Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №177/2103/26 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/2103/26

Провадження № 2/177/1690/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 жовтня 2026 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Лященко В.В.

за участю секретаря судового засідання Дятел К.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Мотрука В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу №177/2103/26 за позовом ОСОБА_1 , представник, який діє в інтересах заявника – адвокат Мотрук Василь Іванович до ОСОБА_2 , про стягнення суми завдатку,

встановив:

У червні 2026 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між нею та відповідачем була домовленість про те, що вона має право проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 і дану квартиру вона має право викупити в розстрочку за загальну вартість 3 000 доларів США. Така домовленість у них була усною. На виконання усної домовленості нею періодично передавались кошти відповідачу за продаж квартири. В серпні 2021 року вона передала відповідачеві одну тисячу доларів США, про що відповідач ОСОБА_2 написала їй письмову розписку про отримання вказаних коштів. В даній розписці відповідач в присутності свідків зазначила, що бере у неї вказані грошові кошти саме як завдаток за продаж належної їй квартири АДРЕСА_2 . В травні 2022 року вона передала відповідачу ще 1 тисячу доларів США. Та в раніше написаній розписці відповідач ОСОБА_2 власноруч зробила в верхній частині розписки запис «1000 за викуп квартири». Таким чином станом на травень 2022 року нею було передано відповідачеві 2 (дві) тисячі доларів США. Доказом отримання коштів відповідачем по справі є відповідна розписка. Із відповідачем по справі вони перебували в дружніх відносинах. В травні 2025 року син відповідача ОСОБА_3 був по обміну повернутий з російського полону, та враховуючи те, що за цей період часу її сім`я зібрала необхідні грошові кошти, нею було запропоновано відповідачеві оформити договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 . Проте квартира за адресою: АДРЕСА_1 їй по сьогодні не продана і взагалі власником квартири є не лише відповідач по справі, а також її син ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто фактично відповідач не могла продати квартиру, оскільки вона не є одноособовим власником квартири. Вона просила відповідача повернути кошти, проте такі їй не були повернуті, а тому підлягають стягненню з відповідача в судовому порядку. Просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти, передані в якості завдатку, в подвійному розмірі в сумі 179 120,00 гривень.

Ухвалою суду від 24.06.2026 по справі відкрито провадження, постановлено розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 29.06.2026 справу було призначено до судового розгляду по суті.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю, посилаючись на те, що отримувала грошові кошти за здачу в оренду квартири і не мала жодного наміру її продавати.

02.09.2026 представник відповідача, адвокат Маслова В.Л., подала письмові пояснення щодо предмета спору в яких вказала, що зі змісту письмової розписки, написання якої сторонами не заперечується, вбачається, що між сторонами була домовленість про укладення в подальшому договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Проте такий договір не був укладений, а кошти (згідно з розпискою) отримані, тому вказані кошти є авансом, а не завдатком.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала в повному обсязі, вказала, що 2000 доларів США є саме завдатком, як написано в розписці. Спочатку вона віддала відповідачу 1 000 доларів США, потім ще 1 000 доларів США. Однак відповідач квартиру їй так і не продала, тому просить повернути завдаток в подвійному розмірі. Вважає цю суму саме завдатком, тому так і писали в розписці.

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, вказав, що це саме завдаток, тому відповідач має повернути позивачу подвійний розмір від цієї суми. Власне, відповідач не заперечує факт отримання вказаної грошової суми. Без сина вона не змогла б оформити договір купівлі –продажу квартири, так як він є співвласником.

Відповідач в судовому засіданні пояснила, що вона отримала від позивача 2000 доларів США як аванс за продаж квартири. Це був аванс, а не завдаток. Спочатку була домовленість продати квартиру позивачу. В подальшому вона відмовилася від продажу, в зв`язку з тим, що її син повернувся з полону і захотів мешкати окремо від неї. Договір оренди даної квартири з позивачем вона не укладала. Вона знала, що син також є співвласником вказаної квартири.

Допитана в якості свідка позивач ОСОБА_1 суду показала, що вона приблизно протягом 6 років проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . В 2022 році вона домовилася з відповідачем, що викупить цю квартиру за 3 000 доларів США в розстрочку, оскільки не мала такої суми. Домовлялися сплатити кошти протягом трьох років. В травні 2022 року вона дала відповідачу 1 000 доларів США, про що остання написала розписку про отримання завдатку. Коли відповідачка дізналася, що її син зник безвісті на війні їй потрібні були гроші, і потім вона в серпні 2025 року сплатила ще 1 тисячу доларів США. На розписці ОСОБА_2 дописала що отримала ще 1 тисячу доларів США. Всього вона сплати ла 2 000 доларів США. Домовленість була оформлена лише розпискою, жодних інших письмових договорів з відповідачкою вона не укладала. Документи на квартиру вона бачила, власниками була відповідачка та її син. Договір купівлі-продажу не оформляли так як син ОСОБА_2 був у полоні. Окрім завдатку вона ще додатково сплачувала комунальні платежі та оренду плату, зробила ремонт в квартирі. Договір оренди не укладали. ОСОБА_2 говорила, що позивач з сім`єю може жити в цій квартирі, поки син не повернеться з полону. Після повернення сина відповідача з полону, їй поставили вимогу з`їхати з квартири. Гроші, які вона сплатила відповідачу як завдаток за купівлю квартири, відповідач їй відмовилася повернути, пояснила це тим, що це в рахунок оренди квартири. Взагалі вона сплачувала за оренду квартири 1500 грн щомісяця. 2000 доларів США це був договір завдатку.

Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі факти та відповідні ним правовідносини.

Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.ст.12,81 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем була домовленість про те, що позивач має право проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 і дану квартиру вона має право викупити в розстрочку.

Така домовленість у позивача та відповідача була усною.

Як вбачається з розписки (т.1 а.с.19), ОСОБА_2 отримала від позивача 2 000 доларів США згідно усної угоди стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, у письмовій формі.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем ОСОБА_1 грошова сума є авансом, який підлягає поверненню.

Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК України суд дійшов висновку про те, що сума, яка надана позивачем відповідачу згідно розписки, наведеної вище, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18).

Згідно зі ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, ЗУ 2Про зовнішньоекономічну діяльність2 від 16.04.1991р., ЗУ 2Про валюту і валютні операції2 № 2473-VIII від 01.04.2023 року (далі - № 2473-VIII).

Відповідно до ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Враховуючи обов`язок суду розглядати справу в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення коштів саме у гривні, з огляду на прохальну частину позивача, зазначену у позовній заяві.

Позивач просить стягнути з відповідача кошти у національній валюті, при цьому, про стягнення заборгованості у валюті грошового зобов`язання та (або) в гривневому еквіваленті за курсом НБУ України на час ухвалення судом рішення, позивач не заявляла.

Відповідно до принципів диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, оцінюючи аргументи та докази за своїм внутрішнім переконанням, дослідивши всі зібрані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку. Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 89 560,00 гривень, отриманих як аванс грошових коштів.

Покликання відповідача на те, що кошти, які йому надавала позивач є коштами які ОСОБА_1 сплачувала їй за оренду квартири, спростовується змістом наданої та долученої до справи розписки та відсутністю жодного письмового договору оренди квартири укладеного між сторонами по справі, а доказів протилежного відповідачем суду не представлено.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (50%) в сумі 896,00 гривень.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , 89 560,00 (вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят) гривень, отриманих як аванс грошових коштів та судові витрати у розмірі 896,00 (вісімсот дев`яносто шість) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Лященко