Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/18316/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/18316/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Одеса

Зала судових засідань №22

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Поліщука О.В.

За участю сторін:

Від позивача: Чабан О.О.

Від відповідача: Гарбарук Д.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «ДОЛИНКА» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «ДОЛИНКА» (сформована в системі «Електронний суд» 16.06.2026 року) до Головного управління ДПС в Одеській області, у якій представник позивача просить суд:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №14917/15320702 від 30.03.2026; № 14919/15320702 від 30.03.2026; №15222/15-32-24-06-20 від 31.03.2026; №15215/15-32-24-06-20 від 31.03.2026; №15217/15-32-24-06-20 від 31.03.2026; №15220/15-32-24-06-20 від 31.03.2026, винесені Головним управлінням державної податкової служби в Одеській області;

стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2662,4грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 року позовну заяву залишено без руху з підстав необхідності надання доказів сплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру відповідно до визначеної позивачем ціни позову (з урахуванням вже сплаченої суми судового збору 2662,40грн.).

02.07.2026 року надійшла заява представника позивача про усунення недоліків (сформована в системі «Електронний суд» 01.07.2026 року), в додатки до якої надано позовну заяву, у якій зазначено ціну позову – 2929340,24грн., та докази сплати судового збору у сумі 23961,60грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін; призначено підготовче засідання на 06.08.2026 року; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву; зобов`язано позивача у строк до 01.08.2026 року подати суду додатки до позовної заяви у паперовому вигляді.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі направлень від 27.01.2026 року №№1427/15-32-07-02, 1426/15-32-07-02, 1425/15-32-07-02, 1424/15-32-07-02, 1423/15-32-07-02, 1422/15-32-07-02 Головним управлінням ДПС в Одеській області проведено планову виїзну документальну перевірку ПрАТ «ДОЛИНКА» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2019 року по 30.09.2025 року, за результатами якої складено акт від 23.02.2026 року №6129/15-32. Висновки акта перевірки об`єднано відповідачем у два напрями. Позивач не погоджується з жодним із них, подав заперечення на акт перевірки, а в подальшому скаргу до Державної податкової служби України, однак заперечення та скаргу залишено без задоволення.

Щодо висновків про порушення пункту 198.5 статті 198 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України позивач зазначив, що восени 2019 року, взимку 2019-2020 років та навесні 2020 року на території Саратського району Одеської області, у тому числі на землях ПрАТ «ДОЛИНКА», спостерігалися ґрунтова посуха, дефіцит опадів та заморозки, внаслідок чого загинули посіви озимої пшениці та озимого ячменю під урожай 2020 року. Такі обставини підтверджуються довідкою Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів, актом обстеження посівів, розрахунком збитків, складеним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 року №175, а також сертифікатом Одеської регіональної торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини. Позивач наголошує, що він є сільськогосподарським товаровиробником, вирощування зернових культур є його основним видом діяльності, а насіння, добрива, засоби захисту рослин, пальне та послуги з обробітку ґрунту і посіву придбавались виключно для вирощування врожаю з метою отримання доходу. Недосягнення запланованого економічного результату внаслідок загибелі посівів з причин, що не залежали від волі платника податків, не змінює господарського характеру понесених витрат, а тому підстав для нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України та для реєстрації зведеної податкової накладної не було. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.12.2020 року у справі №460/212/19 та від 31.05.2023 року у справі №808/325/17.

Щодо висновків про ненарахування та неутримання податку на доходи фізичних осіб і військового збору позивач зазначив, що між ПрАТ «ДОЛИНКА» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) у період з 01.11.2019 року по 05.09.2025 року укладено договори про надання безвідсоткової позики, пунктом 2.1 яких строк повернення позики визначено моментом пред`явлення вимоги, а пунктом 2.2 – обов`язок позичальника повернути позику протягом 30 днів від дня пред`явлення позикодавцем такої вимоги. Отже, договорами встановлено строк виконання зобов`язання, який відповідно до частини другої статті 530 та частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України визначений моментом пред`явлення вимоги, а оскільки вимога не пред`являлась, строк повернення позики не настав і перебіг позовної давності не розпочався. Кошти, надані за договорами позики, є поворотною фінансовою допомогою, основна сума якої відповідно до підпункту 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України не включається до загального оподатковуваного доходу фізичної особи. Часткове повернення позичальником коштів у сумі 1202260,00грн. підтверджує поворотний характер зобов`язання. Позивач не нараховував (не виплачував, не надавав) фізичній особі оподатковуваного доходу, а тому не мав обов`язків податкового агента щодо цих коштів, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.09.2020 року у справі №620/3905/18.

29.07.2026 року позивач надав суду додатки до позовної заяви у паперовому вигляді, зазначені у переліку додатків до позовної заяви.

