Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №460/15997/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/15997/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинення певних дій.

Ухвалою судді Дорошенко Н.О. від 05.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №460/15997/25. Розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

02.09.2026 року на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 року №284 проведений повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку із відрахуванням зі штату Рівненського окружного адміністративного суду судді Дорошенко Н.О.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи №460/15997/25 дану справу передано на розгляд судді Друзенко Н.В.

Ухвалою суду від 07.09.2026 року прийняио справу до провадження в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у період з 14.10.2024 по 25.03.2025 виконував обов`язки командира 3 роти резерву рядового складу. Вказує, що за результатами службового розслідування, проведеного за фактом надмірного нарахування та виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2025 №3615 його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани та повної матеріальної відповідальності в розмірі 112 950 грн. Підставою для прийняття оскаржуваного наказу стали висновки службового розслідування щодо неналежного виконання позивачем службових обов`язків, несвоєчасного подання рапорту про неприбуття військовослужбовця з лікувального закладу та відсутності належного контролю за обліком особового складу, що, за твердженням відповідача, призвело до безпідставної виплати грошового забезпечення. Позивач не погоджується з висновками службового розслідування, вважає притягнення його до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності протиправним, у зв`язку з чим просить скасувати наказ від 22.07.2025 №3615 та зобов`язати відповідача провести повторне службове розслідування відповідно до вимог Порядку, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, з урахуванням висновків суду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2025 №3615 прийнятий на підставі належним чином проведеного службового розслідування, відповідно до вимог чинного законодавства. Вказує, що позивач, виконуючи обов`язки командира роти, не забезпечив належного обліку підпорядкованого особового складу, своєчасно не доповів про неприбуття солдата ОСОБА_2 з лікувального закладу, що призвело до безпідставного нарахування та виплати останньому грошового забезпечення в розмірі 112 950 грн. Наголошує, що службовим розслідуванням встановлено наявність завданої державі шкоди, протиправність поведінки позивача, його вину у формі необережності та причинний зв`язок між неналежним виконанням службових обов`язків і заподіяною шкодою. Вважає, що притягнення позивача до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності є правомірним, а доводи позовної заяви не спростовують встановлених службовим розслідуванням обставин, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що наведені відповідачем заперечення не спростовують доводів позовної заяви та не підтверджують правомірності оскаржуваного наказу. Вказує, що солдат ОСОБА_2 відповідно до наказу від 27.09.2024 №265 вибув до лікувального закладу та був знятий із продовольчого забезпечення, у зв`язку з чим, на думку позивача, не перебував у його безпосередньому підпорядкуванні. Наголошує, що обов`язок щодо інформування військової частини про перебування військовослужбовця на лікуванні та його виписку покладається на відповідний заклад охорони здоров`я, а ведення обліку особового складу належить також до повноважень інших посадових осіб військової частини. Вважає, що відповідачем безпідставно покладено на нього відповідальність за неналежний обмін інформацією між лікувальним закладом та військовою частиною, а також не доведено сукупності обов`язкових умов притягнення до матеріальної відповідальності, зокрема його вини та причинного зв`язку між діями і завданою шкодою. З огляду на викладене вважає висновки службового розслідування необґрунтованими, а оскаржуваний наказ протиправним, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у період з 14.10.2024 по 25.03.2025 виконував обов`язки командира 3 роти резерву рядового складу, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2024 №761 та службовою характеристикою, складеною підполковником ОСОБА_3 .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.09.2024 №245 солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення та призначено на посаду солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.09.2024 №265 солдата ОСОБА_2 визначено таким, що вибув до комунального підприємства «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» Рівненської обласної ради у зв`язку з направленням на лікування, зі зняттям із продовольчого забезпечення з 27.09.2024. Підставою для видання зазначеного наказу були рапорт командира 2 роти резерву рядового складу капітана ОСОБА_4 та рапорт тимчасово виконуючого обов`язки командира 3 роти резерву рядового складу старшого лейтенанта ОСОБА_1 від 27.09.2024, зареєстровані за вхідним №4626.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, після направлення на лікування солдат ОСОБА_2 до розташування військової частини не повернувся. Відомості щодо його фактичного місця перебування, проходження лікування та підпорядкування відповідним підрозділам військової частини стали предметом подальшої перевірки.

Відповідно до відомостей, викладених у пунктах 3.4 та 3.5 акта службового розслідування, 29.04.2025 до військової частини НОМЕР_2 направлено запит №4694 з метою встановлення місця перебування солдата ОСОБА_2 та підтвердження факту проходження ним лікування. Згідно з відповіддю військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2025 за наявними обліковими даними солдат ОСОБА_2 протягом 2024–2025 років на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_2 або підпорядкованих медичних установах не перебував.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.06.2025 №161 солдата ОСОБА_2 визначено таким, що самовільно залишив військову частину у зв`язку з неприбуттям із лікувального закладу, та з 05.06.2025 знято з усіх видів забезпечення, у тому числі фінансового та речового.

Як вбачається з рапорту тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу — заступника командира батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_5 від 06.06.2025 №9766, командуванню військової частини повідомлено про можливий факт надмірного нарахування та виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 .

На підставі зазначеного рапорту наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2025 №2997 призначено службове розслідування за фактом можливої переплати грошового забезпечення військовослужбовцю.

За результатами проведеного службового розслідування 16.07.2025 складено акт службового розслідування, підписаний тимчасово виконуючим обов`язки заступника командира батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_6 .

Як вбачається зі змісту акта службового розслідування від 16.07.2025, під час його проведення досліджувалися обставини проходження військової служби солдатом ОСОБА_2 , його направлення до лікувального закладу, подальшого неприбуття до військової частини, ведення обліку особового складу та здійснення виплат грошового забезпечення.

Згідно з висновками службового розслідування встановлено, що внаслідок несвоєчасного подання відповідного рапорту майором ОСОБА_4 солдату ОСОБА_2 за період із 28.09.2024 по жовтень 2024 року було надмірно нараховано та виплачено грошове забезпечення в розмірі 22 369,43 грн. Крім того, у зв`язку з несвоєчасним поданням рапорту командиром 3 роти резерву рядового складу капітаном ОСОБА_1 встановлено надмірне нарахування та виплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 за період із жовтня 2024 року по березень 2025 року в загальному розмірі 112 950 грн, що відображено в акті службового розслідування та довідці про надмірно нараховані доходи військовослужбовцю.

Відповідно до матеріалів службового розслідування причинами зазначених виплат визначено неналежне ведення обліку особового складу, відсутність своєчасного контролю за місцем перебування солдата ОСОБА_2 та неподання відповідних рапортів про його неприбуття з лікувального закладу, що, за висновками службового розслідування, призвело до продовження нарахування та виплати грошового забезпечення.

Судом встановлено, що за результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 22.07.2025 №3615 «Про результати службового розслідування».

Згідно з пунктом 4 зазначеного наказу за завдання прямої дійсної шкоди під час виконання обов`язків військової служби відповідно до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» майора ОСОБА_4 притягнуто до повної матеріальної відповідальності в розмірі 22 369,43 грн, а командира 3 роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 — до повної матеріальної відповідальності в розмірі 112 950 грн.

Крім того, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2025 №3615 капітану ОСОБА_1 за неналежне виконання службових обов`язків, несвоєчасне подання доповіді про неприбуття солдата ОСОБА_2 з лікувального закладу, незадовільний стан обліку особового складу та відсутність належного контролю за його чисельністю і місцем перебування оголошено дисциплінарне стягнення у виді догани. Також визначено порядок відшкодування встановленої суми шкоди шляхом щомісячного утримання з грошового забезпечення позивача не більше 20 відсотків до повного погашення відповідної суми.

Як вбачається з матеріалів справи, із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2025 №3615 ОСОБА_1 ознайомлено 07.08.2025, що підтверджується відповідним записом у зазначеному наказі.

З урахуванням наведених обставин, не погоджуючись із висновками службового розслідування, застосованим до нього дисциплінарним стягненням та притягненням до повної матеріальної відповідальності в розмірі 112 950 грн, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок № 608).

Згідно з абз. 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Пунктами 13, 14 розділу ІІІ Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. До строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пунктів 1, 3 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Як вбачається з пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку № 608, в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Згідно з вимогами пункту 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до вимог пункту 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Згідно пунктів 1-3 розділу VIII Порядку № 608 у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду. До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Одночасно, суд вважає за доцільне зазначити, що проведення службового розслідування не є обов`язковою передумовою для притягнення військовослужбовця навіть до дисциплінарної відповідальності. Призначення службового розслідування є правом, а не обов`язком особи, яка ухвалює рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Вказана позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 13.06.2024 по справі №420/9472/23.

Відповідно до частини другої статті 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV (далі - Статут), порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 9 Статуту визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов`язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.

Згідно статі 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Статтею 14 Статуту визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

В силу статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідальність військовослужбовців закріплюється статтями 26, 27 Статуту, відповідно до яких, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Статтею 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно частин першої, четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення (стаття 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України).

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Частинами першою та другою статті 3 Закону № 160-IX встановлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно статті 5 Закону № 160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність. Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Статтею 8 Закону № 160-IX визначено, що посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань. За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності, обов`язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дій чи бездіяльності.

