Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №380/1427/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2026 рокум. Рівне№380/1427/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доОперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_3

про визнання протиправними та скасування пунктів наказу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування пунктів наказу.

Матеріалам позовної заяви присвоєно єдиний унікальний номер адміністративної справи 380/1427/25.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 адміністративну справу №380/1427/25 передано на розгляд за підсудністю до Рівненського окружного адміністративного суду.

Адміністративна справа №380/1427/25 надійшла до Рівненського окружного адміністративного суду 25.02.2025 та за наслідками автоматизованого розподілу між суддями її передано для розгляду судді Дорошенко Н.О.

Ухвалою судді Дорошенко Н.О. від 03.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №380/1427/25. Розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

01.09.2026 року на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 року №194 проведений повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку із відрахуванням зі штату Рівненського окружного адміністративного суду судді Дорошенко Н.О.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи №380/1427/25 дану справу передано на розгляд судді Друзенко Н.В.

Ухвалою суду від 04.09.2026 року прийнято до розгляду справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу у Збройних Силах України на посаді начальника штабу – першого заступника командира військової частини НОМЕР_3 . Вказує, що за результатами службового розслідування, проведеного на підставі виявлених під час аудиту порушень щодо безпідставного нарахування та виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі 217 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 за період з 27.08.2023 по 25.12.2023 на загальну суму 48 252,86 тис. грн, наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839 його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани та обмеженої матеріальної відповідальності в межах 15 прожиткових мінімумів. Підставою для прийняття оскаржуваного наказу стали висновки службового розслідування щодо неналежного виконання позивачем службових обов`язків, зокрема погодження проєктів наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям без належного документального підтвердження їхньої безпосередньої участі у бойових діях, що, за твердженням відповідача, призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів. Позивач не погоджується з висновками службового розслідування, посилається на необґрунтованість визначеного розміру шкоди, порушення порядку проведення службового розслідування та повторне притягнення його до відповідальності за одні й ті самі обставини, у зв`язку з чим вважає оскаржуваний наказ протиправним та просить скасувати його в частині притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що оскаржуваний наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839 прийнятий на підставі належним чином проведеного службового розслідування та відповідно до вимог чинного законодавства. Вказує, що позивач, перебуваючи на посаді начальника штабу – першого заступника командира військової частини НОМЕР_3 , неналежним чином виконував службові обов`язки, зокрема погоджував проєкти наказів про виплату додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі 217 військовослужбовцям за відсутності належного документального підтвердження їхньої безпосередньої участі у бойових діях, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів. Наголошує, що службовим розслідуванням встановлено загальну суму безпідставних виплат у розмірі 48 252,86 тис. грн, яка з урахуванням перерахованих до бюджету обов`язкових платежів становить 35 927,48 тис. грн, а притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани та обмеженої матеріальної відповідальності в межах 15 прожиткових мінімумів є правомірним. Зазначає, що доводи позивача про повторне притягнення до відповідальності є безпідставними, оскільки пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 20.11.2024 №744 скасовано наказом від 15.01.2025 №18. Вважає, що порушень процедури проведення службового розслідування не допущено, а доводи позовної заяви не спростовують установлених обставин та правомірності прийнятого рішення, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, військова частина НОМЕР_2 подала письмові пояснення, згідно з якими підтримує доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, та вважає позовні вимоги необґрунтованими. Зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.01.2025 №18 скасовано пункт 3 наказу від 20.11.2024 №744 «Про результати службового розслідування», яким передбачалося притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а тому підстави стверджувати про повторне притягнення позивача до відповідальності за одні й ті самі обставини відсутні. Наголошує, що відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир зобов`язаний забезпечувати додержання військової дисципліни та реагувати на виявлені правопорушення. Вказує, що службове розслідування проведено всебічно, повно та об`єктивно, а його матеріалами підтверджуються обставини неналежного виконання позивачем службових обов`язків, які стали підставою для прийняття наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839. З огляду на викладене вважає оскаржуваний наказ у частині притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності правомірним та просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_3 правом надати до суду письмові пояснення не скористалися.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України та обіймає посаду начальника штабу – першого заступника командира військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується матеріалами службового розслідування, зокрема актом службового розслідування, проведеного на підставі наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 10.10.2024 №526/24.

