Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №751/9214/26 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Рішення

Іменем України

13 жовтня 2026 року місто Чернігів

Справа №751/9214/26

Провадження №2/751/3477/26

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Маслюк Н. В.

секретаря судового засідання Стрижак В. П.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

представник позивача – Кухарук Владислав Олександрович

представник відповідача – Захаров Максим Ігорович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Чернігова в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів -

Встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів у розмірі 685 719,61 коп, з яких: 99 049,19 грн – 3 % річних, 356 579,42 грн – інфляційні втрати, 230 091,00 - пеня, а також понесені судові витрати (а.с.1-5).

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що після загибелі сина отримала від держави 7 500 000,00 грн. Частина коштів в розмірі 2 900 930,00 грн зберігалися на рахунку АТ КБ «ПриватБанк». У період з 22.09.2024 до 23.09.2024 невідомі особи викрали із її рахунку грошові кошти у розмірі 2 900 930,00 грн. Про викрадення грошових коштів позивач повідомила АТ КБ «Приватбанк» та органи поліції, за фактом відкрито кримінальне провадження. Втім частину грошових коштів у розмірі 600 020,00 грн банк повернув позивачу, а решту в сумі 2 300 910,00 грн – відмовився повертати. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 звернулася до суду і рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15.08.2025 позовні вимоги були задоволені повністю. Лише 09.03.2026 АТ КБ «ПриватБанк» перерахував ОСОБА_1 грошові кошти за рішенням суду в розмірі 2 300 910,00 грн. В рамках судової справи № 751/2632/25 було встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» мав обов`язок перед позивачем з повернення грошових коштів в силу ст. 1073 ЦК України. Внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення грошових коштів відповідач зобов`язаний компенсувати позивачеві інфляційні втрати, 3% річних, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 01.10.2024 до 08.03.2026, а також пеню відповідно ч. 9 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги».

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 07.09.2026 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Від представника відповідача надійшов відзив (а.с.48-54), відповідно якого просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що відповідачем умови договорів банківського обслуговування не порушувались, банк діяв згідно їх умов, з якими сторони повністю погодились при вчиненні цих правочинів. Доказів порушення банком умов договорів банківського обслуговування, позивачем надано не було, тому вимоги про стягнення сум нарахованих внаслідок простроченням грошового зобов`язання є необґрунтованими. Зауважив, що пеня нарахована позивачем з 23.09.2024 по 08.03.2026, від дати списання коштів при тому, що датою виявлення помилкової операції позивач вказує 24.09.2024. Також у разі задоволення позову просив застосувати частину третю статті 551 ЦК України, оскільки розмір неустойки є надто великим. Крім того, просив зменшити розмір заявлених витрат на правничу допомогу шляхом відмови у їх задоволенні. Також просив застосувати до спірних відносин строк позовної давності (а.с.74-75), адже відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено спеціальну скорочену позовну давність в один рік. Зазначив, що датою звернення ОСОБА_1 до суду про стягнення грошових коштів у справі №751/9214/26 є 03.09.2026, АТ КБ «ПриватБанк» перерахував ОСОБА_1 грошові кошти стягнуті з банку в рамках судової справи №751/2632/25 - 09.03.2026, а датою набрання законної сили рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15.08.2025 у справі №751/2632/25 є 12.11.2025.

Представник позивача у встановлений строк подав відповідь на відзив (а.с.63-65) та додаткові письмові пояснення (а.с.82-83), де вказав, що відповідачем не враховано, що відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання встановлена безпосередньо чинним законодавством України і тому не має жодного значення чи наявні відповідні положення в договорах, які були укладені між його учасниками. Переказ особі викрадених грошових коштів згідно ч. 1 ст. 1073 ЦК України та ч. 9 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» є грошовим зобов`язанням, несвоєчасне виконання якого призводить до нарахування компенсаційних втрат передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Також зазначив, що входження одного дня до розрахунку є не суттєвим, адже позивач не може стягнути з відповідача весь обсяг нарахованої пені, а є обмеженим лише 10 відсотками від суми помилкової платіжної операції. Саме такий розмір пені позивач просить стягнути з АТ КБ «Приватбанк». Відповідач у своєму відзиві не навів жодної обставини, яка має істотне значення для зменшення розміру пені. При цьому розмір збитків в десять разів перевищує розмір неустойки, яку ОСОБА_1 просить стягнути з АТ КБ «Приватбанк». Щодо застосування строку позовної давності, представник позивача вказав, що пеня заявлена позивачем за період з 23.09.2024 по 08.03.2026. Таким чином, право на стягнення пені виникало протягом періоду, коли перебіг позовної давності вже був зупинений відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. На момент виникнення відповідних вимог у період з 23.09.2024 позовна давність не могла спливати, оскільки з 30.01.2024 її перебіг був зупинений на строк дії воєнного стану. З 04.09.2025 перебіг позовної давності поновився. Позов у справі подано 03.09.2026, тобто до спливу одного року з дня поновлення перебігу позовної давності.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні відповідно до відзиву.

Суд, відповідно до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України, 07.10.2026 оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 13.10.2026 до 08 год 20 хв.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

30.09.2024 ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявкою про повернення грошових коштів, 01.10.2024 їй повідомлено, що її звернення №15901278 зафіксовано, але з боку банку відсутня можливість повернути кошти (а.с.6).

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15.08.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення грошових коштів - задоволено повністю. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 300 910,00 грн (а.с.10-19).

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12.11.2025 рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15.08.2025 залишено без змін (а.с.21-27).

Згідно довідки №2515/20151757 від 10.12.2025 рішення суду від 15.08.2026 набрало законної сили – 12.11.2025 (а.с.20).

У подальшому Верховний Суд ухвалами від 26.12.2025 та 20.02.2026 повернув касаційні скарги відповідача (а.с.29-31, 32-33).

Згідно повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» 09.03.2026 на рахунок ОСОБА_1 перераховані грошові кошти на виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова (а.с.7).

Згідно розрахунку позивача період прострочення грошового зобов`язання становить 524 дні, з 01.10.2024 до 08.03.2026, 3% річних за указаний період становить 99 049,19 грн, інфляційне збільшення – 356 579,42 грн (а.с.8-9).

Розмір пені становить 1 224 084,12 грн, де кількість днів прострочення грошового зобов`язання становить 532 дні (з 23.09.2024 до 08.03.2026), але враховуючи обмеження, встановлені ч.9 ст.86 Закону України «Про платіжні послуги», сума пені становить 230 091,00 грн (2 300 910,00х10%) (а.с.3зв).

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК України зазначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з ч.3 ст.1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Частинами 1-3 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно зі ст.1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затверджене постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року №223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/15.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач зверталася до АТ КБ «ПриватБанк» після виявлення викрадених грошових коштів із заявою про повернення всіх грошових коштів, що не заперечується відповідачем, але їй було відмовлено.

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15.08.2025 у справі № 751/2632/25 позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення грошових коштів задоволено, стягнуто з банку на користь позивачки 2 300 910,00 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 12.11.2025 року, а фактично грошові кошти на виконання судового рішення перераховано позивачці 09.03.2026.

Отже, обов`язок відповідача з повернення позивачці грошових коштів у розмірі 2 300 910,00 грн підтверджений судовим рішенням, яке набрало законної сили, та фактом його виконання лише 09.03.2026.

Посилання представника відповідача на те, що банк не порушував умов договорів банківського обслуговування, не спростовує заявлених вимог, оскільки відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання може наставати безпосередньо на підставі закону.

Так, відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є загальною нормою цивільного законодавства, яка встановлює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання та застосовується незалежно від того, чи передбачено відповідальність такого виду умовами договору.

При цьому нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за своєю правовою природою є способом захисту майнового права кредитора, спрямованим на компенсацію знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації за користування боржником коштами, які належать кредиторові. Наявність судового рішення про стягнення основної суми боргу не припиняє грошового зобов`язання до його фактичного виконання та не позбавляє кредитора права вимагати застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, за період прострочення.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність у договорах банківського обслуговування відповідних положень щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних не є підставою для відмови в цій частині позову, оскільки відповідні нарахування передбачені безпосередньо законом.

Визначаючи період прострочення виконання грошового зобов`язання, суд враховує, що позивачка просить стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за період з 01.10.2024 до 08.03.2026, тобто до дня, що передував фактичному поверненню банком грошових коштів.

