Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №523/27245/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 523/27245/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2025 року до Пересипського районного суду міста Одеси надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі також відповідач, ВП № 3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області), у якому представник позивача просить суд:

визнати бездіяльність Відділу поліції № 3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області, що полягає у неоформленні протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із подальшим направленням матеріалів адміністративної справи до суду, протиправною;

зобов`язати Відділ поліції № 3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області оформити протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо правопорушення від 27.07.2025 року із подальшим направленням матеріалів адміністративної справи до суду;

стягнути на користь ОСОБА_1 з Відділу поліції № 3 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області моральну шкоду у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.

Крім того, у позовній заяві представник позивача просив розглядати справу у загальному позовному провадженні та витребувати у відповідача матеріали звернення ОСОБА_1 щодо події від 27.07.2025 року.

Ухвалою Пересипського районного суду міста Одеси від 05.01.2026 року справу передано на розгляд Одеського окружного адміністративного суду за підсудністю.

10.02.2026 року матеріали справи надійшли до Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду:

- від 16.02.2026 року позовну заяву залишено без руху;

- від 02.03.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (ст.262 КАС України); встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що у провадженні ВП №3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області перебували матеріали за повідомленням ОСОБА_1 про домашнє насильство з боку її чоловіка ОСОБА_2 , яке мало місце 27.07.2025 року в с. Красносілка Одеського району Одеської області і зареєстроване в єдиному обліку за № 6832, 6833. Згідно з поясненнями позивача її чоловік погрожував їй фізичною розправою, намагався проти її волі витягнути її з автомобіля, заліз на капот автомобіля та розбив лобове скло; позивач повідомила поліції, що має відеозаписи цих подій, а також зазначила дві адреси місця проживання кривдника ( АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ) і номер його мобільного телефону. Таким чином, позивач надала поліції всі можливі дані для встановлення місцезнаходження та опитування ОСОБА_2 .

Листом від 11.08.2025 року № 138417-2025 та відповіддю на адвокатський запит від 10.09.2025 року № 174691-2025 відповідач повідомив, що встановити місцезнаходження ОСОБА_2 та опитати його не вдалося, що унеможливило складання адміністративного протоколу за ст.173-2 КУпАП та заборонного припису, а 11.08.2025 року перевірку за заявами позивача закінчено, матеріали списано до справи. Водночас, на думку позивача, з отриманих копій матеріалів не вбачається жодних дій поліції щодо встановлення місцезнаходження кривдника, крім відвідування однієї адреси; до другої адреси поліцейський не виїжджав, спроб зателефонувати ОСОБА_2 не здійснювалось. Позивач вважає, що неможливість встановити правопорушника не перешкоджає оформленню протоколу про адміністративне правопорушення, а бездіяльність поліції фактично унеможливлює притягнення кривдника, який систематично вчиняє щодо неї домашнє насильство, до відповідальності. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини щодо неефективного реагування держави на випадки домашнього насильства, позивач вважає, що протиправною бездіяльністю відповідача їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в 30 000 грн.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, копію ухвали отримав 16.03.2026 року (а.с.49).

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження суд зазначає, що ухвалою від 02.03.2026 року суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Предметом спору є правомірність бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо розгляду заяв позивача, обставини справи встановлюються на підставі письмових доказів, а тому справа є справою незначної складності в розумінні п.10 ч.6 ст.12 КАС України. Крім того, у тексті позовної заяви представник позивача сама зазначила про заявлення клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження суд не вбачає.

Щодо клопотання про витребування у відповідача матеріалів звернення позивача суд зазначає, що до позовної заяви додано копії матеріалів перевірки за заявами позивача, отримані її представником від відповідача, а саме протокол прийняття заяви від 27.07.2025 року, лист від 11.08.2025 року № 138417-2025 та відповідь на адвокатський запит від 10.09.2025 року № 174691-2025, у яких відповідач виклав здійснені за заявами позивача заходи. Відповідач, на якого відповідно до ч.2 ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності, відзиву та інших доказів не подав. За таких обставин суд вважає наявні у справі докази достатніми для вирішення спору, а тому підстав для витребування таких доказів не вбачає (ч.9 ст.80 КАС України).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 27.07.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до ВП № 3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області із заявою, яку оформлено протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується.