Як вбачається з матеріалів справи, у період із 26 серпня по 10 жовтня 2024 року аудиторською групою 5 Територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України проведено аудит діяльності військової частини НОМЕР_2 та підпорядкованих їй військових частин за період з 31 липня 2022 року по 31 липня 2024 року, за результатами якого складено аудиторський звіт від 10.10.2024 №526/24.

Відповідно до зазначеного аудиторського звіту встановлено порушення фінансово-господарської діяльності військових частин, зокрема щодо нарахування та виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, без належних документальних підстав. Зокрема, встановлено факти безпідставного нарахування та виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі 217 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 за період з 27.08.2023 по 25.12.2023 на загальну суму 48 252,86 тис. грн.

Як вбачається з акта службового розслідування, підставою для його проведення стали встановлені аудиторською групою порушення, пов`язані з неналежним виконанням посадовими особами військових частин НОМЕР_2 та підпорядкованих їй військових частин службових обов`язків, що призвело до безпідставного нарахування та виплати коштів грошового забезпечення, а також інших порушень фінансової та матеріальної дисципліни.

Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 10.10.2024 №526/24 призначено службове розслідування за фактами порушень, встановлених під час проведення зазначеного аудиту, з метою з`ясування обставин їх виникнення, причин та умов, що їм сприяли, а також встановлення посадових осіб, дії чи бездіяльність яких призвели до виявлених порушень.

У ході проведення службового розслідування досліджено документи щодо організації обліку особового складу військової частини НОМЕР_3 , підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а також документи, на підставі яких здійснювалося нарахування та виплата додаткової винагороди.

Зокрема, службовим розслідуванням досліджено накази командира військової частини НОМЕР_3 від 05.09.2023 №920, від 05.10.2023 №947, від 05.11.2023 №1070 та від 05.12.2023 №1070 щодо виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, а також відповідні підтвердні документи, які використовувалися для визначення підстав та розміру таких виплат.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, під час перевірки встановлено, що накази про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 у збільшеному до 100 000 грн розмірі видавалися за відсутності належного документального підтвердження виконання ними відповідних бойових завдань у визначених законодавством умовах.

Відповідно до акта службового розслідування, майор ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника штабу – першого заступника командира військової частини НОМЕР_3 , був обізнаний із питаннями обліку особового складу та його залучення до виконання бойових (спеціальних) завдань. Комісією встановлено, що позивач погоджував проєкти наказів командира військової частини НОМЕР_3 про виплату додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі 217 військовослужбовцям за період з 27.08.2023 по 25.12.2023, за відсутності належних документальних підстав для здійснення таких виплат.

За результатами службового розслідування комісією зроблено висновок про неналежне виконання ОСОБА_1 службових обов`язків, пов`язаних із перевіркою обґрунтованості документів щодо нарахування додаткової винагороди військовослужбовцям, та встановлено його вину у формі недбалості. Зазначені обставини відображено в розділі 4.5 акта службового розслідування.

Згідно з висновками службового розслідування, порушення, допущені посадовими особами військових частин, спричинили безпідставне нарахування та виплату коштів грошового забезпечення. При цьому загальна сума безпідставно виплачених коштів, пов`язаних із виплатою додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 , визначена у розмірі 48 252,86 тис. грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2024 командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » видано наказ №839 «Про результати службового розслідування», яким оформлено результати проведеного службового розслідування та прийнято рішення щодо відповідальності посадових осіб за встановлені порушення.

Відповідно до пунктів 7, 8 зазначеного наказу ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани та до обмеженої матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі, у межах 15 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Поряд із цим, як вбачається з матеріалів справи, за результатами окремого службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_2 було видано наказ від 20.11.2024 №744 «Про результати службового розслідування», пунктом 3 якого також передбачалося притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Водночас відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.01.2025 №18 «Про скасування пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 20.11.2024 №744 "Про результати службового розслідування"» пункт 3 наказу від 20.11.2024 №744 скасовано.

Як вбачається з письмових пояснень військової частини НОМЕР_2 , поданих до суду 22.03.2025, зазначеним наказом від 15.01.2025 №18 скасовано рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, прийняте командиром військової частини НОМЕР_2 , при цьому інших рішень щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності цією військовою частиною не приймалося.

