Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/1036/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1036/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.06.2025 до 06.01.2026, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» на 1762 грн;

зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 18.06.2025 до 31.12.2025 та грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2026 до 06.01.2026 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» на 1762 грн;

зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2026 до 06.01.2026 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2026 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати у повному обсязі грошового забезпечення за період з 18.06.2025 до 06.01.2026 та грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року №159;

зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати у повному обсязі грошового забезпечення за період з 18.06.2025 до 06.01.2026 та грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року №159.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 27.07.2024 до 06.01.2026 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 , особовий склад якого перебуває на грошовому (фінансовому) забезпеченні при Військовій частині НОМЕР_1 . Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, позивач вважає, що належним відповідачем у подібних справах є військова частина, де позивачі перебувають на грошовому забезпеченні.

За твердженням позивача, у період з 18.06.2025 до 06.01.2026 відповідач усупереч вимогам законодавства нараховував та виплачував їй посадовий оклад та оклад за військовим званням у меншому розмірі, а саме виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, помноженим на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, що призвело до триваючого порушення її права на отримання грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік у повному обсязі.

Позивач зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови №704 (щодо визначення 1762 грн розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями).

Тому, на думку позивача, до спірних правовідносин необхідно застосувати пункт 4 постанови №704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №481. Позивач посилається на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №380/19539/21, від 27.07.2023 у справі №420/14418/22, від 23.05.2023 у справі №380/22021/21, від 15.06.2023 у справі №380/13603/21.

Також позивач вказує, що згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 14.09.2022 у справі №500/1886/21, від 22.09.2022 у справі №500/3840/21, від 16.11.2022 у справі №120/648/22).

Закони України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та «Про Державний бюджет України на 2026 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року (1762 грн), не містять, тому, за твердженням позивача, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму на 01.01.2018 з 01.01.2025 почало входити в суперечність із актом вищої юридичної сили. Отже, на думку позивача, з 18.06.2025 до 31.12.2025 відповідач повинен визначати розміри її посадового окладу, окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2025 року, а з 01.01.2026 - на 01 січня 2026 року.

Позивач посилається на висновок Верховного Суду про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19), на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» щодо законних очікувань, а також на рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004 та від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022.

Щодо компенсації втрати частини доходів позивач, посилаючись на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядок №159 та постанови Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, зазначає, що оскільки відповідач протиправно виплачував грошове забезпечення та інші виплати не у повному обсязі, покладення на військову частину обов`язку виплати компенсації втрати частини доходів буде законним та обґрунтованим.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Військова частина НОМЕР_1 проти задоволення позовних вимог заперечує.

Відповідач вказує, що позивач ніколи не проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а проходила її у ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до вказівки помічника командувача з фінансово-економічної роботи ВМС ЗСУ зараховано на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 .

На думку відповідача, Військова частина НОМЕР_1 лише реалізує накази командування стосовно військовослужбовців, які знаходяться на фінансовому забезпеченні у ній, не була по відношенню до позивача власником або уповноваженим органом (роботодавцем) і не є належним відповідачем у справі.

На підтвердження цього відповідач посилається на Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій ЗСУ, затверджені наказом МОУ від 22.05.2017 №280, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у справі №420/8393/20 і від 21.09.2020 у справі №420/7868/20 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі №420/18834/24.

Відповідач також зазначає, що на момент подачі позову пункт 4 постанови №704 викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України №481, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Військова частина НОМЕР_1 , як і всі військові частини Збройних Сил України, виконує вимоги статті 19 Конституції України та керується пунктом 4 постанови №704 в цій редакції, а тому, на думку відповідача, протиправність у її діях відсутня.

Визначення розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців відповідач відносить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України. Крім того, відповідач вважає, що суди вибірково застосовують пункт 4 постанови №704 у редакції, що діяла до 24.02.2018, не застосовуючи частину норми про 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, і що ні КАС України, ні інші акти законодавства не визначають в якості наслідку визнання нормативно-правового акту протиправним і нечинним автоматичне поновлення дії актів законодавства, що регулювали відповідні відносини раніше.

Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів відповідач зазначає, що позивач просить компенсувати індексацію, яка йому не нарахована і право на яку він не набув, за період, який ще не настав, а тому, з посиланням на постанову Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, вважає ці вимоги передчасними.