30.07.2026 року відповідач подав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заперечуючи проти позову, відповідач, зокрема, зазначив, що за результатами планової виїзної перевірки ПрАТ «ДОЛИНКА» встановлено, що у травні 2020 року в бухгалтерському обліку позивача зроблено запис Дт 99 «Надзвичайні витрати» Кт 2316 «Виробництво зернових» на суму 1358505,44грн., у тому числі 1223416,20грн. вартості придбаних товарів (робіт, послуг), суми податку на додану вартість з яких віднесено до складу податкового кредиту у попередніх звітних періодах. На думку відповідача, такі товари (роботи, послуги) використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, а тому позивач зобов`язаний був нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 244683,23грн., скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних зведену податкову накладну. Сертифікат торгово-промислової палати, на думку відповідача, не є безумовним доказом неможливості виконання податкового обов`язку, оскільки несприятливі погодні умови могли унеможливити збереження врожаю, однак не унеможливлювали складення та реєстрацію податкової накладної; крім того, сертифікат отримано майже через вісім місяців після закінчення періоду дії форс-мажорних обставин. Пункт 198.5 статті 198 Податкового кодексу України не містить винятку щодо обставин непереборної сили.

Щодо другого напряму відповідач зазначив, що протягом перевіреного періоду ПрАТ «ДОЛИНКА» перерахувало на банківську картку свого керівника ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 11549898,81грн. на підставі типових договорів про надання безвідсоткової позики; жодної вимоги про повернення позик товариство не пред`являло, заходів до стягнення заборгованості не вживало, а директор добровільно повернув лише 1202260,00грн. Враховуючи відсутність визначеного строку повернення («на вимогу»), тривалий період непогашення заборгованості, систематичність видачі коштів та те, що директор як одноосібний керівник фактично контролює механізм пред`явлення вимоги, неповернута сума 10347638,81грн. є безповоротною фінансовою допомогою у розумінні підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та доходом ОСОБА_1 у вигляді додаткового блага, з якого позивач як податковий агент зобов`язаний був утримати податок на доходи фізичних осіб у сумі 1862574,99грн. та військовий збір у сумі 238409,58грн. Крім того, перевіркою встановлено несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 102254,51грн. та військового збору у сумі 8517,71грн. при виплаті фізичним особам орендної плати за орендовані земельні ділянки (паї) за грудень 2022 року та листопад 2024 року.

Підготовче засідання, призначене на 06.08.2026 року, було перенесено на 20.08.2026 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді М.М.Аракелян у відпустці.

18.08.2026 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що позиція позивача полягає не у звільненні від податкового обов`язку з посиланням на форс-мажорні обставини, а в тому, що обов`язок, передбачений пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у позивача взагалі не виник, оскільки придбані товари (роботи, послуги) використані у межах його господарської діяльності. Загибель посівів зафіксована у встановленому законодавством порядку, зв`язок витрат саме із засівом загиблих культур підтверджений розрахунком збитків від 07.05.2020 року №143, а настання надзвичайної ситуації визнано державою, оскільки позивачу виплачено відшкодування втрат від пошкодження посівів сільськогосподарських культур внаслідок надзвичайних ситуацій. Щодо другого напряму позивач наголосив, що ототожнення відповідачем конструкції «строк визначений моментом пред`явлення вимоги» з конструкцією «без встановлення строків повернення» є підміною понять, прямо розмежованих законом; договори позики недійсними не визнавались, а наступна поведінка сторін не може ретроспективно змінити податкову кваліфікацію операцій, здійснених у попередніх податкових періодах.

У підготовчому засіданні 20.08.2026 року оголошено перерву до 03.09.2026 року.

25.08.2026 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що наведена позивачем практика Верховного Суду щодо природних втрат товарів у процесі зберігання та транспортування стосується іншої фактичної ситуації, ніж повна загибель посіву до стадії формування товарної продукції; позивач не пояснив причин значного проміжку часу між настанням форс-мажорних обставин та їх засвідченням торгово-промисловою палатою. Щодо другого напряму відповідач наголосив на пріоритеті економічної сутності господарської операції над її юридичною формою, на незначності частково повернутої суми (менше одинадцяти відсотків) та на тому, що висновки акта перевірки ґрунтуються на сукупності обставин, а не на самому лише формальному існуванні договірного положення про повернення позики за вимогою. Також відповідач зазначив, що висловлені у відзиві оцінні судження щодо окремих доводів позивача не є визнанням позовних вимог чи обставин у розумінні статті 78 КАС України.

03.09.2026 року представник позивача подав заяву про закриття підготовчого провадження та розгляд цього питання в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 04.09.2026 року закрите підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.09.2026 року.

У судовому засіданні 15.09.2026 року сторони виклали вступне слово (відповідач частково), та у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги судове засідання було відкладено.

Розгляд справи по суті продовжено у судовому засіданні 22.09.2026 року, у якому після заслуховування вступного слова представника відповідача, пояснень представника позивача та дослідження письмових доказів суд на місці ухвалив закінчити з`ясування обставин у справі та перевірку їх доказами та оголосив перерву в судовому засіданні до 01.10.2026 року для підготовки сторін до судових дебатів.

У судовому засіданні 01.10.2026 року після виступів представників сторін у судових дебатах суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у цьому судовому засіданні.

