Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/7409/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7409/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Василяки Д.К.,

за участі: секретаря судового засідання Рудого В.А.,

представник позивача – не з`явився,

представника відповідача – не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної митної служби України в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці Державної митної служби України від 12.02.2026 року №165-о;

поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці Державної митної служби України;

стягнути з Одеської митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.02.2026 року до дати винесення судового рішення по справі;

допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення №2 митного посту «Одеса-Порт» Одеської митниці Державної митної служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.07.2021 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці з укладенням контракту про проходження державної служби. Як зазначає позивач, наказом Одеської митниці Державної митної служби України від 12.02.2026 № 115-о припинено його державну службу та звільнено із займаної посади у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду про визнання активів необґрунтованими та стягнення їх у дохід держави. При цьому позивач стверджує, що на дату звільнення, з 12.02.2026 по 16.02.2026, він перебував на лікарняному, що підтверджується медичним висновком про тимчасову непрацездатність. На думку позивача, звільнення в період тимчасової непрацездатності суперечить вимогам трудового законодавства та свідчить про протиправність оскаржуваного наказу.

Ухвалою суду провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що підставою для припинення державної служби ОСОБА_1 стало набрання 27.01.2026 законної сили рішенням Вищого антикорупційного суду від 23.06.2025, залишеним без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27.01.2026, яким, зокрема, визнано необґрунтованими активи позивача та стягнуто їх у дохід держави. Як зазначає відповідач, 11.02.2026 Одеська митниця отримала відповідні судові рішення, у зв`язку з чим наказом від 12.02.2026 № 115-о припинено державну службу позивача на посаді начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Одеса-порт» та звільнено його із займаної посади. Відповідач вважає, що такі дії відповідають вимогам пункту 4-1 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» та частини другої статті 65-1 Закону України «Про запобігання корупції», які передбачають припинення державної служби у зв`язку з набранням законної сили відповідним судовим рішенням.

Заперечуючи проти доводів позивача щодо незаконності звільнення в період тимчасової непрацездатності, відповідач стверджує, що припинення державної служби з указаної підстави зумовлене обставинами, які не залежать від волі сторін, а не ініціативою суб`єкта призначення. На думку відповідача, установлені законодавством обмеження щодо звільнення в період тимчасової непрацездатності не поширюються на спірні правовідносини, оскільки стаття 84 Закону України «Про державну службу» не містить відповідної заборони. З огляду на це відповідач вважає наказ про припинення державної служби та звільнення позивача правомірним, підстав для його скасування, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вбачає, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року вирішено питання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання та призначено підготовче засідання на 15.05.2026 року о 11:00 год.

Ухвалою суду від 12 червня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 03 липня 2026 року.

Ухвалою суду від 10 вересня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про участь у справі в режимі відеоконференції.

02.10.2026 у судовому засіданні, на підставі статті 227 КАС України, після судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав його ухвалення та проголошення до 05.10.2026 року.

Відповідно до частини 4 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення (повне чи скорочене) без його проголошення.

05.10.2026 року судом підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці.

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 23.06.2025 у справі № 991/1897/25, залишеним без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27.01.2026, задоволено позов Держави в особі прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та інших осіб про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. Зазначені судові рішення набрали законної сили 27.01.2026.

11.02.2026 до Одеської митниці надійшов лист Вищого антикорупційного суду від 04.02.2026 № 991/1897/25/3452/2026, зареєстрований за вхідним № 3161/8.19/7.10-1, яким надіслано копії рішення Вищого антикорупційного суду від 23.06.2025 та постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27.01.2026 у справі № 991/1897/25.

Наказом Одеської митниці від 12.02.2026 № 115-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці та звільнено його із займаної посади з 12.02.2026 у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду про визнання активів необґрунтованими та стягнення їх у дохід держави, на підставі пункту 1 частини першої статті 83 та пункту 4-1 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу». Цим самим наказом припинено дію контракту про проходження служби в митних органах від 30.06.2025 № 808 та передбачено виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток.

Листом Одеської митниці від 12.02.2026 № 7.10-1/12-01/10/1970 позивача повідомлено про припинення державної служби та звільнення із займаної посади, а також надіслано копію відповідного наказу. Згідно з наданими матеріалами, зазначений лист надіслано на електронну адресу позивача 12.02.2026 о 17:29.

Водночас, згідно з медичним висновком про тимчасову непрацездатність № 1111-Т9ЕР-2СКВ-Т74М, сформованим 12.02.2026 комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Одеської міської ради, ОСОБА_1 сформовано медичний висновок категорії «Захворювання або травма загального характеру», дійсний з 12.02.2026 до 16.02.2026.

Не погоджуючись із припиненням державної служби та звільненням у період тимчасової непрацездатності, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці від 12.02.2026 № 115-о, поновити його на попередній посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.02.2026 до дати ухвалення судового рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 1 Закону України «Про державну службу» визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

За приписом ст. 7 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на:

1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб;

2) чітке визначення посадових обов`язків;

3) належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення;

4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення);

5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;

6) професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу;

7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов`язків;

8) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів;

9) участь у діяльності об`єднань громадян, крім політичних партій у випадках, передбачених цим Законом;

10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності;

11) захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону;

12) отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його повноважень, у випадках, встановлених законом;

13) безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у тому числі висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності;

14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Державні службовці також реалізують інші права, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

В свою чергу, відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний, зокрема:

дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів;

сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення);

виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України;

постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності;

зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню;

надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення).