У зв`язку з наведеним відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 16.01.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, витребував у Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

докази проходження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копії наказів про зарахування до списків та виключення зі списків, тощо);

інформацію про розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошового забезпечення (із зазначенням усіх його складових), за період з 18.06.2025 до 31.12.2025 та з 01.01.2026 до 06.01.2026, із обов`язковим зазначенням інформації з якого розміру прожиткового мінімуму вони були розраховані;

інформацію та докази про видачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошового атестату під час звільнення, з обов`язковим зазначенням дати такої видачі під підпис;

довідку про повну суму грошового забезпечення, що виплачене ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) під час звільнення із обов`язковим зазначенням складових грошового забезпечення та дати здійснення такої виплати;

інформацію про наявність у Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу розпорядника бюджетних коштів або перебування на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 27.07.2024 №209 капітан-лейтенанта ОСОБА_1 , призначену наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 25 червня 2024 року №293 на посаду офіцера відділення кар`єрного супроводження військових лідерів ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.07.2024 зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та поставлено на всі види забезпечення при Військовій частині НОМЕР_1 . Цим наказом позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі відповідно до 25 тарифного розряду – 5220 гривень на місяць.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 06.01.2026 №6 капітана 3 рангу ОСОБА_1 , офіцера відділу статистичного обліку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначену наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 31 грудня 2025 року №718 науковим співробітником науково-дослідного відділу проблем РХБ захисту та морської екології, інженерного, радіоелектронного забезпечення і РЕБ науково-дослідного управління розвитку систем оперативного (бойового) забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_3 , з 06.01.2026 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та знято зі всіх видів забезпечення при Військовій частині НОМЕР_1 .

Цим наказом визначено виплатити позивачу премію за період з 01 по 06 січня 2026 року в розмірі 390% від посадового окладу та надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за той самий період.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2026 №2/93 щодо розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 по 31 грудня 2025 року, за червень 2025 року позивачу нараховано посадовий оклад у розмірі 2262,00 грн та оклад за військовим званням у розмірі 580,67 грн, а за кожен місяць з липня по грудень 2025 року – посадовий оклад у розмірі 5220,00 грн та оклад за військовим званням у розмірі 1340,00 грн. Цією ж довідкою підтверджено нарахування позивачу у цей період надбавки за вислугу років, надбавки за ВОВЗ/НОПС, надбавки за таємність, премії та індексації.

Позивач у позовній заяві зазначає, що посадовий оклад та оклад за військовим званням їй нараховувались виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що керується пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні.

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 18.06.2025 до 06.01.2026 із застосуванням базової величини - 1762,00 грн, остання звернулася до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.03.2018 (далі – Постанова №704).

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова №103).

Підпунктом 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою №103, пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, з 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується показник розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.

Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діяла редакція пункту 4 постанови №704, яка існувала до зазначених змін.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103, та пунктом 2 цієї постанови абзац перший пункту 4 Постанови №704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, з 20.05.2023 (дата набрання чинності Постановою №481) базова величина, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців є сталою та становить 1762,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі №320/29450/24, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі №320/29450/24, залишено без змін.

В той же час, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 по справі №320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, прийнято нову постанову, в якій в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Верховний Суд у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 зазначив: «З аналізу вказаних положень Закону чітко вбачається, що встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме КМУ (у тому числі, встановлення базової величини).»

Також Верховний Суд вказав: «У жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови № 704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону № 794-VII.»

У цій же постанові Верховний Суд зазначив: «Як наслідок, Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (Закону № 1774-VІІІ).»

Отже, станом на день розгляду справи пункт 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 є чинним, у зв`язку з чим з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

За таких обставин суд доходить висновку, що Військова частина НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 06.01.2026 діяла відповідно до вимог чинного законодавства, а саме пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481, який є чинним та підлягає застосуванню.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Військова частина НОМЕР_1 не наділена повноваженнями самостійно визначати інший порядок обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями, ніж встановлений Кабінетом Міністрів України, а тому була зобов`язана здійснювати нарахування грошового забезпечення відповідно до чинної редакції пункту 4 Постанови №704, викладеної Постановою №481.

Доводи позивача про необхідність застосування при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 та 01.01.2026, ґрунтуються на судових рішеннях у справі №320/29450/24, які були скасовані Верховним Судом, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення у цій справі.

