Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №380/11871/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 рокусправа № 380/11871/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить :

- Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 № 2828 вих. від 28.05.2026 року щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку виплати всіх належних сум грошового забезпечення.

- Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати додаткової винагороди за період з 29.06.2022 року по 23.04.2026 року (дата фактичної виплати заборгованості додаткової винагороди на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2025 року в справі № 380/28733/23).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що на виконання судового рішення у справі № 380/28733/23 відповідач 23.04.2026 здійснив йому виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 197998,36 грн за період перебування на лікуванні та у відпустці для лікування. Позивач вважає, що оскільки виплата належних йому сум грошового забезпечення відбулася із затримкою більш ніж на один календарний місяць, він має безумовне право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, а відмова відповідача у проведенні такої виплати є протиправною. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 12.06.2026 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву ( вх.№52257 від 17.06.2026) у якому заперечує щодо задоволення позовних вимог. Свою позицію мотивує тим, що додаткова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 військовослужбовцям під час дії воєнного стану у зв`язку з пораненням за час перебування на лікуванні та у відпустці для лікування, за своєю правовою природою згідно з положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 260 належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. За приписами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації підлягають лише доходи, які не мають разового характеру. Відповідач зазначає, що вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року у зразковій справі № 280/8933/24, де сформовано висновок про те, що зазначена додаткова винагорода є доходом, який має разовий характер, у зв`язку з чим положення Закону № 2050-III на спірні правовідносини не поширюються. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 31.05.2023 № 157 позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу частини.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі № 380/28733/23, залишеним в цій частині без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000,00 грн пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні з 29.06.2022 по 15.07.2022 включно та перебування у відпустці за станом здоров`я для лікування за період з 15.07.2022 по 21.12.2022 включно, а також зобов`язано нарахувати та виплатити зазначену винагороду з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного судового рішення Військова частина НОМЕР_1 23 квітня 2026 року перерахувала на картковий рахунок позивача кошти в сумі 197998,36 грн.

18 травня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати вказаної додаткової винагороди за період з 29.06.2022 по 23.04.2026 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Листом від 28.05.2026 № 2828 вих. Військова частина НОМЕР_1 відмовила ОСОБА_1 у задоволенні поданої заяви, мотивуючи відсутністю правових підстав для нарахування такої компенсації на виплачену суму додаткової винагороди.

Вважаючи такі дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням конституційного обов`язку стосовно захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовані, насамперед, нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною четвертою вказаної статті визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Предметом спору у цій справі є наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, передбаченої на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначене Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ).

Відповідно до змісту статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердив відповідний Порядок (далі Порядок № 159).

Згідно з нормою пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Таким чином, Порядок №159 порівняно із Законом №2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян.

В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що заробітна плата та грошове забезпечення є різними за правовою природою видами доходу, хоча обидва мають компенсаційний характер та виступають винагородою за виконання трудових або службових обов`язків. Саме тому при вирішенні цього спору необхідно враховувати особливості правового регулювання грошового забезпечення військовослужбовців та його складових.

Так, заробітна плата регулюється нормами Кодексу законів про працю України та Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці».

Вона є винагородою, обчисленою у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з трудовим договором.

У свою чергу, грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством, зокрема нормами Закону №2011-ХІІ, профільними постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України. Це не оплата за «роботу» в класичному розумінні, а засіб стимулювання та забезпечення життєдіяльності особи, яка виконує державну функцію з оборони країни.

Суд звертає увагу, що у практиці Верховного Суду сформувався усталений підхід, за якого однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку (тобто хоча і не своєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа).

Зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2023 у справі №380/103/22 зазначено, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Оскільки суб`єкт владних повноважень не здійснив виплату доходу, компенсація втрати частини якого була предметом спору у цій справі, то пред`явлені позовні вимоги є передчасними.

Таким чином, особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов:

1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць

2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;

3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Водночас, не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.

Вирішуючи питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, насамперед необхідно з`ясувати, на який саме вид доходу провадиться така компенсація.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

За висновком Конституційного Суду України, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, положення Закону №2050-III та Порядку №159 вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами і зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Так, в абзаці першому частини другої статті 2 Закону №2050-III законодавець визначив одним із видів доходів, за порушення строків виплати якого передбачає компенсацію громадянам втрати частини доходів, - заробітну плату (грошове забезпечення).

Отже, ключовим питанням у цій справі є визначення правової природи додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, та з`ясування того, чи поширюються на таку виплату положення Закону №2050-ІІІ про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Як вже зазначалось вище, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон №2011-XII, який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 9 Закону №2011-XII урегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців.

Так, відповідно до частин першої - четвертої вказаної статті держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинне забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років, також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок № 260.

Приписами пункту 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 Постановою № 168 установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

А положення Закону України №2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України №168 та Порядку №260 свідчать про те, що така додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення військовослужбовця.

Разом з тим для правильного вирішення цього спору визначальним є не лише встановлення належності спірної виплати до складу грошового забезпечення, а й з`ясування її правової природи з точки зору систематичності виплати, оскільки відповідно до статті 2 Закону України №2050-ІІІ компенсація втрати частини доходів виплачується лише щодо доходів, які не мають разового характеру.

Досліджуючи це питання, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі №280/8933/24 дійшла висновку, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що законодавство розрізняє виплати постійного характеру, які не залежать від конкретних обставин проходження служби, та одноразові виплати, право на які пов`язується з настанням певного юридичного факту або особливими умовами виконання службових обов`язків чи фізичним станом військовослужбовця.

Право на отримання додаткової винагороди під час лікування виникає саме у зв`язку з одним конкретним юридичним фактом - пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини. Подальше перебування військовослужбовця на лікуванні є наслідком такого поранення та визначає лише тривалість виплати відповідної винагороди.

Той факт, що виплата додаткової винагороди може здійснюватися протягом кількох місяців або окремими платежами, не змінює її одноразового характеру, оскільки всі такі виплати пов`язані з одним і тим самим юридичним фактом - пораненням військовослужбовця.

З огляду на те, що пунктом 2 розділу І Порядку №260 додаткову винагороду віднесено до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а Велика Палата Верховного Суду у справі №280/8933/24 підтвердила її одноразовий характер, колегія суддів доходить висновку, що така виплата не належить до доходів, які мають систематичний характер у розумінні Закону №2050-ІІІ.

Відтак на спірні правовідносини, які склались у даній справі не поширюються приписи Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159 щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а тому підстави для нарахування та виплати позивачу такої компенсації відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що додаткова грошова винагорода військовослужбовцям на період дії воєнного стану не є складовою частиною грошового забезпечення, а тому у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 28.02.2022 №168.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України,

у х в а л и в:

1.У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

2.Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна