024 у справі № 759/4324/23.

Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 і триває з його неперервним продовженням Верховною Радою України відповідними законами.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, позивач заявив до стягнення неустойку у розмірі 2 500 гривень за прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань, яке розпочалося 05.03.2025 - наступного дня після дати першого чергового платежу. Цей період повністю припадає на дію воєнного стану в Україні.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», який звільняв споживача від неустойки за прострочення в період воєнного стану, виключено Законом України від 22.11.2023 № 3498-IX, а тому за договорами, укладеними після набрання чинності цими змінами, неустойка підлягає стягненню на підставі спеціального закону. Суд такі доводи відхиляє. Закон № 3498-IX змінив Закон України «Про споживче кредитування», проте не вносив змін до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який залишається чинним. Ця норма має самостійний характер, поширюється на будь-які договори, за якими позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем, у тому числі на договори про споживчий кредит, і пов`язує звільнення від неустойки з часом прострочення, а не з датою укладення договору.

За цих обставин на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки за прострочення, допущене в період дії воєнного стану. Нарахування позивачем неустойки за цей період є таким, що суперечить наведеній нормі.

Відповідно неустойка, нарахована за період дії воєнного стану, стягненню не підлягає. Сума, що підлягає виключенню зі стягнення, - 2 500 гривень. У задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Проценти за користування кредитом нараховано позивачем лише в межах погодженого строку кредитування (з 19.02.2025 по 08.07.2025) на фактичний залишок кредиту за договірною ставкою 1 % на день, яка не перевищує максимально допустимої денної процентної ставки, встановленої частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». Розмір нарахованих позивачем тіла кредиту та процентів відповідає умовам кредитного договору та вимогам закону.

Як встановлено в розділі ІІІ цього рішення, відповідно до пункту 4.1 оферти позивач перерахував 5 000 гривень на платіжну картку позичальника. За змістом частини 1 статті 1054 ЦК України позивач належно виконав своє зобов`язання щодо надання кредитних коштів.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Належне виконання зобов`язань передбачає дотримання боржником усіх умов договору, у тому числі щодо строку виконання, способу виконання та розміру належних платежів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свого зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом, не подала, наявність та розмір заборгованості не оспорила, доводів позивача про укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та порушення зобов`язання щодо їх повернення не спростувала. Жодних доказів недійсності кредитного договору в цілому або окремих його умов, погашення заборгованості в більшому розмірі, ніж враховано позивачем у розрахунку, або інших обставин, які б свідчили про неправильність обчислення суми боргу, відповідач суду не надала. Власного контррозрахунку заборгованості відповідач також не подала.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Зважаючи на те, що позиція позивача обґрунтована письмовими доказами, які узгоджуються між собою, а відповідач жодних обставин, зазначених у позові, не спростувала, суд вважає твердження позивача такими, що відповідають дійсним обставинам справи, з урахуванням наведених вище висновків щодо комісії та неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23.03.2020 у справі № 331/7975/13-ц.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, у межах яких позивач належним чином виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти, тоді як відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у строки, визначені договором, не виконала.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19.02.2025 № 19.02.2025-100001857 є обґрунтованими частково та підлягають задоволенню в розмірі 12 000 гривень (тіло кредиту - 5 000 гривень, проценти - 7 000 гривень) з мотивів, наведених вище в розділі IV цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 3 500 гривень слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат.

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору із застосуванням коефіцієнта 0,8 для пониження розміру ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» у сумі 2 662,40 гривні.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір позовних вимог становив 15 500 гривень, з яких задоволено 12 000 гривень, що становить 77,42 % від заявлених вимог (12 000 / 15 500 ? 100 %). За цим відсотком пропорційний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 2 061,23 гривні (2 662,40 ? 77,42 %).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, попередній (орієнтовний) розмір яких позивач визначив у сумі 6 000 гривень, позивач у позовній заяві повідомив, що докази їх понесення будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З огляду на це питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено після надходження відповідних доказів шляхом ухвалення додаткового рішення (стаття 270 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 12, 19, 141, 263, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вулиця Саксаганського, будинок 133-А, місто Київ, 01032) заборгованість за кредитним договором від 19.02.2025 № 19.02.2025-100001857 у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вулиця Саксаганського, будинок 133-А, місто Київ, 01032) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 061 (дві тисячі шістдесят одна) гривня 23 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Чернігівського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 14.10.2026.

Суддя Я.М. МАКАРЕВИЧ