Оскільки основну суму заборгованості в розмірі 2 300 910,00 грн відповідач перерахував позивачці 09.03.2026, нарахування за статтею 625 ЦК України за заявлений період узгоджується з обставинами фактичного виконання грошового зобов`язання.

Суд погоджується з розрахунками, зробленими позивачем та долученими до позовної заяви, з яких вбачається, що станом на 08.03.2026 загальна сума трьох відсотків річних від суми простроченої відповідачем заборгованості за весь період (з 01.10.2024 до 08.03.2026) становить 99 049,19 грн, загальна сума інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості становить 356 579,42 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 9 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» передбачає, що у разі виконання помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції отримувачу, а також сплатити йому пеню в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення від дня завершення помилкової платіжної операції до дня переказу коштів на рахунок отримувача, але не більше 10 відсотків суми платіжної операції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка просить стягнути пеню в розмірі 230 091,00 грн, що відповідає 10 відсоткам від суми неповернутих грошових коштів — 2 300 910,00 грн.

Відповідач заперечує проти розрахунку пені, посилаючись, зокрема, на те, що позивачка визначила початок її нарахування з 23.09.2024, тоді як датою виявлення помилкової операції зазначила 24.09.2024 року.

Оцінюючи вказані доводи, суд враховує, що за змістом ч.9 статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» початок нарахування пені пов`язується не з датою виявлення помилки, а з днем завершення помилкової платіжної операції. Тому сама по собі різниця між датою списання коштів і датою виявлення операції не свідчить про неправильність розрахунку, якщо його початок визначено відповідно до прямої вказівки закону.

З огляду на те, що позивачка просить стягнути пеню в межах граничного розміру, передбаченого законом, її вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України суд зазначає, що відповідно до цієї норми розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом із тим зменшення неустойки не є автоматичним наслідком заявлення відповідного клопотання.

Відповідач не навів належних та достатніх обґрунтувань, які б свідчили про явну неспівмірність заявленої пені з наслідками порушення зобов`язання. Саме по собі посилання на значний розмір пені без належного обґрунтування необхідності її зменшення не є достатньою підставою для застосування ч.3 ст. 551 ЦК України. Крім того, заявлена позивачкою сума не перевищує встановленої законом граничної межі відповідальності.

За таких обставин, підстав для зменшення пені суд не вбачає.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.

Згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції, чинній до 04.09.2025, на період дії в Україні воєнного стану перебіг позовної давності, визначеної цим Кодексом, зупинявся. Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX зазначений пункт виключено; цей Закон набрав чинності 04.09.2025. Відтак із цієї дати перебіг позовної давності поновлено.

Пеня заявлена до стягнення за період з 23.09.2024 до 08.03.2026, а позов подано до суду 03.09.2026 року.

Оскільки відповідні вимоги виникли в період, коли діяло законодавче положення про зупинення перебігу позовної давності на час воєнного стану, час до набрання чинності Законом №4434-IX не підлягає врахуванню як період перебігу позовної давності. Відповідно, однорічний строк позовної давності поновився 04.09.2025, а позивачка звернулася до суду 03.09.2026, тобто до спливу одного року з дати поновлення його перебігу.

За таких обставин суд доходить висновку, що строк позовної давності щодо заявленої вимоги про стягнення пені не пропущено, а тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав як споживачів.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, з іншої сторони стягується судовий збір у дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивачка була звільнена від сплати судового збору під час звернення до суду, а позовні вимоги задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 857,20 грн, що становить 1 % від ціни позову — 685 719,61 грн.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8-13, 18, 19, 43, 77-79, 89, 141, 176, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, ст. ст. 525, 551, 598, 625, 1058 1073 ЦК України, суд -

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів– задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 685 719 (шістсот вісімдесят п`ять тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн 61 коп, які складаються із: 99 049 грн 19 коп – три відсотки річних, 356 579 грн 42 коп – інфляційні втрати, 230 091 грн 00 коп - пеня.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 6 857 (шість тисяч вісімсот п`ятдесят сім) грн 20 коп на користь держави (ГУК у м. Києві/м. Київ/2203106, код отримувача – 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету – 22030106).

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 13.10.2026.

Позивач – ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: вул. Грушевського 1Д, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 14360570)

Суддя Н. В. Маслюк