З матеріалів справи також вбачається, що Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у поданому відзиві на позовну заяву зазначило, що із загальної суми безпідставно виплачених коштів у розмірі 48 252,86 тис. грн до державного бюджету перераховано податкові та інші обов`язкові платежі в сумі 12 325,38 тис. грн, у зв`язку з чим розмір шкоди, визначений відповідачем, становить 35 927,48 тис. грн.

Крім того, відповідно до відзиву відповідач зазначає, що матеріальна відповідальність позивача визначена в межах 15 прожиткових мінімумів, а притягнення його до дисциплінарної відповідальності здійснено за результатами службового розслідування, яким встановлено неналежне виконання позивачем службових обов`язків під час погодження проєктів наказів щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям.

Таким чином, предметом оскарження у цій справі є наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839 «Про результати службового розслідування» у частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Не погоджуючись із висновками службового розслідування та прийнятим на їх підставі наказом у частині притягнення його до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок № 608).

Згідно з абз. 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Пунктами 13, 14 розділу ІІІ Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. До строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пунктів 1, 3 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Як вбачається з пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку № 608, в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Згідно з вимогами пункту 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до вимог пункту 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Згідно пунктів 1-3 розділу VIII Порядку № 608 у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду. До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Одночасно, суд вважає за доцільне зазначити, що проведення службового розслідування не є обов`язковою передумовою для притягнення військовослужбовця навіть до дисциплінарної відповідальності. Призначення службового розслідування є правом, а не обов`язком особи, яка ухвалює рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Вказана позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 13.06.2024 по справі №420/9472/23.

Відповідно до частини другої статті 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV (далі - Статут), порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 9 Статуту визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов`язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.

Згідно статі 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Статтею 14 Статуту визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

В силу статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідальність військовослужбовців закріплюється статтями 26, 27 Статуту, відповідно до яких, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Статтею 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно частин першої, четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення (стаття 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України).

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Частинами першою та другою статті 3 Закону № 160-IX встановлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно статті 5 Закону № 160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність. Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Статтею 8 Закону № 160-IX визначено, що посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань. За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності, обов`язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дій чи бездіяльності.

Оцінюючи доводи сторін та досліджені у справі докази в їх сукупності, суд виходить із того, що оскаржувані рішення про притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності прийняті відповідачем за наслідками проведення службового розслідування, здійсненого відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №608.

Суд зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка пов`язана із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а тому передбачає підвищений рівень дисципліни, відповідальності та безумовного виконання військовослужбовцями покладених на них службових обов`язків.

Відповідно до абзаців 2, 3, 5 статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно та чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованими, ініціативними, постійно вдосконалювати свої професійні знання та належним чином виконувати вимоги статутів Збройних Сил України. Згідно зі статтею 16 вказаного Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Положеннями статті 1, абзаців 1, 2, 6 статті 4 та статті 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця неухильно додержуватися встановленого порядку та сумлінно виконувати накази і розпорядження командирів (начальників), а за порушення військової дисципліни військовослужбовець несе дисциплінарну відповідальність.

Суд звертає увагу, що позивач обґрунтовує відсутність своєї відповідальності також тим, що підрозділ на час виконання ним обов`язків командира роти не був повністю укомплектований посадовими особами, які забезпечують організацію внутрішньої служби.

Однак відсутність окремих посадових осіб у штаті підрозділу не скасовує передбачених статтею 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України обов`язків командира роти щодо організації обліку особового складу та контролю за його фактичною наявністю.

Суд зазначає, що командир підрозділу несе відповідальність за належну організацію виконання покладених на нього службових завдань незалежно від можливості безпосереднього виконання кожної окремої облікової дії.

За наявності організаційних труднощів, пов`язаних із неукомплектованістю підрозділу, позивач не був позбавлений можливості доповідати командуванню про відповідні обставини, ініціювати уточнення облікових даних та вживати інших заходів у межах своїх повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що предметом судового розгляду є правомірність наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839 «Про результати службового розслідування» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани та обмеженої матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі.

Вирішуючи цей спір, суд має встановити, чи існували фактичні та правові підстави для притягнення позивача до відповідальності, чи дотримано встановленого законодавством порядку проведення службового розслідування та прийняття оскаржуваного наказу, а також чи підтверджуються належними та допустимими доказами обставини, покладені відповідачем в основу відповідного рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Отже, перевірка правомірності оскаржуваного наказу передбачає оцінку не лише формального дотримання відповідачем процедури його прийняття, а й достатності встановлених службовим розслідуванням обставин для застосування до позивача відповідних заходів юридичної відповідальності.

Поряд із цим, суд враховує, що військова служба є державною службою особливого характеру, пов`язаною із забезпеченням оборони України, її незалежності та територіальної цілісності. Виконання військовослужбовцями службових обов`язків передбачає дотримання вимог військових статутів, наказів командирів (начальників), належну організацію діяльності підпорядкованих підрозділів, забезпечення достовірності службової документації та додержання встановленого порядку використання державних коштів.

Водночас особливий характер військової служби не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку належним чином встановити обставини дисциплінарного правопорушення, визначити конкретні порушення службових обов`язків, оцінити ступінь вини військовослужбовця та обґрунтувати застосований до нього захід відповідальності.

Щодо правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності суд зазначає наступне.

Правові засади військової дисципліни, права та обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види дисциплінарних стягнень і порядок їх накладення визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №551-XIV.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна полягає в бездоганному і неухильному додержанні всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Згідно зі статтею 5 цього Статуту за стан військової дисципліни у військовій частині та підрозділі відповідає командир, який зобов`язаний підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою дисциплінарних правопорушень та приймати відповідні рішення з урахуванням обставин їх вчинення, ступеня вини військовослужбовця та інших обставин, що мають значення для визначення відповідальності.

Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну, можуть накладатися дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, з урахуванням військового звання військовослужбовця та дисциплінарної влади командира.

Згідно зі статтею 84 зазначеного Статуту прийняттю рішення командиром про накладення дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, метою якого є уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини військовослужбовця.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371.

Відповідно до пункту 1 розділу I Порядку №608 його положення визначають підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців, які не виконали або неналежним чином виконали свої службові обов`язки, вчинили правопорушення під час проходження військової служби або дії чи бездіяльність яких призвели до завдання шкоди державі.

Згідно з положеннями розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт, який містить вступну, описову та резолютивну частини. В описовій частині акта зазначаються, зокрема, неправомірні дії військовослужбовця, зв`язок правопорушення з виконанням обов`язків військової служби, вина військовослужбовця, причинний зв`язок між його неправомірними діями та подією, що сталася, порушені вимоги нормативно-правових актів, а також причини й умови, що сприяли правопорушенню.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що службове розслідування є передбаченим законодавством способом встановлення фактичних обставин можливого дисциплінарного правопорушення, а складений за його результатами акт слугує підставою для прийняття командиром відповідного рішення.

При цьому правомірність притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності залежить від установлених обставин неналежного виконання ним службових обов`язків, наявності вини та дотримання командиром меж наданих йому дисциплінарних повноважень.

Як встановлено судом, підставою для призначення службового розслідування стали результати аудиту, проведеного аудиторською групою 5 Територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, за наслідками якого складено аудиторський звіт від 10.10.2024 №526/24.

Зазначеним аудиторським звітом встановлено порушення порядку нарахування та виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, зокрема виплату додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 за відсутності належного документального підтвердження відповідних підстав.

Судом встановлено, що за результатами службового розслідування досліджено документи щодо обліку особового складу, виконання військовослужбовцями бойових (спеціальних) завдань, підстав нарахування додаткової винагороди, а також проєкти наказів, на підставі яких здійснювалися відповідні виплати.

Як вбачається з акта службового розслідування, зокрема його розділу 4.5, майор ОСОБА_1 , обіймаючи посаду начальника штабу – першого заступника командира військової частини НОМЕР_3 , був обізнаний із питаннями обліку особового складу та його залучення до виконання бойових (спеціальних) завдань, однак погоджував проєкти наказів командира військової частини щодо виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі за відсутності належного документального підтвердження підстав для таких виплат.

Зокрема, службовим розслідуванням встановлено, що за участю позивача погоджувалися проєкти наказів щодо виплати додаткової винагороди 217 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 за період з 27.08.2023 по 25.12.2023.

Поряд із цим, суд враховує, що погодження проєкту наказу посадовою особою, на яку покладено відповідні організаційні та контрольні функції, є складовою службової діяльності та передбачає перевірку обґрунтованості підстав для прийняття такого рішення в межах компетенції відповідної посадової особи.