01.10.2026 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово та промову у судових дебатах учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство «ДОЛИНКА» (код ЄДРПОУ 00413400) зареєстроване Саратською районною державною адміністрацією Одеської області 16.05.1996 року, місцезнаходження: 68253, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с.Долинка; перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС в Одеській області; з 02.07.1997 року зареєстроване платником податку на додану вартість; у перевіреному періоді було платником, зокрема, єдиного податку четвертої групи, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

На підставі наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 07.01.2026 року №58-п та направлень від 27.01.2026 року №№1427/15-32-07-02, 1426/15-32-07-02, 1425/15-32-07-02, 1424/15-32-07-02, 1423/15-32-07-02, 1422/15-32-07-02, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України, у період з 27.01.2026 року по 16.02.2026 року (з урахуванням продовження строку перевірки наказом від 30.01.2026 року №918-п) проведено планову виїзну документальну перевірку ПрАТ «ДОЛИНКА» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2019 року по 30.09.2025 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.02.2026 року №6129/15-32, яким встановлено порушення позивачем, зокрема:

- пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 244683грн.; пункту 198.5 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме у травні 2020 року не зареєстровано податкову накладну на суму ПДВ 244683,23грн.;

- підпунктів 14.1.47, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 57.1 статті 57, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, у результаті чого не нараховано та не утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 1862574,99грн., у тому числі за 2022 рік – 386407,59грн., 2023 рік – 575195,40грн., 2024 рік – 522432,00грн., 2025 рік – 378540,00грн., та несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 102254,51грн., у тому числі за грудень 2022 року – 94445,48грн. та листопад 2024 року – 7809,03грн.;

- підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» та наведених вище норм Податкового кодексу України, у результаті чого не нараховано та не утримано військовий збір у сумі 238409,58грн., у тому числі за 2022 рік – 32200,63грн., 2023 рік – 47932,95грн., 2024 рік – 53126,00грн., 2025 рік – 105150,00грн., та несвоєчасно перераховано до бюджету військовий збір у сумі 8517,71грн., у тому числі за грудень 2022 року – 7868,26грн. та листопад 2024 року – 649,45грн.

11.03.2026 року позивач подав заперечення на акт перевірки (лист від 11.03.2026 року №17, вх. №30029/6), за результатами розгляду яких відповідач листом від 24.03.2026 року №3710/КПР/15-32-07-02-06 повідомив позивача про залишення висновків акта перевірки без змін.

На підставі акта перевірки з урахуванням відповіді на заперечення Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 30.03.2026 року №14917/15320702 (форма «Р»), яким за порушення пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 269151,00грн., у тому числі за податковим зобов`язанням – 244683,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 24468,00грн.;

- від 30.03.2026 року №14919/15320702 (форма «ПН»), яким відповідно до пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України за відсутність складання та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної з обсягом постачання 1223416грн., складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, за травень 2020 року застосовано штраф у сумі 3400,00грн.;

- від 31.03.2026 року №15222/15-32-24-06-20 (форма «Д»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 2328218,74грн., у тому числі за податковим зобов`язанням – 1862574,99грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 465643,75грн.;

- від 31.03.2026 року №15220/15-32-24-06-20 (форма «Д»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 28208,74грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 25563,63грн. та пеня – 2645,11грн.;

- від 31.03.2026 року №15217/15-32-24-06-20 (форма «Д»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 298011,98грн., у тому числі за податковим зобов`язанням – 238409,58грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 59602,40грн.;

- від 31.03.2026 року №15215/15-32-24-06-20 (форма «Д»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 2349,78грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 2129,43грн. та пеня – 220,35грн.

Штрафні санкції за податковими повідомленнями-рішеннями форми «Д» визначено, зокрема, на підставі пункту 125-1.2 статті 125-1 Податкового кодексу України у розмірі 25 відсотків суми податку.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, подавши до Державної податкової служби України скаргу від 10.04.2026 року №7.1. Рішенням Державної податкової служби України від 05.06.2026 року №14802/6/99-00-06-01-01-06 про результати розгляду скарги оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу – без задоволення.

16.06.2026 року, тобто протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Щодо обставин, пов`язаних із першим напрямом висновків акта перевірки, судом встановлено, що актом обстеження посівів ПрАТ «ДОЛИНКА» від 18.05.2020 року, складеним комісією за участю голови Долинської сільської ради, виявлено загибель посівів озимої пшениці на площі 106,90га та посівів озимого ячменю на площі 277,40га внаслідок посухи восени 2019 року – навесні 2020 року та весняних заморозків.

Згідно довідки Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів від 15.05.2020 року №641/09 про несприятливі погодні умови восени 2019 року, у зимовий період 2019-2020 років та весняний період 2020 року щодо стану озимих культур на території Саратського району Одеської області у вересні 2019 року кількість опадів склала 23 відсотки від місячної норми, запаси вологи орного шару ґрунту мали нульові значення, у жовтні – листопаді 2019 року запаси продуктивної вологи оцінювались як незадовільні; у березні – квітні 2020 року кількість опадів склала 15-16 відсотків від норми, а у період з 15 березня по 16 квітня 2020 року упродовж 22 днів спостерігались заморозки зі зниженням мінімальної температури на поверхні ґрунту до мінус 7-12°, внаслідок чого могли відбутися пошкодження та загибель посівів озимої пшениці, озимого ячменю та озимого ріпаку на землях ПрАТ «ДОЛИНКА».

Розрахунком збитків, нанесених посухою осені 2019 року і весни 2020 року ПрАТ «ДОЛИНКА» на озимій пшениці і озимому ячменю згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 року №175, від 07.05.2020 року №143 визначено суму витрат на придбані товари (роботи, послуги), суми податку на додану вартість з яких віднесено до складу податкового кредиту у попередніх звітних періодах, у розмірі 1223416,20грн., за статтями витрат: насіння – 240985,50грн., добрива – 432077,55грн., отрутохімікати – 66837,95грн., дизельне паливо – 194645,40грн., підготовка ґрунту до посіву – 86512,50грн., боронування – 78832,27грн., послуги посіву – 123525,00грн.

У травні 2020 року у бухгалтерському обліку позивача зазначені витрати списано із виробничої собівартості записом Дт 99 «Надзвичайні витрати» Кт 2316 «Виробництво зернових» на загальну суму 1358505,44грн., у тому числі 1223416,20грн. – вартість придбаних товарів (робіт, послуг), суми податку з яких віднесено до складу податкового кредиту.

28.12.2021 року позивач отримав від Департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської обласної державної адміністрації відшкодування втрат від пошкодження посівів сільськогосподарських культур внаслідок надзвичайних ситуацій у сумі 235000,00грн. (без ПДВ), що підтверджується платіжною інструкцією від 28.12.2021 року №401.

Одеською регіональною торгово-промисловою палатою видано ПрАТ «ДОЛИНКА» сертифікат №5100-21-0034 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (вих. від 14.01.2021 року №2005-14/34), яким засвідчено форс-мажорні обставини – виняткові погодні умови (посуха, заморозки на території Саратського району Одеської області) щодо обов`язку нарахувати податкові зобов`язання за травень 2020 року з податку на додану вартість, виходячи з бази оподаткування з урахуванням пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, на результати врожаю озимого ячменю на площі 277,40га та врожаю озимої пшениці на площі 106,90га, у термін до 31.05.2020 року за пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України. Період дії форс-мажорних обставин – з 01.10.2019 року по 18.05.2020 року. Сертифікат видано, зокрема, на підставі акта обстеження посівів від 18.05.2020 року, довідки Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів від 15.05.2020 року №641/09, протоколу позачергового засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Саратської районної державної адміністрації Одеської області від 11.06.2020 року №26, протоколу позачергового засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Одеської обласної державної адміністрації від 12.06.2020 року №25, експертного висновку Управління аграрної політики Одеської обласної державної адміністрації щодо надзвичайної ситуації, яка склалася в агропромисловому комплексі Одеської області внаслідок несприятливих погодних умов 2019-2020 років, від 12.06.2020 року №02/497, протоколу засідання Експертної комісії з визначення рівнів та класів надзвичайних ситуацій Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 03.07.2020 року №114-20, а також форм державних статистичних спостережень №29-сг, №4-сг та №37-сг.

Щодо обставин, пов`язаних із другим напрямом висновків акта перевірки, судом встановлено, що у період з 01.11.2019 року по 05.09.2025 року між ПрАТ «ДОЛИНКА» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник), який у перевіреному періоді обіймав посаду директора товариства, укладено низку договорів про надання безвідсоткової позики, за якими позивач перерахував на картковий рахунок позичальника грошові кошти у загальній сумі 11549898,81грн.

Відповідно до пункту 1.1 договорів позикодавець зобов`язується передати у власність позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцю у визначений договором строк. За договором відсотки не нараховуються та не сплачуються (пункт 1.3). Строк повернення повної суми позики по договору визначений моментом пред`явлення вимоги (пункт 2.1). Позичальник зобов`язаний повернути суму позики протягом 30 днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це (пункт 2.2). Днем повернення позики (її частини) вважається день фактичного внесення грошових коштів до каси або на розрахунковий рахунок позикодавця (пункт 2.3). Договір набуває чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику та діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором (пункт 4.1). Зокрема, договір від 22.10.2021 року на суму 273000,00грн. укладено від імені позикодавця в особі голови наглядової ради, що діє на підставі Статуту.

Протягом перевіреного періоду позичальник повернув до каси позивача 1202260,00грн.; станом на 30.09.2025 року за ОСОБА_1 обліковується неповернута сума позики у розмірі 10347638,81грн. (субрахунок 3781). Вимоги про повернення позик позивач не пред`являв.

В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що з огляду на відсутність визначеного строку повернення («на вимогу») та тривалий період непогашення заборгованості неповернута сума 10347638,81грн. є безповоротною фінансовою допомогою та доходом ОСОБА_1 у вигляді додаткового блага, у тому числі за 2022 рік – 2146708,81грн., 2023 рік – 3195530,00грн., 2024 рік – 2902400,00грн., 2025 рік – 2103000,00грн.

Щодо несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору в акті перевірки зазначено, що станом на 31.12.2022 року обліковується кредитове сальдо по субрахунку 6411 «Розрахунки з податку фізичних осіб» у сумі 94445,48грн., що утворилось внаслідок нарахування податку на доходи фізичних осіб на суму орендної плати за орендовані земельні паї за грудень 2022 року, яке фактично сплачено 30.01.2023 року; станом на 30.12.2024 року обліковується кредитове сальдо по субрахунку 6411 у сумі 7809,03грн., що утворилось внаслідок нарахування податку на доходи фізичних осіб на суму орендної плати за орендовані земельні паї за листопад 2024 року, яке фактично сплачено 18.12.2024 року. Аналогічно встановлено кредитове сальдо по субрахунку 6420 «Розрахунки з військового збору» станом на 31.12.2022 року у сумі 7868,26грн. (сплачено 30.01.2023 року) та станом на 30.12.2024 року у сумі 649,45грн. (сплачено 18.12.2024 року).

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.86.8 ст.86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу на підставі акта перевірки.

Надаючи оцінку правомірності податкових повідомлень-рішень від 30.03.2026 року №14917/15320702 та №14919/15320702, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність – діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.5 ст.198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, – у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно з п.189.9 ст.189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 120-1.2 ст.120-1 ПК України встановлено відповідальність, зокрема, за відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами «а» – «г» пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, у вигляді штрафу в розмірі 5 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 3400 гривень.

Згідно з п.123.1 ст.123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання.

Аналіз наведених норм свідчить, що використання платником податку товарів (послуг), під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, поза межами його господарської діяльності зумовлює виникнення в нього обов`язку визначити податкові зобов`язання з податку на додану вартість за основною ставкою згідно з підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України виходячи з бази оподаткування, обчисленої відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України. Водночас визначальним для застосування підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України є встановлення того, що товари (послуги) використані саме в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, тобто не пов`язані з виробництвом, спрямованим на отримання доходу.

Верховний Суд у постанові від 09.12.2020 року у справі №460/212/19, вирішуючи спір щодо нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на підставі пункту 198.5 статті 198 ПК України у зв`язку із загибеллю посівів внаслідок несприятливих погодних умов, зазначив, що основним критерієм для віднесення діяльності до господарської у розумінні підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України є зв`язок з виробництвом, спрямованим на отримання доходу. Отримання доходу не може вважатись основним критерієм для віднесення понесених платником податків витрат до витрат, що вважаються здійсненими в межах господарської діяльності. Підприємницька діяльність, зокрема у сільськогосподарській сфері, пов`язана з певними ризиками, в тому числі, втрати посівів з об`єктивних причин, що не залежать від волі платника податків (зокрема, несприятливих погодних умов). Відтак, витрати, понесені підприємством у зв`язку з організацією таких посівів, слід вважати частиною господарської діяльності. При цьому ретельному дослідженню підлягає питання, чи дійсно загибель урожаю спричинена обставинами, що не залежали від волі платника податків, чи зафіксовано такі обставини відповідно до вимог чинного законодавства, чи усі з понесених витрат прямо пов`язані саме із здійсненням засіву відповідної культури, що загинула.

Досліджуючи вказані обставини у цій справі, суд зазначає таке.

По-перше, загибель посівів спричинена обставинами, які не залежали від волі позивача, – посухою восени 2019 року – навесні 2020 року та весняними заморозками. Зазначене підтверджується довідкою Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів від 15.05.2020 року №641/09, а також сертифікатом Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-21-0034, яким виняткові погодні умови на території Саратського району Одеської області у період з 01.10.2019 року по 18.05.2020 року засвідчені як обставини непереборної сили. Несприятливі погодні умови 2019-2020 років на території Саратського району та Одеської області в цілому розглядались комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій районної та обласної державних адміністрацій, Експертною комісією з визначення рівнів та класів надзвичайних ситуацій ДСНС України, а позивачу у 2021 році виплачено відшкодування втрат від пошкодження посівів сільськогосподарських культур внаслідок надзвичайних ситуацій. Тобто сам факт надзвичайної ситуації та втрати посівів з причин, що не залежали від платника податків, визнано державою.

По-друге, загибель посівів зафіксована у встановленому порядку: актом обстеження посівів від 18.05.2020 року, складеним комісією за участю представника органу місцевого самоврядування, та розрахунком збитків від 07.05.2020 року №143, складеним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 року №175, а списання витрат відображене в бухгалтерському обліку позивача у тому звітному періоді, в якому встановлено загибель посівів (травень 2020 року). Перелік зазначених документів наведено в самому акті перевірки, а їх достовірність, зміст та форма контролюючим органом не заперечуються.

По-третє, витрати, з яких відповідач нарахував податкові зобов`язання, – насіння, добрива, засоби захисту рослин, дизельне паливо, послуги з підготовки ґрунту, боронування та посіву у загальній сумі 1223416,20грн. визначені розрахунком збитків саме щодо загиблих посівів озимої пшениці та озимого ячменю. Відповідач не встановив і не довів, що хоча б частина вказаних товарів (послуг) була використана на інші цілі, не пов`язані з вирощуванням сільськогосподарської продукції, у тому числі для задоволення особистих потреб чи безоплатно передана іншим особам.

При цьому позивач є сільськогосподарським товаровиробником, який у перевіреному періоді був платником єдиного податку четвертої групи та здійснював діяльність з вирощування сільськогосподарських культур. Придбання насіння, добрив, засобів захисту рослин, пального та послуг з обробітку ґрунту і посіву під урожай 2020 року об`єктивно було спрямоване на отримання доходу від реалізації вирощеної продукції. Первісною метою придбання цих товарів і послуг було їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а подальша вимушена загибель посівів через обставини непереборної сили не змінює призначення понесених витрат та не зумовлює обов`язку нараховувати компенсуючі податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Цілком очевидно, що у разі повної загибелі врожаю будь-яке його фактичне оприбуткування чи подальша реалізація є фізично неможливими, однак це не перетворює вирощування сільськогосподарських культур на діяльність, що не є господарською.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач обґрунтовує позов звільненням від податкового обов`язку з посиланням на форс-мажор. Як вбачається з позовної заяви та відповіді на відзив, позиція позивача ґрунтується на тому, що обов`язок, передбачений підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, у нього не виник взагалі, оскільки відсутня матеріально-правова передумова його виникнення використання товарів (послуг) поза межами господарської діяльності. Сертифікат торгово-промислової палати оцінюється судом не як підстава для звільнення від виконання податкового обов`язку, а як один із доказів того, що втрата посівів сталась з причин, що не залежали від волі платника податків, у сукупності з іншими наявними у справі доказами.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача щодо отримання сертифіката майже через вісім місяців після закінчення періоду дії форс-мажорних обставин, оскільки чинним законодавством не обмежено строк звернення суб`єктів господарювання до торгово-промислової палати для засвідчення форс-мажорних обставин, а сертифікат засвідчує саме ті обставини, що існували у травні 2020 року, тобто на дату, на яку, на думку відповідача, мали виникнути податкові зобов`язання. Крім того, загибель посівів у травні 2020 року підтверджується іншими доказами, складеними безпосередньо у 2020 році, – актом обстеження посівів, довідкою Гідрометеорологічного центру та розрахунком збитків.

Посилання відповідача на те, що пункт 198.5 статті 198 ПК України не містить винятку щодо обставин непереборної сили, суд також відхиляє, оскільки зазначена норма підлягає застосуванню лише за умови використання товарів (послуг) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, а такої умови у спірних правовідносинах не встановлено. Водночас суд зауважує, що законодавець у пункті 189.9 статті 189 ПК України, на який прямо відсилає підпункт «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, виключив із сфери оподаткування саме випадки ліквідації майна внаслідок дії обставин непереборної сили, що свідчить про те, що втрата активів платника податку з причин, які від нього не залежали, сама по собі не розглядається законодавцем як їх використання поза господарською діяльністю.

Таким чином, висновки контролюючого органу про порушення позивачем пункту 198.5 статті 198 ПК України та заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 244683грн. є необґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення від 30.03.2026 року №14917/15320702 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 30.03.2026 року №14919/15320702 форми «ПН» суд зазначає, що застосування до позивача штрафу у сумі 3400,00грн. ґрунтується на висновку відповідача про обов`язок позивача скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних зведену податкову накладну відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України. Фактично вказане податкове повідомлення-рішення є похідним від попереднього, яке суд визнав протиправним та таким, що підлягає скасуванню. За відсутності доведеного факту використання товарів (послуг) поза межами господарської діяльності у позивача не виникло обов`язку скласти та зареєструвати зведену податкову накладну, а отже, застосування штрафу є безпідставним. Подібний висновок щодо похідного характеру штрафу за нереєстрацію податкових накладних викладено у постанові Верховного Суду від 14.09.2026 року у справі №420/6966/20.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 30.03.2026 року №14919/15320702 є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку правомірності податкових повідомлень-рішень від 31.03.2026 року №15222/15-32-24-06-20 та №15217/15-32-24-06-20, суд виходить з наступного.

Згідно з пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 ПК України додаткові блага – кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України фінансова допомога – фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога – це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних). Поворотна фінансова допомога – сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), зокрема, у вигляді: ґ) суми безповоротної фінансової допомоги (крім суми процентів умовно нарахованих на таку допомогу); д) основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків розміру однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.

Згідно з пп.164.2.7 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації.

Відповідно до пп.165.1.31 п.165.1 ст.165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

Згідно з пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пп.«а» п.171.2 ст.171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент – для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу; нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу (підпункт 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України).

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Аналіз наведених норм свідчить, що кошти, надані платнику податку – фізичній особі за договором безвідсоткової позики, який передбачає обов`язок їх повернення, є поворотною фінансовою допомогою, основна сума якої не включається до загального оподатковуваного доходу такої особи. Податковий кодекс України пов`язує виникнення оподатковуваного доходу у вигляді додаткового блага з неповерненою позикою лише у визначених ним випадках: прощення (анулювання) боргу кредитором до закінчення строку позовної давності (пп.«д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України) або спливу строку позовної давності (пп.164.2.7 п.164.2 ст.164 ПК України), а також у разі надання кредиту без встановлення строків його повернення (пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України).

Контролюючий орган кваліфікував спірні кошти як безповоротну фінансову допомогу саме як «основну суму кредиту, надану без встановлення строків повернення». Однак, як встановлено судом, укладеними між сторонами договорами прямо визначено, що строк повернення позики визначений моментом пред`явлення вимоги, а позика має бути повернена протягом 30 днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги. Цивільне законодавство (частина друга статті 530, частина перша статті 1049 ЦК України) розглядає визначення строку виконання зобов`язання моментом пред`явлення вимоги як спосіб встановлення такого строку, з настанням якого у позичальника виникає обов`язок повернути позику. Отже, договори позики, укладені позивачем з ОСОБА_1 , не є договорами, за якими кошти надані «без встановлення строків повернення», а ототожнення відповідачем цих правових конструкцій не ґрунтується на положеннях закону.

