Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №380/14236/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 рокусправа № 380/14236/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (79000, м. Львів, вул. Батуринська, 2; РНОКПП 07638027) в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди);

- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділу м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у розмірі 71 621, 38 грн;

- стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивача звільнено із служби з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого – суддю Кухар Н.А.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року відкрито спрощене провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх.№68614 від 04.08.2026 року), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань. Згідно зі статтею 2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. В свою чергу стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Отже, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять спеціальну публічну службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами.

Згідно із листом Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 року №774/13/84-13 на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Також, відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вказано, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців.

Жодним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність Збройних Сил України не передбачено обов`язок військових частин щодо виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Фактично позивач обґрунтовує свої вимоги, виходячи з застосування норм законодавства України про працю за аналогією, але аналогія закону означає вирішення справи на підставі закону, який регулює суспільні відносини, схожі на не врегульовані правом. В той же час трудові відносини і відносини, пов`язані з проходженням військової служби, за своїм походженням і сутністю є різними суспільними відносинами і належать до різних напрямків правового регулювання. Відносини пов`язані з проходженням військової служби регулюються нормами публічного права, а трудові відносини – приватного права. Відповідно застосування їх за аналогією в даному випадку суперечить принципам права. Крім того, при застосуванні аналогії закону має діяти режим законності. Особа, яка застосовує аналогію права, повинна обґрунтовувати своє рішення на загальних положеннях нормативних актів, що визначають цілі і призначення всього комплексу норм на принципах правового регулювання, закріплених у законодавстві. Основний принцип правового регулювання в сфері публічного права закріплено у ч.2 ст.19 Конституції України «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Відповідно, оскільки законами, які регулюють відносини пов`язані з проходженням військової служби, не передбачено виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то застосування інших норм законодавства при цьому буде порушенням цього принципу.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив службу у Квартирно-експлуатаційному відділу м. Львова.

Відповідно до витягу із наказу начальника територіального західного управління внутрішнього аудиту та контролю від 22.11.2013 №203 підполковника ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наказом першого заступника Міністра оборони України від 30 жовтня 2013 року №188, з 22 листопада 2013 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі № 380/15608/23 Відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з розрахунку 50% фактичного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням в складі грошового забезпечення, з якого розраховується одноразова грошова допомога у зв`язку із звільненням суми щомісячної додаткової грошової винагороди у загальній сумі 28 058,25 грн., що підтверджується банківською випискою.

Позивач вважаючи, що у зв`язку із затримкою виплати належного розміру грошового забезпечення, відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому він має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 22.11.2013 року по день здійснення фактичного розрахунку 29.05.2026, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату належного розміру грошового забезпечення при звільненні в повному обсязі.

У зв`язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу належного розміру грошового забезпечення при звільненні, на його думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.

Відповідно до положень ст. 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно положень ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу законів про працю України на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 висловив правову позицію щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа №560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №560/831/23).

Так, в наведених справах Верховний Суд зазначав, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 Кодексу законів про працю України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, у чинній редакції, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Зважаючи на викладене, суд кваліфікує дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 19.07.2019 по день фактичної виплати, 28.04.2026, як протиправні.

У справі, що розглядається, спірний період тривав з 19.07.2019 року по 28.04.2026 року.

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.

Період з 19.07.2019 року до 18.07.2022 регулювався редакцією статті 117 КЗпП України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. До цього періоду, в разі існування істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності.

Проте, період з 19.07.2022 до 28.04.2026 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням приписів статті 117 КЗпПУ та правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд зазначає, що відшкодування, передбачене цією статтею, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 22.11.2013 в день звільнення.

Натомість належні до виплати суми в загальному розмірі в сумі 28058,25 грн. були виплачені лише 29.05.2026 року.

Судом встановлено, що днем звільнення позивача є 22.11.2013. Відтак, першим днем затримки розрахунку є 23.11.2013 року.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 29.05.2026, а тому останнім днем є 28.05.2025.

Таким чином суд приходить висновку, що період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 23.11.2013 року по 18.07.2022 року – 3160 дні та з 19.07.2022 по 28.05.2026, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023) – 184 дні. Загальна затримка 3344 днів.

Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).

Так, відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні календарні два місяці перед звільненням, судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у вересні 2013 року – 6815,76 грн. та у жовтні 2013 року – 7864,65 грн.

Кількість календарних днів служби позивача у вересні - жовтні 2013 року становила 61 день.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 240,66 грн. ((6815,76 грн. + 7864,65 грн.)/61 день.

З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 23.11.2013 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 по 28.05.2026, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023) становить 760485,60 грн. (240,66 грн. х 3160 днів).

Водночас, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2019 по 18.07.2022, суд звертає увагу на таке.

У порівнянні із розміром присудженого позивачу грошового забезпечення (28 058,25 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.11.2013 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 по 28.05.2026, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023) (760485,60 грн) не можна вважати співмірною.

Отож, суд дійшов переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п.71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.11.2013 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 по 28.05.2026, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023) зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 22814,56 грн., зважаючи на такий розрахунок.

Зокрема, істотність частки складових індексації грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.11.2013 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 по 28.05.2026, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023) становить: 28 058,25 грн (сума грошового забезпечення) / 760485,60 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,03.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,03 становить 22814,56 грн: 240,66 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,03 х 3160 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 23.11.2013 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 по 28.05.2026, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023)).

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 22814,56 грн.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 22.11.2013 до 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 до 29.05.2026 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 22.11.2013 по 29.05.2026 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 в розмірі 22814,56 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Реквізити учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Квартирно-експлуатаційний відділу м. Львова (79000, м. Львів, вул. Батуринська, 2; РНОКПП 07638027).

СуддяКухар Наталія Андріївна