З огляду на характер посади начальника штабу – першого заступника командира військової частини, питання достовірності відомостей щодо особового складу, його фактичного залучення до виконання бойових завдань та належного документального оформлення відповідних обставин безпосередньо пов`язані з виконанням покладених на таку посадову особу службових функцій.

Водночас суд зазначає, що сам факт підписання або погодження документа не може автоматично свідчити про винуватість особи у всіх порушеннях, допущених під час його подальшого виконання. Однак у межах спірних правовідносин відповідальність позивача обґрунтована не лише фактом погодження проєктів наказів, а й установленою службовим розслідуванням обізнаністю позивача щодо фактичних обставин залучення військовослужбовців до виконання бойових завдань та неналежним виконанням контрольних функцій.

Суд враховує, що саме наявність належних підтвердних документів є необхідною передумовою для прийняття рішення про виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі. За відсутності таких документів погодження проєктів наказів створює передумови для здійснення виплат без достатнього правового та фактичного обґрунтування.

Отже, наведені в акті службового розслідування обставини стосуються конкретної службової діяльності позивача, а не абстрактного покладення на нього відповідальності виключно у зв`язку з перебуванням на керівній посаді.

При цьому суд бере до уваги, що за результатами службового розслідування вину позивача визначено у формі недбалості, тобто неналежного виконання службових обов`язків за відсутності встановленого умислу на незаконне витрачання бюджетних коштів.

Таким чином, установлені службовим розслідуванням обставини неналежного виконання позивачем обов`язків під час погодження проєктів наказів щодо виплати додаткової винагороди становили фактичну підставу для вирішення командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Суд також враховує, що застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у виді суворої догани належить до передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України заходів дисциплінарного впливу.

Оцінюючи співмірність зазначеного стягнення, суд виходить із характеру встановленого порушення, службового становища позивача, значення покладених на нього контрольних функцій та обставин, за яких відбулося погодження документів, що стали підставою для здійснення безпідставних виплат.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді суворої догани за встановлене службовим розслідуванням неналежне виконання посадових обов`язків не свідчить про очевидну невідповідність характеру допущеного порушення застосованому заходу дисциплінарного впливу.

Щодо дотримання процедури проведення службового розслідування суд зазначає наступне.

Оцінюючи доводи позивача про порушення порядку проведення службового розслідування, суд зазначає, що відповідно до Порядку №608 службове розслідування проводиться з метою встановлення фактичних обставин можливого правопорушення, визначення його причин, умов, ступеня вини військовослужбовця та інших обставин, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення.

При цьому військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, наділений відповідними процесуальними гарантіями, зокрема правом знати підстави проведення розслідування, надавати пояснення, подавати документи, заяви та клопотання, а також оскаржувати прийняте за результатами розслідування рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, службове розслідування призначено у зв`язку з виявленням під час аудиту конкретних порушень фінансової дисципліни, пов`язаних із безпідставним нарахуванням та виплатою додаткової винагороди військовослужбовцям.

За результатами його проведення складено акт, у якому відображено встановлені порушення, визначено посадових осіб, дії чи бездіяльність яких, за висновками розслідування, сприяли їх виникненню, а також сформульовано пропозиції щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Стосовно позивача відповідні обставини викладено в розділі 4.5 акта службового розслідування, де зазначено його посаду, характер неналежного виконання службових обов`язків, обставини погодження проєктів наказів та форму вини.

Таким чином, акт службового розслідування містить індивідуалізовані висновки щодо поведінки позивача, які були покладені в основу прийняття оскаржуваного наказу.

Поряд із цим, суд зазначає, що не кожне можливе порушення процедури проведення службового розслідування саме по собі є безумовною підставою для скасування прийнятого за його результатами рішення. Правове значення мають насамперед такі порушення, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на повноту встановлення обставин, правильність висновків розслідування чи реалізацію військовослужбовцем гарантованих йому прав.

У межах наведених позивачем доводів не конкретизовано таких порушень процедури, які б самі по собі спростовували встановлені службовим розслідуванням обставини погодження позивачем проєктів наказів за відсутності належних підтвердних документів.

