Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/36865/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36865/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 30.10.2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» №ЦО-18406 від 14.07.2025 року про скасування ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог у позові вказано, що ОСОБА_1 вперше II групу інвалідності було встановлено 21.01.2023 року, з переоглядом 23.01.2024 року. Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК серії 12ААГ №882018 ОСОБА_1 II групу інвалідності, по загальному захворюванню було встановлено 17.01.2024 року з переоглядом 14.01.2026 року, тобто II група інвалідності в 2024 році була надана на 2 роки. Однак 14.07.2025 року відповідачем згідно рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер ЦО-18406 - скасовано інвалідність ОСОБА_1 . Про рішення, щодо скасування інвалідності Позивачу стало відомо лише 19.10.2025 року, і тільки з тієї підстави що ПФУ звернувся до Позивача з позовною заявою про стягнення суми надмірно виплаченої пенсії.

Позивач вважає дії Державної установи «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» - протиправними, оскільки рішення прийнято всупереч чинному законодавству та не у спосіб визначений законом.

У позові вказано, що у ОСОБА_1 серйозне захворювання пов`язане з стійкими порушеннями нервової системи та опорно-рухового апарату з тривалим больовим синдромом, обмеженням самообслуговування та рухової активності. Інвалідність Позивача є об`єктивною, реальною та медично-обгрунтованою, оскільки у ОСОБА_1 наявний доведений патологічний процес, який спричинив стійкі порушення функцій організму, що відповідає критеріям встановлення II інвалідності.

Позивач вказує, що у витягу з рішення від 14.07.2025 року №ЦО 18406 підстави ініціювання перевірки обґрунтованості рішення - взагалі відсутні, оскільки підставами для перегляду можуть бути лише документи зазначені у п. 51 Порядку №1338.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі.

Вказаною ухвалою витребувано у Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» належним чином засвідчені копії:

- усіх документів на підставі яких прийнято рішення №ЦО-18406 від 14.07.2025 року.

05.02.2026 року від представника Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що ознайомившись із позовною заявою, Відповідач не визнає позовні вимоги у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо доводів про правове обґрунтування здійснення перевірок обґрунтованості рішень, прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, то у відзиві з покликанням на рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів», постанову Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2024 р. № 1207 та від 08 листопада 2024 р. № 1276, Наказ МОЗ України від 26.10.2024 № 1809 «Про покладання прав та обов`язків Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ», постанову Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», вказано, що ЦМСЕК МОЗ України було передано всі нерозглянуті матеріали та справи за запитами правоохоронних органів до Центру оцінювання функціонального стану особи (скорочено – ЦОФСО) для подальшого розгляду на виконання Рішення РНБО від 22.10.2024 року. Відповідач зазначає, що до листа Державного бюро розслідувань №3187-25/10-2-02-01-1348/25 від 31.01.2025 до було долучено постанову по кримінальному провадженню №62024000000000923 від 21.10.2024 року якій визначено: 1. Залучити у кримінальному провадженні №62024000000000923 від 21.10.2024 року в якості спеціалістів для проведення дослідження працівників ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України». 2. Перелік питань, які підлягають дослідженню спеціалістами: Чи обґрунтовано прийняті рішення медико-соціальними експертними комісіями про встановлення групи інвалідності наступним особам: ОСОБА_1 У п. 4 цієї постанови попереджено ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про кримінальну відповідальність за розголошення даних досудового розслідування, передбачену ст. 387 КК України. Враховуючи вказані вище обставини, експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи законно та в межах повноважень визначених чинним законодавством був проведений ретельний аналіз документів медико-експертної справи Позивача на підтвердження законних підстав експертного рішення МСЕК щодо встановлення групи інвалідності, а також, експертна команда мала повне законодавчо обґрунтоване право для скасування попереднього рішення МСЕК.

У відзиві вказано, що у період з 31.01.2025 по 20.02.2025 експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи здійснено перевірку обґрунтованості рішення, що підлягає перевірці. За результатами проведеного аналізу медико-експертної справи позивача було встановлено, що розглянувши надану документацію, ЕК дійшли висновку, що патологія нервової системи обмежує життєдіяльність хворого в нерізкому ступені. Даних для встановлення будь-якої з груп інвалідності з 17.01.2024 не виявлено. Тобто, як стверджує відповідач, ступені функціональних порушень органів та систем, зазначені у діагнозі позивача, а також відповідний ступінь обмеження життєдіяльності, не відповідають критеріям для визначення групи інвалідності згідно з чинним законодавством. Враховуючи вищезазначене, рішення про встановлення групи інвалідності Позивачу було законно та обґрунтовано скасовано експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи, що оформлено у вигляді: протоколу розгляду під час перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії № ЦО-18406 від 14.07.2025, рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії № ЦО-18406 від 14.07.2025.

17.02.2026 року та 18.02.2026 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позов, відповіддю на відзив дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 вперше II групу інвалідності було встановлено 21.01.2023 року, з переоглядом 23.01.2024 року.

Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК серії 12ААГ №882018 ОСОБА_1 II групу інвалідності, по загальному захворюванню було встановлено 17.01.2024 року з переоглядом 14.01.2026 року, тобто II група інвалідності в 2024 році була надана на 2 роки.

До відповідача надійшла постанова старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань про залучення спеціалістів від 31 січня 2025 року, прийнята у межах кримінального провадження № 62024000000000923, якою залучено у кримінальному провадженні № 62024000000000923 від 21.10.2024 в якості спеціалістів для проведення дослідження працівників ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України». Перелік питань, які підлягають дослідженню спеціалістами: - Чи обґрунтовано прийняті рішення медико-соціальними експертними комісіями про встановлення груп інвалідності.

Під номером 397 зазначений ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної комісії від 14.07.2025 № ЦО-18406 та протоколу розгляду, комісія експертів сформувала нове рішення, а саме, що позивач не є особою з інвалідність з 17.01.2024 року.

У рішенні зазначено, що розглянувши надану документацію, ЕК дійшла висновку, що патологія нервової системи обмежує життєдіяльність хворого в нерізкому ступені. Даних для встановлення будь-якої з груп інвалідності з 17.01.2024 не виявлено

У вказану рішенні зазначено, зокрема,:

п.6.1 «Підстава для ініціювання перевірки обґрунтованості рішення, що підлягає перевірці» - не заповнено;

6.2 « 6.2. Реквізити документів, на підставі яких ініційовано перевірку обґрунтованості рішення, що підлягає перевірці» - не заповнено;

п.9 «Дати перевірки обґрунтованості рішення, що підлягає перевірці:» - по 14.07.2025 р.

Вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення №ЦО-18406 від 14.07.2025 року про скасування ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-ХІІ (далі Закон №875-XII в редакції, чинній станом на ду прийняття оскаржуваного рішення), особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Положення ч.ч.1, 2 ст. 6 Закону №875-ХІІ встановлюють, що захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.

Особа (її уповноважений представник) має право оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, встановлених Основами законодавства України про охорону здоров`я, та/або в судовому порядку.

Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06 жовтня 2005 року №2961-IV в ст. 1, яка визначає терміни, що застосовуються у цьому законі унормовує, що інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими порушеннями, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 №2102-ІХ, в Україні введений воєнний стан з 24 лютого 2022, який у подальшому продовжений та триває станом на цей час.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 30 серпня 2023 року "Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", уведеним в дію Указом Президента України від 12 вересня 2023 року №576/2023, доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк провести перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій та військово-лікарських комісій щодо встановлення інвалідності, визнання непридатності до військової служби, прийнятих у період дії правового режиму воєнного стану в Україні. У разі виявлення фактів необґрунтованого прийняття таких рішень, ініціювати їх перегляд у встановленому порядку та інформувати за наявності підстав відповідні правоохоронні органи.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів» (далі - Рішення РНБО від 22.10.2024 року), що введено в дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року № 732/2024, вирішено рекомендувати Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. За результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення.