Відповідачем не встановлено ні факту прощення (анулювання) позивачем боргу позичальника, ні спливу строку позовної давності за зобов`язаннями з повернення позик. Навпаки, оскільки вимога про повернення позик не пред`являлась, строк їх повернення не настав, а відтак не розпочався і перебіг позовної давності. У позичальника зберігається обов`язок повернути отримані кошти, а позивач не позбавлений права вимагати їх повернення, у тому числі в судовому порядку. Часткове повернення позичальником коштів у сумі 1202260,00грн. додатково підтверджує визнання сторонами поворотного характеру зобов`язання.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2026 року у справі №380/9971/24, у якій суд зазначив, що за умови, коли у позичальників зберігався обов`язок повернути отримані позики, а позикодавець не був позбавлений права вимагати їх повернення, у тому числі в судовому порядку, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для висновку про те, що зазначені суми фактично є безповоротною фінансовою допомогою або утворюють для позичальників додаткове благо.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 28.09.2020 року у справі №620/3905/18 зазначив, що визначальною ознакою податкового агента є безпосереднє нарахування (виплата, надання) оподатковуваного доходу на користь платника податку на доходи фізичних осіб, а безповоротної фінансової допомоги – надання коштів без умови щодо їх повернення. Та обставина, що позика не була повернута, не змінює правову природу виплачених коштів та не є фактом, що породжує обов`язок позивача сплатити податок на доходи фізичних осіб, оскільки правовими нормами такий обов`язок не встановлено. Обов`язок податкового агента виникає із юридичного факту нарахування (виплати, надання) оподатковуваного доходу на користь фізичної особи. Відповідність нарахованого (виплаченого, наданого) доходу оподатковуваному доходу визначається на момент його нарахування (виплати, надання).

На момент перерахування коштів ОСОБА_1 вони надавались на підставі договорів позики з умовою про їх повернення, тобто не були оподатковуваним доходом позичальника. Тривалість непогашення заборгованості, на яку посилається відповідач, є обставиною, що настала пізніше, і в силу наведених норм не змінює ретроспективно податкову кваліфікацію операцій, здійснених у попередніх податкових періодах.

Суд відхиляє доводи відповідача про пріоритет економічної сутності операцій над їх юридичною формою, систематичність видачі коштів та конфлікт інтересів у визначенні моменту пред`явлення вимоги, оскільки такі обставини не передбачені ПК України як підстава для визнання поворотної фінансової допомоги безповоротною. Договори позики, укладені між позивачем та ОСОБА_1 , недійсними в установленому законом порядку не визнавались, що відповідач визнав у відзиві, а відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Самостійна перекваліфікація контролюючим органом дійсних правочинів на підставі припущень щодо можливої майбутньої поведінки сторін не узгоджується з вимогами пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 ПК України та ч.2 ст.19 Конституції України. Твердження про те, що директор одноосібно контролює механізм пред`явлення вимоги до самого себе, також не ґрунтується на встановлених обставинах, оскільки, зокрема, договір від 22.10.2021 року від імені позикодавця укладено в особі голови наглядової ради товариства. Крім того, чинне законодавство не забороняє укладення договору позики між товариством і його посадовою особою, що також визнано відповідачем у відзиві.

Таким чином, у позивача не виникло обов`язку податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору з сум позик, наданих ОСОБА_1 , а висновки акта перевірки в цій частині є необґрунтованими.

Окремо суд зазначає, що штрафні санкції за податковими повідомленнями-рішеннями форми «Д» визначено відповідачем на підставі пункту 125-1.2 статті 125-1 ПК України, яким передбачено відповідальність за ненарахування, неутримання, несплату (неперерахування) податків податковим агентом, вчинені умисно, у вигляді штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку.

Відповідно до абзацу другого п.109.1 ст.109 ПК України діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.112.2 ст.112 ПК України вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2025 року у справі №440/15330/23 зазначив, що обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктом 125-1.2 статті 125-1 ПК України, є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу. У постанові від 19.05.2026 року у справі №160/24407/24 Верховний Суд наголосив, що обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння в обов`язковому порядку мають бути зазначені в акті перевірки, який є носієм доказової інформації, а відсутність в акті перевірки інформації, яка характеризує таку ознаку виявленого діяння як умисність, вказує на необґрунтованість прийняття в подальшому податкового повідомлення-рішення на підставі відповідних положень ПК України.

Акт перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення не містять жодних обставин, які б свідчили про те, що позивач удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання вимог податкового законодавства. Висновок про умисний характер діянь обґрунтовано відповідачем загальною формулою про те, що невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, що не відповідає вимогам абзацу другого п.109.1 ст.109 ПК України. Отже, навіть за умови наявності порушення, застосування штрафних санкцій у розмірі 25 відсотків суми податку відповідачем не обґрунтоване.

З огляду на викладене, податкові повідомлення-рішення від 31.03.2026 року №15222/15-32-24-06-20 та №15217/15-32-24-06-20 є протиправними та підлягають скасуванню.

Надаючи оцінку правомірності податкових повідомлень-рішень від 31.03.2026 року №15220/15-32-24-06-20 та №15215/15-32-24-06-20, якими до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору з орендної плати за земельні частки (паї), суд виходить з наступного.

Відповідно до пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Згідно з пп.168.1.4 п.168.1 ст.168 ПК України якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох операційних днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Пунктом 168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України передбачено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Відповідно до пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 та абзацу першого п.57.1 ст.57 ПК України податкові декларації за календарний місяць подаються протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, а сума податкового зобов`язання сплачується протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації.

З наведених норм вбачається, що строк перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору податковим агентом залежить від того, чи був дохід лише нарахований, чи фактично виплачений платнику податку, а також від форми виплати. Відтак, для висновку про несвоєчасне перерахування податку контролюючий орган повинен встановити дату та форму фактичної виплати доходу кожному платнику податку та дату перерахування відповідного податку до бюджету.

Як вбачається з акта перевірки, висновок про несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб у сумі 102254,51грн. та військового збору у сумі 8517,71грн. зроблено відповідачем на підставі наявності станом на 31.12.2022 року та 30.12.2024 року кредитового сальдо по субрахунках 6411 «Розрахунки з податку фізичних осіб» та 6420 «Розрахунки з військового збору», яке, за змістом акта, утворилось внаслідок нарахування податку на суму орендної плати за орендовані земельні паї за грудень 2022 року та листопад 2024 року. Водночас в акті перевірки не зазначено, коли саме та в якій формі (готівкою з каси чи в безготівковій формі) орендна плата за грудень 2022 року та листопад 2024 року фактично виплачувалась орендодавцям, якими первинними документами (відомостями, касовими ордерами, банківськими виписками) підтверджуються дати виплати, та з якого дня відповідач обчислював граничний строк перерахування податку.

Сама по собі наявність на кінець місяця кредитового сальдо за субрахунком розрахунків з податку свідчить про нарахування податку, а не про виплату доходу. За умови нарахування орендної плати за грудень 2022 року без її виплати у цьому ж місяці податок підлягав перерахуванню у строки, встановлені для місячного податкового періоду, тобто не пізніше 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем грудня 2022 року, а сплата податку 30.01.2023 року, на яку вказує сам відповідач, відбулась у межах такого строку. Щодо листопада 2024 року акт перевірки містить внутрішньо суперечливі відомості, оскільки податок, який, за змістом акта, обліковувався як несплачений станом на 30.12.2024 року, водночас зазначено як фактично сплачений 18.12.2024 року.

За таких обставин висновок відповідача про несвоєчасне перерахування позивачем до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору з орендної плати за земельні частки (паї) не підтверджений належними доказами, а відповідачем під час розгляду справи не надано суду первинних документів, з яких можна було б встановити дати фактичної виплати доходу та, відповідно, граничні строки перерахування податку. Крім того, як і у податкових повідомленнях-рішеннях №15222/15-32-24-06-20 та №15217/15-32-24-06-20, штрафні санкції за цими податковими повідомленнями-рішеннями визначено у розмірі 25 відсотків суми податку без зазначення в акті перевірки будь-яких обставин, які б свідчили про умисний характер діяння, а у податкових повідомленнях-рішеннях №15220/15-32-24-06-20 та №15215/15-32-24-06-20 як порушені норми зазначено ті самі положення пп.14.1.47, пп.14.1.257 п.14.1 ст.14, пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України щодо додаткового блага, які жодним чином не стосуються строків перерахування податку з орендної плати.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення від 31.03.2026 року №15220/15-32-24-06-20 та №15215/15-32-24-06-20 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У п.110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі «Компанія Вастберга таксі Актіболаг та Вулік проти Швеції» визначено, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасовувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами для призначення податкових штрафів (санкцій), має саме податкове управління.

Відповідачем законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті спору не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у загальній сумі 26624,00грн. (2662,40грн. + 23961,60грн.), ці витрати суд покладає на відповідача згідно ч.1 ст.139 КАС України.

Питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25000,00грн. буде вирішуватися судом у разі подання позивачем доказів надання відповідних послуг у строки, встановлені ч.7 ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «ДОЛИНКА» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №14917/15320702 від 30.03.2026;

№ 14919/15320702 від 30.03.2026;

№15222/15-32-24-06-20 від 31.03.2026;

№15215/15-32-24-06-20 від 31.03.2026;

№15217/15-32-24-06-20 від 31.03.2026;

№15220/15-32-24-06-20 від 31.03.2026,

винесені Головним управлінням ДПС в Одеській області.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного акціонерного товариства «ДОЛИНКА» 26624(двадцять шість тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 00коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293,295 КАС України до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано суддею 12 жовтня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Приватне акціонерне товариство «ДОЛИНКА» (код ЄДРПОУ 00413400; місцезнаходження: с.Долинка, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68253).

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166; місцезнаходження : вул.Семінарська, буд.5, м.Одеса, 65044).

Суддя М.М. Аракелян