Згідно з протоколом прийняття заяви позивач повідомила, що з боку її чоловіка мали місце погрози побиттям, спроби витягнути її з автомобіля, спроба розбити скло; зазначила, що має відеозапис моменту вчинення цих дій, а також повідомила про особу, яка вчинила ці дії: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її чоловік, номер мобільного телефону НОМЕР_1 , адреси: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , і про наявність очевидців події.

Заяви позивача зареєстровано в єдиному обліку ВП № 3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області за № 6832, 6833 від 27.07.2025 року.

Відповідно до відповіді ВП № 3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області на адвокатський запит представника позивача від 10.09.2025 року № 174691-2025, 27.07.2025 року керівництвом підрозділу розгляд заяв ОСОБА_1 , зареєстрованих до ЄО за № 6832, 6833 від 27.07.2025 року, щодо сварки зі своїм чоловіком ОСОБА_2 , під час якої ним вчинялось домашнє насильство, у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» доручено поліцейському офіцеру громади СВзГ ВП № 3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області лейтенанту поліції ОСОБА_3 . Поліцейським офіцером громади звернення розглянуто, проведено перевірку, яка тривала з 27.07.2025 року по 11.08.2025 року. Під час розгляду неодноразово відвідувалось місце мешкання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; на час неодноразового відвідування ОСОБА_2 був відсутній за місцем мешкання. Під час розгляду заяв проводились заходи по встановленню місцезнаходження ОСОБА_2 з метою проведення опитування, встановлення обставин справи, проведення профілактичної бесіди та притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП, однак встановити його місцезнаходження під час проведення перевірки не надалось за можливе, що унеможливило складання адміністративного протоколу за ст.173-2 КУпАП та заборонного припису. 11.08.2025 року перевірку за заявами позивача закінчено, матеріали перевірки списано до справи та скеровано до служби діловодства.

Листом від 11.08.2025 року № 138417-2025 начальник ВП № 3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області повідомив позивача, що її звернення від 27.07.2025 року з інформацією про сварку з чоловіком ОСОБА_2 зареєстроване в системі єдиного обліку за № 6832, 6833 та розглянуте; в ході розгляду звернення встановити місцезнаходження її чоловіка, який влаштував сварку й виражався в її бік нецензурною лайкою, та опитати його не видалося можливим; у разі встановлення його місцезнаходження до нього будуть прийняті міри реагування згідно чинного законодавства.

Також суд встановив, що постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 04.12.2023 року у справі № 523/20026/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, тобто повторного протягом року вчинення домашнього насильства щодо дружини ОСОБА_1 ; до матеріалів справи долучено також копії інших судових рішень про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства щодо позивача.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про Національну поліцію» завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно з ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень (п.1); вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення (п.3); вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення (п.4); здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події (п.5); у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання (п.8).

Правові, організаційні засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначає Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року № 2229-VIII (далі Закон № 2229-VIII).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Особа, яка постраждала від домашнього насильства (постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі (п.8 ч.1 ст.1 Закону № 2229-VIII).

Згідно з п.14 ч.1 ст.1 Закону № 2229-VIII психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону № 2229-VIII до повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать, зокрема: виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них (п.1); прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків (п.2); інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися (п.3); винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників (п.4); взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством (п.5).

Уповноважені підрозділи органів Національної поліції України здійснюють повноваження у сфері запобігання та протидії домашньому насильству з урахуванням міжнародних стандартів реагування правоохоронних органів на випадки домашнього насильства та оцінки ризиків (ч.2 ст.10 Закону № 2229-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону № 2229-VIII суб`єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до компетенції забезпечують надання дієвої допомоги та захисту постраждалим особам.

Згідно з ч.1 ст.21 Закону № 2229-VIII постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства (п.1); звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству (п.10); своєчасне отримання інформації про остаточні рішення суду та процесуальні рішення правоохоронних органів, пов`язані з розглядом факту вчинення стосовно неї домашнього насильства (п.11).

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону № 2229-VIII терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Частиною першою статті 173-2 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Частиною третьою цієї статті встановлено підвищену відповідальність за повторне протягом року вчинення такого порушення особою, яку вже було піддано адміністративному стягненню.

Відповідно до ч.1 ст.254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення (ч.2 ст.254 КУпАП).

Згідно з ч.1 ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ст.269 КУпАП потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися правовою допомогою, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно з ч.3 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтями 173-2 і 173-6 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня вчинення відповідного правопорушення.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.02.2019 року № 100 затверджено Порядок ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, відповідно до пункту 11 розділу II якого поліцейський органу (підрозділу) поліції, якому доручено розгляд заяви або повідомлення про іншу подію, приймає відповідне рішення в межах Закону України «Про звернення громадян» або Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Аналіз наведених норм свідчить, що з отриманням заяви про вчинення домашнього насильства уповноважений підрозділ поліції зобов`язаний своєчасно на неї відреагувати, вжити заходів для припинення насильства, оцінити ризики, вирішити питання про застосування спеціальних заходів протидії домашньому насильству, а у разі наявності ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, вжити заходів для встановлення особи кривдника та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення з подальшим направленням їх до суду в межах строків, установлених КУпАП.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на позитивних зобов`язаннях держави щодо захисту осіб від домашнього насильства. Зокрема, у рішенні у справі «Левчук проти України» (заява № 17496/19, рішення від 03.09.2020 року) Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з тим, що національні органи не забезпечили заявниці належного захисту від домашнього насильства, не здійснивши ретельної оцінки її ситуації та ризиків. У рішенні у справі «Володіна проти Росії» (заява № 41261/17, рішення від 09.07.2019 року) Суд зазначив, що особливу вразливість жертв домашнього насильства та необхідність активної участі держави в їх захисті підкреслено в низці міжнародних документів, а органи влади повинні реагувати на повідомлення про домашнє насильство невідкладно та з особливою ретельністю. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивач у день події звернулася до поліції із заявою про вчинення щодо неї її чоловіком дій, які мають ознаки домашнього насильства психологічного характеру (погрози побиттям, спроби проти її волі витягнути з автомобіля, пошкодження автомобіля), повідомила особу кривдника, дату його народження, номер мобільного телефону, дві адреси його можливого проживання, наявність відеозапису та очевидців події.

Відповідач, отримавши такі заяви, кваліфікував їх як звернення щодо сварки та доручив їх розгляд поліцейському офіцеру громади в порядку Закону України «Про звернення громадян». З наявних у справі доказів убачається, що за 15 днів перевірки (з 27.07.2025 року по 11.08.2025 року) відповідач вжив лише заходів щодо відвідування однієї адреси кривдника ( АДРЕСА_1 ). Доказів відвідування другої повідомленої позивачем адреси, здійснення дзвінків на повідомлений номер мобільного телефону, виклику ОСОБА_2 до відділу поліції, звернення до інших підрозділів поліції чи використання інформаційних систем поліції для встановлення його місцезнаходження, отримання і огляду відеозапису, опитування очевидців події, проведення оцінки ризиків, а також вирішення питання про взяття кривдника на профілактичний облік відповідач суду не надав.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_2 не є невідомою для органу поліції особою: відповідно до постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 04.12.2023 року у справі № 523/20026/23 його вже притягували до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.173-2 КУпАП за повторне вчинення домашнього насильства щодо позивача, матеріали у тій справі надійшли до суду з відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області, а за адресою вул. Висоцького, 3, кв. 50 у м. Одесі ОСОБА_2 вже зазначався як особа, що там проживає. За таких обставин систематичний характер домашнього насильства щодо позивача вимагав від відповідача особливої ретельності та активності при розгляді її заяв.

Суд також зазначає, що за змістом ч.2 ст.254 та ч.1 ст.256 КУпАП відсутність особи, яка вчинила правопорушення, за одним із місць проживання сама по собі не звільняє уповноважений підрозділ поліції від обов`язку вжити всіх доступних заходів для встановлення її місцезнаходження та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення в межах строку накладення адміністративного стягнення, який для правопорушень, передбачених ст.173-2 КУпАП, становить шість місяців з дня вчинення правопорушення. Натомість відповідач закінчив перевірку вже через 15 днів після події, списавши матеріали до справи та обмежившись повідомленням позивача про те, що у разі встановлення місцезнаходження кривдника до нього будуть вжиті заходи реагування. Доказів вжиття будь-яких заходів щодо ОСОБА_2 після 11.08.2025 року матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував та не довів, що ним було вжито всіх необхідних і достатніх заходів для встановлення місцезнаходження ОСОБА_2 та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення за заявами позивача, незважаючи на отримання копії ухвали суду від 02.03.2026 року.