Оцінюючи доводи сторін та досліджені у справі докази в їх сукупності, суд виходить із того, що оскаржувані рішення про притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності прийняті відповідачем за наслідками проведення службового розслідування, здійсненого відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №608.

Суд зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка пов`язана із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а тому передбачає підвищений рівень дисципліни, відповідальності та безумовного виконання військовослужбовцями покладених на них службових обов`язків.

Відповідно до абзаців 2, 3, 5 статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно та чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованими, ініціативними, постійно вдосконалювати свої професійні знання та належним чином виконувати вимоги статутів Збройних Сил України. Згідно зі статтею 16 вказаного Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Положеннями статті 1, абзаців 1, 2, 6 статті 4 та статті 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця неухильно додержуватися встановленого порядку та сумлінно виконувати накази і розпорядження командирів (начальників), а за порушення військової дисципліни військовослужбовець несе дисциплінарну відповідальність.

Суд звертає увагу, що позивач обґрунтовує відсутність своєї відповідальності також тим, що підрозділ на час виконання ним обов`язків командира роти не був повністю укомплектований посадовими особами, які забезпечують організацію внутрішньої служби.

Однак відсутність окремих посадових осіб у штаті підрозділу не скасовує передбачених статтею 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України обов`язків командира роти щодо організації обліку особового складу та контролю за його фактичною наявністю.

Суд зазначає, що командир підрозділу несе відповідальність за належну організацію виконання покладених на нього службових завдань незалежно від можливості безпосереднього виконання кожної окремої облікової дії.

За наявності організаційних труднощів, пов`язаних із неукомплектованістю підрозділу, позивач не був позбавлений можливості доповідати командуванню про відповідні обставини, ініціювати уточнення облікових даних та вживати інших заходів у межах своїх повноважень.

Таким чином, суд доходить висновку, що доводи позивача про відсутність у нього службових обов`язків щодо обліку солдата ОСОБА_2 та контролю за його фактичною наявністю не ґрунтуються на положеннях військового законодавства та не спростовують обставин, установлених під час службового розслідування.

Щодо доводів позивача про покладення обов`язків з обліку військовослужбовців на медичну службу, штаб та фінансовий орган військової частини, суд зазначає наступне.

Оцінюючи доводи позивача про те, що відповідальність за відсутність відомостей щодо місця перебування солдата ОСОБА_2 повинна покладатися на медичну службу, штаб або фінансовий орган військової частини, суд виходить із такого.

Відповідно до статей 261 та 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено порядок повідомлення командування військової частини про прибуття військовослужбовців до закладів охорони здоров`я та їх виписку з лікування.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 №901 затверджено Порядок здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров`я, військовими частинами та територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Наведені нормативні положення регулюють обмін інформацією між закладами охорони здоров`я та військовими частинами, проте не передбачають звільнення командирів підрозділів від установлених військовими статутами обов`язків щодо обліку підпорядкованого особового складу.

Суд зазначає, що обов`язок медичного закладу повідомляти військову частину про перебування військовослужбовця на лікуванні не є тотожним обов`язку командира роти знати фактичну наявність особового складу та своєчасно доповідати про обставини тривалого неприбуття підлеглого військовослужбовця.

Такі обов`язки мають різний зміст, виконуються різними посадовими особами та спрямовані на забезпечення належної організації військової служби.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, начальник медичної служби військової частини НОМЕР_1 капітан медичної служби ОСОБА_7 приступив до виконання обов`язків за відповідною посадою 24.01.2025, що підтверджується його письмовими поясненнями та витягами з наказів командира військової частини.

Відповідач у відзиві зазначає, що на час призначення ОСОБА_7 на посаду начальника медичної служби солдат ОСОБА_2 уже не перебував на лікуванні, а тому зазначена посадова особа не отримувала відомостей про його поточне перебування у лікувальному закладі.

Водночас позивачем не наведено конкретних документів, які підтверджували б, що саме медична служба військової частини отримала належне повідомлення про виписку ОСОБА_2 та повинна була вчинити певні дії, невиконання яких безпосередньо зумовило надмірну виплату грошового забезпечення.

При цьому суд наголошує, що можливі недоліки в організації документообігу між лікувальним закладом і військовою частиною не усувають самостійного обов`язку командира роти вживати заходів щодо з`ясування обставин тривалої відсутності військовослужбовця.

З аналогічних підстав суд не приймає доводи позивача про те, що ведення обліку особового складу штабом військової частини та її адміністративними підрозділами виключає відповідні обов`язки командира роти.

Інструкція №280 передбачає розподіл функцій з організації та ведення обліку особового складу між відповідними посадовими особами військової частини, проте не встановлює взаємного виключення їхніх обов`язків.

Навпаки, належне ведення обліку особового складу передбачає узгоджені дії командирів підрозділів, штабу та інших посадових осіб військової частини.