Підпунктом «б» пункту 2 Рішення РНБО від 22.10.2024 вирішено Кабінету Міністрів України забезпечити утворення Міністерством охорони здоров`я України разом з Державним бюро розслідування, Службою безпеки України, Національною поліцією України, обласними, Київською міською військовими адміністраціями у тижневий строк робочих груп із перевірки рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності посадовим особам відповідних державних органів.

На виконання Рішення РНБО від 22.10.2024 Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанови від 25.10.2024 № 1207 та 08.11.2024 № 1276, якими було внесені зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи».

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 26.10.2024 № 1809 «Про покладання прав та обов`язків Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ» на Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» було покладено права та обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ з дати підписання цього наказу.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 26.10.2024 № 1809 було затверджено Положення про Центральну медико-соціальну експертну комісію Міністерства охорони здоров`я України (далі - Положення №1809).

Пунктом 8 Положення №1809 встановлено, що Комісія проводить перевірку, зокрема й за запитами правоохоронних органів, обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, і в разі необхідності скасовує їх.

Абзацом 10 пункту 13 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2024 року № 1276, встановлено, що Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення.

Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.

За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку.

19 грудня 2024 прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" №4170-IX (далі Закон №4170-ІХ) яким внесені зміни до законів України щодо процедури і повноважень суб`єктів владних повноважень щодо встановлення особам інвалідності.

Згідно абз.1 п.1 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4170-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01 січня 2025 року (окрім деяких пунктів).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в редакції Закону № 4170-IX, інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом першим пункту 1 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4170-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2025 року (окрім деяких пунктів).

Відповідно до пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4170-IX повноваження, права і обов`язки медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи, а також повноваження, права і обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України припиняються 31.12.2024.

З моменту припинення повноважень, прав і обов`язків медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи розгляд направлень на медико-соціальні експертні комісії, що не завершений до моменту припинення повноважень, прав і обов`язків медико-соціальних експертних комісій, припиняється зазначеними комісіями; розгляд зазначених направлень здійснюється експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до цього Закону та Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

15.11.2024 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Постанова № 1338), якою затверджені Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи.

За змістом пункту 3 Постанови №1338 повноваження, права і обов`язки медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи, а також повноваження, права і обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я припиняються 31.12.2024.

З моменту припинення повноважень, прав і обов`язків медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи перевірка обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій, прийнятих до моменту припинення їх повноважень, прав і обов`язків, проводиться Центром оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому для перевірки обґрунтованості рішень експертних команд відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.

Документи, рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, документи, видані на підставі цих рішень, є чинними, прирівнюються до рішень експертних команд, документів, виданих на підставі рішень експертних команд (у тому числі витягів з рішень), та продовжують бути підставами для оформлення або продовження надання особам з інвалідністю статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, інших соціальних гарантій тощо, у тому числі для цілей, визначених у Законах України "Про військовий обов`язок та військову службу" та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на весь строк дії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи експертними командами.

Отже, з 01.01.2025 перевірка обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій, прийнятих до моменту припинення їх повноважень, проводиться Центром оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому для перевірки обґрунтованості рішень експертних команд відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою №1338 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 10 Порядку, рішення про встановлення інвалідності, прийняті до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», переглядаються Центром оцінювання функціонального стану особи з дотриманням вимог, встановлених цим Порядком.

Пунктом 51 Порядку передбачено, що Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, зокрема, на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді стосовно особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді.

Межі дискреційних повноважень органу вищого рівня при перевірці рішень нижчестоящих комісій зумовлені обов`язком дотримання принципів адміністративної процедури. Судовий контроль у таких правовідносинах має здійснюватися за наступним алгоритмом перевірки: наявності законодавчо визначених підстав для проведення перевірки; належної мотивованості акта, що скасовує попереднє рішення (викладення конкретних медичних та юридичних невідповідностей); дотримання балансу між суспільним інтересом (боротьба з правопорушеннями) та приватним інтересом особи на стабільність її правового статусу.

Стосовно процесуальних документів слідчого, прокурора, слідчого судді, правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, стосовно позивача, які могли бути підставою для проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення МСЕК про встановлення позивачу групи інвалідності, суд враховує наступне.

У постанові від 18.03.2026 у справі № 360/660/25 Верховний Суд виснував, що відповідач мав право проводити перевірку обґрунтованості рішень стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями і приймати відповідне рішення (пункти 97, 101, 102 мотивувальної частини постанови).

В свою чергу, відповідач повідомив суд про те, що Державним бюро розслідувань надіслано лист №3187-25/10-2-02-01-1348/25 від 31 січня 2025 року щодо кримінального провадження №62024000000000923 від 21 жовтня 2024 року, до якого долучено постанову про залучення спеціалістів від 31 січня 2025 року у якій визначено: «Залучити у кримінальному провадженні №62024000000000923 від 21 жовтня 2024 року в якості спеціалістів для проведення дослідження працівників ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України». Перелік питань, які підлягають дослідженню спеціалістами: Чи обґрунтовано прийняті рішення медико-соціальними експертними комісіями про встановлення групи інвалідності особам (у т.ч. позивачу)», а відтак суд відхиляє посилання позивача на відсутність підстав для прийняття спірного рішення.

Формальна відсутність посилання у оскаржуваному рішенні на вказану постанову не нівелює фактичну наявність підстав для проведення перевірки.

Щодо доводів позивача щодо стану його здоров`я, то суд враховує, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі №804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Отже, предметом судового контролю у цій справі є перевірка дотримання відповідачем порядку ухвалення оскаржуваного рішення.

Суд перевіряє компетенцію органу, правову підставу, порядок прийняття рішення та його відповідність критеріям частини другої статті 2 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі №360/660/25, вказав:

якщо ЦМСЕК МОЗ встановлює, що рішення про інвалідність було прийнято без належної клінічної бази або з порушенням критеріїв, визначених у медичних стандартах, вона може скасувати таке рішення заочно; у цьому випадку об`єктом перевірки є не сама особа (її фізичний стан), а легітимність та медична достовірність акта комісії, що перевіряється (пункт 116);

процедура перевірки обґрунтованості рішень МСЕК обов`язково включає аналіз медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями, та колегіальне прийняття рішення, однак обов`язковість особистої присутності особи може бути нівельована правом комісії на заочне прийняття рішення лише у випадках, передбачених пунктом 5 Положення № 1317 (пункт 123);

у період дії воєнного стану ЦМСЕК МОЗ наділена повноваженням приймати рішення за результатами перевірки обґрунтованості рішень МСЕК заочно, якщо виявлена невідповідність медичної документації критеріям інвалідності є очевидною і не потребує повторного клінічного підтвердження (пункт 129).

Суд враховує, що з урахуванням наведених вище правових висновків Верховного Суду, вимог статей 8 і 72 Закону України «Про адміністративну процедуру» та критеріїв частини другої статті 2 КАС України характер проведеної перевірки не звільняв відповідача від обов`язку забезпечити передбачені законом процедурні гарантії.

Питання дотримання права позивача бути заслуханим, суд вирішує на підставі положень Закону України «Про адміністративну процедуру», чинних на дату прийняття оскаржуваного рішення.

Закон України «Про адміністративну процедуру» регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов`язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адміністративну процедуру», цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про адміністративну процедуру», законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом.

За таких обставин, суд вказує на те, що під час проведення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК відповідач здійснював функцію публічної адміністрації, діяв як адміністративний орган, а прийняте ним рішення є адміністративним актом.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» порушення адміністративним органом встановленої законом адміністративної процедури саме по собі не є підставою для визнання адміністративного акта протиправним, якщо таке порушення не вплинуло і не могло вплинути на правильність вирішення справи по суті.

За висновком Верховного Суду, який підлягає врахуванню судом першої інстанції, заочне скасування раніше прийнятого рішення не суперечить вимогам законодавства України.

Оцінюючи доводи позивача щодо процедурних порушень, суд повинен з`ясувати, чи призвели такі порушення до обмеження процесуальних прав особи або чи могли вони вплинути на зміст прийнятого рішення. Саме по собі недодержання окремих процедурних формальностей без встановлення таких наслідків не може бути достатньою підставою для скасування адміністративного акта.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України» від 08 березня 2022 року №225 (далі - постанова КМУ №225) був спрощений принцип заочного прийняття рішень комісією у зв`язку з адаптацією всієї системи МСЕК до умов воєнного стану.

Згідно з п.1 постанови КМУ №225 установлено, що на період дії воєнного стану на території України та протягом шести місяців після його припинення або скасування:

1) у разі коли особа, що звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд до медико-соціальної експертної комісії, така комісія може приймати рішення про встановлення інвалідності заочно на підставі направлення лікарсько-консультативної комісії;

2) Кримська республіканська, обласні, центральні міські у мм. Києві та Севастополі, міські, міжрайонні та районні медико-соціальні експертні комісії здійснюють свої функції з забезпеченням принципу екстериторіальності та забезпечують проведення медико-соціальної експертизи за направленням лікарсько-консультативною комісією незалежно від місця реєстрації, проживання або перебування особи, що звертається для встановлення інвалідності.

Відповідно абз.1 п.2 постанови КМУ №225 установлено, що на період дії воєнного стану на території України, зокрема, пункт 5 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», не застосовується.

Спеціальний порядок проведення медико-соціальної експертизи в умовах воєнного стану, передбачений постановою КМУ №225, спрямований на забезпечення безперервності соціального захисту шляхом спрощення процедур, зокрема через запровадження принципу екстериторіальності та можливості заочного прийняття рішень. Водночас, таке спрощення не звільняє контролюючий орган від обов`язку забезпечити високий стандарт доказування при скасуванні раніше встановленого статусу особи з інвалідністю. Заочна процедура перевірки є правомірною лише у тому разі, якщо вона ґрунтується на всебічному аналізі наявних медичних даних.

Отже, в умовах воєнного стану та з урахуванням постанови КМУ №225, пріоритетом є забезпечення національної безпеки та недопущення зловживань. Відсутність доказів виклику особи не є самостійною підставою для визнання рішення протиправним, якщо матеріали справи містять об`єктивні медичні дані, що однозначно спростовують встановлений раніше статус особи з інвалідністю.

За приписами п.8 Положення № 1338, проведення повторного оцінювання, виклик та медичний огляд особи здійснюються лише в разі прийняття рішення про необхідність проведення «повторного оцінювання особи».

За фактичними обставинами справи, рішення про необхідність проведення повторного оцінювання позивача не приймалось, а здійснювалась перевірка обґрунтованості рішення, прийнятого медико-соціальною експертною комісією.

При цьому, експертним командам з оцінювання повсякденного функціонування особи ЦОФСО було доручено перевірити обґрунтованість експертного рішення саме на підставі документів, які були подані позивачем під час призначення групи інвалідності.

Статтею 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» встановлено умови законності дискреційного повноваження, серед яких - здійснення вибору для досягнення мети, з якою надано повноваження, та відповідність принципам адміністративної процедури.

Зокрема, передбачений ст.14 цього Закону принцип ефективності, вимагає від органу організації розгляду справ у простий спосіб з найменшими витратами ресурсів.

Враховуючи контрольно-наглядову природу повноважень відповідача, вимога обов`язкової присутності позивача на засіданні комісії, коли наявна медична документація очевидно не підтверджує критерії інвалідності, була б надмірним тягарем для органу та суперечила б меті оперативного виправлення помилок у системі соціального захисту.

Підсумовуючи наведене, суд відхиляє наведені доводи позивача про порушення процедури перевірки обґрунтованості раніше прийнятого рішення.

Водночас, суд зазначає таке.

За пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Суд вказує на те, що перевірка обґрунтованості рішень МСЕК переслідувала легітимну публічну мету - протидію неправомірному встановленню інвалідності, захист системи соціального забезпечення та належне використання бюджетних коштів держави.

Проведення перевірки було придатним засобом досягнення цієї мети.

Так, обґрунтованість адміністративного акта передбачає не лише наявність певних матеріалів у розпорядженні адміністративного органу, а й належне відображення в акті: встановлених фактичних обставин; змісту врахованих документів і відомостей; доказів, на яких ґрунтуються висновки; застосованих правових норм; правової оцінки встановлених обставин; причин прийняття конкретного рішення.

Крім того, частина третя статті 72 Закону України «Про адміністративну процедуру» допускає невикладення в самому адміністративному акті окремих фактичних обставин і результатів дослідження доказів лише за умови, що вони належно викладені в іншому документі контрольного заходу, який доведено до відома особи в установленому порядку.

Суд ураховує положення частини третьої статті 72 Закону України «Про адміністративну процедуру» та оцінює мотивування оскаржуваного рішення в сукупності з протоколом розгляду.

Однак протокол фактично відтворює те саме загальне формулювання, що й оскаржуване рішення: «Розглянувши надану документацію, ЕК дійшла висновку, що патологія нервової системи обмежує життєдіяльність хворого в нерізкому ступені. Даних для встановлення будь-якої з груп інвалідності з 17.01.2024 не виявлено».

Наявність у формі графи «обґрунтування» означає, що рішення має містити не лише кінцевий висновок, а й мотиви, за якими експертна команда дійшла такого висновку.

На переконання суду, сам зміст протоколу та оскаржуваного рішення не містять мотивування, достатнього для виконання вимог пунктів 25 частини другої статті 72 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Зокрема, у рішенні та протоколі в сукупності не наведено: достатнього узагальненого змісту тих медичних відомостей і функціональних показників, які експертна команда визнала визначальними; посилань на конкретні документи або докази; відомостей про встановлені первинною МСЕК функціональні порушення; пояснення, за якими показниками порушення оцінено як незначні; зазначення категорій життєдіяльності та ступеня їх обмеження; конкретного нормативного критерію, застосованого експертною командою; правової оцінки співвідношення встановлених обставин із таким критерієм; пояснення того, у чому саме полягала помилка первинної МСЕК; мотивів, з яких експертна команда визнала матеріали достатніми для скасування рішення.

Наведене в рішенні та протоколі формулювання не становить належного виконання вимог пунктів 25 частини другої статті 72 Закону України «Про адміністративну процедуру», оскільки не дає змоги простежити зв`язок між дослідженими документами, встановленими обставинами, доказами, застосованими критеріями та висновком.

При цьому, суд жодним чином не визначає, які саме діагнози, показники чи медичні висновки повинні були міститися в оскаржуваному акті, та не оцінює їх медичного значення.

Наявність певних документів, зокрема, медичного характеру, у розпорядженні адміністративного органу не усуває його обов`язку відобразити в рішенні або належному документі контрольного заходу фактичні та правові мотиви, які були визначальними для прийняття акта.

Водночас, без наведення достатнього узагальненого змісту істотних відомостей неможливо перевірити, чи: експертна команда застосувала належні критерії; її висновок стосувався ступеня функціональних порушень та обмеження життєдіяльності; вона встановила конкретну помилку первинної МСЕК; висновок про необґрунтованість групи інвалідності був результатом оцінки документів, а не лише декларативним твердженням.

Фраза про «Розглянувши надану документацію, ЕК дійшла висновку, що патологія нервової системи обмежує життєдіяльність хворого в нерізкому ступені. Даних для встановлення будь-якої з груп інвалідності з 17.01.2024 не виявлено» не пояснює, за якими ознаками експертна команда визначила їх характер та яким чином співвіднесла їх зі ступенем обмеження життєдіяльності під час встановлення позивачу інвалідності.

Суд не вимагає викладення в адміністративному акті повного змісту медико-експертної справи або детального висновку щодо кожного документа.

Однак, суд виходить з того, що акт суб`єкта владних повноважень, яким скасовано раніше встановлений правовий статус особи, повинен містити мінімально достатню сукупність фактичних і правових мотивів, яка дозволяє зрозуміти: що саме встановив адміністративний орган; на підставі яких істотних відомостей; за яким нормативним критерієм; чому це призвело до скасування попереднього рішення.

Суд підкреслює, що у контексті спірних правовідносин, лаконічність стилю не є виправданням. Мотивування має бути достатнім, а не вичерпним.

Відповідно до змісту Резолюції (77) 31 Комітету Міністрів Ради Європи про захист особи відносно актів адміністративних органів, від 28 вересня 1977 року, обсяг обґрунтування має бути достатнім, щоб зрозуміти мотиви органу в прийнятті саме такого рішення. Вважається, що обґрунтування може бути викладене як безпосередньо в адміністративному акті, так і в документі, за допомогою якого такий акт доводиться до відома відповідної особи. Можливе викладення адміністративним органом мотивів на окрему вимогу особи, що має бути зроблено також в письмовій формі в строк, достатній для ознайомлення з обґрунтуванням прийняття акта та для його оскарження. Письмове наведення мотивів є відправною точкою для здійснення правового контролю за діяльністю адміністрації.

Отже, обов`язок з мотивування адміністративних актів є одним з ключових принципів справедливої адміністративної процедури.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2023 у справі № 420/14943/21 визначив критерії обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень: логічність та структурованість викладення мотивів; пов`язаність наведених мотивів з конкретними нормами права; наявність правової оцінки фактичних обставин справи та поданих документів; відповідність висновків фактичним обставинам справи; відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Стаття 8 Закону України «Про адміністративну процедуру», який підлягає до застосування в цих правовідносинах, визначає, що адміністративний акт, яким за своєю правовою природою є оскаржуване рішення, має відповідати принципу обґрунтованості, суть якого полягає в тому, що обґрунтування адміністративного акта дозволяє особі зрозуміти, чому адміністративний акт є саме таким, а також допомагає вирішити питання про те, чи варто використати засоби правового захисту.

Проте, оскаржуване рішення цим вимогам не відповідає.

Отже, відповідач: не відобразив у спірному рішенні та протоколі достатнього змісту встановлених фактичних обставин і врахованих відомостей; не індивідуалізував у достатньому обсязі документи та відомості, які були визначальними для висновку; не навів належної правової оцінки встановлених обставин; не зазначив конкретного нормативного критерію, застосованого до встановлених обставин; не пояснив, у чому саме полягала необґрунтованість первинного рішення МСЕК; через недостатність мотивування не забезпечив можливості перевірити дотримання належного балансу між публічним і приватним інтересами.

Суд погоджується із загальним підходом, що формальні порушення процедури, які не вплинули і не могли вплинути на зміст рішення, не завжди є достатньою підставою для скасування індивідуального акта.

Суд виходить з того, що зазначені порушення не є суто формальними.

Неналежне мотивування є дефектом змісту адміністративного акта та підпадає під пункт 2 частини другої статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Юридична невизначеність, а також відсутність у рішенні достатніх мотивів для оцінки дотримання належного балансу між публічним і приватним інтересами свідчать про невідповідність акта принципам адміністративної процедури в розумінні пункту 4 частини другої статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру».

За таких обставин оскаржуване рішення не відповідає: критерію обґрунтованості, встановленому пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України; вимогам пунктів 25 частини другої статті 72 Закону України «Про адміністративну процедуру»; принципам юридичної визначеності; пунктам 2 і 4 частини другої статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру», а відтак є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено 1211,20 грн судового збору.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України” №ЦО-18406 від 14.07.2025 року про скасування ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 .

Стягнути з Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (пров.Феодосія Макаревського, 1-А, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 03191673).

Суддя O.A. Вовченко