Водночас сам факт незгоди позивача з висновками службового розслідування не є достатньою підставою для визнання його результатів протиправними, оскільки відповідні висновки підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, наявними у справі.

З огляду на наведене суд не вбачає у зазначених позивачем доводах самостійних підстав для скасування оскаржуваного наказу з мотивів порушення процедури проведення службового розслідування.

Щодо правомірності притягнення позивача до обмеженої матеріальної відповідальності суд зазначає наступне.

Правові підстави та порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі під час виконання службових обов`язків, визначені Законом України від 03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону №160-IX умовами притягнення особи до матеріальної відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею службових обов`язків, причинний зв`язок між такою поведінкою та завданою шкодою, а також вина особи.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Частиною другою статті 5 цього Закону також передбачено обмежену матеріальну відповідальність командира (начальника), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів щодо запобігання його незаконному витрачанню, внаслідок чого було завдано шкоду.

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону №160-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.

Аналіз наведених положень свідчить, що матеріальна відповідальність військовослужбовця не може ґрунтуватися виключно на факті виявлення фінансових порушень у військовій частині або на перебуванні особи на відповідній посаді. Для її застосування необхідним є встановлення сукупності передбачених законом умов, зокрема неправомірної поведінки конкретного військовослужбовця, наявності шкоди, його вини та причинного зв`язку між неналежним виконанням службових обов`язків і завданою шкодою.

Водночас законодавець розмежовує повну та обмежену матеріальну відповідальність залежно від характеру правопорушення, форми вини й інших визначених законом обставин.

Як встановлено судом, за результатами проведеного аудиту та службового розслідування виявлено факти безпідставного нарахування і виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі 217 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 за період з 27.08.2023 по 25.12.2023.

Відповідно до акта службового розслідування загальна сума безпідставно виплачених коштів становила 48 252,86 тис. грн.

При цьому, як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, після врахування податкових та інших обов`язкових платежів у розмірі 12 325,38 тис. грн розмір шкоди визначено в сумі 35 927,48 тис. грн.

Оцінюючи доводи позивача щодо невизначеності розміру шкоди, суд зазначає, що наведені суми відображають різні показники, використані відповідачем під час визначення наслідків установлених фінансових порушень.

Зокрема, сума 48 252,86 тис. грн визначена як загальний обсяг безпідставних нарахувань і виплат, тоді як сума 35 927,48 тис. грн зазначена відповідачем як розмір шкоди після відповідних коригувань.

Отже, сама по собі наявність у матеріалах службового розслідування та відзиві різних сум не свідчить про внутрішню суперечливість висновків розслідування, оскільки відповідачем наведено пояснення щодо порядку їх визначення.

Поряд із цим, суд враховує, що безпосереднім предметом спору є не стягнення з позивача всієї суми виявлених безпідставних виплат, а правомірність його притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності у встановлених законом межах.

Відповідно до оскаржуваного наказу від 30.12.2024 №839 матеріальну відповідальність ОСОБА_1 визначено в межах п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, що відповідає передбаченому статтею 5 Закону №160-IX виду матеріальної відповідальності за шкоду, завдану з необережності.

Разом із тим, застосування встановленого законом граничного розміру відповідальності не звільняє відповідача від необхідності підтвердження фактичного розміру шкоди та її зв`язку з поведінкою позивача.

У цьому контексті суд бере до уваги, що висновки службового розслідування щодо позивача ґрунтуються на встановлених фактах погодження ним проєктів наказів, які стали підставою для здійснення додаткових виплат військовослужбовцям без належного документального підтвердження передбачених законодавством умов.

Як вбачається з розділу 4.5 акта службового розслідування, позивач, виконуючи обов`язки начальника штабу – першого заступника командира військової частини НОМЕР_3 , був обізнаний із питаннями обліку особового складу та його залучення до виконання бойових завдань, проте належним чином не забезпечив перевірку підстав для погодження відповідних проєктів наказів.

Таким чином, встановлене службовим розслідуванням порушення полягало не в безпосередньому здійсненні позивачем фінансових операцій із виплати грошового забезпечення, а в неналежному виконанні службових обов`язків на стадії погодження документів, які використовувалися для прийняття відповідних управлінських рішень.

Суд зазначає, що участь декількох посадових осіб у процедурі підготовки, погодження, затвердження та виконання наказів щодо грошового забезпечення не виключає можливості встановлення відповідальності кожної з них за неналежне виконання власних службових обов`язків.

Наявність у командира військової частини повноважень щодо остаточного затвердження наказу, а у фінансового органу — щодо здійснення відповідних виплат, сама по собі не усуває обов`язку інших посадових осіб забезпечувати достовірність та належне документальне обґрунтування відомостей, які вони перевіряють і погоджують у межах своєї компетенції.

Відтак посилання на те, що позивач особисто не здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, не спростовує можливості притягнення його до матеріальної відповідальності за неналежне виконання службових обов`язків, якщо такі дії або бездіяльність перебували у причинному зв`язку із завданою шкодою.

Оцінюючи форму вини позивача, суд враховує, що службовим розслідуванням встановлено неналежне виконання ним службових обов`язків у формі недбалості.

Зазначена форма вини відповідає правовій природі обмеженої матеріальної відповідальності, передбаченої статтею 5 Закону №160-IX.

При цьому оскаржуваним наказом до позивача не застосовано повної матеріальної відповідальності за всю суму виявлених порушень, а визначено відповідальність у межах установленого законом обмеження.

Отже, з урахуванням характеру встановлених службовим розслідуванням порушень, форми вини позивача та обраного відповідачем виду матеріальної відповідальності суд не вбачає підстав вважати, що саме по собі застосування до ОСОБА_1 обмеженої матеріальної відповідальності суперечить положенням Закону №160-IX.

Щодо доводів позивача про повторне притягнення до дисциплінарної відповідальності суд зазначає наступне.

Окремої оцінки потребують доводи позивача про проведення двох службових розслідувань за одними й тими самими обставинами та повторне притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначена конституційна гарантія спрямована на недопущення повторного застосування до особи заходів юридичної відповідальності одного виду за тотожне правопорушення.

Водночас для встановлення порушення цього принципу необхідно з`ясувати, чи існують щодо особи два чинні рішення про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме діяння.

Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 20.11.2024 №744 «Про результати службового розслідування», зокрема пунктом 3, передбачалося притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Поряд із цим, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.01.2025 №18 зазначений пункт 3 наказу від 20.11.2024 №744 скасовано.

Як вбачається з письмових пояснень військової частини НОМЕР_2 , поданих до суду 22.03.2025, після скасування зазначеного пункту наказу інших рішень щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності цією військовою частиною не приймалося.

Отже, на час розгляду справи рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, передбачене пунктом 3 наказу від 20.11.2024 №744, скасоване.

Водночас чинним залишається наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839, яким за результатами службового розслідування вирішено питання щодо дисциплінарної та матеріальної відповідальності позивача.

Суд зазначає, що проведення службових розслідувань різними органами військового управління саме по собі не є тотожним повторному притягненню до юридичної відповідальності.

Визначальне значення має наявність двох самостійних рішень, якими до особи застосовано заходи відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, та їхні правові наслідки.

У межах спірних правовідносин рішення командира військової частини НОМЕР_2 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності скасоване, а тому одночасне існування двох чинних рішень про накладення на позивача дисциплінарного стягнення за ті самі обставини матеріалами справи не підтверджується.

При цьому позивачем не наведено обставин, які б свідчили про збереження після скасування пункту 3 наказу від 20.11.2024 №744 самостійних правових наслідків повторного дисциплінарного стягнення.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що доводи позивача про повторне притягнення його до дисциплінарної відповідальності не є достатньою підставою для визнання протиправним наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839.

Щодо можливості одночасного застосування дисциплінарної та матеріальної відповідальності, суд зазначає наступне.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що дисциплінарна та матеріальна відповідальність військовослужбовців мають різну правову природу, підстави застосування та юридичні наслідки.

Дисциплінарна відповідальність спрямована на забезпечення додержання військової дисципліни, належного виконання військовослужбовцями службових обов`язків та запобігання вчиненню дисциплінарних правопорушень.

Натомість матеріальна відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди, завданої державі внаслідок неправомірного рішення, невиконання чи неналежного виконання військовослужбовцем своїх службових обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №160-IX притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Отже, законодавством прямо передбачена можливість застосування до військовослужбовця матеріальної відповідальності поряд із дисциплінарною за умови наявності самостійних правових підстав для кожного з відповідних видів відповідальності.

У межах цієї справи дисциплінарне стягнення застосовано до позивача у зв`язку з неналежним виконанням службових обов`язків, тоді як матеріальна відповідальність пов`язана з наслідками такого неналежного виконання, які, за висновками службового розслідування, призвели до безпідставного витрачання державних коштів.

Таким чином, одночасне застосування до позивача суворої догани та обмеженої матеріальної відповідальності саме по собі не суперечить вимогам законодавства та не свідчить про подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що наведена норма покладає саме на відповідача обов`язок довести наявність правових і фактичних підстав для прийняття оскаржуваного наказу, а тому відсутність у позивача доказів на спростування висновків службового розслідування не може сама по собі замінювати належне обґрунтування рішення суб`єкта владних повноважень.

У межах розгляду цієї справи судом оцінюються аудиторський звіт від 10.10.2024 №526/24, акт службового розслідування, наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839, наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 20.11.2024 №744, наказ від 15.01.2025 №18, а також доводи сторін, викладені у позовній заяві, відзиві та письмових поясненнях третьої особи.

Як вбачається з наведених матеріалів, підставою для прийняття оскаржуваного наказу стали встановлені під час аудиту порушення порядку виплати додаткової винагороди військовослужбовцям та висновки службового розслідування щодо неналежного виконання позивачем службових обов`язків під час погодження відповідних проєктів наказів.

Суд враховує, що висновки службового розслідування стосовно позивача мають індивідуальний характер, оскільки стосуються визначеного кола його службових обов`язків, конкретних дій із погодження проєктів наказів та встановленої форми вини.

Поряд із цим, суд зазначає, що незгода позивача з оцінкою його службової діяльності, наданою за результатами службового розслідування, не може бути самостійною підставою для скасування відповідного наказу без встановлення порушення відповідачем вимог законодавства або недоведеності фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваного рішення.

Також суд враховує, що наказом від 15.01.2025 №18 усунуто обставини, на які позивач посилався як на підставу для висновку про повторне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Отже, оцінюючи наведені докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що встановлені службовим розслідуванням обставини неналежного виконання ОСОБА_1 службових обов`язків під час погодження проєктів наказів щодо виплати додаткової винагороди становили підставу для вирішення питання про його дисциплінарну та матеріальну відповідальність.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що предметом судового контролю у цій справі є правомірність рішення суб`єкта владних повноважень, а не доцільність обраного командуванням способу організації службової діяльності чи здійснення дисциплінарних повноважень.

При цьому адміністративний суд перевіряє, чи прийнято відповідне рішення в межах компетенції суб`єкта владних повноважень, на підставі встановлених обставин та з дотриманням вимог законодавства.

Як встановлено судом, оскаржуваний наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839 прийнято за результатами службового розслідування, проведеного у зв`язку з виявленням порушень фінансової дисципліни під час нарахування та виплати додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 .

Матеріалами службового розслідування встановлено обставини неналежного виконання позивачем службових обов`язків, пов`язаних із погодженням проєктів наказів щодо виплати додаткової винагороди без належного документального підтвердження передбачених законодавством підстав.

Застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у виді суворої догани передбачене Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, а обмежена матеріальна відповідальність у межах п`ятнадцяти прожиткових мінімумів відповідає виду відповідальності, визначеному статтею 5 Закону №160-IX для випадків завдання шкоди з необережності.

Поряд із цим, доводи позивача щодо повторного притягнення до дисциплінарної відповідальності не підтверджують наявності двох чинних рішень про застосування до нього дисциплінарного стягнення за одне й те саме правопорушення, оскільки пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 20.11.2024 №744 скасовано наказом від 15.01.2025 №18.

За наведених обставин суд доходить висновку, що доводи позивача не спростовують встановлених службовим розслідуванням обставин та не свідчать про наявність достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного наказу в частині притягнення його до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Таким чином, оцінивши обставини справи, доводи учасників справи та надані докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839 «Про результати службового розслідування» в оскаржуваній частині прийнятий на підставі встановлених службовим розслідуванням обставин, у межах наданих повноважень та відповідно до передбаченого законодавством порядку.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправним та скасування наказу від 30.12.2024 №839 у частині притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправним та скасування пунктів 7,8 наказу Командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.12.2024 №839 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 14 жовтня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_3

Суддя Н.В. Друзенко