Поряд із цим, суд ураховує заперечення відповідача щодо посилання позивача на положення розділу ІІ Інструкції №280, який регулює організацію та ведення обліку особового складу в мирний час.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли під час дії особливого періоду, а тому відповідні положення Інструкції підлягають застосуванню з урахуванням спеціального регулювання, установленого для особливого періоду.

Разом із тим, незалежно від особливостей застосування окремих положень Інструкції №280, обов`язок позивача як командира роти вести облік особового складу та знати його фактичну наявність безпосередньо випливає зі статті 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відтак наведені позивачем доводи щодо розподілу облікових функцій між різними посадовими особами не спростовують наявності у нього відповідних службових обов`язків.

Стосовно посилань позивача на відповідальність фінансового органу військової частини за здійснення виплат грошового забезпечення суд зазначає таке.

Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснюються на підставі відповідних наказів командирів та документів, що підтверджують право військовослужбовців на отримання належних виплат.

При цьому фінансовий орган військової частини здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення на підставі оформлених у встановленому порядку документів, тоді як формування достовірних відомостей про фактичну наявність особового складу та своєчасне інформування командування про обставини, які впливають на відповідні виплати, належать до функцій посадових осіб, відповідальних за облік військовослужбовців.

Отже, сам по собі факт здійснення виплат фінансовим органом не виключає відповідальності посадової особи, неналежне виконання службових обов`язків якої призвело до формування або збереження недостовірних облікових відомостей.

Суд зазначає, що позивача притягнуто до матеріальної відповідальності не за безпосереднє здійснення ним банківських операцій чи самостійне нарахування грошового забезпечення, а за неналежне виконання обов`язків командира роти, що, за висновками службового розслідування, призвело до продовження відповідних виплат.

За таких обставин доводи позивача про відсутність у нього повноважень самостійно припиняти виплату грошового забезпечення не спростовують висновків службового розслідування щодо неналежного виконання ним інших покладених на нього службових обов`язків.

Щодо встановлених обставин надмірного нарахування та виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2024 №265 солдат ОСОБА_2 вибув до лікувального закладу, однак після направлення на лікування до військової частини не повернувся.

Водночас упродовж наступних місяців нарахування та виплата йому грошового забезпечення продовжувалися.

Як вбачається з акта службового розслідування від 16.07.2025, за результатами перевірки обставин проходження військової служби солдатом ОСОБА_2 встановлено надмірне нарахування та виплату грошового забезпечення за період із вересня 2024 року по березень 2025 року.

Згідно з довідкою про надмірно нараховані доходи солдату ОСОБА_2 розмір надмірних виплат, пов`язаних із несвоєчасним поданням відповідних рапортів посадовими особами військової частини, визначено окремо за відповідними періодами.

Зокрема, за період із 28.09.2024 по жовтень 2024 року встановлено надмірне нарахування та виплату грошового забезпечення в розмірі 22 369,43 грн, а за період із жовтня 2024 року по березень 2025 року — у розмірі 112 950 грн.

За висновками службового розслідування, відповідальність за несвоєчасне подання рапорту щодо першого із зазначених періодів покладено на майора ОСОБА_4 , а за другий період — на капітана ОСОБА_1 .

Суд ураховує, що зазначені висновки ґрунтуються не лише на факті відсутності солдата ОСОБА_2 у військовій частині, а й на дослідженні відповідних наказів по стройовій частині, відомостей про його направлення на лікування, результатів перевірки місця перебування військовослужбовця та документів щодо здійснених виплат.

Як вбачається з пунктів 3.4 та 3.5 акта службового розслідування, з метою перевірки обставин перебування ОСОБА_2 на лікуванні 29.04.2025 до військової частини НОМЕР_2 направлено запит №4694.

Відповідно до відповіді військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2025 за наявними обліковими даними солдат ОСОБА_2 упродовж 2024–2025 років на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_2 або відповідних підпорядкованих медичних установах не перебував.

Поряд із цим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2025 №161 ОСОБА_2 визначено таким, що самовільно залишив військову частину у зв`язку з неприбуттям із лікувального закладу, та знято з усіх видів забезпечення.

Суд звертає увагу, що встановлення факту самовільного залишення військової частини відповідним наказом у червні 2025 року не означає, що до цієї дати командир підрозділу був позбавлений обов`язку з`ясовувати обставини тривалої відсутності підпорядкованого військовослужбовця.

Навпаки, тривале неприбуття військовослужбовця після направлення на лікування є обставиною, яка потребує своєчасного реагування посадових осіб, відповідальних за організацію внутрішньої служби та облік особового складу.

При цьому суд ураховує, що відповідно до відзиву відповідача виплата грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 фактично була припинена до отримання відповіді військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2025, а останні виплати стосувалися грошового забезпечення за березень 2025 року.

Зазначені обставини узгоджуються з визначеним у матеріалах службового розслідування періодом надмірних виплат, який закінчується березнем 2025 року.

Отже, посилання позивача на те, що командування військової частини після отримання відповіді від 27.05.2025 не припинило виплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 , не спростовує обставин здійснення надмірних виплат за попередній період.

Суд також зазначає, що перевірка причин та умов надмірного нарахування грошового забезпечення здійснювалася в межах службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2025 №2997 на підставі рапорту капітана ОСОБА_5 від 06.06.2025 №9766.

За результатами зазначеного розслідування складено акт від 16.07.2025, у якому визначено обставини, причини та умови надмірного нарахування грошового забезпечення, а також посадових осіб, неналежне виконання службових обов`язків яких, за висновками розслідування, сприяло виникненню відповідних виплат.

Таким чином, суд доходить висновку, що обставини здійснення надмірних виплат грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 підтверджуються сукупністю документів, досліджених під час службового розслідування, а доводи позивача не спростовують установлених відповідачем обставин тривалої відсутності військовослужбовця та продовження нарахування йому грошового забезпечення.

Щодо наявності підстав для притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, суд зазначає наступне.

Оцінюючи правомірність притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в розмірі 112 950 грн, суд виходить із необхідності встановлення сукупності умов, визначених статтею 3 Закону №160-IX, а також наявності спеціальних підстав для застосування повної матеріальної відповідальності, передбачених статтею 6 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №160-IX умовами притягнення особи до матеріальної відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка особи, причинний зв`язок між такою поведінкою та заподіяною шкодою, а також вина особи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, у разі здійснення надлишкових виплат грошових коштів.

Суд зазначає, що наведена норма передбачає спеціальну підставу для застосування повної матеріальної відповідальності, пов`язану зі здійсненням надлишкових виплат грошових коштів.

При цьому положення статті 6 Закону №160-IX необхідно застосовувати у взаємозв`язку зі статтею 3 цього Закону, яка визначає загальні умови матеріальної відповідальності, зокрема необхідність встановлення вини особи та причинного зв`язку між її поведінкою і завданою шкодою.

Як вбачається з акта службового розслідування від 16.07.2025, у ході перевірки встановлено, що за період із жовтня 2024 року по березень 2025 року солдату ОСОБА_2 надмірно нараховано та виплачено грошове забезпечення в загальному розмірі 112 950 грн.

Зазначена сума підтверджується довідкою про надмірно нараховані доходи військовослужбовцю, яка досліджувалася під час службового розслідування.

Поряд із цим, судом установлено, що в зазначений період ОСОБА_1 виконував обов`язки командира 3 роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 , до яких належали ведення обліку особового складу, контроль за його фактичною наявністю та своєчасне інформування командування про обставини, які впливають на проходження військовослужбовцями служби.

Відповідно до матеріалів службового розслідування позивач не забезпечив належного контролю за місцем перебування солдата ОСОБА_2 та своєчасного подання доповіді про його тривале неприбуття з лікувального закладу.

Суд зазначає, що протиправність поведінки військовослужбовця у спірних правовідносинах полягає не в безпосередньому здійсненні ним нарахування чи виплати грошового забезпечення, а в неналежному виконанні покладених на нього обов`язків щодо обліку особового складу та своєчасного інформування командування про фактичну відсутність підпорядкованого військовослужбовця.

Саме невиконання зазначених обов`язків визначено службовим розслідуванням однією з причин продовження нарахування та виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 .

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до статті 3 Закону №160-IX вина військовослужбовця може проявлятися не лише у формі умислу, а й у формі необережності, якщо відповідний вид матеріальної відповідальності допускається законом.

У цьому випадку за результатами службового розслідування встановлено неналежне виконання позивачем посадових обов`язків, що виразилося у відсутності належного контролю за обліком особового складу та несвоєчасному реагуванні на тривалу відсутність підпорядкованого військовослужбовця.

Зазначені обставини відповідач кваліфікував як необережну форму вини, що проявилася у службовій недбалості.

Суд ураховує, що позивач не заперечує факту направлення солдата ОСОБА_2 на лікування та тривалого неприбуття останнього до військової частини, однак вважає, що обов`язок контролю за місцем його перебування був покладений на інших посадових осіб.

Проте такі доводи не спростовують установленого статтею 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України обов`язку командира роти вести облік особового складу та знати його фактичну наявність.

Крім того, судом не встановлено обставин, які б свідчили про належне виконання позивачем заходів щодо з`ясування місця перебування солдата ОСОБА_2 упродовж спірного періоду або своєчасне інформування командування про його тривалу відсутність.

Отже, наявні матеріали справи дають підстави для висновку, що неналежне виконання позивачем обов`язків командира роти перебувало у причинному зв`язку з несвоєчасним виявленням обставин відсутності військовослужбовця та продовженням нарахування йому грошового забезпечення.

Поряд із цим, суд зазначає, що відсутність у позивача повноважень самостійно припиняти виплату грошового забезпечення не виключає його відповідальності за неналежне виконання тих службових обов`язків, які передують прийняттю відповідного рішення командуванням військової частини.

За таких обставин суд не приймає доводи позивача про те, що відсутність у нього безпосередніх повноважень щодо розпорядження бюджетними коштами виключає можливість притягнення його до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання посадових обов`язків.

Водночас суд ураховує, що службовим розслідуванням установлено саме факт надлишкових виплат грошових коштів, який передбачений пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX як окрема підстава для застосування повної матеріальної відповідальності.

Тому доводи позивача про те, що застосування зазначеної норми можливе виключно за умови доведення умисного характеру його дій, не відповідають змісту наведеної норми, яка поряд з іншими випадками окремо передбачає здійснення надлишкових виплат грошових коштів.

Таким чином, з урахуванням установлених обставин надмірного нарахування та виплати грошового забезпечення, неналежного виконання позивачем обов`язків командира роти та причинного зв`язку між зазначеними обставинами суд доходить висновку про наявність передбачених Законом №160-IX підстав для притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі.

Щодо правомірності застосування дисциплінарного стягнення, суд зазначає наступне.

Окремо суд надає оцінку правомірності застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді догани.

Як вбачається з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2025 №3615, підставою для застосування до капітана ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення визначено неналежне виконання посадових обов`язків, несвоєчасне подання доповіді про неприбуття солдата ОСОБА_2 з лікувального закладу, незадовільний стан обліку особового складу та відсутність належного контролю за його чисельністю і фактичною наявністю.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов`язків є підставою для застосування дисциплінарного стягнення.

Згідно зі статтею 48 цього Статуту догана належить до передбачених законом видів дисциплінарних стягнень.

Суд зазначає, що обов`язок командира роти забезпечувати належний облік особового складу, володіти інформацією про його фактичну наявність та своєчасно доповідати про обставини, які мають значення для організації військової служби, безпосередньо випливає з положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Водночас установлені під час службового розслідування обставини свідчать про те, що позивач упродовж тривалого часу не забезпечив належного контролю за місцем перебування підпорядкованого військовослужбовця, який після направлення до лікувального закладу не повернувся до військової частини.

Суд ураховує, що зазначене порушення мало тривалий характер та було пов`язане з неналежною організацією обліку особового складу підрозділу.

При цьому застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у виді догани є одним із передбачених Дисциплінарним статутом заходів реагування на неналежне виконання військовослужбовцем службових обов`язків.

Поряд із цим, суд бере до уваги доводи позивача щодо його позитивної службової характеристики, складеної підполковником ОСОБА_3 , відповідно до якої ОСОБА_1 характеризується як офіцер, який відповідає займаній посаді та належним чином організовує виконання службових завдань.

Разом із тим, позитивна службова характеристика сама по собі не спростовує встановлених фактів неналежного виконання конкретних посадових обов`язків та не виключає можливості застосування дисциплінарного стягнення за відповідне порушення.

Суд зазначає, що попередня поведінка військовослужбовця, тривалість проходження військової служби та його службові характеристики підлягають урахуванню під час визначення виду дисциплінарного стягнення, проте не є обставинами, які автоматично виключають дисциплінарну відповідальність.

З огляду на характер установленого порушення, його тривалість та наслідки суд не вбачає підстав вважати застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у виді догани явно неспівмірним характеру неналежного виконання службових обов`язків.

Отже, суд доходить висновку, що застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани здійснено за наявності встановлених під час службового розслідування обставин неналежного виконання ним службових обов`язків та відповідає передбаченим Дисциплінарним статутом Збройних Сил України підставам дисциплінарної відповідальності.

Надаючи оцінку доводам позивача про порушення процедури проведення службового розслідування, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для призначення службового розслідування став рапорт тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу — заступника командира батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_5 від 06.06.2025 №9766, у якому повідомлено про можливий факт надмірного нарахування та виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 .

На підставі зазначеного рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 06.06.2025 №2997 про призначення службового розслідування.

За результатами проведеного розслідування складено акт від 16.07.2025, підписаний тимчасово виконуючим обов`язки заступника командира батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_6 .

Як вбачається зі змісту зазначеного акта, під час службового розслідування досліджувалися накази командира військової частини щодо проходження служби солдатом ОСОБА_2 , документи про його направлення до лікувального закладу, відомості про здійснені виплати грошового забезпечення, відповіді на запити щодо місця перебування військовослужбовця та письмові пояснення відповідних посадових осіб.