Суд не погоджується з доводом відповідача, викладеним у відповіді на адвокатський запит, про те, що саме неможливість встановлення місцезнаходження ОСОБА_2 унеможливила складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки така неможливість має бути наслідком вжиття уповноваженим органом усіх доступних йому заходів, а не результатом їх невжиття. Розгляд заяв про домашнє насильство не може зводитися до формального відвідування однієї адреси та закінчення перевірки з посиланням на відсутність особи.

Суд враховує, що питання про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення та його винуватості не належить до компетенції адміністративного суду і вирішується судом, який розглядає справу про адміністративне правопорушення. Водночас у межах цієї справи суд оцінює не винуватість цієї особи, а правомірність поведінки суб`єкта владних повноважень при розгляді заяв позивача як особи, яка за її твердженням зазначала страждань від домашнього насильства і має передбачене ст.21 Закону № 2229-VIII право на дієвий, ефективний та невідкладний захист та на звернення до правоохоронних органів з метою притягнення кривдника до відповідальності. Саме це право позивача порушено бездіяльністю відповідача у вигляді невжиття заходів щодо розгляду її заяв.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невжиття належних заходів за заявами позивача, зареєстрованими в єдиному обліку за № 6832, 6833 від 27.07.2025 року, щодо оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_2 та направлення матеріалів до суду, а тому позовна вимога про визнання бездіяльності протиправною підлягає задоволенню у викладеному у позові формулюванні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача оформити протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 щодо правопорушення від 27.07.2025 року з подальшим направленням матеріалів до суду суд зазначає наступне.

Повноваження щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення є дискреційним повноваженням уповноваженої посадової особи органу Національної поліції, яка за результатами з`ясування обставин події самостійно оцінює наявність підстав для його складення. Суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та зобов`язувати його прийняти рішення конкретного змісту про наявність в діях іншої особи складу адміністративного правопорушення.

Суд зазначає, що визнання протиправною бездіяльності відповідача у цьому рішенні є належним і достатнім способом захисту порушеного права позивача та покладає на відповідача обов`язок врахувати висновки суду щодо розгляду заяви позивачки.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Для відшкодування моральної шкоди необхідна наявність таких умов: наявність шкоди, протиправність поведінки особи, яка її завдала, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою. При цьому саме позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди, характер і обсяг завданих страждань, причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою, а також обґрунтувати її розмір.

Позивач, обґрунтовуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, обмежилась загальними посиланнями на норми права та практику Європейського суду з прав людини і не надала суду доказів, які б підтверджували характер і глибину завданих саме бездіяльністю відповідача душевних страждань, вимушених змін у її життєвих стосунках чи інших негативних наслідків, а також обґрунтування визначеного нею розміру шкоди у 30 000 грн. Суд також враховує, що негативні переживання позивача пов`язані насамперед з діями самого кривдника, відшкодування шкоди за які в силу п.9 ч.1 ст.21 Закону № 2229-VIII здійснюється кривдником у порядку, визначеному законодавством.

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності причинного зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідача та заявленою моральною шкодою, а також її розміру, а тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 1211,20грн. як за одну вимогу немайнового характеру. Оскільки позовна вимога немайнового характеру про визнання бездіяльності відповідача протиправною задоволена, ці витрати суд покладає на відповідача згідно ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись ч.2 ст.9, ст. ст. 139, 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо невжиття належних заходів за заявами ОСОБА_1 , зареєстрованими в єдиному обліку ВП № 3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області за № 6832, 6833 від 27.07.2025 року, щодо оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та направлення матеріалів до суду.

Зобов`язати Відділ поліції №3 Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , зареєстрованими в єдиному обліку ВП № 3 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області за № 6832, 6833 від 27.07.2025 року, та прийняти за ними рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відділу поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять)грн. 20коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Відділ поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 41413338; місцезнаходження: вул. Грубніка, буд. 33, с. Доброслав, Одеський район, Одеська область, 67500).

Суддя М.М. Аракелян