Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/37267/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/37267/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку загального позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 04.11.2025 надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.04.2025 року №0065737-2408-1502-UA51080110000079212.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.07.2025 року ОСОБА_1 отримала засобами поштового зв`язку (штрих-код поштового відправлення 0601169930698) податкове повідомлення-рішення від 11.04.2025 року №0065737-2408-1502-UA51080110000079212 ГУ ДПС в Одеській області. Згідно повідомлення-рішення від 11.04.2025 року № 0065737-2408-1502- UA51080110000079212 ГУ ДПС в Одеській області позивачу було визначено суму податкового зобов`язання за 2024 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізособами, яку є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 54900,75 грн. Місцезнаходження об`єкта нежитлової нерухомості по якому нараховано податкове зобов`язання- Одеська область, Ізмаїльський район, смт. Суворове, вулиця Лиманська, будинок 17 «Г», літ А, Загальна площа об`єкта нежитлової нерухомості по якому нараховано податкове зобов`язання - 2577,5 кв.м.

Позивач не погоджуюсь з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 11.04.2025 року № 0065737-2408-1502-UA51080110000079212 (далі - ППР), оскільки висновки ПР є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що прийняті порушенням вимог податкового законодавства й ґрунтуються не на підставі належних доказових матеріалів, а на одних лише суб`єктивних припущеннях та формальних міркуваннях.

Як стверджує позивач, ОСОБА_1 керуючись ч.1. ст. 320 Цивільного кодексу України, фактично використовує нежитлову будівлю, телятник № 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2577,5 кв.м. для вирощювання великої рогатої худоби молочних порід (корів), в оренду, лізинг, позичку не здається. Факт цільового використання в тому числі підтверджується фото-доказами фактичного використання об`єкта та формою 20 ОПП. З урахуванням вищенаведеного та згідно п.п. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України телятник № 3 що знаходиться за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, смт. Суворове, вулиця Лиманська, будинок 17 «Г», літ А, загальною площею 2577,5 кв.м., не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Отже, на думку позивача, ГУ ДПС у Одеській області безпідставно здійснено нарахування податкового зобов`язання на ОСОБА_1 в розмірі 54900,75 грн. згідно податкового повідомленнярішення від 11.04.2025 року № 0065737-2408-1502-UA51080110000079212.

Ухвалою судді від 10.11.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у адміністративній справі.

24.11.2025 року від представника Головного управління ДПС в Одеській області до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач не погоджується з доводами позивача.

У відзиві вказано, що керуючись статтею 266 та 102 ПКУ на ім`я ОСОБА_1 в автоматичному режимі згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС сформовано податкове повідомлення – рішення № 0065737-2408-1502-UA51080110000079212 від 11.04.2025 на суму 54900,75 грн.

Відповідач вказує, що аналіз змісту пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме: будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, адже законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Зважаючи на вищевказане, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

12.12.2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позов, відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення та перевіривши їх наданими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та здійснює такі види діяльності за КВЕД: 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід (основний); 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах; 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлове нерухоме майно, зокрема: нежитлова будівля, телятник № 3, загальною площею 2577,5 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації 09.06.2011.

11.04.2025 року Головним управлінням ДПС в Одеській області на підставі даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно прийнято податкове повідомлення-рішення №0065737-2408-1502-UA51080110000079212, яким позивачу нараховано грошові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2024 рік у сумі 54900,75 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1. статті 1 Податкового кодексу України).

Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст.266 ПК України.

Пунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно із положеннями пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України об`єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема, господарські (присадибні) будівлі-допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо.

Відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою ж оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомого майна, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Кожен з визначених пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України буквених підпунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо.

Згідно з пп."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відтак, для застосування пільги при оподаткуванні податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за вказаною нормою ПК України необхідною є сукупність таких обставин:

будівлі повинні відноситись до групи "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023;

мають використовуватись за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;

такі будівлі не повинні здаватись їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлове нерухоме майно, зокрема: нежитлова будівля, телятник № 3, загальною площею 2577,5 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації 09.06.2011.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17 серпня 2000 року, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.

Отже, об`єкт нерухомості, належний позивачу на праві приватної власності, щодо якого контролюючим органом нараховані податкові зобов`язання, відносяться до групи “Нежитлові сільськогосподарські будівлі” за кодом 1271, тобто належить до будівель/споруд, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Обґрунтовуючи своє право на застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивач вказує, що вона є сільськогосподарським товаровиробником, займається вирощуванням худоби.

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець здійснює, зокрема, такий вид діяльності за КВЕД як 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід (основний).

Загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 01.04.2021 р. у справі № 820/6752/16, від 17.02.2021 р. у справі № 820/3707/17, від 24.04.2020 р. у справі № 540/2206/19, від 10.04.2020 р. у справі №823/1751/17.

У цих постановах Верховний Суд зазначив, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу - Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно).

Визначення поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у ст.1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 р. № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Більше того, законодавець з метою визначення осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вжив також поняття виробники сільськогосподарської продукції.

Так, згідно з абз.2 ст.1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечить його визначенню у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень п.5.3 ст. 5 ПК України.

Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні пп."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 140/2700/19.

Отже, позивач є товаровиробником в розумінні вказаних приписів чинного законодавства.

Судом також встановлено, що нежитлове нерухоме майно, зокрема: нежитлова будівля, телятник № 3, загальною площею 2577,5 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 використовується позивачем у власній господарській діяльності на підтвердження чого до суду надано повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність форми №20-ОПП.

Доказів здачі вказаного майна в оренду, лізинг, позичку до суду не надано.

Відтак суд доходить висновку, що при оподаткуванні даного нерухомого майна контролюючий орган неправомірно відмовив у застосуванні пільги, передбаченої пп. "ж" п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 11.04.2025 року №0065737-2408-1502-UA51080110000079212 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а вимоги позивача обґрунтованими та такими, які необхідно задовольнити.

Решта доводів висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до суду надано докази сплати ним 1211,20 грн. судового збору.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення, судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. належить стягнути на його користь з Головного управління ДПС в Одеській області.

Керуючись ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 11.04.2025 року №0065737-2408-1502-UA51080110000079212.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Головне управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166).

Суддя O.A. Вовченко