Зокрема, під час розслідування досліджувалися накази командира військової частини НОМЕР_1 від 07.09.2024 №245, від 27.09.2024 №265 та від 05.06.2025 №161, а також відповідь військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2025.

Крім того, матеріали службового розслідування містять пояснення позивача та інших посадових осіб військової частини, які стосуються організації обліку особового складу, направлення військовослужбовців на лікування та здійснення відповідних виплат.

Суд зазначає, що Порядок №608 передбачає необхідність з`ясування обставин правопорушення, причин та умов його вчинення, ступеня вини військовослужбовця, а також оформлення результатів службового розслідування відповідним актом.

Поряд із цим, суд звертає увагу, що наявність у матеріалах службового розслідування окремих неточностей або розбіжностей не може сама по собі свідчити про протиправність прийнятого за його результатами наказу, якщо такі недоліки не вплинули на правильність установлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про відповідальність військовослужбовця.

Позивач, зокрема, посилається на суперечності між пунктами 3.2, 3.14 та 3.23 акта службового розслідування щодо підпорядкування солдата ОСОБА_2 та його направлення до 1 зведеної навчальної роти.

Однак суд зазначає, що наведені положення акта відображають різні обставини проходження військовослужбовцем служби, його фактичного перебування та направлення на лікування.

При цьому матеріали справи не містять належних організаційно-розпорядчих документів, які б підтверджували виключення солдата ОСОБА_2 зі списків особового складу відповідного підрозділу або припинення облікових обов`язків позивача стосовно зазначеного військовослужбовця.

Отже, наведені позивачем розбіжності не спростовують установлених службовим розслідуванням обставин тривалої відсутності солдата ОСОБА_2 та неналежного виконання позивачем обов`язків щодо обліку особового складу.

Водночас суд ураховує, що наказом від 22.07.2025 №3615 визначено результати проведеного службового розслідування, наведено обставини встановлених порушень, визначено посадових осіб, яких притягнуто до відповідальності, розмір установленої шкоди та порядок її відшкодування.

Зазначене свідчить про те, що рішення командування військової частини ґрунтується на результатах проведеного службового розслідування та оформлене відповідним організаційно-розпорядчим актом.

Поряд із цим, суд зазначає, що відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення, а в необхідних випадках цей строк може бути продовжений уповноваженим командиром, але не більш як на один місяць.

Як встановлено судом, службове розслідування призначено 06.06.2025, а акт за його результатами складено 16.07.2025.

Таким чином, розслідування завершено після спливу первісного місячного строку. Відповідач у відзиві зазначає, що розслідування проведено з дотриманням установлених строків, однак для підтвердження цієї обставини необхідним є відповідний наказ або інший належний документ про продовження строку службового розслідування.

Саме по собі завершення розслідування в межах двох місяців не свідчить про порушення максимально допустимого строку, проте не замінює необхідності належного оформлення його продовження.

Отже, оцінка дотримання строку службового розслідування залежить від наявності в матеріалах справи документа про продовження такого строку. За відсутності цього документа твердження про повне дотримання процедури в цій частині не може вважатися належним чином підтвердженим.

Водночас суд зазначає, що сам факт можливого процедурного порушення підлягає оцінці з урахуванням його характеру, впливу на повноту та об`єктивність службового розслідування, а також на реалізацію позивачем своїх прав.

Таким чином, доводи позивача щодо неповного з`ясування обставин та суперечностей у матеріалах службового розслідування не спростовують установлених документами обставин неналежного виконання ним обов`язків командира роти. Разом із тим питання дотримання строку проведення службового розслідування потребує оцінки відповідного документа про його продовження.

Щодо вимоги про зобов`язання провести повторне службове розслідування, суд зазначає наступне.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 провести повторне службове розслідування щодо ОСОБА_1 відповідно до Порядку №608 та скласти за його результатами відповідний акт, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд у разі задоволення позову може застосувати передбачені законом способи захисту порушеного права, зокрема визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, а також зобов`язати відповідача вчинити певні дії.

Водночас застосування відповідного способу захисту можливе за умови встановлення порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача.

Як установлено судом, службове розслідування щодо обставин надмірного нарахування та виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 було призначено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2025 №2997.

За результатами зазначеного розслідування складено акт від 16.07.2025, а командиром військової частини прийнято наказ від 22.07.2025 №3615.

Отже, питання щодо обставин надмірного нарахування та виплати грошового забезпечення було предметом службового розслідування, за результатами якого уповноваженим командиром прийнято відповідне рішення.

