Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №591/7840/26 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/7840/26

Провадження № 2/591/2887/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - Клименко А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ»

про стягнення заборгованості по заробітній платі –

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «СУМИХІМПРОМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 19 096,90 грн. та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. і свої позовні вимоги мотивує тим, що перебував у трудових відносинах з Відповідачем та 19.02.2024 року був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України. Втім, під час звільнення Відповідач у порушення вимог ст. 116 КЗпП України не провів з ним повного розрахунку та не виплатив належну нараховану заробітну плату за січень 2024 року.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 16 липня 2026 року позовну заяву було залишено без руху через пропуск строку звернення до суду. На виконання вимог судді 20.07.2026 представником Позивача - адвокатом Петрищевим О.О. подано заяву про усунення недоліків та поновлення строку звернення до суду. Ухвалою суду від 23 липня 2026 року визнано причини пропуску строку поважними, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду та відкрито провадження у справі.

08.07.2026 року від відповідача АТ «СУМИХІМПРОМ» надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував проти задоволення позову виключно з процесуальних підстав, посилаючись на пропуск Позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України. Одночасно Відповідач подав заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 1000,00 грн., мотивуючи це незначною складністю справи та недоведеністю реальності витрат.

05.10.2026 року від представника Позивача надійшла відповідь на відзив та заперечення проти заяви про зменшення витрат на правничу допомогу. У відповіді на відзив адвокат наголосив, що заборгованість із заробітної плати є безспірною та є об`єктом захисту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Тимчасова відсутність коштів у роботодавця та його систематичні запевнення щодо виплати боргу після стабілізації стану підприємства створили у Позивача обґрунтовані сподівання на добровільне врегулювання спору.

06.10.2026 року представником Позивача подано заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу разом із належними доказами їх фактичного понесення (акт приймання-передачі послуг від 06.10.2026 року, банківська квитанція).

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Петрищев О.О. в заяві позов підтримав повністю, просить суд його задоволити, слухати справу у його відсутність.

Відповідач АТ «СУМИХІМПРОМ» про день та час слухання справи повідомлений належним чином, представник в судове засідання не з`явився.

Суд, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню виходячи зі наступного:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із АТ «СУМИХІМПРОМ» та наказом №66 від 19.02.2024 року був звільнений з посади електромонтера 6 розряду за власним бажанням (у зв`язку з виходом на пенсію) на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відповідними матеріалами справи та записом

№29 у трудовій книжці. На день звільнення з Позивачем не було проведено остаточного розрахунку. Заборгованість АТ «СУМИХІМПРОМ» із заробітної плати перед

ОСОБА_1 складає 19096,90 грн., що підтверджується розрахунковим листком за січень 2024 року та листом-повідомленням підприємства. Наявність та розмір боргу Відповідачем під час судового розгляду не спростовано.

Відповідно до ч.1 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною 7 ст. 43 Основного Закону визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається Законом.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідач обов`язку щодо виплати належних Позивачеві коштів у день звільнення не виконав, чим допустив протиправну бездіяльність.

Як встановлено судом, Позивач тривалий час утримувався від звернення до суду, діючи добросовісно та розраховуючи на запевнення адміністрації АТ «СУМИХІМПРОМ» про погашення заборгованості у міру стабілізації фінансового стану підприємства в умовах воєнного стану.

Ведення бойових дій, запровадження воєнного стану, а також сумлінна поведінка працівника, який очікує на добровільне виконання роботодавцем обов`язку під впливом його письмових або усних запевнень (повідомлень про наявність заборгованості), в сукупності з відсутністю у працівника спеціальних юридичних знань є беззаперечними поважними причинами для поновлення строку звернення до суду на підставі ст. 234 КЗпП України.

Використання Відповідачем скрутного фінансового становища спочатку, як аргументу для відтермінування виплат, а у суді - як процесуального бар`єра для звільнення від обов`язку, свідчить про недобросовісну поведінку роботодавця.

Ухвалою суду від 23.07.206 року ОСОБА_1 поновлено строк для звернення до суду з позовною заявою до АТ «СУМИХІМПРОМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Будь-яких заперечень на заяву позивача про поновлення строку для звернення до суду до прийняття судом ухвали про поновлення строку відповідач не надавав.

Питання поновлення пропущеного процесуального строку вирішено судом на стадії відкриття провадження. Оскільки, суд вже встановив наявність поважних причин і поновив строк, цей строк вважається таким, що не пропущений.

Відповідач у відзиві лише констатував факт спливу часу (з лютого 2024 року по 2026 рік). Проте сам по собі факт спливу строку не є підставою для відмови в позові, якщо суд уже скористався своїм дискреційним повноваженням та поновив його.

Застосування строків обмеження до вимог про стягнення вже нарахованої заробітної плати позбавляє особу права на майно, що суперечить основоположним принципам верховенства права та ст. 43 Конституції України, яка гарантує право на своєчасне одержання винагороди за працю.

11 грудня 2025 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24), яким визнав такою, що не відповідає Конституції України, частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України постановив, що відповідне положення втратило чинність з дня ухвалення Рішення, тобто з 11.12.2025 року. Конституційний Суд України виходив з необхідності забезпечення гарантованого Конституцією України права працівника на своєчасне одержання винагороди за працю та ефективний судовий захист порушеного права. Рішення КСУ №1-р/2025 безпосередньо стосується частини першої статті 233 КЗпП України. Разом із тим, правові позиції Конституційного Суду України щодо конституційних гарантій права на оплату праці та ефективний судовий захист не можуть бути залишені поза увагою при тлумаченні та застосуванні частини другої статті 233 КЗпП України. Застосування зазначеної норми має здійснюватися таким чином, щоб не перетворювати строкове обмеження на непропорційне позбавлення працівника реального права на судовий захист права на заробітну плату. В даному випадку необхідно враховувати конституційний характер права працівника на оплату праці. Застосування процесуальних та матеріально-правових строків у спорах щодо заробітної плати повинно здійснюватися з урахуванням необхідності забезпечення реального, а не формального доступу працівника до суду. Конституційний Суд України у Рішенні № 1-р/2025 від 11.12.2025 прямо наголосив на необхідності забезпечення ефективної реалізації права працівника на судовий захист вимог щодо заробітної плати. З огляду на це положення статті 233 КЗпП України не можуть тлумачитися розширено та застосовуватися таким чином, щоб працівник був фактично позбавлений можливості отримати судовий захист при встановленому самим судом факті невиплати заробітної плати та підстав для поновлення строку звернення до суду.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на процесуальну послідовність та добросовісність поведінки учасників справи.

Заперечуючи проти позову в цілому у відзиві та одночасно подаючи заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач демонструє внутрішню суперечливість власної процесуальної позиції.

З огляду на приписи ст. 141 ЦПК України, питання розподілу та співмірності судових витрат є похідним від результату вирішення спору по суті і постає виключно у разі задоволення позовних вимог (повністю або частково). У разі ж повної відмови в позові витрати позивача на відповідача не покладаються взагалі, що виключає необхідність їх оцінки чи зменшення.

Таким чином, вступаючи в процесуальну дискусію щодо процедурних питань розподілу та розміру витрат на правничу допомогу, відповідач опосередковано припускає можливість задоволення позовних вимог. Така суперечлива поведінка учасника справи підриває переконливість його заперечень по суті спору та суперечить загальним засадам цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) щодо добросовісного користування процесуальними правами.

Враховуючи вище викладене, наявність заборгованості по заробітній платі, факту поновлення позивачеві строку звернення до суду, а також відсутність зі сторони відповідача спростувань вимог позовної заяви, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в розмірі 19096,90 грн..

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду ОСОБА_1 уклав з адвокатом договір про надання правової допомоги від 26.06.2026 року, відповідно до п. 5 якого сторони визначили гонорар адвоката в розмірі 5000 грн., який є фіксованим та не залежить від кількості судових засідань, кількості процесуальних документів складених Адвокатом та строку розгляду справи в суді.

Саме таку суму витрат на правову допомогу, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача.

Факт надання адвокатом послуг позивачу підтверджується крім договору підтверджується актом приймання передачі адвокатських послуг від 06.10.2026 року та банківською квитанцією про перерахування коштів.

Отже, стороною позивача документально доведено понесені витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн., а тому у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат, підстав для зменшення розміру суд не вбачає.

Враховуючи викладене, а також те, що стороною відповідача не надано жодного доказу на спростування вимог позивача, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь держави 1331,20 грн., а на користь позивача 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 115, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» (Код ЄДРПОУ 05766356, адреса: 40003, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12), на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі 19096,90 грн. (ця сума визначена з урахуванням утриманих податків і обов`язкових платежів), 5000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Стягнути з Акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» (місцезнаходження: м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356) на користь держави - 1331 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 14 жовтня 2026 року.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО