Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №950/1689/26 — Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/1689/26

2/950/1029/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді - Бакланова Р. В. з участю секретаря - Гладкової С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк», банк, позивач) звернулося до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 167977,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 жовтня 2020 року відповідачка з метою отримання банківських послуг звернулася до АТ «Акцент-Банк» та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, на підставі якої їй було відкрито банківський рахунок та надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Позивач зазначає, що підписанням анкети-заяви відповідачка підтвердила свою згоду з тим, що зазначена заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами банку, розміщеними на офіційному вебсайті позивача, становлять укладений між сторонами кредитний договір.

За твердженням банку, відповідачці було надано кредит зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 44,40 відсотка річних на суму залишку заборгованості.

На підтвердження погодження відповідачкою умов кредитування позивач посилається також на паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який, за твердженням банку, відповідачка підписала за допомогою простого електронного підпису шляхом підтвердження одноразовим паролем.

Позивач вважає, що належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, оскільки відкрив відповідачці банківський рахунок, встановив кредитний ліміт та забезпечив можливість користування кредитними коштами.

Натомість відповідачка належним чином свої зобов`язання щодо своєчасного та повного повернення кредиту і сплати процентів не виконувала, внаслідок чого станом на 15 червня 2026 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 167977,53 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 126550,08 грн та заборгованості за процентами в сумі 41427,45 грн.

Посилаючись на статті 509, 525, 526, 530, 610, 611, 629, 634, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» зазначену заборгованість та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн.

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 25 червня 2026 року відкрито провадження у справі та встановлено відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву.

09 липня 2026 року представником відповідачки, адвокатом Васильцем Сергієм Олексійовичем, подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнано частково, а саме в сумі 66288,36 грн.

У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 101689,17 грн представник відповідачки просив відмовити за їх необґрунтованістю.

На обґрунтування заперечень представник відповідачки зазначив, що ОСОБА_1 не заперечує факту підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг і фактичного користування кредитними коштами.

Водночас підписана відповідачкою анкета-заява не містить погоджених сторонами умов щодо конкретного розміру кредитного ліміту, строку кредитування, розміру процентної ставки, порядку нарахування і сплати процентів, відповідальності за порушення умов кредитування.

Надані банком витяги з Умов та Правил надання банківських послуг і тарифи не містять підпису відповідачки, а матеріали справи не підтверджують, що саме з цими документами у відповідній редакції вона була ознайомлена під час укладення договору.

Представник відповідачки вказав, що банк мав можливість самостійно змінювати Умови та Правила надання банківських послуг, у зв`язку з чим роздруківки з вебсайту банку не можуть самі по собі підтверджувати погодження сторонами конкретної процентної ставки та інших умов, які збільшують вартість кредиту.

Крім того, наявний у матеріалах справи паспорт споживчого кредиту не є кредитним договором, а призначений для виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку з надання споживачу інформації про умови кредитування.

Представник відповідачки також заперечив правомірність списання банком платежів за страхові послуги та послугу «Безпечний ліміт», оскільки позивачем не доведено належного погодження відповідачкою таких додаткових послуг і відповідних платежів.

Окремо представник відповідачки звернув увагу на те, що банк зараховував внесені відповідачкою кошти на погашення нарахованих процентів, хоча погодження їх розміру та порядку нарахування належними доказами не підтверджено, а також зазначив про включення нарахованих процентів до заборгованості, на яку надалі здійснювалися нові нарахування.

У відзиві наведено власний розрахунок заборгованості, відповідно до якого загальна сума витрат за випискою становить 323887,63 грн, сума процентів, яку відповідачка вважає безпідставно нарахованою, становить 110209,27 грн, а сума платежів, врахованих нею на погашення кредиту, становить 147390 грн.

З урахуванням наведеного відповідачка визначила залишок непогашеного основного боргу в сумі 66288,36 грн, яку визнає та не заперечує проти її стягнення на користь банку.

23 липня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій банк заперечив проти доводів відповідачки та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач зазначив, що, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідачка погодилася з умовами обслуговування, а подальше користування кредитними коштами та здійснення платежів свідчить про прийняття нею запропонованих умов кредитування.

Крім того, банк послався на паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачкою за допомогою одноразового пароля, вважаючи його належним доказом погодження процентної ставки.

На підтвердження своєї позиції позивач навів висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 09 липня 2018 року у справі № 202/19403/13-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 705/6051/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 265/7652/15-ц та від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20.

27 липня 2026 року представником відповідачки подано заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримано раніше викладену правову позицію щодо відсутності належних доказів погодження сторонами процентної ставки та інших платежів.

Представник відповідачки зазначив, що правова позиція щодо значення паспорта споживчого кредиту, викладена в постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20, не підлягає застосуванню без урахування висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, яким здійснено відступ від попереднього підходу.

Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідачки, адвокат Василець Сергій Олексійович, також подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи подані представниками сторін заяви, суд вважає можливим розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у справі матеріалів.

Дослідивши письмові докази, подані учасниками справи, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність та взаємний зв`язок, з`ясувавши характер спірних правовідносин і перевіривши доводи сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами першою та третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

За змістом частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі докази повинні відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом встановлено, що 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк».

Факт підписання зазначеної анкети-заяви відповідачка не заперечує, що прямо зазначено в поданому її представником відзиві на позовну заяву.

На підставі анкети-заяви банком відкрито відповідачці рахунок № НОМЕР_1 та забезпечено можливість здійснення операцій із використанням платіжної картки і встановленого кредитного ліміту.

На підтвердження факту надання кредитних коштів банк надав довідку щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, довідку про видані платіжні картки, виписку за банківським рахунком за період із 21 жовтня 2020 року до 15 червня 2026 року та розрахунок заборгованості.

Оцінюючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, суд виходить із того, що цей документ підтверджує волевиявлення відповідачки на отримання банківських послуг, відкриття рахунку та користування відповідними банківськими продуктами.

Водночас сама анкета-заява не містить погоджених сторонами конкретних умов щодо розміру процентної ставки, порядку її обчислення, строків і порядку сплати процентів, а також визначених у грошовому вираженні платежів за додаткові послуги банку.

Тому зазначений документ не може самостійно підтверджувати досягнення сторонами згоди щодо всіх умов кредитування, на які посилається позивач.

Разом із тим відсутність у підписаній анкеті-заяві зазначених умов не спростовує факту надання та фактичного використання кредитних коштів, що підтверджується іншими дослідженими доказами і не заперечується відповідачкою.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема передати майно, сплатити гроші, а друга сторона має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено відповідними нормами та не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, отримання позичальником кредитних коштів породжує обов`язок їх повернення, однак саме по собі не доводить погодження будь-якого розміру процентів, комісій, штрафних санкцій або інших платежів, визначених кредитодавцем в односторонньому порядку.

Оцінюючи надану банком довідку про встановлення та зміну кредитного ліміту, суд зазначає, що вона підтверджує відомості банківського обліку щодо надання відповідачці можливості використовувати кредитні кошти.

Проте встановлення певного кредитного ліміту не є тотожним фактичному отриманню позичальником усієї суми такого ліміту. Тому вказана довідка підлягає оцінці в сукупності з випискою за рахунком, яка відображає фактичні операції з коштами.

Довідка про видані платіжні картки підтверджує надання відповідачці платіжного інструменту для доступу до банківського рахунку, однак не підтверджує погодження конкретної процентної ставки та не визначає розміру непогашеної заборгованості.

Надана позивачем банківська виписка відображає операції за рахунком відповідачки, зокрема використання кредитних коштів, надходження коштів, нарахування та списання процентів.

Із цієї виписки вбачається, що відповідачка протягом тривалого часу користувалася відкритим банківським рахунком, здійснювала операції з використанням кредитного ліміту та вносила кошти.

Зазначені обставини в сукупності з визнанням відповідачкою факту отримання кредиту підтверджують наявність між сторонами кредитних правовідносин.

Водночас банківська виписка сама по собі не підтверджує правомірності всіх відображених у ній нарахувань.

Здійснення банком певної операції та відображення її у внутрішньому обліку кредитодавця підтверджує факт такого облікового запису, однак не доводить існування належної договірної підстави для відповідного списання.

Так само наявність у виписці операцій із погашення процентів не може розцінюватися як безумовний доказ того, що відповідачка погодила їх конкретний розмір та порядок нарахування.

Судом досліджено наданий банком розрахунок заборгованості за договором від 21 жовтня 2020 року, відповідно до якого станом на 15 червня 2026 року загальна сума боргу становить 167977,53 грн.

Із розрахунку вбачається, що банк визначив залишок заборгованості за тілом кредиту в сумі 126550,08 грн, а за процентами - 41427,45 грн.

Також розрахунок містить відомості про застосування процентних ставок, нарахування процентів за окремі періоди, віднесення заборгованості до поточної та простроченої і зарахування внесених відповідачкою платежів.

Зазначений розрахунок є письмовим доказом, який підлягає оцінці відповідно до статті 89 ЦПК України, однак не має заздалегідь установленої доказової сили та не звільняє банк від обов`язку довести правомірність кожної заявленої до стягнення складової заборгованості.

Особливістю цього спору є те, що позивач обґрунтовує наявність заборгованості за тілом кредиту розрахунком, складеним із урахуванням здійснених ним нарахувань процентів та порядку розподілу внесених відповідачкою платежів.

Водночас у разі недоведеності погодження сторонами відповідних умов нарахування процентів кошти, які банк зараховував на їх погашення, не можуть безумовно виключатися з платежів, що підлягають врахуванню при визначенні залишку основного боргу.

Тому суд вважає обґрунтованими доводи відповідачки про необхідність оцінки не лише кінцевого залишку заборгованості, зазначеного банком, а й правових підстав здійснених нарахувань та зарахувань платежів.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена у передбачений законом спосіб.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Застосування зазначеної правової конструкції не звільняє кредитодавця від обов`язку довести, які саме умови договору були запропоновані споживачу, чи був він із ними ознайомлений та чи погодився з ними.

У переважній більшості випадків умови договорів приєднання розробляються підприємцем, який надає відповідні послуги, у цьому випадку банком.

Тому саме банк повинен підтвердити, що на час укладення договору діяли конкретні умови, на які він посилається, та що споживач приєднався саме до них.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що за відсутності підтвердження конкретних запропонованих позичальнику Умов та Правил банківських послуг і за відсутності в підписаній анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів та інших платежів надані банком витяги з Умов і Тарифів не можуть розцінюватися як належне підтвердження відповідних умов договору.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що роздруківки з вебсайту банку не можуть самі по собі підтверджувати погодження сторонами певних умов договору, оскільки їх зміст залежить від волевиявлення та дій банку, який має можливість змінювати такі умови.

Застосовуючи наведений правовий висновок до спірних правовідносин, суд враховує, що надані АТ «Акцент-Банк» витяги з Умов та Правил надання банківських послуг і тарифи не містять підпису ОСОБА_1 .

Крім того, матеріалами справи не підтверджено, що саме ці документи в наданій суду редакції були доведені до відома відповідачки під час укладення договору 21 жовтня 2020 року.

Саме по собі посилання в анкеті-заяві на Умови та Правила, розміщені на вебсайті банку, не усуває необхідності доведення їх конкретного змісту на момент укладення договору.

За таких обставин суд не вбачає достатніх підстав вважати, що надані банком витяги з Умов та Правил і тарифи є належним підтвердженням погодження відповідачкою зазначеної позивачем процентної ставки та всіх інших умов, які збільшують вартість користування кредитом.

Окремої оцінки потребує наданий позивачем паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка».

Із цього документа вбачається, що він містить інформацію про можливі умови кредитування за різними кредитними продуктами, розмір кредитного ліміту, процентні ставки, орієнтовну реальну річну процентну ставку, загальну вартість кредиту, порядок внесення платежів та інші відомості.

У документі зазначено дату надання інформації 21 жовтня 2020 року та відомості про його підписання від імені ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля.

Оцінюючи цей доказ, суд виходить із того, що відповідно до статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець до укладення договору надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитування та прийняття обґрунтованого рішення про укладення договору.

Така інформація надається за спеціальною формою, якою є паспорт споживчого кредиту.

Водночас порядок укладення договору про споживчий кредит та вимоги до його форми визначені статтею 13 зазначеного Закону.

Отже, законодавець розмежовує надання переддоговірної інформації та безпосереднє укладення кредитного договору.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, провадження № 61-14545сво20, зроблено висновок, що паспорт споживчого кредиту є способом підтвердження виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку з надання споживачу інформації, але не є складовою письмової форми кредитного договору.

Ознайомлення споживача з паспортом споживчого кредиту та навіть його підписання не означає автоматичного укладення договору на всіх умовах, викладених у такому паспорті, оскільки цей документ має переддоговірне інформаційне призначення.

У зазначеній постанові Об`єднана палата Касаційного цивільного суду відступила, зокрема, від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц, щодо визнання паспорта споживчого кредиту невід`ємною складовою кредитного договору лише з огляду на підтверджене підписом споживача ознайомлення з ним.

Таким чином, наведене позивачем посилання на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц не може бути прийняте судом як достатнє обґрунтування погодження процентної ставки, оскільки відповідний правовий підхід був переглянутий Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду.

При цьому суд враховує, що факт підписання паспорта споживчого кредиту за допомогою одноразового пароля сам по собі не є визначальним для вирішення питання про його правову природу.

Навіть за умови підтвердження факту такого підписання необхідно з`ясувати, чи містить документ погоджені сторонами умови самого кредитного договору, чи лише підтверджує ознайомлення споживача з інформацією про кредитування.

У даному випадку зміст паспорта споживчого кредиту свідчить про його інформаційне призначення.

Додатково суд звертає увагу на те, що в паспорті наведено умови декількох кредитних продуктів, тоді як позивач не надав окремого належного доказу погодження сторонами конкретної процентної ставки, яка підлягала застосуванню до всіх спірних нарахувань.

За таких обставин суд приходить до висновку, що наданий позивачем паспорт споживчого кредиту не є достатнім доказом погодження сторонами заявленої банком процентної ставки та відповідного порядку нарахування процентів.

Доводи позивача про те, що фактичне користування кредитними коштами є підтвердженням згоди відповідачки на всі умови, визначені банком, суд оцінює критично.

Факт отримання кредиту та здійснення операцій з використанням кредитного ліміту підтверджує виникнення обов`язку повернути фактично отримані та непогашені кредитні кошти.

Однак із самого лише факту користування кредитом не випливає, що позичальник погодив конкретну процентну ставку, умови її зміни, порядок нарахування додаткових платежів і відповідальність за порушення зобов`язань у тій редакції, на яку посилається банк.

Інше тлумачення фактично означало б можливість одностороннього визначення кредитодавцем ціни договору та покладення на споживача обов`язку сплачувати платежі, щодо яких не доведено досягнення згоди сторін.

Суд враховує також положення статті 1056-1 ЦК України, відповідно до якої розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договором.

У свою чергу частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання процентів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак наявність у законі загального положення про право кредитодавця на проценти не звільняє його від обов`язку довести правові підстави стягнення процентів саме в заявленому розмірі та за наведеним ним розрахунком.

У цій справі банк заявив вимогу про стягнення процентів, визначених за договірними ставками, застосованими ним при обслуговуванні кредитного рахунку.

Оскільки погодження відповідачкою саме цих ставок і порядку їх застосування належними доказами не підтверджено, підстав для задоволення вимоги про стягнення 41427,45 грн процентів суд не вбачає.

Посилання позивача на інші постанови Верховного Суду, ухвалені у спорах щодо виконання кредитних зобов`язань, не спростовують зазначеного висновку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд виходить із того, що визначальне значення має подібність правовідносин та обставин, за яких сформульовано відповідний правовий висновок, а також урахування подальших висновків Великої Палати Верховного Суду й Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Тому суд застосовує до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20.

Аналогічного підходу щодо оцінки умов кредитування та необхідності перевірки правильності визначення основного боргу дотримався Сумський апеляційний суд у постанові від 17 вересня 2026 року у справі № 591/3766/26, провадження № 22-ц/816/2634/26.

У зазначеній справі Сумський апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність погодження сторонами процентної ставки, а також звернув увагу на необхідність врахування коштів, які банк зараховував на погашення процентів за відсутності належного підтвердження правових підстав їх нарахування.

При цьому в зазначеній справі було встановлено, що сума внесених позичальницею коштів перевищувала суму фактично використаних кредитних коштів, у зв`язку з чим підстав для стягнення основного боргу не було.

Натомість у справі, яка розглядається, відповідачка не стверджує про повне погашення кредиту та прямо визнає наявність непогашеної заборгованості в сумі 66288,36 грн.

Тому наведена практика Сумського апеляційного суду не виключає часткового задоволення позову за умови належної оцінки фактично отриманих коштів, проведених платежів та часткового визнання позову відповідачкою.

Вирішуючи питання про розмір заборгованості за тілом кредиту, суд виходить із такого.

Банком заявлено до стягнення 126550,08 грн основного боргу.

Водночас ця сума визначена відповідно до здійсненого позивачем розрахунку, в якому враховано встановлений банком порядок нарахування процентів і зарахування здійснених позичальницею платежів.