Суд зазначає, що незгода позивача з висновками проведеного службового розслідування сама по собі не є безумовною підставою для покладення на військову частину обов`язку провести повторне розслідування.

Необхідність повторного службового розслідування повинна бути обумовлена встановленими судом істотними порушеннями процедури або неповнотою з`ясування обставин, які вплинули на законність прийнятого рішення та не можуть бути усунуті іншим способом.

У цій справі наведені позивачем доводи щодо відсутності в нього обов`язків з обліку солдата ОСОБА_2 , відповідальності інших посадових осіб та суперечностей в акті службового розслідування не спростовують установлених обставин неналежного виконання ним службових обов`язків.

За умови встановлення судом правомірності оскаржуваного наказу відсутні підстави для покладення на військову частину НОМЕР_1 обов`язку провести повторне службове розслідування.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання відповідача провести повторне службове розслідування та скласти відповідний акт є похідною від вимоги про визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2025 №3615 та за відсутності підстав для задоволення основної вимоги також не підлягає задоволенню.

Щодо оцінки доказів та розподілу обов`язку доказування, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що обов`язок відповідача довести правомірність оскаржуваного рішення не означає автоматичного задоволення позову в разі незгоди позивача з установленими під час службового розслідування обставинами.

Вирішальне значення має оцінка належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, якими підтверджуються фактичні й правові підстави прийнятого рішення.

Як установлено судом, обставини проходження солдатом ОСОБА_2 військової служби, його направлення на лікування, тривалого неприбуття до військової частини та здійснення надмірних виплат грошового забезпечення відображені в наказах командира військової частини НОМЕР_1 , акті службового розслідування від 16.07.2025, довідці про надмірно нараховані доходи та інших матеріалах службового розслідування.

Водночас позивачем не наведено належних документів, які б підтверджували припинення його обов`язків щодо обліку солдата ОСОБА_2 або своєчасне виконання ним заходів щодо встановлення фактичного місця перебування зазначеного військовослужбовця.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що наведені позивачем доводи щодо відсутності службових обов`язків, покладення відповідальності на інших посадових осіб та недоведеності обставин надмірного нарахування грошового забезпечення не спростовують основних фактичних обставин, установлених під час службового розслідування.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт проходження ОСОБА_1 військової служби на посаді командира 3 роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 у спірний період, а також наявність у нього передбачених військовими статутами обов`язків щодо належного ведення обліку особового складу, контролю за його фактичною наявністю та своєчасного інформування командування про обставини, які мають значення для проходження військовослужбовцями служби.

Як встановлено судом, солдат ОСОБА_2 після направлення до лікувального закладу відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2024 №265 до розташування військової частини не повернувся, однак упродовж наступних місяців йому продовжували нараховувати та виплачувати грошове забезпечення.

Відповідно до акта службового розслідування від 16.07.2025 та довідки про надмірно нараховані доходи розмір надмірних виплат за період, віднесений до відповідальності позивача, становить 112 950 грн.

Суд ураховує, що неналежне виконання позивачем обов`язків командира роти, яке виразилося у відсутності належного контролю за обліком особового складу та несвоєчасному інформуванні командування про тривалу відсутність підпорядкованого військовослужбовця, було визначено за результатами службового розслідування причиною продовження відповідних виплат.

При цьому посилання позивача на направлення солдата ОСОБА_2 до лікувального закладу, його можливе перебування в іншому підрозділі, відсутність належного повідомлення з боку медичної служби та здійснення виплат фінансовим органом військової частини не спростовують наявності у позивача самостійних службових обов`язків щодо обліку особового складу.

Водночас установлені під час службового розслідування обставини неналежного виконання позивачем посадових обов`язків є підставою для застосування передбаченого Дисциплінарним статутом Збройних Сил України дисциплінарного стягнення у виді догани.

Таким чином, за умови підтвердження належного продовження строку службового розслідування та дотримання інших процедурних вимог, суд доходить висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2025 №3615 «Про результати службового розслідування» в оскаржуваній частині прийнято на підставі встановлених під час службового розслідування обставин, у межах наданих командиру повноважень та відповідно до вимог законодавства.

За наведених обставин правові підстави для визнання протиправним та скасування зазначеного наказу відсутні.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 провести повторне службове розслідування щодо ОСОБА_1 є похідною від вимоги про скасування наказу від 22.07.2025 №3615, підстави для її задоволення також відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2025 №3615 «Про результати службового розслідування» та зобов`язання провести повторне службове розслідування не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2025 року «Про результати службового розслідування» та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 провести повторне службове розслідування щодо наказом Міністра ОСОБА_1 відповідно до вимог Порядку, затвердженого та оборони України від 21.11.2017 № 608, з урахуванням висновків суду, скласти за результатами розслідування відповідний акт - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 14 жовтня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Н.В. Друзенко