Статтею 31-1 Закону України «Про державну службу» визначено, що з особою, яка призначається на посаду державної служби, може бути укладено контракт про проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини другої статті 34 цього Закону в порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до ч. 5 ст. 31-1 Закону України «Про державну службу» до істотних умов контракту належать:

1) місце роботи і посада державної служби;

2) спеціальні вимоги до осіб, які претендують на посаду державної служби;

3) дата набрання чинності та строк дії контракту;

4) права та обов`язки сторін;

5) завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості їх виконання, строки їх виконання;

6) режим праці та відпочинку;

7) умови оплати праці;

8) відповідальність сторін та вирішення спорів;

9) підстави зміни умов, припинення дії та розірвання контракту.

За взаємною домовленістю сторони можуть визначити додаткові умови контракту про проходження державної служби.

При укладанні контракту про проходження державної служби не допускається звуження обсягу прав державного службовця, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 12 ст. 31-1 Закону України «Про державну службу» дія контракту про проходження державної служби припиняється:

1) у разі закінчення строку, на який укладено контракт;

2) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін;

3) за ініціативою суб`єкта призначення або керівника державної служби - у разі невиконання або неналежного виконання державним службовцем умов контракту;

4) у разі припинення державної служби з підстав, визначених частиною першою статті 83 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Статтею 84 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є: 1) припинення громадянства України або виїзд на постійне проживання за межі України; 2) встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби; 3) набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; 4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного кримінального правопорушення та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави; 4-1) набрання законної сили рішенням суду щодо такого державного службовця про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 5) наявність відносин прямої підпорядкованості близьких осіб у випадку, передбаченому статтею 32 цього Закону; 7) наявність у державного службовця реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб. У випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 65-1 Закону України «Про запобігання корупції» особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої набрало законної сили рішення суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, підлягає звільненню з посади в установленому законом порядку.

Отже, наведена норма передбачає обов`язковість звільнення такої особи за наявності відповідного судового рішення, яке набрало законної сили. У спірних правовідносинах такою правовою підставою є пункт 4-1 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу».

Оцінюючи доводи позивача щодо протиправності припинення державної служби в період його тимчасової непрацездатності, суд виходить із такого: відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби є набрання законної сили рішенням суду про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. Зазначена норма пов`язує припинення державної служби з настанням юридичного факту, встановленого судовим рішенням, яке набрало законної сили, а не з вільним волевиявленням суб`єкта призначення щодо припинення службових відносин.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17 липня 2019 року у справі № 140/1966/18.

Крім того, у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 1340/3970/18 Верховний Суд наголосив, що встановлена законом обставина, яка зумовлює втрату права на державну службу, є самостійною та достатньою правовою підставою для її припинення. Хоча зазначена справа стосувалася іншої підстави, передбаченої статтею 84 Закону України «Про державну службу», викладений у ній підхід підтверджує обов`язковий характер правових наслідків настання визначених законом обставин.

З огляду на наведене, суд вважає, що припинення державної служби позивача на підставі пункту 4-1 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» зумовлене набранням законної сили відповідним судовим рішенням, а не ініціативою відповідача як роботодавця. Відтак положення частини першої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють особливості звільнення з ініціативи роботодавця в період тимчасової непрацездатності, не можуть застосовуватися до спірних правовідносин без урахування спеціальної правової природи припинення державної служби за пунктом 4-1 частини першої статті 84 зазначеного Закону.

За таких обставин перебування позивача в період тимчасової непрацездатності саме по собі не спростовує наявності передбаченої законом підстави для припинення державної служби та не свідчить про протиправність наказу відповідача.

За встановлених у цій справі обставин, суд виходить із того, що юридичною підставою припинення державної служби позивача стало набрання законної сили судовим рішенням, а не самостійне волевиявлення відповідача щодо звільнення позивача з посади. Тому суд не вбачає підстав вважати, що факт оформлення припинення державної служби в день початку тимчасової непрацездатності свідчить про відсутність законної підстави для видання оскаржуваного наказу.

Отже, доводи позивача щодо перебування на лікарняному не спростовують установлених судом обставин, які стали підставою для припинення державної служби, та за наведених мотивів не є достатніми для висновку про протиправність наказу Одеської митниці від 12.02.2026 №115-о.

Відтак, суд вважає, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач діяв на підставі та в межах повноважень, визначених Законом України «Про державну службу», оскільки на момент його видання набрало законної сили судове рішення, яке відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 84 цього Закону є підставою для припинення державної служби.

Згідно зі ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Одеської митниці від 12.02.2026 № 115-о є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, підстави для їх задоволення також відсутні.

Відповідно, відсутні й підстави для допуску рішення до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць.

На думку суду, позивачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування виконано та доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що судом прийнято рішення про відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеської митниці Державної митної служби України (вул.Лип Івана та Юрія, будинок 21А, м.Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити в повному обсязі.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 13 жовтня 2026 року.

Суддя Д.К. Василяка

.