Як уже зазначалося, правомірність такого порядку в частині застосування договірних процентних ставок позивачем належним чином не доведена.

За наявності обґрунтованих заперечень відповідачки щодо правомірності процентних нарахувань та розподілу платежів суд не може без додаткової перевірки визнати заявлений банком залишок основного боргу достовірним лише на підставі його внутрішнього розрахунку.

При цьому в матеріалах справи наявний відзив, у якому відповідачка не тільки заперечила проти визначеної банком суми, а й навела власний розрахунок та прямо визнала непогашену заборгованість у розмірі 66288,36 грн.

За викладеним у відзиві розрахунком відповідачка виходила із загальної суми витрат за банківською випискою в розмірі 323887,63 грн, із якої виключила суму нарахованих банком процентів у розмірі 110209,27 грн.

Відповідно, суму використаних кредитних коштів без зазначених процентних нарахувань відповідачка визначила в розмірі 213678,36 грн.

Із цієї суми відповідачка вирахувала платежі, які врахувала як погашення кредиту, в розмірі 147390 грн.

Таким чином, за розрахунком відповідачки непогашений залишок заборгованості становить 66288,36 грн.

Суд враховує, що наведені відповідачкою показники отримані шляхом аналізу банківської виписки та розрахунку заборгованості, тобто документів, які походять від самого позивача.

При цьому суд розмежовує загальний обсяг руху коштів за банківським рахунком, суму кредитних коштів, фактично використаних відповідачкою, та платежі, які можуть бути враховані на погашення кредитної заборгованості.

Не кожна операція із зарахування коштів на рахунок може без дослідження її змісту автоматично ототожнюватися з погашенням кредиту, так само як не кожна витратна операція становить фактично отримані позичальником кредитні кошти.

Разом із тим позивач, заперечуючи проти здійсненого відповідачкою перерахунку, не довів належними доказами правомірності всіх процентних нарахувань і такого порядку розподілу платежів, який би обґрунтовував стягнення з відповідачки більшої суми основного боргу.

За таких обставин суд не вбачає підстав для стягнення заявленої банком суми тіла кредиту в розмірі 126550,08 грн у повному обсязі.

Водночас суд не може залишити поза увагою те, що відповідачка прямо визнала позов у частині стягнення 66288,36 грн.

Зазначене визнання є чітким, конкретним та стосується визначеної грошової суми.

Представник відповідачки не обмежився загальним повідомленням про наявність кредитних правовідносин, а прямо зазначив, що відповідачка визнає позов у сумі 66288,36 грн та просить відмовити лише у стягненні решти заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, визнання позову відповідачем не має для суду безумовного характеру, однак є самостійною процесуальною обставиною, що підлягає врахуванню за умови наявності законних підстав для задоволення відповідної вимоги.

У цій справі часткове визнання позову відповідачкою узгоджується з установленими обставинами щодо відкриття банківського рахунку, надання кредитного ліміту, фактичного користування кредитними коштами та існування невиконаного зобов`язання з їх повернення.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що таке визнання позову здійснено під впливом примусу, помилки чи інших обставин, які ставили б під сумнів добровільність відповідного волевиявлення.

Також судом не встановлено, що задоволення позову у визнаній відповідачкою частині суперечитиме закону або порушуватиме права, свободи чи інтереси інших осіб.

Ураховуючи наведене, суд вважає, що часткове визнання позову відповідачкою підлягає прийняттю в частині стягнення 66288,36 грн непогашених кредитних коштів.

Водночас наявність такого визнання не є підставою для задоволення решти вимог банку, оскільки відповідачка їх заперечує, а позивач зобов`язаний довести відповідні обставини на загальних підставах.

Оцінюючи доводи представника відповідачки про неправомірність списання платежів за страхові послуги та послугу «Безпечний ліміт», суд зазначає таке.

Відповідно до статей 626, 628, 638 ЦК України виникнення договірного обов`язку зі сплати певного платежу передбачає наявність відповідної домовленості сторін або іншої встановленої законом підстави.

Покладення на споживача обов`язку сплачувати вартість додаткових послуг не може ґрунтуватися виключно на факті відображення таких платежів у банківській виписці.

Позивач повинен довести, що відповідачка звернулася за отриманням відповідних послуг, погодила умови їх надання та вартість, а також що відповідні послуги фактично надавалися на правомірних підставах.

Наявність загального положення в Умовах та Правилах надання банківських послуг про можливість отримання додаткових послуг не є достатнім доказом того, що конкретний споживач погодив їх отримання.

Аналогічний за змістом підхід щодо недопустимості покладення на позичальника обов`язку оплачувати послуги, за отриманням яких він фактично не звертався, відображено в постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 755/15848/20, на яку посилається сторона відповідачки.

У даному випадку суду не надано достатніх доказів окремого волевиявлення відповідачки на отримання всіх спірних додаткових послуг на визначених банком умовах.

Водночас ці платежі не становлять самостійного предмета заявлених позовних вимог, тому суд оцінює їх лише в межах перевірки правильності формування заявленої кредитної заборгованості.

Суд не вбачає підстав враховувати непідтверджені належною домовленістю сторін платежі як такі, що збільшують основний борг відповідачки.

Щодо доводів представника відповідачки про включення нарахованих процентів до тіла кредиту та подальше нарахування на них нових процентів суд зазначає, що такі заперечення також мають значення для оцінки достовірності розрахунку заборгованості.

Саме по собі відображення процентів у складі заборгованості за рахунком не може свідчити про правомірність їх капіталізації та подальшого нарахування процентів на відповідні суми.

Для застосування такого порядку обчислення заборгованості необхідна належна правова підстава.

Оскільки позивачем не доведено погодження відповідачкою всіх умов, на підставі яких здійснювалося відповідне нарахування, суд не може визнати розрахунок банку в цій частині достатнім доказом заявленого розміру боргу.

Окремо суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якого принцип змагальності сторін забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони, але не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину лише з тієї підстави, що про неї стверджує одна зі сторін.

З огляду на наведене сам факт подання банком розрахунку заборгованості не є достатньою підставою для визнання правильними всіх зазначених у ньому сум, якщо їх правові підстави належним чином не підтверджені та обґрунтовано оспорюються відповідачкою.

Суд також враховує, що відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими доказами.

У цій справі судом установлено факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин, фактичного користування відповідачкою кредитними коштами та наявності непогашеної заборгованості в частині, яка прямо визнається відповідачкою.

Разом із тим позивачем не доведено належними доказами погодження відповідачкою договірних процентних ставок, застосованих банком при розрахунку заявленої заборгованості, та правомірності всіх додаткових нарахувань, які впливали на визначення залишку основного боргу.

З огляду на це заявлена банком сума основного боргу в розмірі 126550,08 грн не може бути прийнята судом без урахування обґрунтованих заперечень відповідачки щодо здійснених процентних нарахувань і порядку зарахування платежів.

Водночас відповідачкою визнано непогашену заборгованість у сумі 66288,36 грн, і таке визнання узгоджується з установленими судом фактичними обставинами щодо наявності між сторонами невиконаного кредитного зобов`язання.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» 66288,36 грн заборгованості за фактично отриманими та неповернутими кредитними коштами.

У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 101689,17 грн необхідно відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

При цьому суд зазначає, що відмова у стягненні решти заявленого банком боргу ґрунтується не на звільненні відповідачки від обов`язку виконувати законні кредитні зобов`язання, а на відсутності належних та достатніх доказів існування відповідного грошового обов`язку саме в розмірі, визначеному позивачем.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 6005315591818 від 15 червня 2026 року.

Позивачем заявлено до стягнення 167977,53 грн, з яких судом задовольняється 66288,36 грн, що становить 39,46 відсотка від загальної ціни позову.

Отже, судовий збір, пропорційний розміру задоволених позовних вимог, становить 1050,65 грн (2662,40 грн ? 66288,36 грн / 167977,53 грн).

Враховуючи часткове задоволення позову, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1050,65 грн.

Інших судових витрат, які підлягали б розподілу та розмір яких підтверджено належними доказами, судом не встановлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 12, 13, 76-82, 89, 141, 206, 211, 259, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, статтями 207, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 626, 628, 629, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, статтями 9, 13 Закону України «Про споживче кредитування», суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк», код ЄДРПОУ 14360080, місцезнаходження: 49074, місто Дніпро, вулиця Батумська, будинок 11, заборгованість за кредитним договором б/н від 21 жовтня 2020 року в розмірі 66288 (шістдесят шість тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень 36 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 101689 (сто одна тисяча шістсот вісімдесят дев`ять) гривень 17 копійок відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1050 (одна тисяча п`ятдесят) гривень 65 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Роман БАКЛАНОВ