Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №400/1280/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.№ 400/1280/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,

прозобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі- позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі- відповідач), в якому просить: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.01.2026 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

?В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовим пенсіонером та учасником бойових дій. Згідно з розрахунком пенсії станом на 01.01.2026 року, розмір його пенсії становить 32 165,38 грн, проте відповідач обмежив її виплату максимальним розміром у сумі 30 606,88 грн.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та сталу практику Верховного Суду, якою заборонено застосування обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.

Суд ухвалою від 12.02.2026 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін до судового засідання.

?Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив визнати поважною причину пропуску строку на подачу відзиву та поновити його.

По суті позовних вимог відповідач заперечував, посилаючись на те, що пенсія позивача правомірно обмежена максимальним розміром відповідно до положень Закону № 2262-XII та законів України про Державний бюджет на відповідні роки, а також з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

?Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи, суд зазначає таке.

?Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України № 2262-XII. Позивач також має статус учасника бойових дій.

?Станом на 01.01.2026 року розрахунковий розмір пенсії позивача становить 32 165,38 грн. Проте фактично виплата здійснюється у розмірі 30 606,88 грн у зв`язку із застосуванням обмеження максимальним розміром пенсії з яким позивач не погодився та звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

?Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

?Частиною 7 статті 43 Закону України № 2262-XII було передбачено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з дня ухвалення рішення про визнання їх неконституційними, а саме з 20.12.2016 року с такими, що втратили чинність.

Пунктом 1 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІ1 встановлено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Сіаттею 1-1 Закону № 2262-ХІІ визначено, що законодавство про пенсійне шоезпечснпя осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону. Закону України «Про загальнообов язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (№2262-ХІІ) та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Протягом періоду з 20.12.2016р. (наорання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016) та по теперішній час будь-яких змін до Закону №2262-Х1І, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо встановлення обмеження розміру пенсії для осіб, звільнених з військової служби, не вносилося, стаггя 1-1 Закону №2262-ХІІ є чинною.

Про і иправпість дій відповідача та невідповідність висновків суду першої інстанції чинному закону безпосередньо підтверджується правовими висновками Верховного Суду.

Зокрема, правові висновки Верховного Суду щодо протиправності застосування частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХП стосовно обмеження пенсії максимальним розміром після 20.12.2016, тобто після визнання рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 неконституційною частини 7 статті 43 Закону № 2262-Х11. містяться в постановах Верховного Суду: від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17 та від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 15 квітня 2019 року у справі № 522/16973/17. від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 23 червня 2020 року у справі №686/24928/16-а.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 09.02.2021 року у справі № 1640/2500/18 та від 16.12.2021 року у справі №400/2085/19.

Гак, Верховний суд в своїх постановах зазначає, що згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина 7 статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих акті в України» від 6 грудня 2016 року № 1774-УІІІ, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова іцифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-УІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Це означає, що протягом 2018 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Тобто внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Отже, відсутні будь-які правові підстави для здійснення обмеження розміру пенсії Позивача яким-небудь граничним розміром під час здійснення виплати відповідачем пенсії.

Що стосується безпосередньо можливості обмеження пенсії максимальним розміром (встановлення коефіцієнтів до відповідних сум перевищення), то в ухвалі від 06.02.2025 у справі №» 520/909/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що він неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов`язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі №580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-Х1І норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016. у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України «обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України» (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Як вказує суд, Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України № 2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII,що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

?Отже, з 20 грудня 2016 року положення частини сьомої статті 43 Закону України № 2262-XII втратили чинність, а тому будь-які обмеження щодо максимального розміру пенсії, призначеної за цим Законом, є відсутніми.

?Внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII зміни до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII самі по собі не створюють правових підстав для обмеження максимального розміру пенсії, оскільки первинна норма була визнана неконституційною та втратила чинність.

?Верховний Суд у своїх численних постановах (зокрема у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 06.02.2025 у справі №520/909/25 тощо) неодноразово висловлював правову позицію про те, що застосування положень статті 43 Закону № 2262-XII щодо обмеження пенсії максимальним розміром після 20 грудня 2016 року є протиправним.

?Щодо посилань відповідача на норми Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, суд зазначає, що законами про держбюджет не можна вносити зміни до інших законів України, зокрема й зупиняти їх дію чи змінювати правила призначення та виплати пенсій, що є гарантією соціального захисту громадян.

?Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

?З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром при її перерахунку з 01.01.2026 року.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

?Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв, 54008 код ЄДРПОУ 13844159) задовольнити.

?2.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 при здійсненні її перерахунку та виплати з 01.01.2026 року.

3.? Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159) здійснити з 01.01.2026 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Величко