Аргумент позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 до спірних правовідносин слід застосовувати пункт 4 Постанови №704 у редакції, чинній до набрання чинності Постановою №481, суд також відхиляє.

У постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 Верховний Суд зазначив: «...Суд констатує, що оскільки пункт 2 Постанови № 481 після набрання чинності цієї постанови, яка сформулювала по новому пункт 4 Постанови № 704 у конкретній частині, став нормою акту, до якого внесено цю зміну, вичерпав свою дію і на час розгляду справи не регулював спірні правовідносини, відповідно він не повинен був підлягати судовій оцінці за змістом, що, у свою чергу, свідчить про те, що судами попередніх інстанцій фактично було застосовано нечинну норму, яка такою вже була до розгляду даної справи.»

З урахуванням цього висновку суд вважає, що визнання пункту 2 Постанови №481 протиправним та нечинним у справі №320/29450/24 редакції абзацу першого пункту 4 Постанови №704 не змінювало, а тому у період з 18.06.2025 по 06.01.2026 абзац перший пункту 4 Постанови №704 діяв у редакції Постанови №481.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 14.09.2022 у справі №500/1886/21, від 22.09.2022 у справі №500/3840/21, від 16.11.2022 у справі №120/648/22 суд не приймає. У постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 Верховний Суд зазначив: «Так, під час касаційного провадження Судом установлено, що у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 826/6453/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18 та від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 (які були застосовані судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи по суті), правовідносини є відмінними від правовідносин, які виникли у даній справі № 320/29450/24.»

Постанови від 31.08.2022, 12.09.2022, 14.09.2022, 22.09.2022 та 16.11.2022 позивач наводить разом із постановою від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 на підтвердження того самого висновку.

Спір у цій справі стосується нарахування грошового забезпечення військовослужбовцю, який проходив військову службу, виходячи з базової величини для розрахунку посадових окладів і окладів за військовими званнями, встановленої Кабінетом Міністрів України, щодо якої Верховний Суд у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 дійшов висновку, що Уряд не вийшов за межі своєї компетенції.

Тому підстав для незастосування пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 з посиланням на статтю 7 Кодексу адміністративного судочинства України, закони про Державний бюджет України на 2025 і 2026 роки та постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18 і від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 суд не вбачає.

Не змінюють висновків суду і постанови Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №380/19539/21, від 27.07.2023 у справі №420/14418/22, від 23.05.2023 у справі №380/22021/21, від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, оскільки позивач наводить їх на підтвердження того, що після визнання пункту 2 Постанови №481 протиправним та нечинним слід застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови №704, тоді як судові рішення у справі №320/29450/24, якими пункт 2 Постанови №481 визнано протиправним та нечинним, скасовано.

На вирішення спору не впливають рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» та рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004 і від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022, на які посилається позивач, оскільки у спірний період чинне правове положення - абзац перший пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 - передбачало визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з розміру 1762 гривні, і саме відповідно до нього позивачу нараховано грошове забезпечення.

Щодо аргументу відповідача про те, що Військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем, оскільки позивач не перебувала у списках її особового складу, суд зазначає, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.07.2024 №209 позивача поставлено на всі види забезпечення при Військовій частині НОМЕР_1 , а довідку про розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення за спірний період видала Військова частина НОМЕР_1 . Водночас, оскільки суд дійшов висновку, що посадовий оклад та оклад за військовим званням позивачу у спірний період визначено відповідно до чинного пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481, питання про те, яка з військових частин мала б відповідати за позовом, на результат вирішення справи не впливає. У позові суд відмовляє з підстав його необґрунтованості.

Враховуючи, що вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення є похідними від вимоги про визнання протиправними дій щодо нарахування грошового забезпечення, а судом не встановлено протиправності дій (бездіяльності) відповідача, зазначені позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Довідка Військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2026 №2/93 відомостей про нарахування позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік також не містить.

Крім того, позовні вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є похідними від вимог про здійснення перерахунку грошового забезпечення та можуть бути задоволені лише за умови встановлення факту наявності заборгованості із виплати належних позивачу сум грошового забезпечення. Оскільки судом не встановлено неправомірності визначення відповідачем розміру грошового забезпечення, підстави для стягнення компенсації втрати частини доходів також відсутні.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 9, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Кадровий центр Військово-Морських Сил Збройних Сил України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.