Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №182/2772/26 — Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/2772/26

Провадження № 2/0182/4670/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07.10.2026 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька - Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради та Національної служби здоров`я України, до ОСОБА_1 , третя особа – Комунальне підприємство «Нікопольська міська лікарня № 4» Нікопольської міської ради, про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради та Національної служби здоров`я України, до ОСОБА_1 , третя особа – Комунальне підприємство «Нікопольська міська лікарня № 4» Нікопольської міської ради, про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.11.2024 року у справі № 182/2711/23, який набрав законної сили 12.03.2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки. На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням та встановлено іспитовий строк 2 (два) роки із покладенням на останнього обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України. Вказаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 28.01.2023 року, приблизно о 18.00 годині, керуючи технічно справним транспортним засобом – автомобілем, марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині дороги вул.Електрометалургів з боку вул.50 років НЗУ у напрямку вул.Героїв Чорнобиля в м.Нікополь Дніпропетровської області зі швидкістю 80 км/год. Під час керування транспортним засобом - автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки, її змінам, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча, повинен був і міг їх передбачати, не маючи будь-яких перешкод технічного характеру, допустив наїзд передньою правою частиною автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину вул.Електрометалургів в районі перехрестя з вул.Некрасова в м.Нікополь Дніпропетровської області по нерегульованому пішохідному переходу, позначеного розміткою 1.14.1 «Пішохідний перехід» та дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху зліва направо по напрямку руху вищевказаного транспортного засобу – автомобіля. Внаслідок наїзду автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , пішохід ОСОБА_2 , відповідно до висновку судово-медичного експерта № 105 від 27.02.2023 року, отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, забію головного мозку 2 ступеня, перелому лобної кістки справа, перелому правої клиноподібної кістки, перелому кісток правої очниці, гематом навколо обох очей, контузії правого ока 2 ступеня, субконьюктювального крововиливу правого ока, забитої рани лобу, саден лиця та голови, закритого перелому правої малогомілкової кістки в середній третині, які, відповідно до висновку судово-медичного експерта, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. У зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями, ОСОБА_2 проходив стаціонарне лікування у травматологічному відділені та у неврологічному відділені КП «НМЛ № 4»НМР» з 28.01.2023 року по 10.02.2023 року. Водночас, лікування потерпілого здійснювалось за рахунок бюджетних коштів. Так, згідно наданої КП «НМЛ № 4» НМР» довідки-розрахунку від 13.03.2026 року за № 558, загальна вартість лікування становила 21 474 грн. 20 коп., з яких: 1 478 грн. 40 коп. - кошти місцевого бюджету; 19 995 грн. 80 коп. – кошти, отримані за договорами з центральним органом виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення (НСЗУ). Проте, в межах кримінального провадження цивільний позов щодо стягнення з ОСОБА_1 суми витрат на лікування потерпілого ОСОБА_2 не заявлявся, у зв`язку з чим вона залишилась не відшкодованою, що створює загрозу порушення інтересів держави. Таким чином, витрати на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 , що здійснені за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, залишились невідшкодованими, що слід розцінювати, як порушення інтересів держави у сфері забезпечення стабільного фінансування закладів охорони здоров`я. Тому, на підставі викладеного, Нікопольська окружна прокуратура Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради та Національної служби здоров`я України, змушена звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 ), на користь Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ: 37338501) грошові кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 1 478 грн. 40 коп. А також стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН – НОМЕР_2 ), на користь Національної служби здоров`я України (код ЄДРПОУ: 42032422) грошові кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 19 995 грн. 80 коп.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2026 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів (а.с.169-170).

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення, однак, своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, не скористався, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надав (а.с.172-173).

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка, згідно частини першої статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України та визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Суддя, розглянувши матеріали справи, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані стороною докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, приходить до наступного.

Як встановлено судом, вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.11.2024 року у справі № 182/2711/23, який набрав законної сили 12.03.2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки. На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням та встановлено іспитовий строк 2 (два) роки із покладенням на останнього обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України (а.с.133-144). При цьому, як вбачається з викладених у вироку обставин, ОСОБА_1 28.01.2023 року, приблизно о 18.00 годині, керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині дороги вул.Електрометалургів з боку вул.50 років НЗУ у напрямку вул.Героїв Чорнобиля в м.Нікополі Дніпропетровської області, зі швидкістю 80 км/год., не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки, її змінам, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча, повинен був і міг їх передбачати, не маючи будь-яких перешкод технічного характеру, допустив наїзд передньою правою частиною автомобіля, марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину вул.Електрометалургів в районі перехрестя з вул.Некрасова в м.Нікополі Дніпропетровської області по нерегульованому пішохідному переходу, позначеного розміткою 1.14.1 «Пішохідний перехід» та дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху зліва направо по напрямку руху вищевказаного транспортного засобу – автомобіля.

Внаслідок наїзду автомобілем, марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , пішохід ОСОБА_2 , відповідно до висновку судово-медичного експерта № 105 від 27.02.2023 року, отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно мозкової травми, забію головного мозку 2 ступеня, перелому лобної кістки справа, перелому правої клиноподібної кістки, перелому кісток правої очниці, гематом навколо обох очей, контузії правого ока 2 ступеня, субконьюктювального крововиливу правого ока, забитої рани лобу, саден лиця та голови, закритого перелому правої малогомілкової кістки в середній третині, які, відповідно до висновку судово-медичного експерта, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя. У зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями ОСОБА_2 проходив стаціонарне лікування у травматологічному відділені та у неврологічному відділені КП «НМЛ № 4» НМР» з 28.01.2023 року по 10.02.2023 року. Відповідно довідки-розрахунку від 13.03.2026 року за № 558, наданої КП «НМЛ № 4» НМР», загальна вартість лікування ОСОБА_2 становила суму в розмірі 21 474 грн. 20 коп., з яких: 1 478 грн. 40 коп. - кошти місцевого бюджету; 19 995 грн. 80 коп. – кошти, отримані за договорами з центральним органом виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення (НСЗУ) (а.с.149-150).

