Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №742/5193/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/3420/26

Єдиний унікальний № 742/5193/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі: головуючого-судді Павлов В.Г.,

секретаря судового засідання Рубан Ж.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду м.Прилуки цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості–

ВСТАНОВИВ:

І. Суть справи.

17.09.2026 р. представник ТОВ «ДіджиФінанс» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №111018 від 18.05.2024 р., укладеного між ТОВ «ФК «Авіра груп» та відповідачем, у розмірі 17 392 грн. сплаченого судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ДіджиФінанс» посилалось на те, що 18.05.2024 р. між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про надання фінансового кредиту №111018. Відповідно до умов якого надано відповідачу грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн строком на 90 днів зі сплатою 1,5% у день, а останній зобов`язався повернути кредит, сплатити пеню та проценти за користування кредитом у встановлений термін. Товариство свої зобов`язання виконало та надало грошові кошти, тоді як відповідач не виконав умови кредитного договору.

У подальшому, за договором факторингу №23122024, укладеним 23.12.2024 р. між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ТОВ «ДіджиФінанс», до останнього перейшло право вимоги до відповідача за договором №111018 від 18.05.2024 р.

За вищенаведених обставин, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання фінансового кредиту, а також судові витрати.

Відповідач відзиву на позов не подав.

ІІ. Заяви ( клопотання) учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом надіслання ухвали про відкриття провадження у справі та матеріалів позовної заяви з додатками рекомендованим листом на адресу зареєстрованого місця його проживання, який повернувся з причин невручення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18.09.2026 р. відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Враховуючи неявку у судове засідання відповідача, який належним чином був повідомленим про дату, час та місце судового засідання, ненадходження від нього відзиву на позовну заяву, суд на підставі ст.280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

18.05.2024 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Авіра груп» укладено в електронній формі, на умовах строковості та платності, договір про надання фінансового кредиту №111018, відповідно до умов якого відповідачу надано кошти у розмірі 4 000 грн строком на 90 днів, тобто до 15.08.2024 р., зі сплатою відсотків 1,22% в день та інших платежів передбачених умовами договору /а.с.30-35/.

Договір про надання фінансового кредиту №111018 від 18.05.2024 р. та графік розрахунків та загальну вартість кредиту підписані ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора - KL 7257, який було відправлено 18.05.2024 р. о 07:30:08 на мобільний телефон відповідача, що підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта, із зазначенням карти № НОМЕР_1 /а.с.17/.

Згідно підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів наданого ТОВ «ФК «Авіра груп» вбачається перерахування 4 000 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 згідно кредиту #111018 /а.с.27/.

Згідно відомостей наданих АТ «ВСТ БАНК» вбачається, що на ім`я відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) банком було емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 18.05.2024 р. перераховано кошти у розмірі 4 000,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості наданої ТОВ «ФК «Авіра груп» за договором №111018 від 18.05.2024 р., загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитом станом на 16.12.2024 р. становить – 17 392,00грн., з них основний борг за тілом кредиту 4 000,00 грн., заборгованість за відсотками 4 392,00 грн., які нараховувалися за період з 18.05.2024 р по 15.08.2024 р., відсотки на прострочці (пеня) 8 000,00 грн. та 1 000,00 грн комісія /а.с.13-14 зв./.

23.12.2024 р. між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ТОВ «ДіджиФінанс» був укладений договір факторингу №23122024, за яким до останнього перейшло право вимоги до відповідача за договором №111018 від 18.05.2024 р. /а.с.18-22/.

Відповідно до витягу із додатку №1 до договору факторингу №23122024 від 23.12.2024 р., ТОВ «ДіджиФінанс» набув права грошової вимоги до - ОСОБА_1 у сумі 17 392,00грн., яка складається з: тіла кредиту – 4 000,00 грн, відсотків – 4 392,00 грн, пені - 8 000,00 грн та штрафу – 1 000,00 грн /а.с.12/.

V. Оцінка Суду.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст.626,629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (ст.1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Судом установлено, що для підписання договору про надання фінансового кредиту №111018 від 18.05.2024 р., ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором - KL 7257, який йому було відправлено на його номер телефону 18.05.2024 р. о о 07:30:08, відповідно до вимог частини 6 та 8 ст.11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Договір підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання якого кредитний договір не був би укладений.

Отже, між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.ст.1077,1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 належним чином виконував кредитні зобов`язання як щодо первісного кредитора, так і стосовно нового кредитора.

Судом встановлено, що за договором факторингу №23122024 від 23.12.2024 р. право вимоги за договором №111018 від 18.05.2024 р., укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Авіра груп», від первісного кредитора перейшло до ТОВ «ДіджиФінанс». На підтвердження факту відступлення права вимоги до позову долучено платіжну інструкцію про сплату коштів за вказаним договором, Акт приймання-передачі Реєстру боржників до вказаного договору та Реєстр боржників.

Договір факторингу ніким не оскаржений, визнаний недійсним в цілому чи за окремими пунктами не був, тобто в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору, відтак позивач має право на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відповідним договором про надання фінансового кредиту.

Враховуючи, що відповідач отримав кошти за договором про надання фінансового кредиту №111018 від 18.05.2024 р., проте не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені договором, отримані в кредит кошти не повернув, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ДіджиФінанс» до якого, за договором факторингу перейшло право вимоги за договором №111018, в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за тілом кредиту та відсотками у загальному розмірі 8 392,00 грн (4 000,00 грн +4 392,00 грн).

Вирішуючи питання стягнення пені у розмірі 8 000,00 грн, суд зважає на наступне.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до положень п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згодом, неодноразово воєнний стан на території України продовжувався у встановленому законом порядку і є чинним на даний час.

Таким чином, в умовах воєнного стану позичальник (боржник) звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на те, що на підставі договору про надання фінансового кредиту №111018 від 18.05.2024 р., пеню у розмірі 8 000,00 грн нараховано в період дії воєнного стану в України, на підставі п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України нарахована сума підлягала списанню кредитодавцем (позикодавцем), а тому заявлена вимога про її стягнення з відповідача є неправомірною.

Щодо вимог про стягнення комісії в розмірі 1 000,00 грн суд виходить із такого.

Саме лише зазначення у договорі розміру комісії не є достатньою підставою для її стягнення, якщо кредитодавцем не доведено, що така плата встановлена саме за надання споживачу окремої додаткової чи супутньої послуги, пов`язаної з отриманням, обслуговуванням або поверненням кредиту.

Із дослідженого судом договору про споживчий кредит не вбачається визначення конкретного переліку таких послуг, їх змісту, порядку та способу надання, а також доказів фактичного надання відповідачу окремих послуг, за які передбачено сплату зазначених комісій.

При цьому дії кредитодавця, безпосередньо пов`язані з адмініструванням кредитної заборгованості, веденням її обліку, формуванням інформації про стан заборгованості та контролем за виконанням позичальником умов кредитного договору, самі по собі не свідчать про надання споживачу окремої додаткової послуги, вартість якої може бути покладена на нього у формі комісії.

За таких обставин позивачем не доведено правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача зазначених сум комісій, у зв`язку з чим у цій частині позовних вимог слід відмовити.

VІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн. /а.с.1/.

За правилами ч.1 ст.141 ЦПК України, у зв`язку частковим задоволенням позовних вимог (48,3%) з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 286,00 грн.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч.2-6 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На виконання вказаних вимог закону, позивачем надано: договір №42649746 про надання правової допомоги від 01.06.2026 р. та додаткову угоду №111018 до договір про надання правової допомоги від 29.06.2026, укладеного між ТОВ «ДіджиФінанс» та ФОП ОСОБА_2 ; акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 29.06.2026 р. та свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Таким чином, оцінюючи обставини справи, ціну позову, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, незначну складність справи, виходячи з критеріїв виправданості, розумності та співмірності з позовом та складністю справи, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2 000 грн, які будуть відповідати критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.2,5,10-13,81,141,206,258-259,265,268,273 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №111018 від 18.05.2024 р. у розмірі 8 392 (вісім тисяч триста дев`яносто дві) грн сімдесят п`ять) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» витрати на оплату судового збору в сумі 1 286 (одна тисяча двісті вісімдесят шість) грн 00 коп. та 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс», ЄДРПОУ 42649746, вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406.

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Суддя В.Г. Павлов