Виконуючи приписи ч.1 ст.264, ч.4 ст.265 ЦПК України, та даючи мотивовану оцінку аргументам, наведеним прокурором щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, в тому числі, вирішуючи питання про те, чи було порушено право Нікопольської міської ради, Національної служби здоров`я України, за захистом якого прокурор звернувся до суду з відповідною позовною заявою, а також доказам, якими вони підтверджуються, зазначаючи норми права, які були застосовані судом та мотиви їх застосування, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою та, у разі звернення до суду в інтересах держави, обгрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також, у разі відсутності такого органу (ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до ст.131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень (ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»)

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (пункти 38-39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18).

За змістом п.43 зазначеної вище Постанови прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові.

Згідно листа від 19 березня 20206 року, Нікопольська окружна прокуратура Дніпропетровської області повідомила Нікопольську міську раду та Національну службу здоров`я України про звернення до суду з позовом в інтересах держави про відшкодування коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від злочину, в результаті чого 07 квітня 2026 року було надано відповідь, згідно якої Нікопольська міська рада та Національна служба здоров`я України не заперечують проти звернення до суду в інтересах держави органів прокуратури для відшкодування цих витрат (а.с.155-157, 163).

Отже, судом встановлено дотримання прокурором вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення позивачів про здійснення представництва інтересів держави в суді та правомірно, відповідно до положень законодавства, подано позов в межах здійснення заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на захист та поновлення порушених інтересів держави в судовому порядку.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав і інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права (Постанова Верховного Суду від 09 квітня 2024 року у справі № 584/947/20).

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Згідно ч.4 ст.1193 ЦК України, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.1206 ЦК України, особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилось закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти від відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти,Пзгідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п.1, 3, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 07 липня 1995 року № 11, відповідальність за відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, може покладатися на засуджених при заподіянні шкоди як умисними, так і необережними діями.

Сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко/днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв`язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікуванні.

Питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № (з наступними змінами, далі - Порядок).

Згідно п.2 Порядку, сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Стягнені в установленому порядку кошти, залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (п.4 Порядку).

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.11.2024 року у справі № 182/2711/23, який набрав законної сили 12.03.2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки. На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням та встановлено іспитовий строк 2 (два) роки із покладенням на останнього обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України (а.с.133-144).

При цьому, цивільний позов про стягнення коштів на користь держави, витрачених на лікування потерпілого в межах даного кримінального провадження не заявлявся.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п.2 П останови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з наступними змінами), розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (Постанова Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 163/2298/16-ц).

Відповідно до п.5 ч.3 ст.2, ч.1 ст.13 ЦПК України, до основних засад (принципів) цивільного судочинства належить диспозитивність, згідно якого суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим, відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК України).

На обгрунтування позову прокурором надані належні, допустимі та достовірні докази, які в своїй сукупності є достатніми для підтвердження вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, внаслідок якого потерпілому ОСОБА_2 було заподіяне тілесне ушкодження, та наявності безпосереднього причинного зв`язку між вчиненими неправомірними діями та заподіяною шкодою у виді понесених витрат на стаціонарне лікування потерпілої за рахунок коштів державного та місцевого (обласного) бюджетів.

На підставі викладеного, встановивши обставини, якими обґрунтовується позов, та правовідносини, які випливають з них, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, приходить до висновку, що заявлений прокурором в інтересах держави позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а заподіяна внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, майнова шкода в загальній сумі 21 474 грн. 20 коп. у вигляді понесених витрат на стаціонарне лікування потерпілого - відшкодуванню ним у наступних розмірах: на користь Нікопольської міської ради в розмірі 1 478 грн. 40 коп. та на користь Національної служби здоров`я України в розмірі 19 995 грн. 80 коп.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судах інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.1, п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду. За подання юридичною особою до суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01 січня 2026 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3 328 грн.00 коп..

За пред`явлення до суду позову про відшкодування витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення Нікопольською окружною прокуратурою мав бути сплачений судовий збір в розмірі 3 328 грн. 00 коп., проте, враховуючи п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», суд приходить до висновку, що вищевказана сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи, передбачені ч.3 ст.133 ЦПК України, відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 95, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради та Національної служби здоров`я України, до ОСОБА_1 , третя особа – Комунальне підприємство «Нікопольська міська лікарня № 4» Нікопольської міської ради, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН - НОМЕР_2 ), на користь Нікопольської міської ради (код ЄДРПОУ: 37338501) грошові кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 1 478 гривень (одна тисяча чотириста сімдесят вісім грн.) 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН – НОМЕР_2 ), на користь Національної служби здоров`я України (код ЄДРПОУ: 42032422) грошові кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 19 995 грн. (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять грн.) 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН - НОМЕР_2 ), на користь держави судовий збір в розмірі 3 328 грн. (три тисячі триста двадцять вісім грн.) 00 коп.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал